Постанова № 57810932, 17.05.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/7627/16-а

Провадження № 2-а/760/701/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2016 року, 17 годин 00 хвилин, м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі судді Шевченко Л. В., розглянувши у скороченому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України (відповідач-1), Адміністрації Державної прикордонної служби України (відповідач-2), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, прийняв таку постанову.

Позиції осіб, які беруть участь у справі:

22.04.2016 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідача-1 щодо непризначення йому згідно Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців» та постанови КМУ «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» № 975 від 25.12.2013 одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності; визнати протиправними дії відповідача-2 щодо непризначення йому згідно Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців» та постанови КМУ «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» № 975 від 25.12.2013 одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності; зобов'язати відповідача-1 здійснити нарахування та виплату йому згідно Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців» та постанови КМУ «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» № 975 від 25.12.2013 одноразову грошову допомогу внаслідок настання ІІІ групи інвалідності, у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності та зобов'язати відповідача-2 здійснити нарахування та виплату йому згідно Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців» та постанови КМУ «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» № 975 від 25.12.2013 одноразову грошову допомогу внаслідок настання ІІІ групи інвалідності, у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що у період з 19.04.1981 до 17.06.1983 він проходив військову службу у в/ч 2066 в м. П'яндж (Таджицька РСР), в тому числі у період з 11.10.1981 до 06.06.1986 проходив військову службу на території республіки Афганістан, виконуючи свій інтернаціональний обов'язок.

22.09.2015 йому було первинно встановлено ІІІ групу інвалідності, яка настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби.

У зв'язку з цим позивач стверджував, що з 22.09.2015 у нього відповідно до вимог чинного законодавства виникло право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день вставлення інвалідності відповідно до Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМУ від 25.12.2013 № 975.

Позивач звернувся, через уповноважену особу, до відповідача-1 з заявою та усіма необхідними документами з метою отримання вищезазначеної одноразової грошової допомоги.

Однак відповідач-1 відмовив позивачу, у реалізації його права на соціальний захист та повідомив, що особам, які звільнилися з прикордонних військ виплата одноразової грошової допомоги здійснюється Державною прикордонною службою України, а тому йому документи було повернуто без реалізації.

Крім цього, позивач звернувся до відповідача-2 з заявою та усіма необхідними документами з метою отримання вищезазначеної одноразової грошової допомоги.

Проте, відповідач-2 також відмовив йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, мотивуючи тим, що жодним нормативно-правовим актом України не встановлено, що Державна прикордонна служба України є правонаступником військових частин та підрозділів прикордонних військ КДБ СРСР, дислокованих за межами території України.

Крім цього, відповідач-2 зазначив, що відсутні нормативно-правові акти, які зобов'язують або надають Адміністрації Державної прикордонної служби України виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям колишніх Прикордонних військ КДБ СРСР.

Позивач вважає таку відмову відповідачів протиправною, оскільки відповідно до норм чинного законодавства, у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби він набув право на отримання одноразової грошової допомоги.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає дії відповідачів протиправними, а тому звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.

06.05.2016 відповідач-1 подав до суду заперечення проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти вимог посилався на те, що Міністерство оборони України не є належним відповідачем у цій справі, оскільки відповідно до норм чинного законодавства уповноваженим органом, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби позивача є Адміністрація Державної прикордонної служби України, а тому позовні вимоги щодо виплати одноразової грошової допомоги мають бути пред'явлені лише до відповідача-2.

Крім цього, відповідача-1 стверджував, що адміністративна справа не підсудна місцевому загальному суду як адміністративному суду, оскільки однією з вимог позовної заяви є оскарження дій Міністерства оборони України, який є суб'єктом владних повноважень, а тому позов має розглядатися окружним адміністративним судом.

Також просив звернути увагу, що позивач не надав суду жодного доказу, які б свідчили про відмову у виплаті йому одноразової грошової допомоги.

Відповідач-1 стверджував, що позивач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували, що він проходив військову службу у Збройних Силах України або був військовослужбовцем іншого утворення відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Просив звернути увагу, що позивач не надав суду документів, які свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням кримінального або адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

На підставі вищезазначеного просив суд розглядати справу за загальними правилами КАС України, постановити ухвалу про передачу адміністративної справи на розгляд окружного адміністративного суду за підсудністю, вирішити питання про залучення до участі у справі у якості третьої особи - Київський міський військовий комісаріат та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову до Міністерства оборони України повністю.

Суд дослідивши норми чинного законодавства прийняв рішення про відмову у задоволенні вимог щодо передачі адміністративної справи на розгляд окружного адміністративного суду за підсудністю, оскільки відповідно до пункту 4 частини першою статті 18 КАС місцевим судам належить право розглядати спори з приводу призначення соціальних виплат та допомоги.

Крім цього, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача-1 про залучення третьою особою Київського міського військового комісаріату у зв'язку з необґрунтованістю зазначеного клопотання.

10.05.2016 відповідач-2 подав до суду заперечення проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти вимог посилався на те, що відповідно до норм чинного законодавства особам, звільненим з військової служби виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.

Представник відповідача-2 зазначив, що позивач військову службу в Адміністрації Державної прикордонної служби чи органах Державної прикордонної служби України ніколи не проходив, розрахунків під час його звільнення з військової служби органами Державної прикордонної служби не здійснювалося.

Крім цього зауважив, що жодним нормативно-правовим актом України не визначено, що Державна прикордонна служба України є правонаступником Прикордонних військ КДБ СРСР.

Також відсутні і нормативно-правові акти, які зобов'язують або надають повноваження Адміністрації Державної прикордонної служби України виплачувати одноразову грошовому допомогу військовослужбовцям колишніх Прикордонних військ КДБ СРСР.

Представник відповідача-2 просив врахувати той факт, що позивач проходив строкову військову службу у військовій частині 2066, що входила до складу Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР, та був звільнений з цієї частини в запас.

У 2004 році всі прикордонні загони колишнього Середньоазіатського округу були передані до складу Збройних сил Республіки Таджикистан.

На підставі вищезазначеного стверджував, що Державна прикордонна служба України жодного відношення до Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР ніколи не мала.

Представник відповідача-2 зауважив, що між позивачем та Державною прикордонною службою України відсутні будь-які взаємні права та обов'язки, оскільки з адміністративного позову випливає, що призов ОСОБА_1 на строкову службу та звільнення з цієї служби здійснювалося виключно на підставі наказів міністра оборони колишнього СРСР.

На підставі вищезазначеного стверджував, що позивач у своєму адміністративному позові не навів жодних доказів протиправності його рішень, дій чи бездіяльності, а тому у задоволенні позовних вимог до Адміністрації Державної прикордонної служби України просив відмовити у повному обсязі.

З'ясувавши обставини справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд

встановив:

Позивач у період з 19.04.1981 до 17.06.1983 він проходив військову службу у в/ч 2066. Цей факт встановлений на підставі військового квитка серії НУ № 8117558, виданий Дніпровським районним військовим комісаріатом м. Києва 19.04.1981 (а.с. 7-9).

22.09.2015 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Цей факт встановлений на підставі копії довідки МСЕК серії АВ № 0432564 від 23.09.2015 (а.с. 10).

Київський міський військовий комісаріат подав до Департаменту фінансів Міністерства оборони України документи позивача на одержання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільнених з військової служби (зборів, резерву), у якому зазначив, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ступеня втрати працездатності. Цей факт встановлений на підставі листа полковника військового комісаріату Київського міського військового комісаріату Міністерства оборони України Кидоня В. І. № 9649 від 05.10.2015 (а.с. 13)

Відповідно до довідки військового комісара Дніпровського районного у м. Києві військового комісаріату Орела О. В. № 79 від 06.10.2015 позивач у період з 19.04.1981 до 17.06.1983 проходив військову службу у в/ч 2066 в м. П'яндж Таджицька РСР, в тому числі в період з 11.10.1981 до 06.06.1982 у складі в/ч 2066 проходив військову службу на території республіки Афганістан, виконуючи свій інтернаціональний обов'язок. Мав статус учасника бойових дій (а.с. 4).

Відповідно до листа військового комісара Київського міського військового комісаріату від 23.10.2015 № 10284 ОСОБА_1 повідомили, що згідно пункту 17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМУ № 975 від 25.12.2013, особам звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України, а тому документи повернуті без реалізації, як такі, що наділені за належністю (а.с. 14).

Згідно з архівною довідкою т.в.о. заступника начальника відділу зберігання архівних фондів Державної служби безпеки Російської федерації «Центральний прикордонний архів федеральної служби безпеки Російської федерації» № 21/59/12859 від 02.11.2015, військовослужбовець військової частини 2066 ОСОБА_1 знаходився на території Республіки Афганістан з 11.10.1981 до 06.06.1982. Відповідно до наказу МБ РФ від 02.05.1993 № 0119 військова частина 2066 входить в перелік військових частин і підрозділів прикордонних військ КБД СРСР, які направлені для надання військової допомоги Республіці Афганістан (а.с. 6).

ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва та отримує пенсію за інвалідністю у розмірі 2 456,50 грн. Цей факт встановлений на підставі довідки Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі в м. Києві № 15280 від 17.11.2015 (а.с. 12).

Згідно з листом першого заступника голови Державної прикордонної служби України № 11/Б-6326 від 26.11.2015 позивача було повідомлено, що у зв'язку з тим, що призов на строкову військову службу та звільнення з цієї служби здійснювалося на підставі наказів Міністра оборони колишнього СРСР і згідно законодавством він перебуває на військову обліку у військовому комісаріаті Міністерства оборони України, та у зв'язку з тим, що причинний зв'язок поранення, отриманого під час виконання обов'язків військової служби в період перебування в Афганістані встановлено Центральною військово-лікарською комісією Міністерства оборони України, Адміністрація Держприкордонслужби України вважає, що призначити виплату одноразової грошової допомоги має Міністерство оборони України (а.с. 15-16).

Встановивши усі обставини справи та здійснивши загальну оцінку доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до положень статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

За правилами статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до якого, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (стаття 41).

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1- рп/99).

Суд на підставі на підставі копії довідки МСЕК серії АВ № 0432564 від 23.09.2015 встановив, що з 22.09.2015 ОСОБА_1 під час первинного огляду було встановлено ІІІ групу інвалідності, з датою чергового огляду - 23.09.2017.

Таким чином, суд констатує, що відповідно до вимог чинного законодавства право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло з моменту настання інвалідності, тобто з 22.09.2015.

Зазначена правова позиція зроблена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 22.10.2015 у адміністративній справі К/800/62717/14 та враховується судом при розгляді цієї справи.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 статті 3 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

23.09.2015 Київський міський центр медико-соціальної експертизи встановив ОСОБА_1 ІІІ групу інвалідності з датою чергового переогляду - 23.09.2017, та зазначив вона настала внаслідок поранення (контузії) та захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (а.с. 10).

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Згідно з положенням підпункту «б» пункту 1 статті 162 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IIІ групи.

Пункт 9 статті 163 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Суд констатує, що у зв'язку з тим, що ІІІ група інвалідності позивачу була встановлена 22.09.2015, то механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМУ № 975 від 25.12.2013.

Абзац 3 підпункту 1 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначає, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, суд констатує що з 22.09.2015 позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМУ № 975 від 25.12.2013 у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Відповідно до положень частини другої статті 11 КАС суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Зі змісту позовних вимог випливає, що ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом свої своїх прав та інтересів одночасно пред'явивши позовні вимоги як до Міністерства оборони України, так і до Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Однак, здійснивши системний аналіз положень норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог до відповідача-2 належить відмовити, з таких підстав.

Відповідно до пункту 17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМУ № 975 від 25.12.2013, особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.

З матеріалів справи випливає, що позивач у період з 19.04.1981 до 17.06.1983 проходив військову службу у в/ч 2066 в м. П'яндж Таджицька РСР, у тому числі у період з 11.10.1981 до 06.06.1986 проходив військову службу у складі в/ч 2066, що входила до складу Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР, та був звільнений в запас.

Прикордонні війська КДБ СРС структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР до 1978 - КДБ при Раді Міністрів СРСР).

В свою чергу суд звертає увагу, що відповідно до статті 4 Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про загальний військовий обов'язок» від 12.10.1967 вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР з 01.09.1939 до 21.03.1989.

У листопаді 2004 року всі прикордонні загони колишнього Середньоазіатського округу були передані до складу Збройних сил республіки Таджикистан.

Таким чином відповідач-2 жодного відношення до Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР ніколи не мав, а тому вимоги до нього задоволенню не підлягають.

Крім цього, суд не враховує доводи відповідача-1, що він є не належним відповідачем у цій справі та що позовні вимоги мають пред'являтися до відповідача-2, оскільки законодавець чітко встановив обов'язок Міністерства оборони України приймати рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, інвалідність яких настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ними обов'язків військової служби.

Відповідно до норм чинного законодавства призначення і виплата одноразової допомоги здійснюється на підставі документів. Призначення і виплата одноразової допомоги здійснюється на підставі документів. У разі неподання повного комплекту документів, підстав для призначення одноразової допомоги немає. Порядок призначення та виплати допомоги: особи, які мають право на одноразову допомогу звертаються з документами у обласний військовий комісаріат; комплект документів перевіряється та надсилається за належністю в Департамент фінансів Міністерства оборони України для розгляду їх Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги; перевірені фахівцями документи розглядаються Комісією та подаються Міністру оборони України для прийняття рішення про призначення одноразової допомоги; після прийняття рішення Міністром оборони України кошти надсилаються у обласний військовий комісаріат (військову частину), до якого були подані документи, для виплати одноразової допомоги отримувачам. Виплата одноразової допомоги провадиться в порядку черговості відповідно до дати подання документів після отримання Міністерством оборони коштів, передбачених на ці цілі.

З матеріалів справи випливає, що на виконання вимог Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, яке затверджене наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014, Київський міський військовий комісаріат сформував на направив на адресу Міністерства оборони України пакет документів стосовно можливості виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних особі на дату встановлення ступеня втрати працездатності.

Однак, Департамент фінансів Міністерства оборони України своїм листом за вих. № 248/3/6/2759 від 16.10.2015 повернув Київському міському військовому комісаріату документи без реалізації, як такі, що надіслані за належністю. Цей факт встановлений на листа військового комісара Київського міського військового комісаріату Кидоня В. І. від 23.10.2015 № 10284 (а.с. 14)

Таким чином, незважаючи на встановлені норми чинного законодавства, які визначають гарантії соціального забезпечення військовослужбовців, відповідач-1 не призначив та не виплатив позивачу спірну допомогу, а тому такі дії відповідача-1 є протиправними і підлягають судовому захисту.

Крім цього, суд не враховує доводи відповідача що позивач не надав суду доказів, які б підтверджували, що він проходив військову службу у Збройних Силах України або був військовослужбовцем іншого утворення відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, з таких підстав.

Відповідно до положень статті 3 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» сфера дії цього Закону поширюється на:

1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;

2) військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» та Акту проголошення незалежності України від 24.08.1991 № 1427-XII, Україна була проголошена незалежною демократичною державою 24.08.1991 року.

Згідно з положеннями Закону «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України утворені лише 06.12.1991.

Відповідно листа Генерального штабу Збройних Сил України Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Міністерства оборони України від 21.08.2014 № 322/2/7142 документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військовослужбовцем є військовий квиток, в якому в відповідних розділах здійснюються службові відмітки.

Так з військового квитка позивача випливає, що він з 19.04.1981 до 17.06.1983 проходив військову службу у в/ч 2066.

Отже, позивач не може надати суду документ, що він проходив військову службу у Збройних Силах України або був військовослужбовцем іншого утворення відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, оскільки проходив військову службу у період коли Збройні Сили України та інші військові формування створені ще не були.

Крім цього, суд звертає увагу, що відповідно до положень Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, яке затверджено постановою КМУ № 393 від 17.07.1992, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що законодавець прирівнює соціальний захист військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.

Крім цього, суд не враховує доводи відповідача-1 що позивач не надав інформації коли і ким він був звільнений, коли виключений із списків особового складу, оскільки зазначені обставини підтверджуються відомостями, які зазначені у військовому квитку позивача.

Суд звертає увагу, що відповідач-1 безпідставно посилається у своїх запереченнях на те, що позивач не надав документ, що посвідчує причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), оскільки з копії довідки МСЕК серії АВ № 0432564 від 23.09.2015 випливає, що причиною поранення є виконання ОСОБА_1 обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Також, суд не враховує заперечення відповідача-1 про те що, виходячи з суб'єктного складу сторін та предмету позову, ця справа підсудна окружному адміністративному суду, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 18 КАС, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні, усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам (пункт 1 частини другої статті 18 КАС).

З матеріалів справи випливає, що предметом спору є нарахування й виплата суб'єктом владних повноважень (органом державної влади) одноразової грошової допомоги військовослужбовцю.

Зазначена допомога є складовою проголошеного Конституцією України соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

За правилами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Зважаючи на норми чинного законодавства, суд констатує, що саме місцевим судам відповідно до пункту 4 частини першою статті 18 КАС належить право розглядати спори з приводу призначення соціальних виплат та допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС «у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку».

Відповідно до частини першої статті 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 КАС «в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову».

Суд, констатує, що відповідач-1 не довів, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Таким чином, зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Розподіляючи судові витрати відповідно до статті 94 КАС, суд зазначає, що з Державного бюджету України на користь позивача належить стягнути судовий збір в розмірі 1 102,40 грн.

Керуючись статтями 17, 19, 46 Конституції України, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», статтями 2, 18, 99, 104-106, 158-163, 183-2, 254, 256 КАС, суд

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України (відповідач-1), Адміністрації Державної прикордонної служби України (відповідач-2), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 згідно Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців» та постанови КМУ «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» № 975 від 25 грудня 2013 року одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Зобов'язати Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 згідно Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців» та постанови КМУ «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» № 975 від 25 грудня 2013 року одноразову грошову допомогу внаслідок настання ІІІ групи інвалідності, у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: 02092, АДРЕСА_1) 1 102,40 грн. (одна тисяча сто дві гривні 40 копійок) судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Л. В. Шевченко