Рішення № 57783990, 12.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2016Справа №910/4552/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Будівельників України»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «НВЦ Будальянс»

Про стягнення 80 913,40 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс Будівельників України» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НВЦ Будальянс» (далі - відповідач) про стягнення 80 913,40 грн., а саме: 29 891,72 грн. - основного боргу, 24 958,35 грн. - пені, 2 248,02 грн. - 3% річних, 23 815,31 грн. - інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 000,00 грн. - витрат на оплату послуг адвоката.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.16. порушено провадження у справі № 910/4552/16 та призначено її до розгляду на 19.04.16.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 19.04.16. представників сторін та з огляду на невиконання ними вимог ухвали суду від 17.03.16., розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 12.05.16., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

Позивач в судове засідання 12.05.16. повторно не з'явився, проте 12.05.16. через відділ діловодства суду подав клопотання про розгляд справи без участі його повноваженого представника за наявними справі документами.

Відповідач в судове засідання 12.05.16. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними та підтверджуються даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/4552/16.

В судовому засіданні 12.05.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.07.13. між позивачем (далі - Постачальник) та відповідачем (далі - Покупець) було укладено Договір поставки № АБУ-0107/1 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язався передати у власність (поставити) Покупця, а Покупець прийняти та оплатити будівельні матеріали - пісок річковий (далі - Товар). Вид, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру, умови та строки поставки і оплати яких визначена сторонами в Договорі та рахунках-фактурах.

Строк дії договору сторонами погоджено п. 9.1 Договору, в якому встановлено, що він набуває чинності з моменту підписання сторонами (07.07.13.) і діє до 31.12.13., а в частині грошових розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язані згідно умов Договору. Договір продовжується автоматично на наступний рік, у випадку, якщо жодна зі сторін не заявить вимогу про його розірвання.

Відповідно до п. 4.6 Договору, право власності та Товар та ризики виникають у Покупця в момент передачі Товару Покупцю, що фіксується у товарно-транспортних накладних, що також підтверджують момент передачі Товару Покупцеві.

Згідно з п. 5.1 Договору, Покупець оплачує Товар за ціною, що зазначається в рахунку-фактурі та видатковій накладній та вказані у Специфікації до Договору.

Між сторонами було підписано та скріплено печатками Специфікацію № 1 до Договору.

Відповідно до п. п. 5.2-5.4 Договору, ціна на Товар, погоджується Сторонами, та включає: вартість продукції та транспортні витрати Постачальника. Ціни вказані в рахунках-фактурах у національній валюті України - гривні. Сума договору необмежена та визначається шляхом додавання всіх належним чином оформлених видаткових накладних, виписаних на підставі рахунків-фактур.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи видаткових накладних, які скріплені підписами та печатками сторін, позивач поставив, а відповідач прийняв на підставі Договору Товар в липні-вересні 2013 року на загальну суму 265 802,65 грн.

Податкові накладні, складені на виконання позивачем зобов'язань з поставки на суму 265 802,65 грн. за Договором подані Постачальником до матеріалів справи.

Пунктами 6.1-6.2 Договору сторони погодили, що розрахунки за Товар здійснюються на підставі рахунків-фактур Постачальника. Розрахунки за Товар здійснюються у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, що вказаний у цьому Договорі.

Покупець оплачує Постачальнику рахунок-фактуру в повному обсязі (100%) на замовлений обсяг Товару, який вказано у заявці на умовах попередньої оплати (п. 6.3 Договору).

Проте, з представлених до матеріалів справи банківських виписок по особовому рахунку позивача вбачається, що відповідач оплатив поставлений Товар лише частково на суму 235 910,93 грн.

Спір у справі виник в зв'язку з оплатою не в повному обсязі поставленого позивачем відповідачу Товару за Договором.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як відзначалось судом, факт поставки Товару позивачем та одержання його відповідачем на загальну суму 265 802,65 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, скріпленими підписами та печатками сторін.

Факт часткової оплати Товару на суму 235 910,93 грн. відповідачем підтверджується банківськими виписками.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем поставлено Товар, а відповідачем його прийнято, проте оплачено не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача утворився борг на суму 29 891,72 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 6.3 Договору Покупець оплачує Постачальнику рахунок-фактуру в повному обсязі (100%) на замовлений обсяг Товару, який вказано у заявці на умовах попередньої оплати.

Судом враховано правову позицію, викладену в постанові судової палати у господарських справах верховного Суду України від 19.08.14., про те, що згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами, або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, відповідач не сплатив позивачу за товар грошові кошти в розмірі 29 891,72 грн., строк оплати є таким, що настав.

Оскільки відповідач прийняв замовлений ним Товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві його вартості, позовні вимоги в частині стягнення 29 891,72 грн. основного боргу підлягають задоволенню повністю.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 2 248,02 грн. - 3% річних, 23 815,31 грн. - інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Судом здійснено перерахунок за періодом, вказаним позивачем, а саме, з 07.09.13. по 09.03.16., при цьому враховано, що станом на 07.09.13. з врахування здійснених відповідачем часткових проплат заборгованість відповідача перед позивачем була відсутня, а виникла в розмірі 17 198,91 грн. після здійсненої поставки 16.09.13. на суму 38 940,00 грн., тобто прострочення настало з 17.09.13., отже, розрахунок 3% річних та інфляційних втрат виглядає наступним чином:

На суму 17 198,91 грн. з 17.09.13. по 17.09.13.: розмір 3% річних становить 1,41 грн., розмір інфляційних втрат становить 0,00 грн.

На суму 27 398,91 грн. (17 198,91 + 10 200,00) з 18.09.13. по 20.09.13.: розмір 3% річних становить 6,76 грн., розмір інфляційних втрат становить 0,00 грн.

На суму 29 891,72 грн. (27 398,91 + 2 492,81) з 21.09.13. по 09.03.16.: розмір 3% річних становить 2 213,63 грн., розмір інфляційних втрат становить 24 459,72 грн.

За вказані періоди загальний розмір 3% річних становить 2 221,80 грн., загальний розмір інфляційних втрат становить 24 459,72 грн.

Проте, позивач просить суд стягнути відповідача 23 815,31 грн. - інфляційних втрат, при цьому, клопотання про вихід суду за межі позовних вимог, заяви про збільшення розміру позовних вимог, чи заяви про виправлення технічної описки від позивача до суду не надходило, внаслідок чого відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі, пред'явленому позивачем до стягнення, а саме 23 815,31 грн.

Крім того, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 2 221,80 грн. 3% річних в розмірі 26,22 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 24 958,35 грн. - пені.

Згідно з п. 7.3 Договору, у випадку невиконання Покупцем п. 6.3 Договору Постачальник має право не поставляти Товар до моменту повної оплати, крім цього, у випадку якщо Постачальник все-таки передав Товар Покупцеві, останній сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченого в строк рахунку-фактури.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Крім того, судом враховано, що за приписами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання,якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені з урахуванням викладеного вище та врахованого при розрахунку 3% річних і інфляційних втрат, внаслідок чого встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 962,40 грн. пені. В іншій частині в розмірі 22 995,95 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.

Відповідачем розрахунок пені, 3% річних, інфляційних втрат не оспорено, свого контррозрахунку не подано.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом (п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).

Отже, відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 378,00 грн. покладаються на відповідача.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, суд встановив наступне.

29.07.15. між позивачем (далі - Клієнт) та Петренко Павлом Івановичем (далі - Адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги (далі - Договір від 29.07.15.), за умовами п. 1.1 якого його предметом є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом, відновленням порушених, оспорюваний, невизнаних його прав та законних інтересів, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором від 29.07.15.

04.03.16. до Договору від 29.07.15. Клієнтом та Адвокатом було укладено Додаткову угоду № 10, за якою сторони погодили, що Адвокат на виконання умов основного Договору про надання правової допомоги від 29.07.15. зобов'язується надати Клієнту правові послуги: по справі щодо стягнення заборгованості за поставлений товар згідне договору поставки № АБУ-0407/1 від 04.07.13., з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВЦ БУДАЛЬЯНС" (опрацювання первинних документів, підготовлення, надіслання до суду позовної заяви про стягнення заборгованості та представництво інтересів у суді). Вартість послуг (гонорар) Адвоката за договором про надання правової допомоги становить: 500,00 грн. за опрацювання первинних документів з визначенням правової позиції; 1 500,00 грн. - за підготування та надіслання до суду позовної заяви про стягнення заборгованості; представництво інтересів у суді 1 000,00 грн. Додатково до гонорару Клієнт за повідомленням Адвоката оплачує останньому додаткові витрати необхідні для виконання послуг (судовий збір, вартість проведення експертиз та оплата вартості висновків фахівців, поштові витрати, переїзд до місця розгляду справи тощо). Оплата послуг Адвоката здійснюється на умовах 100% попередньої оплати.

Замовником квитанцією до прибуткового касового ордеру № 0012 від 04.03.16. було оплачено адвокату 3 000,00 грн. за Договором від 29.07.15. та додатковою угодою № 10 від 04.03.16. до нього.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Матеріали справи містять Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серії КС № 5262/10 Петренко Павлом Івановичем.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Дія Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, в якій зазначається, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

В п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» наголошено на тому, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Так, в силу ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до ст. 28 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури та затверджених установчим з'їздом адвокатів України 17.11.12., порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Згідно з п. 80 Рішення Європейського суду з прав людини від 12.10.2006 р. у справі за позовом «Двойних проти України» заявнику відшкодовуються тільки ті судові витрати, які були доведені, що вони були необхідними та фактично понесеними, а також обґрунтованими щодо розміру.

Застосування при розгляді справи вищевказаного рішення можливе з огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Як відзначалось судом, за умовами додаткової угоди № 10 від 04.03.16. до Договору від 29.07.15., вартість послуг (гонорар) Адвоката за договором про надання правової допомоги становить: 500,00 грн. за опрацювання первинних документів з визначенням правової позиції; 1 500,00 грн. - за підготування та надіслання до суду позовної заяви про стягнення заборгованості; представництво інтересів у суді 1 000,00 грн.

Проте, з матеріалів справи № 910/4552/16 вбачається, що адвокат Петренко Павло Іванович участі в жодному судовому засіданні по розгляду даної справи не приймав, а 12.05.16. подав клопотання про розгляд справи без його участі. Отже, 1 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката (за представництво інтересів в суді) заявлені безпідставно та необґрунтовано.

Щодо 2 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката (500,00 грн. за опрацювання первинних документів з визначенням правової позиції; 1 500,00 грн. - за підготування та надіслання до суду позовної заяви про стягнення заборгованості), суд відзначає наступне.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (ст. 49 ГПК України).

Враховуючи часткове задоволення задоволених позовних вимог, заявлена вимога про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 2 000,00 грн. підлягає задоволенню у сумі 1 430,94 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НВЦ Будальянс» (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, б. 11, ЛІТ. Б; ідентифікаційний код 33542057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Будівельників України» (04053, м. Київ, вул. Гоголівська, 43-а, кв. 2; ідентифікаційний код 37354345) 29 891 (двадцять дев'ять тисяч вісімсот дев'яносто одну) грн. 72 коп. - основного боргу, 23 815 (двадцять три тисячі вісімсот п'ятнадцять) грн. 31 коп. - інфляційних втрат, 2 221 (дві тисячі двісті двадцять одну) грн. 80 коп. - 3% річних, 1 962 (одну тисячу дев'ятсот шістдесят дві) грн. 40 коп. - пені, 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. - судового збору, 1 430 (одну тисячу чотириста тридцять) грн. 94 коп. - витрат на оплату послуг адвоката.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.05.16.

Суддя Т.М. Ващенко