Рішення № 57802318, 05.05.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/20084/14-ц

Провадження № 2/344/1008/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2016 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Бородовського С.О.

секретаря Прокопів С.Р.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання відповідача про зупинення провадження в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів-

В С Т А Н О В И В:

в позові вказано, що 04/06/2013 р. позивач уклав договір позики з ОСОБА_3 на суму 80000 гривень, які вона частково повернула в сумі 44150 гривень. 04/06/2013 р. позивач та відповідач уклали договір поруки, за яким відповідач зобов`язався виконати зобов`язання із вказаного договору позики у разі прострочення позичальника. Тому позивач просив суд стягнути з відповідача несплачену суму позики, штраф і пеню.

Позивач подав суду заяву про розгляд справи без його участі.

В судовому засіданні відповідач заперечив позов та надав пояснення про те, що зять і донька відповідача орендували у позивача приміщення, в якому було розміщено хамам, однак позивач зі своєю охороною виселив їх з приміщення за несплату оренди, забрав обладнання та продукти харчування, які в наступному погодився повернути у разі складення розписок. Тому дружина відповідача склала розписки, а він склав договір поруки. Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду з дружини відповідача стягнуто на користь позивача спірні грошові кошти, а 04/05/2016 р. дружині відповідача відмовлено у скасуванні заочного рішення; вона має намір звернутися до апеляційного суду, а тому відповідач просив суд не розглядати даний спір окремо від спору, між позивачем та дружиною відповідача. В судовому засіданні відповідач підтвердив укладення договору позики та видачу розписок його дружиною, та укладення собою договору поруки за договором позики ОСОБА_3

Судом встановлено наступні обставини.

04/06/2013 р. позивач уклав договір позики з ОСОБА_3 на суму 80000 гривень за графіком повернення в порядку та спосіб, що визначені в договорі.

Відповідно до змісту позову відповідачка повернула 44150 гривень за позикою.

04/06/2013 р. ОСОБА_3 склала розписку про те, що отримала від позивача 80000грн та зобов`язалась повернути їх, відповідно до зазначеного в розписці графіку.

04/06/2013 р. позивач та відповідач уклали договір поруки, за яким відповідач зобов`язався виконати зобов`язання із вказаного договору позики від 04/06/2013 р. у разі прострочення позичальника ОСОБА_3

Відповідно до п. 3.2. договору позики у разі прострочення боржника кредитор має право на стягнення з боржника штрафу в розмірі 10% від простроченої суми боргу та пені в розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення.

Будь-яких заяв в усній чи письмовій формі про застосування позовної давності відповідач протягом усього часу розгляду спору до суду не подав.

Строк, передбачений в п. 4 ст. 559 ЦК України не сплив.

Відповідно до розписки ОСОБА_2 від 14/11/2014 р. він отримав від ОСОБА_3 3000 гривень в рахунок повернення позики.

Відповідно до розписки ОСОБА_2 від 28/08/2014 р. він отримав від ОСОБА_3 2300 гривень в рахунок повернення позики.

Відповідно до розписки ОСОБА_2 від 04/08//2014 р. він отримав від ОСОБА_3 3000 гривень в рахунок повернення позики.

Відповідно до розписки ОСОБА_2 від 19/06/2014 р. він отримав від ОСОБА_3 3000 гривень в рахунок повернення позики.

Відповідно до розписки ОСОБА_2 від 27/05/2014 р. він отримав від ОСОБА_3 3000 гривень в рахунок повернення позики.

Відповідно до розписки ОСОБА_2 від 14/11/2014 р. він отримав від ОСОБА_3 3000 гривень в рахунок повернення позики.

Відповідно до розписки ОСОБА_2 від 15/04/2014 р. він отримав від ОСОБА_3 2000 гривень в рахунок повернення позики.

Відповідно до розписки ОСОБА_2 від 03/04/2014 р. він отримав від ОСОБА_3 2000 гривень в рахунок повернення позики.

Відповідно до розписки ОСОБА_2 від 24/03/2014 р. він отримав від ОСОБА_3 3000 гривень в рахунок повернення позики.

Відповідно до розписки ОСОБА_2 від 01/03/2014 р. він отримав від ОСОБА_3 5000 гривень в рахунок повернення позики.

Відповідно до розписки ОСОБА_2 від 14/01/2014 р. він отримав від ОСОБА_3 5000 гривень в рахунок повернення позики.

Відповідно до розписки ОСОБА_2 від 04/12/2013 р. він отримав від ОСОБА_3 12850 гривень в рахунок повернення позики.

08/12/2014 р. позивач склав претензію відповідачу про виконання зобов`язань за договором поруки.

09/12/2014 р. вимогу вручено відповідачу.

Відповідно до розрахунку позивача пеня за прострочення зобов`язання складає 104050,60 гривень.

В ст. 553 ЦК України вказано, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

В ст. 554 ЦК України вказано, що разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Згідно ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то вразі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України.

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

При цьому відповідно до ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до п. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 ст. 334 ЦК України переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Відповідно до ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до п. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, законодавством визначено засіб доказування обставини передання майна (грошей, речі, майнового права тощо), а також встановлено, що обставина вчинення дії, з якою відповідно до ст. 202 ЦК України закон пов`язує виникнення, зміну або припинення права не може бути встановлена показаннями свідка.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідно до п. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Таким чином клопотання відповідача про встановлення обставин вчинення правочинів з прийняття на себе зобов`язання сплати грошові кошти та зобов`язання з поруки, не прийняття грошових коштів показаннями свідків було спрямовано на встановлення недопустимого доказу. Отже воно було позбавлено будь-яких правових підстав і було формою зловживання процесуальним правом, що спрямовано на порушення прав позивача, оскільки полягало у встановленні недопустимих доказів.

Крім цього відповідач просив відмовити в позові з тієї підстави, що зобов`язання з виплати позики виникло на підставі новації зобов`язання з оплати за оренду приміщення позивача.

Так, в ст. 1053 ЦК України передбачено, що за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Отже новація боргу також не є дією, що порушує будь-яке право відповідача.

При цьому жодна сторона спору не просила про залучення боржника до участі у справі в якості співвідповідача чи третьої особи. Натомість відповідач просив суд розглянути даний спір спільно зі справою за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, хоча розгляд вказаного спору Івано-Франківським міським судом завершено ухваленням заочного рішення, а 04/05/2016 р. відмовлено в заяві ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення.

Відповідно до пояснень відповідача та змісту ухвали Івано-Франківського міського суду від 04/05/2015 р. спір за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення спірних грошових коштів вже розглянуто судом.

Відповідно до ст.ст. 34, 35 ЦПК України треті особи можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін чи подавши відповідну заяву. Такої заяви від ОСОБА_3 не надійшло.

Так само відповідач не надав суду жодного доказу чи розрахунку на спростування розрахунку позивача.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В ч.1 ст.60 ЦПК України вказано, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином позов обґрунтовано належними на те правовими підставами, відповідач не спростував позов.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

УХВАЛИВ:

позов задовольнити;

стягнути з ОСОБА_1 (ІПННОМЕР_2) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) заборгованість за позикою в сумі 38850 гривень, 3585 гривень штрафу, 104054,60 гривень пені, 1434,9 гривень судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з моменту його проголошення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя С.О. Бородовський