Рішення № 57784558, 12.05.2016, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.05.2016 Справа № 920/394/16

Господарський суд Сумської області, у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/394/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Токарівський пісок», с. Стецьківка Сумського району Сумської області,

до відповідачів 1)Управління культури і туризму Сумської обласної державної адміністрації, м. Суми,

2) Державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України, м. Київ,

про усунення перешкод в користуванні власністю (земельними ділянками),

за участю представників сторін:

позивача не зявився,

відповідачів 1) ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 19.04.2016 року, ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 19.04.2016 року,

2) не зявився.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд зобовязати відповідачів усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні земельними ділянками, шляхом звільнення, на протязі трьох місяців з дня набрання рішенням законної сили, цих земельних ділянок (кадастрові номери 5924788300:05:005:1073, 5924788300:05:005:1074, 9224788300:05:005:1080, 5924788300:05:005:1081, 5924788300:05:005:1082, 5924788300:05:005:1085, 5924788300:05:005:1268), які належать позивачеві на праві приватної власності та розташовані за межами населених пунктів на території Токарівської сільської ради Сумського району Сумської області, від обєктів культурної спадщини поселень доби бронзи «Токарі- 6» і «Токарі-8».

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву, в якому просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у звязку з їх необґрунтованістю та невідповідністю чинному законодавству.

Відповідач-2 у письмових поясненнях вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, оскільки вимоги щодо усунення перешкод у користуванні мають бути предявлені до особи, яка їх чинить, а позивачем не наведено аргументів щодо того, що перешкоди у користуванні йому чинять саме відповідачі. Також в позові не наведено доказів того, що відповідачами вживаються будь - які неправомірні дії по відношенню до позивача.

10.05.2016 року від позивача надійшли додаткові письмові обґрунтування позиції у справі з урахуванням заперечень проти позову.

12.05.2016 року від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на інший день, у звязку із хворобою представника.

Відповідно до пункту 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року, у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На підтвердження обставин, викладених позивачем у зазначеному клопотанні щодо відкладення розгляду даної справи, останнім не надано до суду жодного належного доказу, який би свідчив про перебування його представника на лікарняному, а також доказів неможливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника відповідача згідно з частинами першою - пятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не повязаних з ним трудовими відносинами.

Суд не визнавав явку представників сторін в судове засідання обовязковою, а відтак незявлення представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи та вирішенню спору за наявними у справі матеріалами, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності представника позивача.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників відповідача-1, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позови, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що відповідно до статуту, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основним видом його економічної діяльності є добування піску, гравію, глин і каоліну (код згідно КВЕД - 08.12).

З метою здійснення вказаного виду діяльності в жовтні 2013 року по нотаріально посвідченим договорам купівлі-продажу позивачем придбано сім земельних ділянок загальною площею 10,6417 га за межами населених пунктів на території Токарівської сільської ради Сумського району Сумської області, кадастрові номери: 5924788300:05:005:1073, 5924788300:05:005:1074, 5924788300:05:005:1080, 5924788300:05:005:1081, 5924788300:05:005:1082, 5924788300:05:005:1085, 5924788300:05:005:1268.

Придбані позивачем земельні ділянки мали цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства і для ведення індивідуального садівництва та відносились до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення, тому за відповідним проектом землеустрою було змінено цільове призначення цих земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення на землі промисловості (для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що повязані з користуванням надрами).

Після зміни цільового призначення зазначених земельних ділянок позивачем були отримані свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.04.2014 № 20068823, від 05.04.2014 № 20069040, від 05.04.2014 № 20068730, від 05.04.2014 № 20068598, від 04.04.2014 № 20023571, від 05.04.2014 № 20068511, від 05.04.2014 № 20068417 цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що повязані з користуванням надрами.

З метою здійснення своєї статутної діяльності щодо добування піску, гравію, глин і каоліну (код згідно КВЕД - 08.12) позивачем отримані передбачені чинним законодавством, дозвільні документи, а саме:

- спеціальний дозвіл на користування надрами на геологічне вивчення від 19.11.2014 року № 4603;

- протоколом засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин при Державній службі геології та надр України від 22.01.2015 року № 3302затверджено за станом на 01.01.2015 року балансові запаси піску місцевого значення Східної ділянки Токарівського-2 родовища, визнано дану ділянку підготовленою до промислового освоєння;

- листом від 03.03.2015 № 108/02 Державна комісія України по запасах корисних копалин при Державній службі геології та надр України повідомила позивача, що вказаний протокол від 22.01.2015 року № 3302 щодо розгляду матеріалів геолого-економічної оцінки запасів піску Східної ділянки Токарівського-2 родовища уведений в дію Державною службою геології та надр України відповідно до протоколу засідання Робочої групи з розгляду протоколів Державної комісії України по запасах корисних копалин від 11.02.2015 № 31;

- довідка від 28.01.2015 року № 02/302-0145 про залишкові запаси корисної копалини за даними Державного балансу;

- погодження для оформлення в Державній службі геології та надр України спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування будівельного піску Східної ділянки Токарівського-2 родовища в межах затверджених ДКЗ України запасів на власній земельній ділянці площею 10,64 га;

- погоджене клопотання позивача для оформлення в Державній службі геології та надр України спеціального дозволу (ліцензії) на право користування надрами з метою видобування будівельного піску Східної ділянки Токарівського-2 родовища в межах затверджених ДКЗ України запасів на власній земельній ділянці площею 10,64 га;

- погоджено надання спеціального дозволу на користування надрами ТОВ «Токарівський пісок» з метою видобування будівельного піску в межах затверджених протоколом ДКЗ від 22.01.2015 року № 3302 запасів на Східній ділянці Токарівського-2 родовища будівельного піску;

-погоджено надання спеціального дозволу на користування надрами ТОВ «Токарівський пісок» з метою видобування пісків на вищевказаній Східній ділянці Токарівського-2 родовища;

- дозвіл від 18.06.2015 року № 000097/15-97 на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) на вищевказаних, належних позивачеві земельних ділянках.

Позивач у своєму позові зазначає, що після початку проведення земляних робіт по зняттю та перенесенню ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) зясувалось, що на належних йому на праві приватної власності земельних ділянках, знаходяться археологічні обєкти культурної спадщини - поселення доби бронзи «Токарі - 6» і «Токарі - 8». У звязку з цим відповідачем-1 видано позивачеві припис від 29.09.2015 року № 15/1543 про зупинення проведення будь-яких земляних робіт на ділянці під розробку гідрокарєру на території Токарівської сільської ради Сумського району Сумської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є власником семи земельних ділянок, отримав всі необхідні дозволи і погодження на розробку корисних копалин і приступив до видобутку піску. Однак йому чиняться перешкоди у користуванні власністю у звязку із наявністю на його земельних ділянках двох обєктів культурної спадщини (поселень «Токарі 6» та «Токарі 8»).

Обґрунтовуючи свій позов позивач посилається на положення статті 41 Конституції України, статті 316, 317, 319, 320, 373 Цивільного кодексу України та статті 78, 90 Земельного кодексу України.

Господарський суд, дослідивши та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, дійшов висновку, що позиція позивача є хибною з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Порядку обліку обєктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 року № 158, наказом Управління культури і туризму, національностей та релігій Сумської обласної державної адміністрації від 12.12.2014 року № 141-ОД, затверджено Перелік щойно виявлених археологічних обєктів культурної спадщини Сумської області, до якого включено поселення «Токарі-6» та «Токарі-8».

15 грудня 2014 року відповідач-1 надіслав даний наказ для врахування в роботі на електронні адреси структурних підрозділів з питань культури Лебединської, Конотопської, Роменської, Сумської, Тростянецької районних державних адміністрацій (відповідний запис зроблено у журналі обліку повідомлень). При цьому, згідно з копією листа Відділу культури Сумської районної державної адміністрації від 24.12.2014 року № 326, зазначений відділ проінформував сільських та селищних голів про обєкти культурної спадщини, затверджені зазначеним наказом відповідача-1, та необхідність дотримання законодавства про охорону культурної спадщини.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», обєкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як памятки вноситься до Переліку обєктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого обєкта культурної спадщини.

Відповідно до положень частин четвертої, пятої статті 54, статті 66 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом; держава забезпечує збереження історичних памяток та інших обєктів, що становлять культурну цінність; кожен зобовязаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Згідно із преамбулою та частиною першою статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини», обєкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона обєктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим; органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщини районних державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування (частина перша статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Згідно з Положенням про Управління культури і туризму Сумської обласної державної адміністрації, затвердженим розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації від 29.10.2014 року № 467-ОД (у редакції розпорядження голови Сумської обласної державної адміністрації від 19.11.2015 року № 537-ОД) (далі - Положення), відповідач-1 є спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини Сумської обласної державної адміністрації.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до повноважень органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить: здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини;забезпечення захисту обєктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження;призначення відповідних охоронних заходів щодо памяток місцевого значення та їхніх територій у разі виникнення загрози їх руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт;видання розпоряджень та приписів щодо охорони памяток місцевого значення, припинення робіт на памятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них; надання відповідних дозволів на відновлення земляних робіт; погодження відчуження або передачі памяток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління; укладення охоронних договорів на памятки; застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону.

Відповідно до пункту 5 Положення відповідач-1, згідно до покладених на нього завдань: забезпечує захист обєктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження (підпункт 9 пункту 5); видає дозволи на проведення робіт на памятках культурної спадщини місцевого значення (крім памяток археології), їх територіях та в зонах охорони; відновлення земляних робіт (підпункт 12 пункту 5); видає розпорядження та приписи щодо охорони памяток культурної спадщини місцевого значення, припинення робіт на памятках культурної спадщини, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини», дозволів або з відхиленням від них (підпункт 14 пункту 5); укладає охоронні договори на памятки культурної спадщини (підпункт 15 пункту 5).

Згідно частини другої статті 319 Цивільного кодексу України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною сьомою статті 319 ЦК України визначено, що діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобовязано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини», органи охорони культурної спадщини зобовязані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу памятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обовязковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

На підставі акту про факт руйнувань на щойно виявленому обєкті культурної спадщини - поселенні доби бронзи «Токарі-6» від 28.09.2015 року, з метою запобігання подальшого знищення щойно виявлених обєктів культурної спадщини поселень «Токарі-6» та «Токарі-8», відповідачем-1 видано припис від 29.09.2015 року № 15/1543 щодо негайного зупинення проведення будь-яких земляних робіт на ділянці під розробку гідрокарєру на території Токарівської сільської ради Сумського району та обовязкового дотримання норм законодавства про охорону культурної спадщини.

30 вересня 2015 року відповідачем-1 було здійснено виїзд на місце проведення робіт на території Токарівської сільської ради та у звязку з продовженням проведення земляних робіт в зоні розробки карєру на території Токарівської сільської ради Сумського району, спільно з співробітниками діючої археологічної експедиції відповідача-2 складено акт про факт руйнування на щойно виявленому обєкті культурної спадщини - поселенні «Токарі-6» та здійснено виклик чергових співробітників Сумського районного відділу міліції УМВС України в Сумській області.

Ураховуючи вимоги статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», відповідач-1 листом від 01.10.2015 року № 15/1564 проінформував позивача про те, що поселення «Токарі-6» та «Токарі-8», потрапляють на земельні ділянки, які належать позивачу, про необхідність дотримання законодавства у сфері охорони культурної спадщини та надало охоронний договір для укладення.

05 жовтня 2015 року відповідачем-1 повторно було здійснено виїзд на місце проведення робіт на території Токарівської сільської ради та у звязку з продовженням проведення земляних робіт в зоні розробки карєру на території Токарівської сільської ради Сумського району, спільно з співробітниками діючої археологічної експедиції відповідача-2 складено акт про факт руйнування на щойно виявлених обєктах культурної спадщини - поселеннях «Токарі-6» та «Токарі-8».

Таким чином, позивачем порушено вимоги норми статті 36 Закону України «Про охорону культурної спадщини», якою передбачено, якщо під час проведення земляних робіт на вказаній земельній ділянці будуть виявлені знахідки археологічного чи історичного характеру, виконавець робіт зобов'язаний зупинити їхнє подальше ведення і протягом однієї доби повідомити про це відповідний орган охорони культурної спадщини та орган місцевого самоврядування, на території якого проводяться земляні роботи.

Відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини», роботи на щойно виявлених обєктах культурної спадщини здійснюються за наявності письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації. Звернення від позивача щодо погодження документації на розроблення карєру у межах земельної ділянки площею 2,3539 га та отримання відповідного дозволу у відповідача-1 не зареєстровано.

28 жовтня 2015 року від молодшого наукового співробітника відповідача-2 ОСОБА_3, у звязку з проведенням земляних робіт з використанням техніки на щойно виявленому обєкті культурної спадщини поселенні «Токарі-8», надійшло звернення про вжиття заходів реагування відповідно до чинного законодавства.

29 жовтня 2015 року відповідач-1 повідомив прокурора Сумського району, радника юстиції ОСОБА_4 та начальника РВ УМВС України ОСОБА_5 про порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини та звернувся з проханням долучити до кримінального провадження відповідні матеріали.

02 грудня 2015 року на адресу позивача направлено лист за № 15/1905 про проведення робіт щодо встановлення меж обєктів культурної спадщини поселень «Токарі-6» та «Токарі-8» на місцевості.

У грудні 2015 року було проведено роботи по визначенню меж обєктів культурної спадщини - поселень «Токарі-6» та «Токарі-8» на території Токарівської сільської ради Сумського району Сумської області, а 14 грудня 2015 року на адресу позивача відповідачем-1 направлено повідомлення про юридичний статус поселень доби бронзи «Токарі-6», «Токарі-8» та необхідність дотримання законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

Листами від 07.12.2015 року № 15/1937 та від 15.03.2016 року № 15/382 відповідач-1 повторно інформував позивача про необхідність укладення охоронного договору на обєкти культурної спадщини: поселення доби бронзи «Токарі-6» та «Токарі-8», що мають статус щойно виявлених обєктів культурної спадщини.

Частиною першою статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що усі власники памяток, щойно виявлених обєктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці обєкти зобовязані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Водночас відповідно до частини четвертої цієї ж статті відсутність охоронного договору не звільняє особу від обовязків, що випливають із цього Закону.

Відповідачем-1, відповідно до чинного законодавства про охорону культурної спадщини, надіслано позивачеві як власнику земельних ділянок проекти охоронних договорів на обєкти культурної спадщини поселення доби бронзи «Токарі-6» та Токарі-8».

Листом від 14.04.2016 року № 15/570 відповідач-1 повторно інформував позивача про дотримання законодавства про охорону культурної спадщини при проведенні будь-яких робіт на земельних ділянках (кадастрові номери: 5924788300:05:005:1073, 5924788300:05:005:1074, 5924788300:05:005:1080, 5924788300:05:005:1081, 5924788300:05:005:1082, 5924788300:05:005:1085, 5924788300:05:005:1268).

Щодо твердження позивача про те, що археологічні обєкти культурної спадщини - поселення доби бронзи «Токарі-6» та Токарі-8» є державною власністю і не можуть перебувати у власності позивача суд зазначає наступне.

Закон України «Про охорону культурної спадщини» розмежовує поняття обєкт культурної спадщини та памятка культурної спадщини.

Відповідно до абзацу третього частини першої статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»,обєкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, повязані з ними рухомі предмети, а також території чи водні обєкти (обєкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною обєкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Згідно з абзацом шостим статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», памятка культурної спадщини обєкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих памяток України.

Відповідно до частини пятої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», землі, на яких розташовані памятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», обєкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як памятки вноситься до Переліку обєктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини.

Згідно з наказом управління культури і туризму, національностей та релігій Сумської обласної державної адміністрації від 12.12.2014 року № 141-ОД поселення доби бронзи «Токарі-6» та «Токарі-8» занесені до Переліку обєктів культурної спадщини.

Таким чином, на сьогодні поселення доби бронзи «Токарі-6» та «Токарі-8» не занесені до Державного реєстру нерухомих памяток України і мають правовий статус щойно виявленого обєкта культурної спадщини. А відтак, норма статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не поширюється на щойно виявлені обєкти культурної спадщини, в даному випадку археологічні обєкти поселення доби бронзи «Токарі-6» та «Токарі-8».

Ураховуючи, що археологічні обєкти культурної спадщини «Токарі-6» та «Токарі-8», які розташовані на території Токарівської сільської ради Сумського району, розміщені на земельних ділянках, що перебувають у власності позивача, то останній, за обставинами, що склалися, є володільцем археологічних обєктів культурної спадщини.

Обовязки юридичних і фізичних осіб, у користуванні або володінні яких перебувають археологічні обєкти, визначені статтею 19 Закону України «Про охорону археологічної спадщини», правові норми якої зобовязують:дотримуватися всіх вимог законодавства щодо охорони і використання археологічних обєктів або предметів;виконувати всі необхідні роботи виробничого характеру згідно з дозволом;негайно інформувати про нововиявлені обєкти або предмети в межах території, яку вони використовують для своєї діяльності;сприяти і не перешкоджати будь-яким роботам з виявлення, обліку та вивчення археологічних обєктів або предметів.

Твердження позивача про те, що відповідач-1 повинен звільнити належні йому земельні ділянки від обєктів культурної спадщини - поселень доби бронзи «Токарі-6» та «Токарі-8» суд вважає хибним, необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону археологічної спадщини», охорона археологічної спадщини - комплекс заходів, що здійснюються відповідно до законодавства органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями, громадянами, спрямованих на ведення обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікацію, картографування, державну реєстрацію), захист, збереження, належне утримання, відповідне використання, консервацію, реставрацію, реабілітацію та музеєфікацію обєктів археологічної спадщини, а також: поширення знань про археологічну спадщину.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини», будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження обєктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного дослідження цих обєктів за рахунок коштів замовників зазначених робіт.

Відповідно до статті 38 Закону України «Про охорону культурної спадщини», фінансування охорони культурної спадщини здійснюється за рахунок коштів загального і спеціального фондів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів. Джерелами фінансування заходів у сфері охорони культурної спадщини можуть бути кошти власників памяток чи уповноважених ними органів або осіб, які набули права володіння, користування чи управління памятками, кошти замовників робіт, передбачених статтями 22 і 37 цього Закону, благодійні внески та пожертвування, у тому числі валютні, на охорону культурної спадщини та інші джерела, не заборонені чинним законодавством.

Крім того, відповідно до статті 20 Закону України «Про охорону археологічної спадщини», фінансування охорони культурної спадщини здійснюється за рахунок коштів загального і спеціального фондів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів. Джерелами фінансування заходів у сфері охорони, захисту, дослідження археологічної спадщини можуть бути кошти власників археологічних обєктів чи уповноважених ними органів або осіб, які набули права володіння, користування чи управління памятками, кошти замовників робіт, благодійні внески та пожертвування, на охорону археологічної спадщини та інші джерела, не заборонені законодавством України.

Доведений до відповідача-1 кошторис на 2016 рік не передбачає видатків на фінансування заходів щодо проведення археологічних розкопок, інших земляних робіт на території обєктів культурної спадщини - поселень доби бронзи «Токарі-6» та «Токарі-8».

Водночас відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини», будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження обєктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного дослідження цих обєктів за рахунок коштів замовників зазначених робіт

Джерелами фінансування заходів у сфері охорони культурної спадщини в контексті статті 38 Закону України «Про охорону культурної спадщини», статті 20 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» можуть бути кошти замовників робіт, зокрема в даному випадку позивача.

У відповідності до частин сьомої восьмої статті 319 Цивільного кодексу України, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобовязано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Обмеження прав власників земельних ділянок передбачені, серед іншого, Законом України «Про охорону культурної спадщини», так зокрема, у відповідності до статей 36, 37 вказаного Закон) передбачено, що якщо під час проведення будь-яких земляних робіт виявлено знахідку археологічного або історичного характеру, виконавець робіт зобовязаний зупинити їх подальше ведення і протягом однієї доби повідомити про це відповідний орган охорони культурної спадщини, на території якого проводяться земляні роботи.

Земляні роботи можуть бути відновлені лише згідно з письмовим дозволом відповідного органу охорони культурної спадщини після завершення археологічних досліджень відповідної території.

Будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження обєктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного дослідження цих обєктів за рахунок коштів замовників зазначених робіт.

З огляду на зазначене, виконання робіт із дослідження вказаних обєктів має здійснюватися за рахунок коштів позивача.

Посилання позивача в позовній заяві на те, що дані обєкти мають досліджуватись за кошти Державного Бюджету України з огляду на те, що вказані поселення є державною власністю, є помилковими, так як у відповідності до статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», у державній власності перебувають виключно памятки археології, однак поселення «Токарі 6» та «Токарі 8» не є памятками, а є нововиявленими обєктами і Закон не містить щодо таких обєктів обмежень кола субєктів права власності.

Крім того, у відповідності до статті 3 Господарського процесуального кодексу України, до господарського суду мають права звертатись особи, чиї права порушені, невизнані або оспорені.

Вимоги щодо усунення перешкод у користуванні мають бути предявлені до особи, яка їх чинить. Саме поняття «перешкод у користуванні» при цьому має свідчити про неправомірність дій особи, яка чинить такі перешкоди.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем не наведено аргументів щодо того, чому позивач визначив, що перешкоди у користуванні йому чинять саме відповідачі. Також в позові не наведено доказів того, що відповідачами вживаються будь - які неправомірні дії по відношенню до позивача.

Права власника обєкту культурної спадщини можуть бути обмежені. Обмеження прав власника обєктів культурної спадщини прямо передбачені Законом, а відтак не можуть розглядатись як перешкоди у користуванні через те, що такі обмеження є правомірними.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 цього ж Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на все вищевикладене позов задоволенню не підлягає у звязку з його безпідставністю та необґрунтованістю.

Згідно статі 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 18.05.2016 року.

Суддя ОСОБА_6