Рішення № 57811961, 16.05.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/6148/15 Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю.

Провадження № 22-ц/783/836/16 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Бакуса В.Я., Гірник Т.А.

секретар: Симець В.І.,

за участі в судовому засіданні представника позивача ЛКП «Дністер» - Любашевського В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 5 листопада 2015 року у справі за позовом Львівського комунального підприємства «Дністер» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 05 листопада 2015 року позов задоволено. Стягнуто на користь Львівського комунального підприємства «Дністер» солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованість за утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 8758грн. 97 коп., за послуги з теплопостачання в розмірі 20409 грн. 24 коп., а всього 29168, 21 грн. Вирішено питання судових витрат.

Дане рішення оскаржив ОСОБА_3

В апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Вважає рішення незаконним, необґрунтованим, постановленим з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні дані про отримання апелянтом судової повістки за три дні до судового засідання 5.11.2015 року. Крім цього, зазначає, що судом не постановлено ухвали про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що 27.11.2007 року набрало законної сили рішення Сихівського районного суду м. Львова від 7 листопада 2007 року у справі №2-5217/2007 у спорі між тими самими сторонами та про той самий предмет і з тих самих підстав. Також, зазначає, що квартира №27 по вул. Угорській не споживає послуг з центрального опалення тому, що згідно дозволу Сихівської районної адміністрації квартира була відключена від мережі центрального опалення і гарячого водопостачання у 2008 році. Окрім цього, вказує і про те, що між ними та позивачем не існує жодних договірних відносин, оскільки будь-який договір не укладався, а тому немає і підстав нарахування та стягнення з них заборгованості за надання комунальних послуг.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності, зважаючи на те, що такі особи належним чином повідомлялись про час та місце судового розгляду (у відповідності до ст.ст. 74-77 ЦПК України), клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки в судове засідання суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідачі (один як власник квартири №27 на вул. Угорській, 22 у м.Львові, а інший як член його сім'ї), не сплачують послуги за центральне опалення та за утримання будинку і прибудинкової території, у зв'язку з чим існує заборгованість. В силу вимог закону відповідачі повинні оплачувати надані їм позивачем послуги, надання яких їм доведено. Крім цього, судом встановлено правомірність нарахування позивачем відповідачам плати за надані послуги. Така позиція, на думку, суду узгоджується також і з Постановами Верховного Суду України, у справах №6-110цс12 від 10.10.2012 року та № 6-59цс13 від 30.10.2013 року, що є обов'язковими до застосування. Також, відповідачем ОСОБА_3, не надано дозволів та належних документів на відключення його помешкання від мережі теплопостачання.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції обставинам справи та вимогам закону не відповідають. Частина обставин, які суд вважав встановленими не доведено.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, позовної заяви а.с. 2-3, заперечень позивача на зустрічний позов а.с. 41-43, а також підтверджено в судовому засіданні представником позивача позивач звернувся в суд з позовом про стягнення заборгованості з відповідачів за надання послуг з теплопостачання та утримання будинку та прибудинкової території за період з жовтня 2011 року по жовтень 2014 року у розмірах 24487,75 грн. та 10296,97 грн. відповідно, всього на загальну суму 34784,72 грн. При цьому позивач посилається на надання відповідачам, як мешканцям квартири № 27 в будинку №22, що знаходиться на обслуговуванні їх підприємства таких послуг та ухилення відповідачів від оплати таких, наданих за вказаний період послуг, незважаючи на попередження про необхідність оплати таких.

При цьому до позовної заяви позивачем долучено розрахунки заборгованості за вказаний період. В межах даних вимог судом і був розпочатий розгляд справи по суті (журнал судового засідання від 28.10.2015 року а.с. 90-91).

Згодом, у судовому засіданні у якому було оголошено рішення, а саме 5.11.2015 року представником позивача подано до суду «клопотання», яким позивач фактично змінив позовні вимоги, а саме зменшивши грошовий розмір заборгованості за надані послуги про стягнення якої він просить, позивачем збільшено період, за надання комунальних послуг за який позивач просить стягнути заборгованість. Так, у згаданому клопотанні позивач просить стягнути вже 29168,21 грн. заборгованості за надання комунальних послуг та за період з листопада 2007 року по жовтень 2014 року (а не за період з жовтня 2011 року по жовтень 2014 року), з яких заборгованість за надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території складає 8758,97 грн., заборгованість же за надання послуг з теплопостачання - 20409,24 грн. До вказаного клопотання надано два нові розрахунки заборгованості за надання згаданих послуг за вказаний новий період.

Ані вказане «клопотання», що по суті є заявою про зміну предмету позову та зменшення позовних вимог, ані нові розрахунки заборгованості жодному із відповідачів не вручались та не надсилались, оскільки такі були відсутні у судовому засіданні коли такі були подані представником позивача, крім цього, як вказувалось, у цьому ж засіданні було ухвалене рішення у справі, яке оскаржується.

Відповідно до ч.2 ст. 31 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

З наведеного вище вбачається, що загаданим «клопотанням» позивач по суті змінив предмет позову, оскільки просить стягувати заборгованість за інший період ніж було вказано у позовній заяві.

Вказане позивач взмозі був зробити до початку розгляду справи по суті. Однак, як вбачається із журналу судового засідання від 28.10.2015 року та вказувалось вище, розгляд справи по суті було розпочато судом цього ж 28.10.2015 року (а.с. 90-91).

Зважаючи на наведене, суд не вправі був приймати заяву про зміну предмету позову подану представником позивача («клопотання») після 28.10.2015 року, а саме 5.11.2015 року.

Крім цього, відповідно до змісту ст.ст. 5, 10, 11, 27, 31, 127, 128 ЦПК України заява про зміну предмету, підстав позову, збільшення, зменшення позовних вимог, тощо підлягає врученню (надісланню) відповідачу (відповідачам) для надання можливості їм ознайомитись із такою, підготовки можливих пояснень, заперечень на таку, тощо.

Відповідно до змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Одним із принципів, що випливає із ч.1 ст. 6 Конвенції є принцип рівності сторін.

Відповідно до п. 17 рішення Європейського суду з прав людиниу справі Беер проти Австрії «Beer v. Austria» від 6.02.2001 року (заява №30428/96): «…принцип рівності сторін вимагає, щоб кожній стороні було надано прийнятну можливість представити свою справу в умовах, які не поставлять її у значно не вигідніше становище по відношенню до протилежної. ( (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands judgment of 27 October 1993, Series A no. 274, p. 19, § 33; Ankerl v. Switzerland judgment of 23 October 1996, Reports 1996-V, pp. 1567-68, § 38). «... Кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися і прокоментувати подані зауваження або докази, надані іншою стороною (Ruiz Mateos v. Spain judgment of 24 June 1993, Series A no. 262, p. 25, § 63; Niderost-Huber v. Switzerland judgment of 18 February 1997, Reports 1997-I, p. 108, § 24; Werner v. Austria judgment of 24 November 1997, Reports 1997-VII, p. 2513, § 65).

Зважаючи на вказане слід вказати, також, і про те, що судом вказаний принцип не дотримано та не надано можливості відповідачам ознайомитись із поданою заявою про зміну предмету позову та подати свої пояснення, заперечення, тощо.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24.10.2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» за наявності підстав, передбачених статтею 309 ЦПК, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення або змінює його й не має права передавати із цих підстав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Зазначеними підставами є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. При цьому судам необхідно виходити з того, що:

- неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, слід вважати неправильне визначення предмета доказування чи не з'ясування обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, або інших фактичних даних (пропущення строку позовної давності тощо), неправильну кваліфікацію правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин тощо;

- недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, має місце у випадках зазначення у судовому рішенні певних обставин (фактів), які не підтверджені доказами, їх недостатність, недостовірність та (або) суперечливість, відсутність мотивів прийняття чи неприйняття доказів тощо;

- невідповідність висновків суду обставинам справи вважається у тому разі, якщо останні встановлені судом повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено неправильно.

- порушення або неправильне застосування матеріального чи процесуального права має місце у разі застосування закону, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню, унаслідок неправильної юридичної кваліфікації правовідносин або неправильного витлумаченого закону, який хоч і підлягав застосуванню, проте його зміст і сутність сприйнято неправильно через розширене чи обмежене тлумачення.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, порушення вимог статті 59 ЦПК щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (стаття 60 ЦПК), порушення вимог статті 215 ЦПК щодо змісту рішення суду тощо. Посилання в апеляційній скарзі на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав установленими, чи на невідповідність висновків суду обставинам справи підлягає перевірці апеляційним судом шляхом дослідження доказів, яким, на думку особи, що подала апеляційну скаргу, суд першої інстанції не дав оцінки або дав неправильну оцінку. У разі скасування рішення суду у зв'язку з порушенням норм процесуального права (частина третя статті 309 ЦПК) апеляційний суд повинен зазначити причинний зв'язок між порушенням норми процесуального права та прийняттям неправильного рішення. Апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення, і вони стосуються окремих його частин, зокрема у разі виправлення помилок суду першої інстанції щодо розміру суми, що підлягає стягненню, розподілу судових витрат тощо. Якщо помилки у такому рішенні стосуються фактичної сторони справи чи правового обґрунтування рішення, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення, тому апеляційний суд не повинен усувати такі помилки ухвалою із зазначенням про залишення рішення без змін з його уточненням чи доповненням. У разі ухвалення нового рішення або зміни рішення суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині рішення дає оцінку доказам, що наявні в матеріалах справи, а також новим доказам, якщо вони досліджувалися, в їх сукупності за правилами, встановленими статтею 212 ЦПК.

Зважаючи на наведене колегія суддів вважає, що вказані процесуальні порушення є грубими та такими, що істотно впливають на прийняте рішення та такими, що свідчать про неможливість залишення рішення суду першої інстанції в силі.

Так, прийняття заяви про зміну предмету позову (з додатковими доказами, а саме новими розрахунками заборгованості) в порушення згаданих норм процесуального закону щодо стадії подання такої, з якою фактично не ознайомилися відповідачі, не змогли подати свої пояснення, доводи, заперечення, тощо свідчать про проведення розгляду справи, що не міг бути проведеним. Тобто, суд першої інстанції не вправі був проводити розгляд справи за заявою про зміну предмету позову після того як розпочав розгляд справи по суті, а фактично повинен був відмовити в прийнятті такої заяви та продовжувати розгляд справи на основі заяви із предметом та підставами, які були подані до початку розгляду справи по суті. По суті суд розглянув нову справу, після того як розпочав розглядати іншу.

Зважаючи на вказане, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду, яким вирішено позовні вимоги, що були змінені після початку розгляду справи по суті та без ознайомлення з такими відповідачів скасувати та здійснити перевірку позовних вимог, що були заявлені позивачем до початку розгляду справи по суті із поданими доказами у відповідності до вимог процесуального закону і розгляд за яким було розпочато з дотриманням процесуального закону.

Як було вказано вище, позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості з відповідачів за надання послуг з теплопостачання та утримання будинку та прибудинкової території за період з жовтня 2011 року по жовтень 2014 року у розмірах 24487,75 грн. та 10296,97 грн. відповідно, всього на загальну суму 34784,72 грн. При цьому позивач посилається на надання відповідачам, як мешканцям квартири № 27 в будинку №22 на вул. Угорській в м.Львові, що знаходиться на обслуговуванні їх підприємства таких послуг та ухилення відповідачів від оплати таких, наданих за вказаний період послуг, незважаючи на попередження про необхідність оплати таких.

Із доданих позивачем розрахунків заборгованості а.с. 5, 6 вбачається, що заборгованість відповідачів за період з жовтня 2011 року по жовтень 2014 року, що є періодом, який перевіряється становить 9127 грн. заборгованості за надання послуг теплопостачання = (загальна сума заборгованості станом на жовтень 2014 року (24487,75грн.) - (15360,75 грн.) заборгованість, що виникла до жовтня 2011 року) та 4055,37 грн. заборгованості за надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території = (10296,97грн.) - (6241,6 грн.) заборгованість, що виникла до жовтня 2011 року), а всього 13182,37 грн.

Зважаючи на вказане, підстав для стягнення суми заборгованості у розмірі 34784,72 грн. за вказаний, спірний період, немає, оскільки така є загальною заборгованістю станом на жовтень 2014 року, що значиться як така за квартирою відповідачів у електронній базі даних позивача, а не заборгованістю за спірний період.

Що стосується необхідності стягнення суми заборгованості (9127 грн. заборгованості за надання послуг теплопостачання та 4055,37 грн. заборгованості за надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території за період з жовтня 2011 року по жовтень 2014 року), то на думку колегії суддів підстав для відмови у задоволенні вимог про стягнення такої суми заборгованості, - немає.

Так, позивачем дійсно було надано послуги з теплопостачання та утримання будинку та прибудинкової території відповідачам у спірний період та здійснено нарахування таких у відповідності до чинних на той час нормативно-правових актів. Обґрунтованих доводів протилежного із належними та допустимими доказами - не представлено.

Позивачем же на підтвердження вказаного подано: договори про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів із графіком вивозу побутових відходів та паспортизацією розміщення контейнерів (а.с. 44-49, 51-54); договір розміщення та захоронення відходів у спірний період (а.с. 50); угоду про надання послуг з дератизації та дезінфекції (а.с. 55-56); договір постачання теплової енергії в гарячій воді із обсягами постачання теплової енергії, з додатками (а.с. 60-63); рішення №561 від 31.05.2011 року «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій для населення у м.Львові індивідуально по кожному будинку зі змінами рішенням від 14.11.2014 року №854 (а.с. 72-80), що були укладені та діяли у спірний період; лист ЛМКП «Львівтеплоенерго» щодо надання послуг теплопостачання у квартиру відповідачів (а.с. 86).

Вказане, також, підтверджується і розрахунками заборгованості за спірний період, що містяться у матеріалах справи за заявою про видачу судового наказу ЛКП «Дністер» Сихівського районного суду м.Львова №464/10373/14ц (а.с. 2, 3).

Доводи відповідача про відсутність укладеного між ним та позивачем договору про надання комунальних послуг не спростовує факту надання у квартиру відповідачів комунальних послуг та необхідності їх оплати.

Вказане відповідає також змісту правової позиції Верховного Суду України у постанові від 18.11.2015 року справа №6-582цс15, що є обов'язковою до застосування.

Доводи відповідача про те, що суд повинен був закрити провадження у даній справі у зв'язку з тим, що спір між тими ж сторонами про той же предмет і з тих же підстав був розглянутий судом, спростовуються оглядом матеріалів даної справи та справи про яку вказує позивач №2-5217/07 з яких вбачається , що спір у згаданій справі дійсно стосувався стягнення заборгованості за надання житлово-комунальних послуг, однак за інший період ніж спірний, а саме станом на травень 2006 року.

Доводи відповідача про те, що квартира відповідачів не споживає послуг центрального опалення з дозволу Сихівської районної адміністрації, що мав місце у 2008 році та фактично відключена від мережі центрального теплопостачання спростовуються листом Сихівської районної адміністрації отриманим за запит апеляційного суду Львівської області №3405-677 від 15.04.2016 року (а.с. 167), згідно якого адміністрація вказує про те, що розпорядчі документи про наявність дозволу на відключення квартири відповідачів від системи центрального опалення та гарячого водопостачання відсутні. Таких доказів не представлено і відповідачами.

Решта доводів апеляційної скарги не слід вважати обґрунтованими.

Зважаючи на вказане слід визнати апеляційну скаргу частково обґрунтованою та таку задовольнити частково.

Оскаржуване ж рішення слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково. Стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача 9127 грн. заборгованості за надання послуг теплопостачання та 4055,37 грн. заборгованості за надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території за період з жовтня 2011 року по жовтень 2014 року. В задоволенні решти позову - відмовити.

Вказане відповідає також вимогам ст.ст. 64, 162 ЖК України, ст.ст. 19-21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 6, 526, 630 ЦК України.

Відповідно до задоволених вимог позову та апеляційної скарги слід вирішити питання про стягнення судових витрат.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п. 2-4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, -

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 листопада 2015 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Львівського комунального підприємства «Дністер» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Львівського комунального підприємства «Дністер» 9127 грн. заборгованості за надання послуг теплопостачання та 4055,37 грн. заборгованості за надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території за період з жовтня 2011 року по жовтень 2014 року.

В задоволені решти позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в користь Львівського комунального підприємства «Дністер» по 65,91 грн. сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Львівського комунального підприємства «Дністер» в користь ОСОБА_3 211,74 грн. сплаченого ним судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: В.Я. Бакус

Т.А. Гірник