Ухвала суду № 57806891, 16.05.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/3549/15-ц 16.05.2016 16.05.2016 16.05.2016

Провадження №22-ц/784/1146/16

Головуюча першої інстанції: Лузан Л.В.

Категорія - 27 Доповідач апеляційної інстанції: Галущенко О.І.

У В А Л А

Іменем України

16 травня 2016 р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Галущенка О.І.

суддів: Лисенка П.П.

Самчишиної Н.В.

із секретарем

судового засідання: Горенко Ю.В.

з участю:

представника:

відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційною скаргою

публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» ( далі -ПАТ «Дельта Банк», або Банк) на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 25. 03. 2016 р., у справі за

позовом

ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності,

встановила:

02. 09.2015 р. ПАТ «Дельта Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Позивач зазначав, що 29.07.2008 р. ТОВ «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк») уклав з ОСОБА_7 кредитний договір про надання кредитних коштів у розмірі 20358 $ США.

За умовами договору він мав щомісячними платежами у розмірі, визначеному графіком погашення, який є невід'ємною частиною кредитного договору, погашати заборгованість перед Банком, у тому числі, здійснювати сплату частки кредиту, проценти за його користування у розмірі 12,4% річних.

Угодою погоджено розмір щомісячних платежів у розмірі не менше 113.10 $ США, дату щомісячного погашення нарахованих процентів та кінцевий термін повернення кредиту до 28.07.2023 р.

Внаслідок невиконання позичальником цих зобов'язань утворилась заборгованість, розмір якої, станом на 28.07.2015 р. р. складає у гривневому еквіваленті 271445 грн. 00 коп.

В забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника відповідачка за договором від 29.07.2008 р. передала Банку в іпотеку належний їй на праві власності житловий будинок № 24 по вул. Сапегіна м. Вознесенська.

ПАТ Дельта Банк» є правонаступником прав та обов'язків ТОВ «Укрпромбанк» в частині кредитних зобов'язань боржника та набуло право вимоги щодо повернення кредитного боргу на підставі договору відступлення права вимоги від 13.05.2013 р.

Посилаючись на ці обставини, наявність заборгованості позивач просив про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 25. 03. 2016 р. постановлено про відмову у задоволенні позовних вимог Банку.

В апеляційній скарзі Банк ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення в межах оскарження, визначених ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з таких підстав.

Відповідно до положень ст.526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону.

Порушення зобов'язань, які виникають з договорів, тягне за собою наслідки передбачені ст. 611 ЦК, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання однією з сторін, якщо це передбачено договором або законом; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки (штрафу); відшкодування збитків або такий різновид цивільно-правових санкцій, які передбачені ст. 33 Закону України «Про іпотеку» ( далі - Закон № 898-IV від 05.06. 2003 р.)

Частиною першою цієї норми передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо в момент настання права вимоги боржником не буде виконане зобов'язання, забезпечене іпотекою.

Пункти 4.1. - 4.5 іпотечного договору також надають Банку право вимагати звернення стягнення на заставлене нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, в разі порушення боржником умов кредитного договору, щодо своєчасної сплати частки кредиту та процентів за його користування, або іпотечного договору в частині обов'язку щодо страхування предмету іпотеки та порушення інших обов'язків ( а.с. 15)

При цьому, право на звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває, якщо порушення основного зобов'язання позичальником завдає збитків іпотекодержателю та змінює обсяг його прав, оскільки в іншому випадку суд, на підставі приписів ч. 3 ст. 39 Закону № 898-IV, вправі відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до положень ст. ст. 38 - 39, 41, 46-47 Закону №898-IV та ч. 3 ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження ( далі - Закон № 4901-VI ) звернення стягнення, яке відбувається шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах, або шляхом його продажу іпотекодержателем за його вибором будь-якій третій особі, передбачає повернення після реалізації майна іпотекодавцю - власнику предмета іпотеки, різниці між вирученою сумою та сумою забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, за виключенням супутніх витрат.

Що стосується такого способу, як звернення стягнення шляхом визнання права власності, то лише позасудовий договірний спосіб передачі іпотечного майна іпотекодержателю у власність (ст. 37 Закону №898-IV) передбачає повернення самим іпотекодержателем такої різниці іпотекодавцю, але лише у обсязі 90 % перевищення дійсної вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

У випадку застосування судом такого способу звернення стягнення як визнання права власності ( за наявності такого застереження у іпотечному договорі), відсутній механізм повернення різниці, оскільки до обов'язкових приписів судового рішення, зміст якого визначений ст. 39 Закону №898-IV, не включено зазначення заходів щодо повернення такої різниці чи покладення на одну із сторін такого обов'язку.

Більш того, відсутність у інших статтях цього закону норми, якою було б регламентовано перелік обов'язкових приписів судового рішення у разі застосування цього способу судом, дає підстави для висновку про те, що його застосування судом, на вимогу іпотекодержателя можливе лише у тому випадку, коли позивач у позовній заяві чи у судовому засіданні надасть докази, які свідчать про гарантії повернення ним різниці іпотекодавцю, або коли така різниця є незначною, а іпотекодавець не вимагає її повернення.

В іншому випадку, спосіб звернення стягнення шляхом визнання права власності, наряду з поновленням права іпотекодержателя на задоволення вимог забезпечених іпотекою, тягне ущемлення майнових прав власника іпотечного майна щодо повернення йому усієї різниці між його дійсною вартістю (ціною реалізації) та розміром забезпечених вимог іпотекодержателя.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору від 29.07.2008 р. укладеного з ТОВ «Укрпромбанк») (далі - ТОВ «Укрпромбанк») ОСОБА_7 отримав у кредит 20358 $ США під 12,4% річних з датою повернення до 28.07.2023 р., зобов'язавшись щомісячними платежами у розмірі не менше 113.10 $ США погашати заборгованість перед Банком, у тому числі, здійснювати сплату частки кредиту, проценти за його користування.

Внаслідок невиконання позичальником цих зобов'язань утворилась заборгованість, розмір якої, станом на 28.07.2015 р. р. складає у гривневому еквіваленті 271.445 грн. 00 коп.

Зазначене підтверджується розрахунком та змістом досудовими вимог (а. с. 21,55, 115-116)

В забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника відповідачка за договором від 29.07.2008 р. передала Банку в іпотеку належний їй на праві власності житловий будинок № 24 по вул. Сапегіна м. Вознесенська.

ПАТ Дельта Банк» є правонаступником прав та обов'язків ТОВ «Укрпромбанк» в частині кредитних зобов'язань боржника та набуло право вимоги щодо повернення кредитного боргу на підставі договору відступлення права вимоги від 13.05.2013 р.

Реєстром поштових відправлень від 27.08.2015 р. ( а.с. 22-28) підтверджується, що новий кредитор, у порядку передбаченому законом, повідомив позичальника та іпотекодавця про перехід права вимоги до нього та про порядок і умови здійснення подальших платежів щодо погашення заборгованості за кредитним договором і наслідки не виконання цього обов'язку.

Наявні у матеріалах справи витяг з особового рахунку боржника (а. с. 77-115) та розрахунки підтверджують невиконання обов'язків позичальником за кредитним договором та наявність заборгованості боржника у розмірі 271.445 грн. 00 коп.

Встановлене, у відповідності до приписів ст. 33 Закону №898-IV та положень пунктів 4.1. - 4.5 іпотечного договору надає Банку право вимагати звернення стягнення на заставлене нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

В той же час, застосування судом способу звернення стягнення, який обраний позивачем наряду з поновленням права іпотекодержателя на задоволення вимог забезпечених іпотекою, тягне ущемлення майнових прав власника іпотечного майна щодо повернення йому усієї різниці між його дійсною вартістю (ціною реалізації) та розміром забезпечених вимог іпотекодержателя.

Адже дійсна вартість заставного будинку, яка визначена на підставі висновку судової оціночної технічної експертизи від 19.02.2016 р. та діє протягом наступних шести місяців, станом на лютий місяць 2016 р. становить 723.310 грн. (а. с. 234 -243), а обсяг вимог забезпечених іпотекою складає у гривневому еквіваленті 271.445 грн. 00 коп.

Таким чином, в разі застосування судом способу звернення стягнення якого вимагає позивач та набуття іпотекодержателем права власності на будинок за дійсною ринковою ціною будуть погашені усі кредитні зобов'язання, але наряду з повним поновленням права позивача, за відсутності механізму повернення різниці між дійсною вартістю предмета іпотеки та розміром забезпечених вимог іпотекодержателя за судовим рішенням, будуть порушенні майнові права іпотекодавця.

Із змісту судового рішення вбачається, що суд врахував наведені вимоги закону, повно та всебічно дослідив дійсні обставини справи та прийшов правильного, обґрунтованого зібраними доказами висновку про відмову у застосуванні такого способу звернення стягнення, як визнання права власності на предмет іпотеки, ухваливши з цього питання рішення про відмову у задоволенні позову.

Посилання суду на неспівмірність вимоги позивача забезпеченої іпотекою з дійсною вартістю іпотечного майна вжито у тому контексті, що заборгованість позичальника не завдає збитків кредитору, оскільки пріоритет права вимоги на предмет іпотеки залишається зареєстрованим за іпотекодавцем.

Таке посилання є недостатньо обґрунтованим, але воно є формальною обставиною, яка відповідно до приписів ч.2 ст. 308 ЦПК України не дає підстав для скасування правильного по суті та справедливого судового рішення.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції приймає також до уваги і ту обставину, що ПАТ «Дельта Банк» перебуває у стадії виведення з ринку ( а. с. 269-270), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб до участі у справі не залучався і за таких обставин відсутні гарантії забезпечення права іпотекодавця на отримання різниці, між вартістю іпотечного майна та розміром кредитної заборгованості боржника.

Доводи апеляційної скарги, щодо права банку на задоволення забезпечених іпотекою вимог шляхом визнання права власності на предмет іпотеки, не заслуговують на увагу, оскільки незважаючи на наявність у іпотечному договорі застереження про право кредитора на задоволення вимог за кредитним договором за рахунок іпотеки шляхом прийняття предмету іпотеки у власність, перш за все необхідно виходити з того, що судовий захист цивільних прав, згідно з положеннями ст. 3 ЦК України має відповідати засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Тобто, поновлення права одного суб'єкта спірних правовідносин не повинно мати наслідком порушення прав іншого.

Адже в разі визнання в судовому порядку за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, вартість якого в декілька разів більше розміру забезпечених ним вимог, іпотекодавець буде позбавлений можливості отримати різницю, оскільки ні Законом №898-IV ні іпотечним договором не передбачено механізму її повернення за цим же судовим рішенням, а кредитор гарантій повернення різниці не надав.

Інші доводи апелянта також не можуть бути враховані, оскільки висновків судового рішення не спростовують, а його ухвалення не позбавляє іпотекодержателя права на звернення стягнення на предмет іпотеки іншим, передбаченим законом способом.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314- 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - відхилити, рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 25. 03. 2016 р.- залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: О.І. Галущенко

Судді: Н.В.Самчишина

П.П. Лисенко