Постанова № 57788838, 18.05.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2016 р. Справа № 922/6628/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

прокурора Захарова Н.О., службове посвідчення від 10.04.2015 року №032956;

позивача ОСОБА_1, за довіреністю від 13.04.2016р. №53;

відповідача директор ОСОБА_2, ОСОБА_3 співвласник;

третьої особи не зявився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Привод, м. Харків (вх. № 734Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 22.02.2016р.

у справі №922/6628/15

за позовом Заступника прокурора Орджонікідзевського району міста Харкова в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Центру професійно технічної освіти №1 в місті Харкові, м. Харків

до відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Привод, м. Харків

про визнання недійсним договору та повернення майна

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.02.2016р. у справі №922/6628/15 (суддя Погорелова О.В.) позов задоволено повністю; визнано недійсним договір оренди №5887-Н від 17.03.2015 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Привод; припинено зобов'язання за договором оренди №5887-Н від 17.03.2015 року на майбутнє; зобов'язано ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Привод звільнити нежитлове приміщення площею 362,0 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Харків, бул. ОСОБА_5, 24 (вартістю 471100,00 грн.) та повернути їх Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області; стягнуто з ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Привод на користь Державного бюджету України 2436,00 грн. судового збору.

ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Привод, м. Харків з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.02.2016р. у справі №922/6628/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апелянт, в обґрунтування своєї правової позиції зазначає про те, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення помилково застосовано положення частини 5 статті 63 Закону України «Про освіту» як на підставу для задоволення позову, оскільки у наведеній нормі зазначено, що обєкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно повязані з навчальним та науковим процесом не підлягають приватизації, перероблюванню або використанню не за призначенням. На думку апелянта, для застосування положень цієї норми права до обєкту оренди мають бути дотримані наступні умови: вказаний обєкт має бути обєктом освіти, що фінансується з державного бюджету або підрозділ, технологічно пов'язаний з навчальним процесом.

Так, апелянт зазначає, що у розумінні цієї статті обєктом освіти є саме Центр професійно технічної освіти №1 в місті Харкові, який є балансоутримувачем майна, переданого в оренду відповідачу. Частина нежитлових приміщень першого поверху двоповерхової будівлі, які є предметом оренди не можуть розглядатися як самостійний обєкт освіти у розумінні частини 5 статті 63 Закону України «Про освіту», через те, що не є субєктом в отриманні бюджетного фінансування, що є ключовою ознакою обєкту освіти.

Апелянт зазначає, що неможливо визначити частину нежитлових приміщень, переданих в оренду як «підрозділ, технологічно пов'язаний з навчальним процесом» , через те, що мова йде лише про незначну частину приміщень (362 кв.м із 2479,5 кв.м), а сама двоповерхова будівля навчально виробничої майстерні вже тривалий час не повязана з навчальним процесом та не використовується у освітній, навчально виховній, навчально виробничій діяльності.

Крім того, заявник вказує на те, що прокурор, під час судового розгляду справи не довів та не обґрунтував яка саме шкода завдана державі шляхом укладення спірного договору і яким чином визнання договору недійсним та повернення майна орендодавцеві відновить порушені права чи інтереси держави.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2016 року призначено суддю доповідача Терещенко О.І. та визначено склад судової колегії: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Тихий П.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 року у справі №922/6628/15 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Тихий П.В.) апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 05.04.2016 року.

28.03.2016 року на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Центру професійно технічної освіти №1 в місті Харкові надійшли письмові пояснення, в яких останній просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.02.2016 року у справі №922/6628/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 року №796 зазначає про те, що професійно технічні заклади мають законне право надавати в оренду будівлі, майно чи інше обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально виховній, навчально виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі (вх.№3404).

04.04.2016 року на адресу суду від відповідача - ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Привод надійшли пояснення, в яких останній, посилаючись на додатково надані докази просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.02.2016 року у справі №922/6628/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, яке долучено до матеріалів справи (вх.№3621). В обґрунтування своєї позиції зазначає, що додатково наданим доказами доведено ті обставини, що приміщення, які є предметом оренди спірного договору з 1999 року не використовуються в навчальних цілях, не задіяні в навчальному процесі та їх використання орендарем не перешкоджає навчальному процесу через велику віддаленість від навчального корпусу.

В додатку до вказаних поясненнях апелянт надає: копію витягу з договору про оренду виробничого обладнання від 01.08.1999р. укладеного між Центром професійно технічної освіти №1 в місті Харкові та ТОВ «Привод», копію витягу з договору оренди виробничого обладнання від 01.11.2000р. укладеного між Центром професійно технічної освіти №1 в місті Харкові та ТОВ «Привод», копію витягу з договору оренди виробничого обладнання від 01.01.2001р., укладеного між Центром професійно технічної освіти №1 в місті Харкові та ТОВ «Привод», копію витягу з договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №7 від 01.11.2001р., укладеного між Центром професійно технічної освіти №1 в місті Харкові та ТОВ «Привод», копію витягу з договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 01.01.2003р., укладеного між Центром професійно технічної освіти №1 в місті Харкові та ТОВ «Привод», копію витягу з договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 01.04.2004р., укладеного між Центром професійно технічної освіти №1 в місті Харкові та ТОВ «Привод», копію витягу з договору оренди від 17.11.2005р. №1962-Н, укладеного між Регіональним відділенням фонду державного майна України по Харківській області та ТОВ «Привод», копію угоди про розірвання договору оренди від 17.11.2005р. №1962-Н, копію листа голови оргкомітету національного бізнес рейтингу від 12.11.2012р., копію Топ-30 підприємств лідерів за результатами загальнодержавного статистичного ранжування субєктів господарювання за сукупністю показників їх фінансово господарської операції, копію листа повідомлення голови оргкомітету міжнародного економіного рейтингу «Ліга кращих» від 05.12.2012р. з додатком «Таблиця розташування Лідерів економіки України у КВЕДі 29.14.0, копію листа повідомлення голови оргкомітету міжнародного економіного рейтингу «Ліга кращих» від 09.07.2013р. з додатком «Таблиця розташування Лідерів економіки України у КВЕДі 29.32.1, копію листа голови оргкомітету Національного бізнес- рейтингу в Україні від 05.02.2016р. з додатками ТОП-15 за показником «Чистий дохід» від реалізації та ТОП-15 за сукупність показників, копію звіряння розрахунків по орендній платі з Центром професійно технічної освіти №1 в місті Харкові та ТОВ «Привод» станом на 04.03.2016р., копію звіряння розрахунків по орендній платі з Центром професійно технічної освіти №1 в місті Харкові та ТОВ «Привод» з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. та таблицю основних показників господарської діяльності ТОВ «Привод» за 2014-2015 роки.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.04.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Тихий П.В.) розгляд справи відкладено на 10.05.2016р., у звязку з неявкою в судове засідання представника позивача.

21.04.2016р. на адресу суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (вх.№4300).

27.04.2016р. на адресу суду від апелянта надійшли пояснення до апеляційної скарги, в якій останній просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.02.2016р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, які долучені до матеріалів справи (вх.№4501). Крім того, до вказаних пояснень надає довідки Центру професійно технічної освіти №1 м. Харкова адресовані ТОВ «Привод» від 04.04.2016р. №26 та від 04.04.2016р. №27 про те, що у спірному приміщенні не відбувався навчальний процес з 2006 року по теперішній час, будівля розтошована на окремій території та за іншою адресою, ніж навчальний корпус, оренда приміщення не заважає навчальному процесу та копію технічного паспорту на громадський будинок №24, розтошований за адресою: м. Харків, бульвар Івана Каркача, №24.

Колегія суддів, розглянувши зазначені вище документи, які були додані апелянтом до апеляційної скарги та письмових пояснень (вх.№3621, вх.№4501 та вх.№5041) як додаткові докази, враховує наступне.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.05.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Тихий П.В.) задоволено клопотання представника відповідача про продовження строку розгляду справи та її відкладення, продовжено строк розгляду справи на пятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 18.05.2016р.

18.05.2016р. на адресу суду від відповідача - ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Привод надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копію листа ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Привод» адресованого Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області про дострокове розірвання договору оренди від 17.03.2015р., копію листа ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Привод» адресованого Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області на повернення актів приймання передачі орендованого майна по договору оренди від 17.03.2015р. підписані 10.05.2016р. орендарем та балансоутримувачем та копію акту приймання передачі орендованого майна від 10.05.2016р., які долучені до матеріалів справи. (вх.№5041).

Відповідно до п.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України», відповідно до частини першої статті 101 ГПК, апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно зясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і обєктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Колегія суддів не приймає вказані вище додатково подані апелянтом докази, оскільки заявник не обґрунтував неможливість подання їх суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього та у звязку з тим, що вони не були предметом розгляду у господарському суді першої інстанції. Крім того, додаткові докази (вх.№5041) підтверджують обставини, які відбулися після вирішення спору.

У судовому засіданні 18.05.2016р. представники відповідача підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити.

Представник позивача та прокурор заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Центру професійно технічної освіти №1 в місті Харкові в судове засідання 18.05.2016р. не зявився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6113800528420, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Враховуючи належне повідомлення третьої особи про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана судом обовязковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без його участі, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

17.03.2015 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Привод укладений договір оренди №5887-Н, відповідно до умов якого останньому передано в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно вбудовані нежитлові приміщення на першому поверсі 2-поверхової будівлі учбового-виробничої майстерні загальною площею 362,0 кв.м., розміщені за адресою: м. Харків, бульвар Івана Каркача, 24, що перебуває на балансі Центру професійно-технічної освіти №1 в м. Харкові.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що майно, яке передано в оренду є державною власністю.

Як вбачається з акту приймання-передачі орендованого майна від 17.03.2015 року, який є додатком №1 до договору №5887-Н від 17.03.2015 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області зазначене майно передано в строкове платне користування ТОВ Привод.

Відповідно до висновку про вартість оцінюваного майна, затвердженого начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, ринкова вартість оцінюваного майна на дату оцінки - 02.10.2014 року складає 471 100, 00 грн.

Пунктом 1.2 договору оренди від 17.03.2015р. сторони погодили, що майно передається в оренду з метою розміщення ділянки механічної обробки (інше використання нерухомого майна).

Відповідно до п. 10.1 договору, договір укладено строком на два роки одинадцять місяців та він діє з 17.03.2015 року до 17.02.2018 року.

Прокурор при зверненні до господарського суду Харківської області з відповідним позовом вважав, що передача в оренду приміщення учбово-виробничої майстерні, яке є обєктом державної власності та фінансується з державного бюджету для здійснення діяльності, не повязаної з навчально виховним процесом суперечить чинному законодавству України, зокрема, Закону України Про освіту та просив визнати недійсним договір оренди №5887-Н від 17.03.2015 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ТОВ Привод; припинити зобов'язання за договором оренди №5887-Н від 17.03.2015 року на майбутнє; зобов'язати ТОВ Привод звільнити нежитлове приміщення площею 362,0 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Харків, бул. ОСОБА_5, 24 (вартістю 471100,00 грн.) та повернути їх Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області.

22.02.2016р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобовязань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Приписами статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, в тому числі, є: свобода договору; справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Приписами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України унормовано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 року встановлено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмету і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п.5 ст.63 Закону України Про освіту, об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Частиною 2 ст. 18 Закону України Про освіту передбачено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України Про приватизацію державного майна.

Відповідно до п. б ч. 2 ст. 5 Закону України Про приватизацію державного майна приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року визначено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно встановив, що спірне приміщення передано в орендне користування не для використання в навчально-виховному процесі, з порушенням положень ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 63 Закону України "Про освіту".

Враховуючи той факт, що майно, яке передано в оренду є державною власністю, прокурором доведено факт того, що оспорюваний договір суперечить нормам Закону України Про освіту, а тому є правові підстави для визнання договору оренди недійсним.

Таким чином, оскільки сторони, укладаючи спірний договір, припустилися порушення чинного законодавства України, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що це є достатньою правовою підставою для визнання договору недійсним на підставі положень ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України.

Аналогічної правової позиції дійшов Вищий господарський суд України у постановах від 26.02.2015р. у справі №923/866/14, від 08.10.2014р. у справі №906/213/14, від 17.12.2014р. у справі №923/591/14, від 15.10.2014р. у справі №910/17883/13, від 16.09.2015р. у справі №918/144/15.

Посилання апелянта на ч.2 п.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 за №796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності", якою передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі, не приймаються до уваги, оскільки частиною 5 статті 63 Закону України "Про освіту" прямо заборонено використовувати об'єкти освіти і науки не за призначенням.

Не приймаються й також твердження апелянта про невикористання Центром професійно технічної освіти №1 в місті Харкові спірного приміщення для навчального процесу, оскільки чинними законодавством України встановлена пряма заборона використання цього приміщення з іншою метою.

Вимога про повернення орендованого приміщення є похідною, а тому оскільки задоволена вимога про визнання договору оренди недійсним, ця вимога також задоволена правомірно.

Частиною 2 статті 236 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до вимог частини 3 статті 207 Господарського Кодексу України, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або частково, припиняється з дня набрання рішенням законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Приписами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги заступника прокурора є законними та такими, що підлягають до задоволення.

За таких обставин, висновок місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Щодо посилань апелянта на те, що прокурором не доведено та не обґрунтувано яка саме шкода завдана державі шляхом укладення спірного договору і яким чином визнання договору недійсним та повернення майна орендодавцеві відновить порушені права чи інтереси держави, колегія суддів зазначає наступне.

Конституцією України (ст. 121) на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Закон України "Про прокуратуру" (ст. 36-1) визначає, що «представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді» полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави.

Приписами статті 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

Пунктом 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчим господарським судам» передбачено, що згідно з частиною п'ятою статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати таке представництво у будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що прокурор з метою захисту економічних інтересів держави, внаслідок порушень, допущених під час передачі державного майна в оренду для здійснення підприємницької діяльності, жодним чином не повязаної з навчальним процесом правомірно звернувся з даним позовом.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обовязково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у звязку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Привод слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Отже, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю Привод, м.. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 22.02.2016р. у справі №922/6628/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 20.05.2016 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Тихий П.В.