Постанова № 57814017, 17.05.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/5325/15 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

секретаря Строяновської О.В.,

за участю:

представників позивача: Сушон М.В., Цесельського Д.С.,

представників відповідача: Вершиніна К.В., Дашевської Т.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсів» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсів» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року,

У с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Арсів» звернулося у суд із позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31 липня 2015 року №0001072204, №0001082204 та №0001092204.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні рішення контролюючого органу є правомірними, встановивши обґрунтованість покладених в основу цих рішень тверджень відповідача про відсутність реального здійснення господарських операцій позивача із контрагентами з приводу отримання позивачем від останніх маркетингових послуг. При цьому, місцевий суд виходив із того, що позивачем, який здійснює реалізацію імпортованої продукції в торгівельних мережах (супер- та гіпермаркетах), із власниками яких останнім укладено договори, умови яких передбачають, зокрема, надання позивачу послуг рекламного характеру, додатково замовлялись маркетингові та інформаційні послуги щодо того ж товару в інших контрагентів (Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство Мерчандайзингу «Горизонт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство Мерчандайзингу «Рітейл», Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельфін Медіа», Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Амстор») (здійснювалась подвійна рекламна кампанія товарів). Тому, суд дійшов висновку, що позивач оплачував указаним контрагентам послуги, які мали надаватись йому торгівельними мережами. Крім того, місцевий суд виходив із того, що позивачем не надано рахунки-фактури, замовлення на придбання товару, що разом із наявною у контролюючого органу податковою інформацією стосовно контрагентів позивача про відсутність у них трудових ресурсів та основних засобів, необхідних для ведення ними господарської діяльності, надало підстави суду вважати, що спірні господарські операції не відбулися в реальності, а відображені виключно на папері.

Проте, з такими висновками суду не можна погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 20 вересня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за підсумками якої складено акт від 14 липня 2015 року №915/22-4/38273697 та виявлено порушення пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 91 841,00 грн за 2013 рік та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 2014 рік на суму 398 089,00 грн, п. п. 198.1, 198.3 ст. 198 цього Кодексу, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 151 781,00 грн.

Як убачається із акту податкової перевірки, виявленні факти порушення норм податкового законодавства обґрунтовані тим, що позивачем, на переконання контролюючого органу, безпідставно віднесено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, суми витрат за послуги рекламного та інформаційного характеру, придбані у ТОВ «Агентство Мерчандайзингу «Горизонт», ТОВ «Агентство Мерчандайзингу «Рітейл», ТОВ «Дельфін Медіа», ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор», а також до податкового кредиту - суми податку на додану вартість у складі витрат за ці послуги. Такий висновок базується на переконанні контролюючого суб'єкта про те, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентами, не пов'язані із господарською діяльністю позивача, оскільки під час перевірки встановлено, що позивачем, який здійснює реалізацію імпортованої продукції в торгівельних мережах (супер- та гіпермаркетах), із власниками яких останнім укладено договори, умови яких передбачають, зокрема, надання позивачу послуг рекламного характеру, додатково замовлялись маркетингові та інформаційні послуги щодо того ж товару в інших контрагентів, тобто здійснювалась подвійна рекламна кампанія товарів (на одних і тих самих торгівельних павільйонах).

На підставі вказаного акту перевірки та у зв'язку із виявленими порушеннями, 31 липня 2015 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0001072204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 102 826,25 грн, з них 82 261,00 грн - за основним платежем, 20 565,25 грн - за штрафними санкціями;

№0001082204, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток на 362 505,00 грн;

№0001092204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 189 726,25 грн, з них 151 781,00 грн - за основним платежем, 37 945,25 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями відповідача, позивач звернувся у суд.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність визначена як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

До витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток, згідно абзацу «г» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Кодексу, відносяться витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів, які входять до групи витрат на збут, що включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт та наданням послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу).

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 Кодексу до об'єкта оподаткування податком на додану вартість відноситься постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Податковим кредитом, у розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктами 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Кодексу податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Приписами пунктів 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту та витрат, що враховують при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток, є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Натомість, відображення у даних податкового обліку господарської операції, в ході якої відбулась лише імітація купівлі товару чи послуги, не являється підставою для отримання податкової вигоди за рахунок зменшення об'єкта оподаткування.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентами спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що в період, за який проводилась податкова перевірка, позивач був суб'єктом господарювання і платником податків на прибуток та на додану вартість, перебував на обліку в Ірпінській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області. До видів господарської діяльності позивача відносились, зокрема, неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Під час податкової перевірки позивача встановлено, що він проводить реалізацію імпортованих товарів (продуктів харчування) в торговельних супермаркетах та гіпермаркетах на території України. За розміщення своєї продукції в мережах, за умовами договорів господарської діяльності на продаж продуктів харчування, позивачем щомісячно оплачуються маркетингові (рекламні) послуги.

Разом із тим, як убачається із матеріалів справи, в період, що підлягав податковій перевірці, позивач отримував послуги мерчандайзингу (маркетингові послуги) та інформаційні послуги від ТОВ «Агентство Мерчандайзингу «Горизонт», ТОВ «Агентство Мерчандайзингу «Рітейл», ТОВ «Дельфін Медіа», ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор», які не є безпосередніми власниками торгівельних мереж, з якими позивачем укладено договори господарської діяльності на оптовий продаж продуктів харчування.

Колегією суддів установлено, що 01 лютого 2013 року між позивачем, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство Мерчандайзингу «Рітейл», як виконавцем, укладено договір №СДог-0195, відповідно до якого виконавець зобов'язався здійснити комплекс заходів, спрямованих на стимулювання збуду продукції, зазначеної у додатках до цього договору. Умовами цього договору визначено, що сторони оформлюють перелік робіт (послуг), список товарних позицій, з якими будуть проводитися ці роботи, і перелік адрес, за якими будуть виконуватись зазначені роботи, у вигляді додатків до цього договору; акт виконаних робіт оформлюється сторонами не пізніше п'яти днів з моменту закінчення будь-якого етапу робіт, передбаченого в додатках до цього договору.

Також, між позивачем, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство Мерчандайзингу «Горизон», як виконавцем, 01 березня 2014 року укладено договір №ГДог-0048, щодо маркетингових послуг, який містить аналогічні викладеним умови (предмет послуг та порядок їх надання).

Матеріали справи свідчать про те, що сторонами вказаних угод виконувались їх умови, що підтверджується укладеними щомісячно додатками до договорів, в яких конкретизовані послуги, що мають надаватись (як-то вивчення потенційних можливостей товарного ринку замовника (попиту), збір інформації щодо представленості і цін тощо), порядок надання фотозвітів про послуги, визначені місця (торговельні мережі) та адреси їх надання, кількість послуг, товарних позицій, вартість та дні надання; актами виконаних робіт, які містять посилання на відповідний договір та додаток до нього, а також на рахунки-фактури, виставлені виконавцями; виписаними останніми за фактами надання послуг податковими накладними.

Під час податкової перевірки контролюючим суб'єктом установлено, що розрахунки за послуги проводились між позивачем і вказаними контрагентами у безготівковій формі.

Також, позивачем надано копії фотознімків розміщених у торговельних мережах продуктів харчування, які він реалізує.

Окрім того, колегією суддів установлено, що між позивачем, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дельфін Медіа», як виконавцем, 10 лютого 2014 року укладено договір №01-10/02/14, предметом якого було надання виконавцем замовнику оплатних послуг щодо створення та проведення рекламних і маркетингових кампаній та надання інших рекламних послуг (просування товарів, реклама в місці продажу, маркетингові консультації, створення стендів та інших виставочних структур та місць та ін.) з метою залучення та утримання клієнтів. Умовами договору передбачено обов'язок виконавця забезпечити надання послуг відповідно до додаткових угод і брифів до договору, а відповідно до передбаченого договором порядку здачі-прийому наданих послуг, після закінчення їх надання (проведення заходів) виконавець надає замовнику акт виконаних робіт.

Додатковими угодами №№ 1, 2, 3, 4, 5 від 04 березня, 29 квітня, 18 вересня та 20 жовтня 2014 року сторонами визначено, зокрема, конкретний зміст послуг, що мають надаватись виконавцем (напр.: промоушн дегустації та маркетингові консультації споживача), продукцію, що підлягає просуванню (ТМ «Kikkoman», «Kuhne»), місця (Київ, торгівельні мережі: «Білла», «МегаМаркет», «КиївЕкспоПлаза», «Метро») та час (періоди) проведення рекламної кампанії, а також кількість промоутерів, які до неї залучаються.

Складені між сторонами акти здачі-приймання робіт (надання послуг) підтверджують надання ТОВ «Дельфін Медіа» позивачу рекламних послуг за вказаним договором та додатковими угодами до нього.

За фактами надання послуг контрагентом виписано позивачу податкові накладні.

Також, позивачем надано письмові звіти (щодо проведення промо-акцій) (включно із фотоматеріалами), в яких визначено товар, який брав участь в акції, період її проведення, цілі, місця проведення, досягнуті результати та аналіз статистику продажу.

Під час податкової перевірки встановлено, що розрахунки за поставлені послуги між сторонами проводились у безготівковій формі й проведені у повному обсязі.

Попри наведене, колегію суддів установлено, що позивач вступав у господарські відносини із Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Амстор» за договором №1063 від 08 січня 2013 року, відповідно до якого позивач зобов'язувався поставляти контрагенту товар, а останній - приймати його та сплачувати його вартість.

До вказаного договору 08 січня та 04 грудня 2013 року укладено додаткові угоди, відповідно до яких ТОВ «Торговельний будинок «Амстор» зобов'язується надавати позивачу маркетингові, інформаційні, рекламні та інші послуги за замовленнями позивача, зокрема, щодо розміщення інформації про товар у друкованих виданнях контрагента, внесення інформації про товар до інформаційної бази останнього, створення попиту і стимулювання збуту товарів позивача в торгівельних центрах.

Матеріали справи свідчать про те, що в рамках виконання вказаного договору, з урахуванням додаткових угод до нього, ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор» надавало позивачу інформаційні й маркетингові послуги, що зафіксовано в актах здачі-приймання відповідних послуг. В цих актах, що містяться в матеріалах справи, деталізовано сутність та зазначено перелік конкретних видів послуг, що надавались, і які пов'язані із стимулюванням збуту товару постачальника.

За фактами надання послуг контрагентом виписано позивачу податкові накладні.

Також, позивачем надано копії матеріалів, що підтверджують розміщення відомостей про товар позивача в друкованих виданнях ТОВ «Торговельний будинок «Амстор».

Під час податкової перевірки контролюючим суб'єктом установлено, що розрахунки за послуги проводились між позивачем і вказаними контрагентами у безготівковій формі.

Таким чином, як до податкової перевірки, так і суду позивачем надано первинні бухгалтерські та інші документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг при взаємовідносинах з наведеними контрагентами.

Спірні господарські операції полягають у замовленні рекламних та маркетингових послуг, спрямованих на поліпшення збуту товару, що реалізується позивачем, й узгоджуються зі звичайною для позивача господарською діяльність.

Під час податкової перевірки відповідачем не висловлено жодних зауважень до змісту та форми наданих позивачем первинних документів.

Під час апеляційного розгляду справи, колегією суддів установлено, що такі документи відповідають вимогам до первинних документів, установленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а податкові накладні - приписам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Матеріали справи не містять доказів того, що контрагенти позивача на час вчинення спірних господарських операцій не були зареєстрованими платниками податків й не мали права складати податкові накладні за кожним фактом поставок відповідних послуг, так само як і доказів неможливості надання ними відповідних послуг з урахуванням об'єктивно необхідних ресурсів та часу, в тому числі неможливості залучення до їх виконання інших осіб чи суб'єктів господарювання.

Із акту податкової перевірки слідує, що єдиним доводом відповідача, на якому базуються висновки про порушення позивачем пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 та п. п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податків на прибуток та на додану вартість, є посилання контролюючого органу на те, що позивачем здійснювалась подвійна рекламна кампанія товарів (на одних і тих самих торгівельних павільйонах).

Разом із тим, акт податкової перевірки, усупереч вимогам пункту 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року № 984, не містить жодних посилань на документи, на підставі яких установлено обставини того, що позивачем двічі замовлялись аналогічні послуги щодо проведення рекламної кампанії одних і тих самих товарів, зокрема, на угоди із власниками торгівельних мереж та первинні документи, що складались між ними й позивачем з приводу виконання таких угод.

При цьому, колегія суддів наголошує, що навіть у разі виявлення відповідних фактів, слід враховувати, що чинне на час спірних правовідносин законодавство, не встановлювало обмежень щодо права суб'єкта господарювання замовляти декілька рекламних чи маркетингових послуг у різних господарюючих суб'єктів щодо одного й того ж товару.

За визначенням Закону України «Про рекламу» реклама - це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Маркетингові послуги (маркетинг), згідно пп. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, це послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків.

Системний аналіз наведених норм, які розкривають зміст реклами та маркетингу, а також приписів абзацу «г» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 й підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, свідчить на користь висновку, що витрати на рекламу й маркетинг реалізовуваного товару, понесені платником податків, мають безпосередній вплив на господарську діяльність такого платника, й відносяться до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди, є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що позивачем документально підтверджено реальність спірних господарських операцій. У той же час, ці операції пов'язані із господарською діяльністю позивача, відбулись між правосуб'єктними платниками податків, призвели до змін у структурі майна позивача, і відповідачем не доведено їх недійсності.

Тому, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції про наявність порушень, про які стверджував відповідач за наслідками податкової перевірки позивача.

Колегія суддів уважає безпідставним посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не надано доказів наявності у його контрагентів достатніх трудових ресурсів чи основних засобів для надання спірних послуг, адже податкове законодавства України не ставить у залежність виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, його знаходження за податковою адресою чи наявності основних засобів. Невиконання податкового обов'язку тягне відповідальності та негативні наслідки саме до порушника, а не його контрагентів, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання першим незаконної податкової вигоди. Це зумовлено тим, що платник податків не має повноважень контролювати своїх контрагентів, на відміну від органів фіскальної служби.

Така правова позиція узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішеннях у справі «Інтерсплав проти України» та у справі «Булвес» АД проти Болгарії».

Оскільки під час розгляду справи відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, ані правомірності та обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень, ці рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Таким чином, доводи апелянта, наведені у скарзі, спростовують висновки суду першої інстанції, яким допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено процесуальні норми, в результаті чого прийнято помилкове та необґрунтоване рішення.

Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню, з ухваленням нового рішення - про задоволення позову.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсів» задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсів» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 31 липня 2015 року №0001072204, №0001082204 та №0001092204.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст постанови складений 20 травня 2016 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Шелест С.Б.

Пилипенко О.Є.