Рішення № 57788568, 18.05.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2016 р.Справа № 922/822/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Светлічного Ю.В.

при секретарі судового засідання Ліпчанській В.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція ЛТД", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ 2014", м. Ізюм про стягнення 140938,01 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 довіреність б/н від 04.01.2016р.;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція ЛТД" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ 2014", в якій позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 140938,01 грн., які складаються з: заборгованості за договором №18/05 від 18.05.2015р. на виготовлення та поставку виробів, який був укладений між позивачем та відповідачем, у розмірі 140938,01 грн.; пені за прострочення виконання зобов'язання відповідачем у розмірі 26897,75 грн. та 3% річних у розмірі 2515,40 грн. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, свого повноважного представника не направив.

До господарського суду Харківської області 05.05.2016р. та 17.05.2016р. повернулись ухвали від 23.03.2016р. про порушення провадження у справі та від 11.04.2016р. про відкладення розгляду справи, які були направлені на адресу відповідача: 64300, м. Ізюм, вул. Гоголя, 12, з відміткою пошти: за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідач був повідомлений належним чином, про дату та час розгляду справи, справа розглядається на підставі ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача господарським судом встановлено наступне.

18.05.2015р. між позивачем та відповідачем було укладено договір №18/05 на виготовлення та поставку виробів (далі по тексту - договір). Відповідно до умов зазначеного договору позивач взяв на себе зобов'язання по виготовленню виробів, а відповідач взяв на себе зобов'язання по прийманню та оплаті готової продукції, яка в подальшому іменується товар. Найменування, кількість, порядок надання матеріалу, ціна товару зазначені у додатках (специфікаціях), які є невід'ємною частиною договору.

Згідно п.2.1. договору, ціна товару визначена у додатках до договору (специфікаціях). Відповідно до додаткової угоди №1 до договору від 31.07.2015 р., загальна ціна товару за договором складає 108911,00 грн.

Згідно п. 2.4. договору, оплата може здійснюватися протягом 5-ти днів з дати поставки товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав та передав відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною №82 від 09.07.2015р. Відповідач своїх зобов'язань по оплаті товару не виконав, у зв'язку із чим виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 108911,00 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 108911,00 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь 26897,75 грн. пені, індекс інфляції у розмірі 2613,86 грн. та 3% річних у розмірі 2515,40 грн.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.5.7. договору сторони погодили, що у разі затримання по оплаті поставленого товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на день затримки, від суми не виконаного зобов'язання, за кожний день прострочення.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд, ознайомившись із розрахунком позивача щодо нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання по оплаті товару та здійснивши перерахунок встановив, що позивачем не вірно було нараховано суму пені, тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 26507,43 грн. В частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 390,32 грн. позовні вимоги є безпідставними, в зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування індексу інфляції та 3% річних суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, з вини якого спір доведено до суду пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ 2014" (64300, м. Ізюм, вул. Гоголя, 12, код 39530560, р/р 37123107000012 в ГУДКСУ в Харківській області, МФО 851011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція ЛТД" (61106, м. Харків, вул. Плиткова, буд. 12, код ЄДРПОУ 38158090, р/р НОМЕР_1 в ПАТ "Мегабанк" м. Харків, МФО 351629) основну суму боргу у розмірі 108911,00 грн., пеню у розмірі 26507,43 грн., індекс інфляції у розмірі 2613,86 грн., 3% річних у розмірі 2515,40 грн. та судовий збір у розмірі 2108,22 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 390,32 грн. - у задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 20.05.2016 р.

Суддя ОСОБА_2