Рішення № 57795330, 19.05.2016, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2016 року м. Мукачево Справа №303/2214/16-ц

2/303/1248/16 Номер рядка с.з. - 42

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі: головуючого - судді Кость В.В.

при секретарі Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мукачево цивільну

за позовом ОСОБА_1

до відповідача ОСОБА_2

про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, шляхом вселення,

За участю:

представника позивача - ОСОБА_3;

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, шляхом вселення та визначення порядку користування житловим приміщенням.

Ухвалою суду від 19 травня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення порядку користування житловим приміщенням було залишено без розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач є співвласником квартири АДРЕСА_1 (надалі - Квартира), однак на протязі більше 3-х років він не може вільно користуватися належною йому часткою Квартири, так як відповідач чинить перешкоди в цьому.

Нормативно правовою підставою для задоволення позовних вимог зазначені положення ст.ст. 317, 355, 358, 369, 391 Цивільного кодексу України та ст. 9 Житлового кодексу України.

Прийнявши участь у судовому розгляді справи, представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з'явилася, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, в т.ч. і через засоби масової інформації (а.с. 28, 29, 30).

Поряд з цим, на підставі поданого суду електронного повідомлення, яке надійшло до канцелярії суду 19.05.2016 року о 13 год. 23 хв. (після розгляду справи по суті), відповідач просила відкласти розгляд справи на інший термін.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

Право власності позивача на 1/4 Квартири підтверджується копіями Свідоцтва від 13.09.2013 та Витягу з державного реєстру речових прав від 30.09.2013 №10177575, оригінали яких оглянуто в судовому засіданні, а також Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон та відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 19.01.2016 №51782125 (а.с. 5-6, 31, 32). В свою чергу, 3/4 Квартири належать відповідачу.

Квартира має загальну площу 121,50 кв.м. (житлова - 78,90 кв.м.) та включає два поверхи (передпокій, ізольована житлова кімната, кухня, ванна (1 поверх) та сходова, три ізольовані житлові кімнати (2 поверх), хол, ізольована житлова кімната (мансарда) (технічний паспорт, а.с. 7-9).

Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи та вимоги позивача за предметом позову суд виходить з наступного.

При вирішені спору за предметом позову суд виходить з того, що згідно зі ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом п. 3 частини другої ст. 15 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту порушеного права є припинення дії, яка порушує право.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІV зазначено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Виходячи з міжнародно-правових зобов'язань держави, положень ст. 8 Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції ратифікована Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у частині першій ст. 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист власності» передбачено, що «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

З огляду на вказане, право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважитися.

З положеннями частини першої ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в повній мірі кореспондуються і приписи частин першої та другої ст. 321 Цивільного кодексу України, якими, зокрема передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Приписами частини першої ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою ст. 318 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

За статтею 356 цього кодексу, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).

Таким чином, гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 Цивільного кодексу України та ст. 150 Житлового кодексу України, та передбачають правомочності щодо використання житла для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Обставини по справі на предмет їх відповідності вказаним вище фактичним обставинам свідчать про те, що позивач є співвласником Квартири, однак не може вселитися в неї, так як відповідач йому у цьому перешкоджає, внаслідок чого порушується його право на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном, яке є абсолютним, непорушним та гарантованим законом.

Отже, вимоги позивача у повній мірі відповідають законодавчо встановленому способу захисту позивачем свого порушеного права (ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України), яке не визнається відповідачем.

Судом встановлено, що відповідач займає та користується всією Квартирою, та вчиняє на протязі трьох років перешкоди позивачу у користуванні та володінні своєю власністю.

При цьому, з набуттям позивачем по даній справі права спільної часткової власності на Квартиру, ОСОБА_1 має право на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю згідно з положеннями ст. 318 Цивільного кодексу України.

Волевиявлення власника майна за предметом позовних вимог спрямоване на усунення перешкод у користуванні своєю власністю. Такі вимоги слід вважати правомірними, оскільки вони в повній мірі узгоджується з тими правомочностями, які передбачається цивільно-правовим інститутом права приватної власності (ст.ст. 316, 318 Цивільного кодексу України).

При вирішенні даного спору, суд також враховує позицію Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 19.02.2014 у справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення грошової компенсації вартості частки квартири, що знаходиться у спільній частковій власності. Так в вказаному судовому акті, Верховний суд України вказав, що аналіз норм ст. 16, 383, 391 Цивільного кодексу України, що дає підстави для висновку про те, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Вказана позиція Верховного Суду України є обов'язковою для суду першої інстанції, при розгляді даної справи, оскільки фактичні обставини по ній, у повній мірі відповідають обставинам по справі, яка переглядалася Верховним Судом України в порядку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Тобто, в виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Залишення представником позивача без розгляду вимоги ОСОБА_1 про визначення порядку користування Квартирою не є перешкодою для вселення ОСОБА_1 у спірний об'єкт нерухомості, так як він є власником 1/4 майна, а право на вільне користування своєю власністю є абсолютним та не може ставитися у залежність від другорядних обставин. В свою чергу, порядок користування може бути визначений співвласниками у добровільному порядку, а у випадку відсутності згоди - судом.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, яка зазначена в ухвалі від 22.01.2013 (справа за позовом Особа 1 до Особа 2 про захист права власності та вселення у будинок).

За таких обставин, позов слід задоволити.

Судові витрати по справі у сумі 591,20 грн. (551,20 - судовий збір, 40 грн. - витрати за оголошення) підлягають віднесенню на відповідача відповідно до частини першої статті 88 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 41, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 8, 10, 11, 14, 57-60, 88, 212-215, 223, 224-228, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задоволити повністю.

2. Усунути перешкоди ОСОБА_1 ((АДРЕСА_1) у користуванні квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом його вселення у вказану квартиру.

3. Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_3) суму 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одну гривню 20 коп.) у відшкодування судових витрат.

3.1. Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) в дохід держави (код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26213408, Банк отримувача ГУДКСУ в Закарпатській області, Код Банку отримувача (МФО) 820172, рахунок 35225192018501, Код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу;0501020; повернення за оголошення за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод, шляхом вселення) суму 40 грн. (сорок гривень) витрат за оголошення в газеті «Новини Закарпаття» від 17.05.2016 року.

4. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя В.В. Кость