Постанова № 57788724, 17.05.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2016 р. Справа№ 910/31883/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Гайдай Т.В.

від відповідача - Сервірог О.Б., Гриценко В.В.

від третьої особи - Костюк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ангел-2001" на рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2016 (Суддя Отрош І.М.)

за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ангел-2001"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, КП «Київський метрополітен» звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ "Ангел-2001" про стягнення заборгованості по орендній платі та штрафні санкції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2016 позов задоволено частково.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2016 по справі № 910/31883/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до протоколу про автоматизований розподіл судової справи апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2016 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 31.03.2016.

Ухвалою суду від 31.03.2016 розгляд скарги був відкладений відповідно до ст. 77 ГПК України до 19.04.2016.

В судовому засіданні 19.04.2016 по справі оголошено перерву до 17.05.2016 відповідно до ст. 77 ГПК України.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В судові засідання з`явилися представники сторін та надали усні пояснення стосовно заявленого позову та поданої апеляційної скарги.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

03.05.2012 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке перейменоване на Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до рішення Київської міської ради № 198/7535 від 15.03.2012 (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Ангел-2001" (орендар) та Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (підприємство) укладено договір № 247 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.

Відповідно до п. 1.1 договору № 247 від 03.05.2012 орендодавець на підставі протоколу постійної комісії з питань власності від 12.04.2012 № 115 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, що знаходиться за адресою: станція метро "Видубичі" (вестибюль № 1), б/н, для торгівлі непродовольчими товарами.

Згідно з п. 2.1 договору № 247 від 03.05.2012 об'єктом оренди є частина переходу, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 11,4 кв.м., та зазначена у викопіюванні з Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього Договору.

Згідно з п. 2.4 договору № 247 від 03.05.2012 об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київський метрополітен".

Згідно з п. 3.1 договору № 247 від 03.05.2012 за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 № 34/6250, та на дату підписання договору становить без ПДВ 377,03 грн. за 1 кв.м. орендної площі, що в цілому складає 4298,13 грн.

Відповідно до п. 9.1 Договору № 247 від 03.05.2012 договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 01.04.2012 до 29.03.2015.

Договір припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (п. 9.4 договору).

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що ТОВ «Ангел-2001» продовжує використовувати орендоване приміщення після припинення дії договору про передачу в оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Києва чим порушує права позивача та не сплачує кошти за користування майном.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог та не погоджуючись із постановленим рішенням судом першої інстанції, обґрунтовує свої заперечення тим, що договір є припиненим, а тому неправомірні вимоги позивача про стягнення орендної плати на підставі припиненого договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Відповідно до ч.1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.1 ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частина 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що за актом приймання-передачі нерухомого майна від 03.05.2012 орендодавець (Головне управління комунальної власності м. Києва) та балансоутримувач (Комунальне підприємство "Київський метрополітен") передали, а орендар (Товариство з обмеженою відповідальністю "Ангел-2001") прийняв в орендне користування частину переходу, що перебуває на балансі Комунального підприємства "Київський метрополітен", загальною площею 11,4 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, станція метро "Видубичі" (вестибюль № 1).

У відповідності до частини 2 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Згідно із п. 9.1 договору встановлено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 01 квітня 2012 року до 29 березня 2015 року

Договір припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (п. 9.4 договору).

З пункту 4.15 договору вбачається, що орендар після припинення дії договору оренди зобов'язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 02.02.2015 надіслано відповідачеві лист № 062/07/10-1001, яким останнього повідомлено про те, що 29 березня 2015 року термін дії договору закінчується і продовжуватися автоматично не буде, а тому орендарю необхідно повернути об`єкт оренди орендодавцеві за актом приймання-передачі.

Відповідно до пояснень, наданих представником відповідача в судових засідання апеляційної інстанції, останній не заперечує факту припинення договору оренди 29.03.2015, про те в той же час зазначає, що оскільки договір припинив свою дію, то неправомірним є рішення суду про стягнення з відповідача орендної плати на підставі п. 3.5 договору, бо він припинив також свою дію як і весь договір.

В той же час колегія суддів не погоджується із такою позицією апелянта, та зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Таким чином, виходячи з умов, передбачених у пунктах 4.15, 7.6 та 8.5.6 договору, та наведених вище норм права, відповідач був зобов'язаний звільнити об'єкт оренди від своїх огороджуючих конструкцій та передати цей об'єкт позивачеві за відповідним актом.

В той же час, як вбачається із пояснень наданих представником позивача та третьої особи, та які не були спростовані доводами представника відповідача, останній не звільнив орендоване приміщення та не передав об`єкт оренди орендодавцеві за відповідним актом приймання-передачі та продовжує використовувати майно позивача після закінчення строку дії договору для здійснення своєї господарської діяльності.

Такий акт між сторонами, станом на день розгляду спору як у суді першої так і в суді апеляційної інстанції, підписаний не був.

Відповідно до п. 3.5 Договору № 247 від 03.05.2012 орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача), а саме - Комунального підприємства "Київський метрополітен", починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Тобто, умовами договору № 247 від 03.05.2012 сторонами погоджено, що відповідач повинен сплачувати орендну плату до дати фактичного повернення об'єкту оренди.

Відповідно до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Суд зазначає, що з урахуванням положень статті 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29.05.2013 № 12.

Твердження апелянта про те, що п. 3.5 договору припинив свою дію також 29.03.2015 не приймається до уваги колегією суддів та такий довід спростовується тим, що вказаним пунктом договору сторони чітко визначили період нарахування плати за фактичне користування об`єктом оренди, до підписання акту приймання-передачі, а отже колегія суддів приходить до висновку, що договір припинив свою дію, проте п. 3.5 договору є дійсним до підписання сторонами вказаного вище акту приймання-передачі.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Відповідачем не надано доказів щодо вчинення ним дій спрямованих на передачу (повернення) орендованого майна орендодавцеві, підписання відповідного акту приймання-передачі та не надано доказів наявності у нього законного права на використання орендованого приміщення в подальшому,а тому місцевий суд дійшов обґрунтованого та правомірно висновку про законність нарахування позивачем орендної плати відповідачу після 29.03.2015.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (ч. 1 ст. 286 ГК України). Аналогічна норма встановлена у частині 1 статті 19 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що за період з травня 2015 року по жовтень 2015 року позивачем було нараховано орендні платежі за користування об'єктом оренди у загальному розмірі 53945 грн. 58 коп. (з урахуванням індексу інфляції та ПДВ відповідно до умов договору), а саме: за травень 2015 року - 8839 грн. 96 коп., за червень 2015 року - 9034 грн. 44 коп., за липень 2015 року - 9070 грн. 58 коп., за серпень 2015 року - 8979 грн. 87 коп., за вересень 2015 року - 8908 грн. 03 коп., за жовтень 2015 року - 9112 грн. 92 коп. (відповідно до розрахунку заборгованості, долученого позивачем до позовної заяви).

Розмір місячної орендної плати складається із базової ставки орендної плати, зазначеної у розрахунку орендної плати (додаток до договору № 247 від 03.05.2012), у сумі 4298,13 грн. з урахуванням добутку індексів інфляції за попередні місяці (п. 3.2 договору № 247 від 03.05.2012) та з урахуванням ПДВ (п. 3.4 договору № 247 від 03.05.2012).

При цьому, суд зазначає, що згідно з п. 3.6 Договору № 247 від 03.05.2012 орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Перевіривши зазначені позивачем у розрахунку заборгованості (долучений до позовної заяви) розміри нарахованих позивачем орендних платежів за період з травня по жовтень 2015 року, апеляційна інстанція дійшов висновку в їх обґрунтованості та арифметичній вірності.

Відповідачем не було спростовано доказів, наданих позивачем щодо не здійснення сплати орендних платежів за користування об'єктом оренди за період з травня по жовтень 2015 року.

Разом з тим, як вбачається із наявних матеріалів справи позивачем в суді першої інстанції подавалися додаткові письмові пояснення, в яких позивач, зокрема, зазначив, що станом на травень 2015 року у відповідача була переплата за користування об'єктом оренди у сумі 2405 грн. 68 коп., яка позивачем була врахована в оплату суми боргу за травень 2015 року при визначенні загальної суми заборгованості відповідача за травень - жовтень 2015 року (відповідно до розрахунку заборгованості, долученого позивачем до позовної заяви).

Враховуючи вищевикладене, місцевим судом правомірно здійснений висновок, що у відповідача виникла заборгованість зі сплати орендних платежів за користування об'єктом оренди за період з травня 2015 року по жовтень 2015 року у розмірі 51540 грн. 12 коп. (53945 грн. 58 коп. - 2405 грн. 68 коп.).

Крім того, позивачем заявлялася вимога про стягнення з відповідача за час неповернення орендованого приміщення коштів по орендній платі, пеню та 3 % річних за прострочення сплати орендної плати.

Оскільки відповідач своїми діями порушив зобов'язання за договором (ст. 610 ЦК України), тому він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Розглядаючи спір в частині заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача пені та 3 % річних суд виходить з такого.

Положенням ч. 1 ст. 548 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Приписом ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Аналогічні положення містить стаття 230 Господарського кодексу України.

Також договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Таким чином, в силу наведених норм права, пеня може бути стягнута лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Так, сторонами у п. 6.2 договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Однак, згідно з ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Аналогічні положення містить ст. 631 ЦК України.

Виходячи з умов, визначених у пунктах 9.1 та 9.4 договору, та приписів законодавства, дія договору припинилася з 29 березня 2015 року.

Пеня позивачем нарахована після припинення дії договору.

Враховуючи наведені обставини справи, норми права, той факт, що судом апеляційної інстанції було встановлено, що договір припинив свою дію, крім п. 3.5 договору , суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що забезпечене неустойкою (у вигляді пені) виконання відповідачем основного грошового зобов'язання припинилося у зв'язку із припиненням дії договору, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача господарської санкції шляхом стягнення з відповідача пені за прострочення ним сплати орендної плати за користування об'єктом оренди після припинення дії договору.

Іншої угоди, якою б було забезпечено неустойкою виконання відповідачем грошового зобов'язання після припинення дії договору сторонами спору суду не надано.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України № 57/128 від 02.07.2014.

Таким чином, позов в частині стягнення з відповідача пені неправомірно було задоволено Господарським судом міста Києва до стягнення, а тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню.

Щодо нарахування позивачем 3% річних за прострочення сплати відповідачем орендної плати, колегія суддів зазначає, що частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, як встановлено вище, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування до нього відповідальності шляхом стягнення з відповідача 3 % річних.

Колегія суддів, здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, наданого позивачем та здійснено судом першої інстанції, приходить до висновку, що місцевим судом правомірно частково задоволена вимога про стягнення 3% річних в розмірі 273,68 грн. (з урахуванням переплати відповідача, про що зазначалось вище).

Відповідно до п.3 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має права скасувати рішення повністю або частково і прийняте нове рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ангел-2001" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2016 у справі № 910/31883/15 підлягає скасуванню в частині.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ангел-2001" підлягає частковому задоволенню, судові витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ангел-2001" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2016 у справі № 910/31883/15 - скасувати частково. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ангел-2001" (02140, м. Київ, вул. Б. Гмирі, буд. 3, кв. 159; ідентифікаційний код: 31610795) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 35; ідентифікаційний код: 03328913) суму основного боргу у розмірі 51540,12 грн. 3 % річних у розмірі 273,68 грн. та судовий збір у розмірі 1145,78 грн.

В іншій частині позову відмовити»

Стягнути з Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 35; ідентифікаційний код: 03328913) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ангел-2001" (02140, м. Київ, вул. Б. Гмирі, буд. 3, кв. 159; ідентифікаційний код: 31610795) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 78,66 грн.

Видати судові накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/31883/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов