Рішення № 57783768, 12.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2016Справа №910/3834/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Світкомплект»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Траст»

Про стягнення 528 673,48 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Семіряжко С.С. представник за довіреністю № б/н від 12.04.16.

Від відповідача: Лабатюк Я.М. представник за довіреністю № б/н від 02.10.15.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Світкомплект» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Траст» (далі - відповідач) про стягнення 528 673,48 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.16. порушено провадження у справі № 910/3834/16 та призначено її до розгляду на 12.04.16.

За результатами судового засідання 12.04.16. розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 26.04.16., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

26.04.16. позивач через відділ діловодства суду подав заяву, якій вказав на корить кого він просить стягнути грошові кошти в розмірі 528 673,48 грн.

В судовому засіданні 26.04.16. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 12.05.16.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.16. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

12.05.16. відповідачем через відділ діловодства суд убуло подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.

В судовому засіданні 12.05.16. позивачем підтримано свої позовні вимоги.

Відповідач в судовому засіданні 12.05.16. поклав вирішення пору на розсуд суду.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/3834/16.

В судовому засіданні 12.05.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.01.15. між позивачем (далі - Постачальник) та відповідачем (далі - Покупець) було укладено Договір поставки № 1/15 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця вироби з картону та гофрокартону (далі - Продукція), а Покупець прийняти і та оплатити Продукцію на умовах Договору.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 7.1 з моменту його підписання і діє до 31.12.185., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за Договором. Якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодна зі сторін не сповістить іншу письмово про бажання розірвати договір, він автоматично вважається пролонгованим на той же строк на тих же умовах на кожний наступний рік.

Згідно з п. 2.1 Договору, найменування Продукції, її кількість за одиницю і по позиціях та загальна вартість Продукції, вказуються в накладних, які Постачальник надає Покупцю. Крім цього, ціна Продукції Постачальника включає вартість виготовлення кліше і штанц-форму, за допомогою яких вноситься дизайн (малюнок, макет) на Продукцію, та які оплачуються Покупцем. Вартість виготовлення кліше і штанц-форму указується в накладній окремим рядком і підлягає оплаті Постачальнику Покупцем. Покупець дозволяє Постачальнику самостійно, від свого імені, укладати Договори із третіми особами щодо виготовлення кліше та штанц-форму, за допомогою яких на Продукцію буде наноситись дизайн (малюнок, макет) тощо. Покупець гарантує, що в того є всі необхідні права на торгівельні марки та інші об'єкти інтелектуальної власності, які по його заявках Постачальник розміщує на Продукції.

Відповідно до п. 2.3 Договору загальна сума визначається, як загальна вартість відповідно фактично поставленої Продукції згідно Договору за весь строк його дії, підтверджених видатковими накладними.

Оплата за поставлену Продукцію, проводиться банківським переказом на поточний рахунок Постачальника протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати отримання Покупцем партії Продукції. Під партією розуміється обсяг Продукції, що поставляється в один день. Платіжне зобов'язання вважається виконаним Покупцем в момент зарахування грошових коштів на по точний рахунок Постачальника. Умови оплати та поставки кожної партії Продукції можуть змінюватися, про що вказується в Додатках до Договору. В такому разі пріоритет має порядок оплати вказаний в Додатках (п. п. 2.4, 2.5 Договору).

Пунктом 3.6 Договору сторони погодили, що датою поставки Продукції Покупцеві Постачальником є дата підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної.

При цьому, пунктом 3.5 Договору закріплено, що постачальник одночасно з Продукцією повинен передати Покупцю оригінали наступних документів: товарно-транспортну накладну, сертифікат якості, видаткову накладну, рахунок-фактуру, копію висновку державної санітарно епідеміологічної експертизи.

На підставі наявних в матеріалах справи рахунків, товарно-транспортних накладних, видаткових накладних судом встановлено, що позивачем відповідачу було поставлено Продукцію на суму 466 842,07 грн., а саме: накладною № 3 від 06.03.15. на суму 126 831,91 грн., № 2 від 02.04.15. на суму 164 624,16 грн., № 34 від 24.04.15. на суму 175 386,00 грн.

В погашення заборгованості за вказаними накладними відповідач сплатив позивачу 92 468,02 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по особовому рахунку позивача та актом про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.12.15.

Отже, борг відповідача перед позивачем за означеними видатковими накладними за поставку Продукції становить 374 374,05 грн.

Спір у справі виник в зв'язку з неповною оплатою продукції за Договором.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт поставки товару позивачем та одержання товару відповідачем підтверджується накладними, які містять підписи представників сторін та скріплені їх печатками.

Суд не приймає викладені у письмовому відзиві доводи відповідача про те, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні не можуть підтверджувати поставку товару. Оскільки їх оформлення відбулось з порушенням встановленої законом процедури, з огляду на наступне.

Вказані видаткові накладні містять номенклатуру (асортимент) товару, кількість та ціну, містять підпис та скріплені печатками сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Мін'юсті України від 05.06.1995 р. № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, зазначені видаткові накладні є первинними бухгалтерським документами та відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Мін'юсті України від 05.06.95 № 168/704.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем поставлено за вищезгаданими накладними Продукцію, а відповідачем її прийнято, і оплачено частково, внаслідок чого у відповідача утворився борг на суму 374 374,05 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене вище в сукупності позовні вимоги в частині стягнення 374 374,05 грн. основного боргу підлягають задоволенню повністю.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 145 631,43 грн. - пені.

Згідно з п. 5.4 Договору, у випадку прострочення оплати поставленої Продукції, Покупець зобов'язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення від загальної суми заборгованості, за кожний календарний день прострочення платежу.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Крім того, судом враховано, що за приписами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені внаслідок чого встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 55 623,84 грн. пені. В іншій частині в розмірі 89 977,59 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.

Позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 8 668,00 грн. 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Судом здійснено перерахунок за періодами, вказаними позивачем та встановлено, що розмір 3% річних становить 8 668,00 грн., внаслідок чого вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідачем розрахунок 3% річних, пені не оспорено, свого контррозрахунку не подано.

Отже, відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Траст» (01014, м. Київ, провулок Мічуріна, б. 3/2 ЛІТ. А, офіс 21; ідентифікаційний код 34415593) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Світкомплект» (01011, м. Київ, вул. Грушевського, б. 10; ідентифікаційний код 32826684) 374 374 (триста сімдесят чотири тисячі триста сімдесят чотири) грн. 05 коп. - основного боргу, 8 668 (вісім тисяч шістсот шістдесят вісім) грн. 00 коп. - 3% річних, 55 623 (п'ятдесят п'ять тисяч шістсот двадцять три) грн. 84 коп. - пені, 6 579 (шість тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 99 коп. - судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.05.16.

Суддя Т.М. Ващенко