Рішення № 57804888, 18.05.2016, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"18" травня 2016 р.

Ленінський районний суд м.Харкова

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18 травня 2016р. Справа №642/9327/15 Провадження №2/642/164/16

Суд у складі: Головуючого судді Євтіфієв В.М.;

Секретаря Пшеничної Т.М.;

За участю позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, третьої особи ОСОБА_4;

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи ОСОБА_4, про стягнення нарахувань за невиконання грошового зобов'язання, -

В С Т А Н О В И В:

В мотивуванні позовних вимог позивач вказав, рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 05 серпня 2013р. у справі 642/1377/13-ц, відповідач повинен сплатити 777419.67грн..

На теперішній час відповідачем своїх зобов'язань не виконано.

Таким чином, у зв'язку з невиконання зобов'язання на підставі вимог ст..509, 610, 611, 617, 625, позивач вважає, що відповідач повинен йому сплатити індекс інфляції за час прострочення грошового зобов'язання та три відсотки річних.

В обґрунтування правової позиції позивач наводить розрахунок сумми заборгованості.

Тому позивач вимагає:

- стягнути, з відповідача на користь позивача 3% річних від простроченої грошового зобов'язання в сумі 703758.87грн, інфляційні нарахування в сумі 58149.07грн..

Відповідач в наданих запереченнях вказав:

5 серпня 2013 року Ленінський районний суд виніс рішення, відповідно до якого позов про солідарне стягнення за т.з. «розпискою» задовольнив.

Апеляційний суд Харківської обл. переглянув зазначене рішення, своїм рішенням від 30.10.13 р. рішення змінив, у позові до ТОВ «Тера» про солідарне стягнення боргу відмовив, однак в іншій частині, тобто стосовно відповідача, залишив без змін.

Стягувачем по зазначеному рішенню є громадянка ОСОБА_4, яка відкрила відповідне виконавче провадження у Ленінському ВДВС Харківського МУЮ.

Належним доказом цього слугує те, що саме ця громадянка ОСОБА_4 подала до суду заяву про зміну порядку та способу виконання цього судового рішення. Ця заява прийнята до провадження та вглядається у Ленінському районному суді М.Харкова, справа № 642/1377/13-ц, суддя Гримайло А.М.

Отже, виходячи з наведеного, позивач ОСОБА_1 є неналежним позивачем.

У цьому випадку тільки на цій підставі неналежності позивача у позові ОСОБА_1 повинно бути відмовлено.

Також відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлена дата його виконання, то воно підлягає виконанню на цю дату.

Відповідно до ст.530 ЦК по зобов'язанням, дата виконання яких не встановлена, законом передбачено 7-денний строк з моменту отримання такої вимоги.

Однак позивач не надав суду жодного доказу про таке звернення до позивача, що свідчить про те, що взагалі з такою вимогою не звертався, то і строк виконання можливого зобов'язання взагалі до сих пір не наступив. Отже, у зв'язку з тим, що позивач не виконав вимоги закону щодо обов'язкового звернення до самого відповідача, вважаємо звернення позивача до суду є цілком передчасним.

Тому відповідач. Вимагає про відмову в задоволені позовних вимог позивачу.

Позивач на позові наполягав. В судовому засідання вказав, що на підстав договору третя особа передала йому право вимоги щодо стягнення індексу інфляції та 3% річних у результаті несвоєчасного виконання грошових зобов'язань. Враховуючи, що несвоєчасне виконання грошового зобов'язання підтверджено рішенням суду про стягнення з відповідача суми боргу позивач заявляє з цієї підстави позовні вимоги.

Третя особа підтримала позовні вимоги. В поясненні вказала, що дійсно за грошовим зобов'язанням вимоги щодо стягнення індексу інфляції та 3% річних вона передала позивачу. Крім того, додатковою угодою одержані позивачем суми з цього приводу будуть розділені між ними.

Відповідач, представник відповідача позовні вимоги не визнали. В поясненні вказали, обставини викладені в запереченнях, зазначивши, що у позивача відповідно до закону відсутні право вимоги, т.я. самі кредитні зобов'язання позивачу з боку третьої особи передані небули.

З урахуванням правової позиції сторін, дослідивши та оцінивши в сукупності докази матеріалів справи, судом встановлені наступні факти та обставини:

Статтями 10 ч.3, 11 ЦПК України визначено: Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає позовні вимоги на підставі наданих доказів в межах заявлених вимог.

Проте, статтями 57, 60 ч.1, 3, 4 ЦПК України визначено: Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, 09 серпня 2007 року між третьою особою та відповідачем було укладено договір позики, на підставі якого відповідач отримав позику у сумі 97000 доларів США. Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 05 серпня 2013 року на користь третьої особи було стягнуто 777419.67грн., яке було в даної частині залишено без змін рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2013р. Означені факти підтверджені вказаним рішенням, а тому не потребують додаткової доказуванню. Крім того, означений факти визнає відповідач.

Проте, означені факти викладені в ухвалі Ленінського районного суду від 17 липня 2013р.

04.09.2013 на підставі виконавчого листа виданого згідно рішення Ленінського районного суду було відкрито виконавче провадження про стягнення з відповідач на користь третьої особи вказаного боргу.

07.07.15р. позивачем та третьою особою було укладено договір відступу права вимоги, п.2.1 якого надано позивачу право вимоги до відповідача інфляційних та інших нарахувань.

Згідно ст. 207 ч. І ЦК України правочин вважається укладений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в листах, телеграмах або за допомогою електронного або іншого засобу зв'язку. Тобто вказаний договір є документом, що стверджує про вчинення правочину між позивачем та третьою особою.

19.10.2015 на адресу відповідача позивачем було направлено вимога негайного платежу інфляційних нарахувань та 3% річних на підставі невиконання грошового зобов'язання з повідомленням про відступу прав вимоги щодо стягнення з відповідача вказаних сум. Вказані обставини підтвердженні позивачем відповідними копіями матеріалів справи.

Статтею 513 ч.1 ЦК України визначено: Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України визначено: До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 ЦК України визначено:

1. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Додатковою угодою від 07.07.2015р. позивач та третя особа визначили про поділ отриманих сум позивачем та третьою особою відповідно до уступки прав вимоги.

Виходячи з наведених норм закону та встановлених обставин, суд вважає наявність укладеного договору про відступу прав вимог за договором позики, щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахування та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання перед третьою особою. Проте суд вважає, що відповідач був повідомлений про заміну кредитора в данних правовідносинах як того вимагає закон.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Статтею 612 ч. І ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк встановлений угодою або законом.

Наявність копій виконавчого провадження в матеріалах справи свідчать про невиконання відповідачем на теперішній час грошового зобов'язання перед третьою особою.

Статтею 625 ЦК України визначено, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на підставі ст.625 ЦК України позивач вважає його правом по договору позики стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми боргу, суму інфляційних нарахувань. В обґрунтування своїх вимог наводить розрахунок, як того вимагає ст..11 ЦПК України (Суд розглядає позовні вимоги на підставі наданих доказів в межах заявлених вимог).

Наведений позивачем розрахунок суми боргу відповідача за час з 01.09.2013р. до 01.03.2016, відповідачем не спростовано.

Отже, встановлені обставини відповідно до вказаних норм Закону свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

Керуючись ст. 7, 10, 11, 57, 88, 130, 174, 212, 214, 215, 218, ЦПК України, ст.625 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про стягнення нарахувань за невиконання грошового зобов'язання задовольнить повністю.

Стягнути, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за період з 01.03.2013 по 01.03.2016 3% річних від простроченої грошового зобов'язання в сумі 703758.87грн, інфляційні нарахування в сумі 58149.07грн., судові витрати по оплаті судового збору у сумі 6090грн., а всього стягнути 767997(сімсот шістдесят сім тисяч дев'ятсот дев'яносто сім)грн. 94коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції, шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня його проголошення або отримання копії рішення особами, які беруть участь у справі але не були присутні у судовому засіданні.

Суддя: В.М.Євтіфієв