Постанова № 57813778, 19.05.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 травня 2016 року № 826/4914/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіалайт" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Медіалайт» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 10.03.2016 року № 0282615137, № 029261537.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головним управлінням ДФС у м. Києві при проведенні перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіалайт» неправомірно зроблений висновок про те, що правочини вчинені за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальне агентство «Сова» фактично не здійсненні, оскільки господарські взаємовідносини між позивачем та його контрагентом підтверджуються необхідними первинними документами.

Представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог та зазначив, що Головним управлінням ДФС у м. Києві правомірно винесено податкові повідомлення-рішення від 10.03.2016 року № 0282615137, № 029261537, оскільки господарські угоди між Товариством з обмеженою відповідальністю «Медіалайт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальне агентство «Сова» укладені з метою, завідомо суперечними інтересам держави і суспільства та є нікчемними.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Медіалайт» є юридичною особою та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

В період з 10.02.2016 року по 16.02.2016 року Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі направлення від 10.02.2016 року №58/26-15-13-07-02, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіалайт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства під час проведення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Універсальне агенство «Сова», ТОВ «Детра Союз», ТОВ Санта Дей», ТОВ «Авант Груп» за період з 01.01.2011 року по 29.01.2015 року.

За результатами проведеної перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києв складено акт від 23.02.2016 року №12/26-15-13-07-02-38013409, яким встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю«Медіалайт»:

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 988 398 грн.;

- п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1, ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2013 рік в сумі 938 979 грн.

На підставі складеного акту перевірки від 23.02.2016 року №12/26-15-13-07-02-38013409 року Головним управлінням ДФС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення від 10.03.2016 року:

- №0282615137, яким збільшено ТОВ «Медіалайт» суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 173 724 грн., з якої: за основним платежем - 938 979 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 234 745 грн. за платежем: податок на прибуток, код платежу: 11021000;

- №0292615137, яким збільшено ТОВ «Медіалайт» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 235 498 грн., з якої: за основним платежем - 988 398 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 247 100 грн. за платежем: податок на прибуток, код платежу: 14060100.

Позивачем було подано заперечення на висновки акту від 23.02.2016 року №12/26-15-13-07-02-38013409 до Головного управління ДФС у м. Києві, проте за результатом розгляду заперечень висновку зазначеного акту залишилися без змін.

Як встановлено під час розгляду справи, Головне управлінням ДФС у м. Києві під час проведення перевірки прийшло до висновку про неправомірність віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальне агентство «Сова», оскільки правочини вчинені за участю позивача та його контрагента не спричинили настання реальних правових наслідків.

Щодо визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток суд зазначає про наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення (пункт 150.1 статті 150 Податкового кодексу України).

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права суд приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною другою статті 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

01.08.2013 року між ТОВ «Універсальне агентство «Сова», як орендарем, та ТОВ «Медіалайт», як суборендарем, укладено договір суборенди обладнання №04а/13, за умовами якого орендар зобов'язується надати в суборенду суборендареві світлове обладнання та сценічні конструкції, а суборендар зобов'язується прийняти у орендаря в строкове платне користування обладнання, яке визначено у додатках договору та зобов'язується сплачувати орендареві орендну плату.

Розділом 2 договору №04а/13 визначено, що метою суборенди є використання орендованого майна, у відповідності до його цільового призначення, а саме надання освітлюваних послуг для технічних послуг для технічного забезпечення різноманітних культурно-розважальних заходів під час зйомок телевізійних передач. Також сторони домовились, що орендоване майно буде використовуватися суборендарем для надання освітлювальних послуг для технічного забезпечення різноманітних культурно-розважальних заходів під час зйомок телевізійних передач, кількість змін та кількість використаного обладнання, інші істотні умови, будуть визначатися в додатках до договору №04а/13 та які після підписання є невід'ємною частиною цього договору.

ТОВ «Медіалайт» на підтвердження реальності фінансово-господарських операцій надано додатки до договору №04а/13, акти прийому передачі орендованого майна, акт про використання орендованого майна, акти прийому передачі (повернення) орендованого майна.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальне агентство «Сова», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення, висновки відповідача про те, що первинні документи складені за участю позивача та його контрагента не підтверджують факт здійснення господарських операцій, судом до уваги не приймаються.

Разом з тим, проаналізувавши надані позивачем первинні документи, судом встановлено їх відповідність вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Також позивачем надано докази кінцевої реалізації обладнання, орендоване технічне обладнання використовувалось для надання технічних послуг по забезпеченню проектів із використанням освітлювального обладнання при зйомці ряду телепрограм, що підтверджується договорами з ПП «Міжнародний Медіа центр СТБ», ТОВ «Савик Шустер Студия», ТОВ «Телерадіокомпанія «УКРАЇНА», ТОВ « 07 ПРОДАКШН», ТОВ «Новий канал», ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія», Національною телекомпанією України. На виконання умов зазначених договорів в матеріалах справи містяться додаткові угоди, акти прийому-передач наданих послуг, підписанні сторонами завдання, акти надання послуг, податкові накладні виписані позивачем на користь контрагентів.

Щодо доводів відповідача про неможливість встановлення доказів транспортування орендованого майна, позивач вказав, що технічне обладнання транспортувалось силами ТОВ «Універсальне агентство «Сова» на місцезнаходження кінцевих споживачів.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо ненадання позивачем товарно-транспортних накладних на підтвердження факту постачання товару від ТОВ «Універсальне агентство «Сова», оскільки, технічне обладнання доставлялось ресурсами орендаря на місця кінцевого споживача, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, на які посилається податковий орган, не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2013 року К/800/9087/13.

При цьому, відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення обумовленого договорами товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, товарно-транспортна документація - це комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з пунктами 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року у справі № К/9991/64514/11.

В матеріалах справи міститься протокол від 08.10.2014 р. допиту свідка ОСОБА_4 (директора ТОВ «Універсальне агентство «Сова»), якими встановлено відсутність підприємства за податковою адресою, непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності засновника та директора контрагента-постачальника, відсутність виробничих потужностей, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності

Разом з тим, суд зазначає, що на момент укладання договору суборенди обладнання № 04а/13 від 01.08.2013 року директором ТОВ «Універсальне агентство «Сова» була ОСОБА_5, документація на виконання вимог договору також підписана ОСОБА_5

Також матеріали досудового розслідування не можуть бути виключними доказами вини у вчиненні злочину, оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили, як це передбачено частиною другою статті 94 Кримінально-процесуального кодексу України. Згідно частини четвертої статті 95 Кримінально-процесуального кодексу України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. При цьому, статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

При цьому, суд зазначає, що при дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2013 року у справі № К/800/15523/13.

При цьому, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагента правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2012 року у справі № К/9991/5398/12.

Щодо доводів відповідача про показники податкових декларацій з податку на додану вартість ТОВ «Універсальне агентство «Сова» за січень - грудень 2013 року суд зазначає, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а10.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, суд зазначає, що для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента платника податку на додану вартість в стані платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Як встановлено під час розгляду справи, на момент складання податкових накладних позивач та його контрагент були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали свідоцтва платника податків на додану вартість.

Враховуючи наведене, суд зазначає про відповідність господарських взаємовідносин статутній діяльності позивача та його контрагента.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною четвертою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на встановлене суд зазначає, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ та до складу валових витрат витрати по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальне агентство «Сова», тому податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 10.03.2016 року № 0282615137, № 029261537 визнається протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з положеннями ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіалайт» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 10.03.2016 року № 0282615137, № 029261537.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіалайт» судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві в сумі 36 138 (тридцять шість тисяч сто тридцять вісім) грн. 34 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда