Постанова № 57813218, 17.05.2016, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

17 травня 2016 року Справа № 814/651/16

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1

доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Гмирьова, 1/1,Миколаїв,54028

треті особиГоловне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, пр. Центральний (Леніна) 141-В,Миколаїв,54055 проскасування податкового повідомлення - рішення від 28.04.2015 р. №25621705, стягнення коштів 25000,00 грн., ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далв-позивач, ОСОБА_1) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва з наступними позовними вимогами (з урахуванням уточнених позовних вимог):

- Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №25621705 від 28.04.2015 року Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про визначення грошового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.

- Стягнути з Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 (ід. номер НОМЕР_1) сплачених судових витрат у розмірі 2551,21 грн., які складаються з 551,21 грн. судового збору та 2000,00 грн. правової допомоги.

Позов обґрунтовано тим, що Миколаївською міською радою прийнято "Положення про податок на майно", затверджене рішенням від 18.03.2015, а відтак транспортний податок повинен нараховуватись з 2016 року, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими з підстав викладених у письмових запереченнях.

Справу розглянуто в порядку письмового провдження.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

05 квітня 2011 року за позивачем зареєстровано автомобіль марки LEXUS GX 460 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_2, об'єм двигуна 4608 куб. см.

В травні 2015 року позивач отримала податкове повідомлення-рішення № 25621705 від 28.04.2015 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку у розмірі 25000 грн. Позивач сплатила суму податку, що підтверджується квитанціями.

З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII. Згідно вказаного нормативно-правового акту статтею 267 Податкового кодексу України запроваджено транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. (підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК). Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (пункт 267.4 статті 267 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 265.1 статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону рекомендовано переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, а також установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відтак, органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міським радам) необхідно в місячний термін, тобто до 01 лютого 2015 року, прийняти рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Відповідно до підпункту 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду (ч. 1 статті 3 Бюджетного кодексу України).

Матеріалами справи встановлено, що Миколаївською міською радою прийнято "Положення про податок на майно", затверджене рішенням від 18.03.2015 року № 46/24.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Зазначена норма узгоджується з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

З аналізу викладеного випливає, що для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2015 році, таке рішення мало бути прийнято до 15 липня 2014 року.

Відтак, оскільки рішення Миколаївської міської ради щодо встановлення податку на транспорт на 2015 рік прийняте 18 березня 2015 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Таким чином, суд вважає позовну вимогу щодо визнання протиправним та скасування повідомлення - рішення №25621705 від 28.04.2015 року обґрунтованою і таеою, що підлягає задоволенню.

Згідно статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач за подання позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 551,21 грн., що підтверджується оригіналом платіжного доручення № 11466815BF від 12.04.2015 року (арк. с. 4).

Крім того, позивач просив відшкодувати витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн.

Згідно з частиною третьою статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України до судових витрат належать, зокрема, витрати на правову допомогу. Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Так, відповідно до частини третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у адміністративних справах не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу.

Згідно з положеннями статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" з 1 вересня 2015 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі встановлена у сумі 1378,00 гривень.

Таким чином, розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 551,20 грн. (40 % від розміру мінімальної заробітної плати) за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року N 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Отже, підставою для відшкодування судових витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів щодо взаємозв'язку між сплаченими позивачем спеціалісту у галузі права коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.

Згідно Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) під іншими видами правової допомоги розуміють види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до п. 3 угоди про надання правової допомоги від 12.04.2016 року №0412/16-2, вартість послуг з надання правової допомоги щодо врегулювання спірних правовідносин між позивачем та ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області становить 2000,00 грн.

На підтвердження факту понесення витрат на правову допомогу позивач представив суду копії договору про надання правової допомоги від 12.04.2016 року №4012/16-2, укладеного між позивачем та адвокатом Тимошиним В.В.,копію квитанції від 12.04.2016 року з призначенням платежу за оплату адвокатських послуг за договором №0412/16-2 від 12.04.2016 року, а також документи, які підтверджують статус адвокату особи, яка безпосередньо брала участь у наданні позивачу послуг за договором від №0412/16-2 від 12.04.2016 року.

Водночас, позивачем надано до суду договір про надання правової допомоги в межах даної адміністративної справи, однак в ньому відсутні відомості про те, скільки годин представник позивача приймав участь у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді. Відсутність таких відомостей не дає можливість суду виконати підрахунки, у відповідності до вимог Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять документального підтвердження кількості фактично відпрацьованих представником позивача годин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу.

Керуючись статтями 11, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області №25621705 від 28.04.2015 року про визначення грошового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн

3.У задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу відмовити.

4.Присудити на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 551,21 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять одна копійка), сплачений квитанцією № 11466815BF від 12.04.2016 року за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є.В. Марич