Постанова № 57784927, 12.05.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2016 р. Справа №904/10306/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: судді Науменка І.М., доповідача

суддів: Євстигнеєва О.С., Кузнецова В.О.,

секретар судового засідання: Петровська А.В.,

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність № б/н від 21.09.15

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про час та місце судового засідання належним чином повідомлений.

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство Агрофірма Промінь на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2016р. у справі №904/10306/15

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Торговий дім Дельта Вілмар,

м.Южне Одеської області

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство Агрофірма Промінь,

с.Заріччя Верхньодніпровського району Дніпропетровської області

про стягнення суми неустойки за договором купівлі-продажу №12/05/14/2 від 21.05.2014р.

у розмірі 746 588,14 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2016р. (суддя Фещенко Ю.В.) у справі №904/10306/15 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство Агрофірма Промінь" на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дельта Вілмар" 298 635 грн. 26 коп. неустойки, 5 599 грн. 41 коп. частину витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Повернуто суму зайве сплаченого судового збору.

Обґрунтовуючи рішення, господарський суд першої інстанції виходив з доведеності належними доказами у справі наявності правових підстав для стягнення з відповідача у відповідача неустойки за договором купівлі-продажу №12/05/14/2 від 21.05.2014р. В той же час, враховуючи фактичні обставини справи, зокрема, доведеність факту порушення умов договору обома сторонами, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо доцільності зменшення розміру неустойки (штрафу) до 40% від розрахованого.

Не погодившись з вищезгаданим рішенням, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій наполягає на неправомірності даного рішення в частині задоволення позову, у зв'язку з чим за результатами апеляційного перегляду просить останнє у згаданій вище частині скасувати та прийняти у справі нове рішення про відмову в позові повністю.

Зокрема, в апеляційній скарзі відповідач наполягає на ненаданні судом належної правової оцінки посиланням відповідача на відсутність факту погодження між сторонами всіх істотних умов договору щодо допоставки частини товару, а відтак, і відсутності обовязку здійснити таку поставку; зауважує на неврахування факту відсутності доказів звернення позивача до відповідача з вимогою відвантажити товар та відмови відповідача у цьому; неукладення додаткових угод, якими б визначалися обовязкові умови для сторін договору щодо строку, партії, місця та ціни поставки, вказує на відсутність прострочення відповідачем зобовязання та, як наслідок, безпідставність покладення на нього неустойки.

В свою чергу, у відзиві на апеляційну скаргу позивач викладені в останній твердження повністю відхиляє, вважає їх необґрунтованими та спростованими наявними у справі доказами, у зв'язку з чим правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачає.

Відповідно до ст.101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Отже, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні уповноважених представників сторін, колегією суддів встановлено наступне:

ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дельта Вілмар" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство Агрофірма Промінь" (далі - відповідач) суму неустойки за договором купівлі-продажу товару № 12/05/14/2 від 12.05.2014 у розмірі 746 588 грн. 14 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу товару №12/05/14/2 від 12.05.2014р. в частині своєчасної та повної поставки сільськогосподарської продукції (соняшнику) у кількості 1 546,00 тон, у зв'язку з чим на підставі пункту 7.1 договору, з урахуванням обмежень, встановлених у вказаному пункті, позивачем нарахована неустойка у сумі 746 588 грн. 14 коп.

Саме за результатами вирішення даного спору господарським судом першої інстанції було прийнято рішення від 16.02.2016р. про часткове задоволення позовних вимог, яке є предметом апеляційного перегляду.

Так, в апеляційній скарзі відповідач наполягає на відсутності у нього обовязку поставити позивачеві частину товару в обсязі 1 546,00 тон, з огляду на не укладення сторонами передбачених основним договором додаткових угод, якими, в свою чергу, мала бути погоджена ціна товару. Зважаючи на наведене, відповідач вважає, що його в порушенні зобовязання немає.

Проте, такі твердження колегія суддів вважає помилковими та передчасними, у зв'язку з чим погодитись з ними не може, з огляду на викладене нижче.

Так, обовязок відповідача поставити позивачеві частину товару в обсязі 1 546,00 тон передбачений пунктом 5.1 договору купівлі-продажу товару №12/05/14/2 від 12.05.2014р. (надалі - договір), в якому зазначено, що відповідач (продавець за договором) здійснює поставку високо-олеїнового товару або товару в повному обсязі на умовах EXW «Привільнянське ХЗП» в термін до 20.11.2014р. включно. Повний обсяг товару обумовлений в пункті 2.1 договору і становить 2000 тон +/- 10 % за вибором продавця.

Отже, як було вірно встановлено судом першої інстанції, обовязок щодо поставки позивачеві відповідачем повного обсягу товару останнім було виконано лише частково, а саме, здійснено дві поставки у загальному розмірі 254,00 тони. Таким чином, факт невиконання вказаного зобовязання щодо поставки 1 546,00 тон товару є документально доведеним.

Окрім того, зі змісту п.2.1 договору вбачається, що воля продавця розповсюджується лише на обсяг +/- 10 % від загального обсягу товару, а не весь обсяг, як помилково вважає апелянт (відповідач). Оскільки ж з п.2.1 договору не вбачається право відповідача визначати будь-який обсяг поставки на виконання умов договору, то поставлений ним обсяг товару в розмірі 254,00 тони в адресу позивача повним виконанням умов договору відповідачем вважатись не може.

В апеляційній скарзі відповідач також наполягає на відсутності у нього зобовязання поставляти товар, якщо на інший обсяг товару, окрім оформленого додатковою угодою №1 від 18.11.2014р. та додатковою угодою №2 від 19.11.2014р. до основного договору купівлі-продажу №12/05/14/2 від 21.05.2014р. (надалі - додаткова угода №1 та додаткова угода №2), сторони не встановили ціну та не уклали додаткових угод, а також, не досягли згоди щодо певних істотних умов правочину таких, як місце, строк та партія поставки.

Проте, з такими твердженнями колегія суддів також погодитись не може, оскільки порядок визначення ціни було чітко зафіксовано сторонами у пункті 3.1 договору та дотримано під час оформлення поставленої частини товару.

В свою чергу, факт відсутності доказів укладення сторонами інших додаткових угод свідчить про чинність визначених сторонами основних умов договору щодо місця та граничного терміну поставки, які чітко встановлені пунктом 5.1 основного договору.

При цьому, слід зазначити, що умови договору купівлі-продажу №12/05/14/2 від 21.05.2014р. (основного договору) наслідків та розподілу відповідальності між сторонами у випадку не підписання ними додаткових угод щодо визначення ціни на товар не передбачають. Більш того, умови основного правочину не містять також умов, що надають право відповідачу не поставляти товар позивачеві у разі не підписання відповідної додаткової угоди.

Так, пунктом 2.1 основного договору сторонами зафіксований обовязок відповідача поставити товар в загальному обсязі 2000 тон +/- 10 % в термін до 20.11.2014р. Вказана умова викладена однозначно та жодних застережень не містить.

Таким чином, у випадку не підписання додаткових угод на залишковий обсяг товару, простроченим слід вважати обовязок саме відповідача.

Необхідно звернути увагу, що всупереч приписам ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, відповідач жодної дії з метою недопущення прострочення з його боку не здійснив (докази зворотного відсутні).

Що ж до посилань відповідача (апелянта) на ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст.632 цього Кодексу, а також, вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу, слід зазначити наступне:

Дійсно, ч.1 ст.691 ЦК України передбачено декілька варіантів визначення ціни товару: встановлення ціни в договорі, та визначення ціни, виходячи з умов договору.

Як зазначалось вище, серед умов основного договору купівлі-продажу (пункт 3.1) міститься чіткий порядок визначення ціни, тобто, ціна може бути визначена виходячи з умов договору, як-то передбачено положенням вищезазначеної правової норми.

Зокрема, в п.3.1 договору зазначено, що ціна за одну тону товару, з урахуванням ПДВ, звичайного (не високоолеїнового) соняшнику визначається, як середньоринкова закупівельна ціна однієї тони звичайного (не високоолеїнового) соняшнику, що пропонується на момент укладання сторонами додаткової угоди до цього договору за звичайний (не високоолеїновий) соняшник наступними зернотрейдерами: ТОВ «Кернел-Трейд», ПрАТ «Креатив», ТОВ «ОСОБА_3 Україна», ТОВ «АТ Каргілл» на Елеваторі.

В свою чергу, додатковими угодами №1 та №2 в передбаченому п.3.1 договору порядку було визначено ціну за одну метричну тону залікової ваги товару, а саме: 4 829,16 грн. (чотири тисячі вісімсот двадцять девять грн. 16 коп.), яка в подальшому і була використана для розрахунку неустойки.

Слід зауважити, що додатковими угодами №1 та №2 було визначено та зафіксовано одну й туж саму ціну за одну метричну тону залікової ваги товару, яка є відповідною одиницею виміру всієї кількості товару, як-то передбачено ч.1 ст.669 ЦК України.

Окрім того, з текстового формулювання п.5 обох додаткових угод вбачається, що вказана ціна є остаточною ціною товару, за якою покупець (позивач) проводить розрахунок за соняшник врожаю 2014 року за договором поставки №12/05/14/2 від 12.05.2014р.

Таким чином, на думку колегії суддів, ціна, за якою апелянтом (постачальник, відповідач) було поставлено 254,00 тони товару на підставі зазначених вище додаткових угод, та, відповідно, за якою було здійснено розрахунок неустойки, була визначена у повній відповідності до нормативних приписів цивільного законодавства та в передбаченому умовами договору порядку.

З приводу посилань відповідача на п.5.1 договору, згідно з яким продавець має здійснити поставку товару високоолеїнового товару на умовах ЕХW в редакції Інкотермс-2010 (Привільнянське ХЗП), слід зазначити, що дійсно, у відповідності до п.А.4, Б.4, А.7 та Б.7 умов ЕХW в редакції Інкотермс-2010, покупець (позивач) зобовязаний прийняти поставку товару, як тільки товар буде наданий у його розпорядження.

Разом з цим, посилаючись на зазначені вище умови поставки Інкотермс-2010, закріплене пунктом А7 зобовязання продавця надати покупцеві будь-яке необхідне йому повідомлення для прийняття товару відповідачем враховано не було.

Зокрема, всупереч пункту А7 умов ЕХW в редакції Інкотермс-2010, жодних повідомлень щодо готовності товару до відвантаження відповідачем в адресу позивача матеріали справи не містять, що також є підтвердженням порушення умов поставки саме відповідачем.

В той же час, як встановлено місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, з боку позивача також не було вчинено дій, спрямованих на досягнення належного виконання умов договору, а саме: не було запропоновано до підписання додаткову угоду, яка б визначала та фіксувала ціну на залишковий обсяг непоставленого товару.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду з приводу наявності вини у виникненні даного спору у обох сторін, у зв'язку з чим покладення відповідальності за вказане порушення на обидві сторони в рівних частинах вимогам чинного законодавства України не суперечить.

При цьому, враховуючи, що заявлені позивачем до стягнення штрафні санкції є надмірно великими, а докази того, що вказане порушення призвело до збитків позивача в матеріалах справи відсутні, суд першої інстанції цілком обґрунтовано застосував ст.233 Господарського кодексу України та п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, зменшивши розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, до 40% від розрахованого, а саме, у розмірі 298 635 грн. 26 коп.

Зважаючи на зазначене вище, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято за умов надання належної юридичної оцінки наявним у справі доказам, у звязку з чим підстави для його зміни чи/або скасування у апеляційної інстанції - відсутні. Натомість, викладені в апеляційній скарзі доводи в ході апеляційного провадження свого підтвердження не знайшли, виявились безпідставними та спростованими наявними у справі

У підсумку, згідно з ч.2 ст.49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. В свою чергу, враховуючи доведеність факту наявності вини у виникненні даного спору з боку обох сторін, покладення господарським судом першої інстанції судового збору на позивача та відповідача у рівних частинах слід також визнати обґрунтованим.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, судові витрати на апеляційне оскарження, згідно приписів ст.49 ГПК України, покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст.49, 101, 103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2016р. у справі №904/10306/15 залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство Агрофірма Промінь залишити без задоволення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 17.05.2016р.

Головуючий суддя І.М. Науменко

Суддя О.С. Євстигнеєв

Суддя В.О. Кузнецов