Ухвала суду № 57814096, 17.05.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2810/15 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

секретаря Строяновської О.В.,

за участю:

представників позивача: Добрянського В.А., Лісового С.А.,

представника відповідача - Вершиніна К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрівський Квартал» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року,

У с т а н о в и в:

ТОВ «Петрівський Квартал» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.04.2015 №00001182201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, встановивши реальність господарських операцій позивача із контрагентом, на підставі яких ним сформовано податковий кредит.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Лагода ВК» за період з 01 по 30 вересня 2014 року, за підсумками якої складено акт від 26 березня 2015 року №80/10-13-22-05/33400832 та виявлено порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті в бюджет, на загальну суму - 150 989,00 грн.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.04.2015 №00001182201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 188 736,00 грн, з них 150 989,00 грн - за основним платежем, 37 747,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із таким рішенням контролюючого органу та результатами його адміністративного оскарження, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Як убачається із матеріалів справи, підставою визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість стали висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «Лагода ВК» за договорами генерального підряду у вересні 2014 року та, відповідно, відсутності підстав для формування податкового кредиту внаслідок цих відносин. Дані висновки ґрунтуються на тому, що перевіркою виявлено, що на час її проведення стосовно ТОВ «Лагода ВК» до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, свідоцтво платника ПДВ скасовано 21 січня 2015 року, кількість працівників станом на кінець вересня 2014 року - 13 осіб. Викладене, на переконання контролюючого органу, свідчить про неможливість підтвердження здійснення спірних господарських операцій з урахуванням необхідного для їх здійснення місцезнаходження майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, транспортних засобів та іншого майна, потрібного для ведення господарської діяльності. Разом із тим, на основі даних податкової звітності, відповідачем виявлено, що основним постачальником ТОВ «Лагода ВК» у вересні 2014 року було ТОВ «Теслабуд», відносно якого наявна податкова інформація щодо неможливості проведення його зустрічної звірки по відносинам із контрагентами за період з вересня по грудень 2014 року (акт Жовтневої ОДПІ м. Маріуполя ГУ ДФС у Донецькій області № 10/05-15-22-02-39077273 від 26.01.2015).

На спростування таких доводів позивачем до податкової перевірки надавались копії документів, які складались між ним і ТОВ «Лагода ВК» при здійсненні спірних господарських операцій. Однак, відповідачем такі не було враховано, зважаючи на вищевикладені міркування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

За визначенням цього Кодексу, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Приписами пунктів 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що в період, за який проводилась податкова перевірка, позивач був суб'єктом господарювання і платником податку на додану вартість; перебував на обліку в Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області. До видів господарської діяльності позивача відносились, зокрема, організація будівництва будівель, діяльність агентств нерухомості, управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту, консультування з питань комерційної діяльності й керування.

ТОВ «Лагода ВК» в період, за який проводилась податкова перевірка позивача, було суб'єктом господарювання, платником податку на додану вартість; перебувало на обліку в Державній податковій інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві. До видів господарської діяльності цього товариства відносились, зокрема: будівництво житлових і нежитлових будівель, електромонтажні роботи, інші роботи із завершення будівництва.

Як убачається із матеріалів справи, 20 грудня 2013 року між позивачем, як замовником, та ТОВ «Лагода ВК», як генеральним підрядником, було укладено низку договорів генерального підряду, в тому числі: № ЛУ/4А-13, № ЛУ/4Б-13, № ЛУ/6А-13, № ЛУ/6Б-13, відповідно до умов яких замовник доручив, а генеральний підрядник взяв на себе зобов'язання власними та/або залученими силами та засобами на свій ризик якісно, у встановлені строки та порядку, виконати комплекс робіт «під ключ», по будівництву об'єкта згідно виданої замовником проектної документації, об'єктних та локальних кошторисів та додатків до договору, і здати виконані будівельно-монтажні роботи замовнику, а замовник зобов'язувався прийняти результат виконаних робіт і оплатити їх згідно умов цих договорів.

Будівельні роботи, що були предметом вказаних договорів, здійснювались на наступних об'єктах:

4-поверховий 63-квартирний житловий будинок з мансардою та з вбудованими нежитловими приміщеннями, розташований по бульвару Л. Українки №4-А, с. Петрівське, Києво-Святошинський район (договір від 20.12.2013 № ЛУ/4А-13);

4-поверховий 70-квартирний житловий будинок з мансардою та з вбудованими нежитловими приміщеннями, розташований по бульвару Л. Українки №4-Б, с. Петрівське, Києво-Святошинський район (договір від 20.12.2013 № ЛУ/4Б-13);

4-поверховий 63-квартирний житловий будинок з мансардою та з вбудованими нежитловими приміщеннями, розташований по бульваруЛ. Українки №6-А, с. Петрівське, Києво -Святошинський район (договір від 20.12.2013 № ЛУ/6А-13);

4-поверховий 70-квартирний житловий будинок з мансардою та з вбудованими нежитловими приміщеннями, розташований по бульвару Л. Українки №6-Б, с. Петрівське, Києво-Святошинський район (договір від 20.12.2013 №ЛУ/6Б-13).

Умовами договорів передбачено, що замовник приймає виконані генеральним підрядником належним чином роботи щомісячно, шляхом підписання актів приймання виконаних робіт форми КБ-2в та довідок форми КБ-3, які є підставою для розрахунків за фактично виконані роботи.

Матеріали справи містять докази, що підтверджують виконання контрагентом замовлених позивачем робіт на вказаних об'єктах за період із січня по грудень 2014 року, а саме: довідки про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати) форми КБ-3, акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, підсумкові відомості ресурсів (витрат).

Також, із матеріалів справи вбачається, що у вересні 2014 року позивачем було здійснено на користь ТОВ «Лагода ВК» часткову оплату вартості робіт, а саме: 01 вересня 2014 року на суму 150 000,00 грн та 16 вересня 2014 року на суму - 200 000,00 грн (за договором від 20.12.2013 №ЛУ/4А-13); 04 вересня 2014 року на суму 100 000,00 грн та 16 вересня 2014 року на суму - 100 000,00 грн (за договором від 20.12.2013 №ЛУ/4Б-13); 05 вересня 2014 року на суму 100 000,00 грн, 11 вересня 2014 року на суму 100 000,00 грн та 16 вересня 2014 року на суму 350 000,00 грн (за договором від 20.12.2013 №ЛУ/6А-13); 09 вересня 2014 року на суму 200 000,00 грн та 16 вересня 2014 року на суму 200 000,00 грн (за договором від 20.12.2013 № ЛУ/6Б-13). Зазначені обставини підтверджують банківськими виписками та довідкою ПАТ КБ «Приватбанк» від 31.07.2015 №150731SVDB870F29635E.

Унаслідок проведення вказаної оплати робіт ТОВ «Лагода ВК» виписало позивачу наступні податкові накладні: за договором від 20.12.2013 № ЛУ/4Б-13 податкова накладна № 1 від 04.09.2014 на суму 100 000,00 грн; за договором від 20.12.2013 № ЛУ/6Б-13 податкова накладна № 2 від 09.09.2014 на суму 60 236,22 грн; за договором від 20.12.2013 № ЛУ/6А-13 податкова накладна № 3 від 16.09.2014 на суму 311 530,30 грн; за договором від 20.12.2013 № ЛУ/4А-13 податкова накладна № 4 від 16.09.2014 на суму 134 167,06 грн; за договором від 20.12.2013 № ЛУ/6Б-13 податкова накладна № 5 від 16.09.2014 на суму 200 000,00 грн; за договором від 20.12.2013 № ЛУ/4Б-13 податкова накладна № 6 від 16.09.2014 на суму 100 000,00 грн.

Суми податку на додану вартість відповідно до вказаних податкових накладних віднесено позивачем у податковій звітності до складу податкового кредиту за вересень 2014 року.

Матеріали справи не містять доказів того, що станом на вересень 2014 року ТОВ «Лагода ВК» не було платником податку на додану вартість. Зазначена обставина не заперечується відповідачем, який зазначає лише про те, що свідоцтво платника ПДВ цього підприємства анульовано в січні 2015 року (тобто, значно пізніше, ніж відбувались спірні правовідносини).

Представник позивача пояснив, що отримані від ТОВ «Лагода ВК» послуги використані у власній господарській діяльності позивача, оскільки завдяки виконаним контрагентом роботам були побудовані будинки, які протягом 2014 року та 1-2 кварталу 2015 року введені в експлуатацію і частина квартир в них реалізована, унаслідок чого підприємством отримано прибуток, що підтверджується наданими суду фінансовими звітами станом на 31 березня та 30 червня 2015 року.

Таким чином, позивачем надано суду первинні бухгалтерські та інші документи, які складені під час господарських відносин із контрагентом, які підтверджують дійсне виконання останнім робіт за договорами підряду на замовлення позивача, доведено прямий зв'язок відповідних операцій із його господарською діяльністю та рух активів у процесі їх здійснення, а також те, що вони відбулись між правосуб'єктними платниками податків.

При цьому, колегія суддів зважає на те, що при податковій перевірці контролюючий орган не ставив під сумнів достовірність даних, які містять надані позивачем документи, а також не висловлював жодних зауважень щодо їх відповідності вимогам чинного законодавства.

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах, були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Також, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання своїх договірних зобов'язань по спірним операціям, зокрема, із залученням інших осіб, чи не вчиняв фактичних дій, спрямованих на їх виконання.

Колегія суддів враховує, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Висновки відповідача про порушення позивачем приписів податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ «Лагода ВК», зроблені з огляду на акт податкової інспекції про неможливість проведення зустрічної звірки щодо контрагента ТОВ «Лагода ВК» - ТОВ «Теслабуд», колегія суддів не приймає, адже за правилами статті 16, пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1. статті 38, пункту 44.1. статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку та інших обов'язків, передбачених податковим законодавством. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, зокрема на контрагентів підприємств, з якими цей платник вступав у правові відносини.

Податкове законодавства України не ставить у залежність виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, його знаходження за податковою адресою чи наявності основних засобів. Невиконання податкового обов'язку тягне відповідальність та негативні наслідки саме для порушника, а не його контрагентів, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання першим незаконної податкової вигоди.

Така правова позиція узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішеннях у справі «Інтерсплав проти України» та у справі «Булвес» АД проти Болгарії».

До того ж, акт про неможливість проведення зустрічної звірки може бути лише свідченням того, що з певних причин зустрічна звірка платника податків не була проведена, і не являється належним доказом відсутності реального характеру господарських взаємовідносин цього платника з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками, а тим більше із контрагентами останніх.

Таким чином, доводи відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи, позаяк є необґрунтованими та суперечать чинному на час спірних правовідносин податковому законодавству. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності спірного рішення та наявності підстав для його скасування.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого суду та не свідчать про порушення цим судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін на підставі пункту 1 статті 198 та статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як убачається із матеріалів справи, при поданні апеляційної скарги відповідачем не було надано доказів сплати судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року скаржнику відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення апеляційним судом.

Оскільки станом на момент вирішення справи доказів відповідної сплати судового збору апелянтом суду не надано, відповідно до статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

З урахуванням положень Закону України «Про судовий збір», з відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 110% від ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру, яка становить 4152,19 грн.

Керуючись ст.ст. 88, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (і.к. 39471029, адреса: 08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Ломоносова, 34) до Державного бюджету України (р/р 31211206781007, отримувач УДКСУ у Печерському р-ні м. Києва, банк отримувача ГУДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4152 (чотири тисячі сто п'ятдесят дві) гривні, 19 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали складений 20 травня 2016 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.