Рішення № 57783746, 10.05.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

_______________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.05.2016р. Справа №905/704/16

Господарський суд Донецької області у складі судді Кротінової О.В.,

при секретарі судового засідання Хадієвій М.Ф.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, ЄДРПОУ 20077720,

до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Водотеплокомунікація», м.Вугледар Донецької області, ЄДРПОУ 38886911,

про стягнення 3 182 258, 84грн., -

за участю уповноважених представників:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю;

від відповідача: не зявився,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою №14/2-108в від 08.02.2016р. до Товариства з обмеженою відповідальністю «Водотеплокомунікація», м.Вугледар Донецької області, про стягнення 3 182 258,84 грн., у тому числі суми основного боргу, що складає 1 466 340,78 грн., пені у розмірі 596 993,44грн., суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 1 067 107,92 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 51 816,70грн.

З дотриманням приписів ст.2-1 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи №905/704/16 визначено суддю Кротінову О.В.

Ухвалою суду від 22.02.2016р. даний позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №905/704/16.

В подальшому розгляд справи відкладався відповідно до приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтуванням вимог визначено укладання договору купівлі-продажу природного газу №2590/14-ТЕ-6 від 26.11.2014р. між позивачем та відповідачем, неналежне виконання останнім своїх зобов'язань з оплати вартості поставленого природного газу, внаслідок чого утворилась заборгованість за зобовязаннями грудня 2014р. та виникли підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних витрат за зобовязаннями листопада-грудня 2014р..

На підтвердження викладених обставин позивачем надано: розрахунок позовних вимог; у копіях: договір купівлі-продажу природного газу №2590/14-ТЕ-6 від 26.11.2014р., акти приймання-передачі природного газу №б/н від 30.11.2014р., №б/н від 31.12.2014р., а також сальдо та операцій по підприємству відповідача з 01.01.2014р. по 31.10.2015р.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст.526, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст.22, 193, 231 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 2, 12, 15, 54 Господарського процесуального кодексу України.

31.03.2016р. представником позивача через канцелярію господарського суду Донецької області подано клопотання б/н від 31.03.2016р., до якого додано у копіях: акт звірки розрахунків за період з 01.01.2014р. по 29.02.2016р., супровідний лист б/н від 25.03.2016р. разом із фіскальним чеком №5976 від 25.03.2016р. та описом вкладення у цінний лист, датований 25.03.2016р.

14.04.2016р. через канцелярію господарського суду Донецької області від відповідача надійшов відзив №160 від 11.04.2016р. на позовну заяву, за змістом якого останній просить відмовити в задоволенні позову НАК «Нафтогаз України», з огляду на повне погашення заборгованості перед останнім на момент подання позову; відсутність прямої вини товариства у виникненні заборгованості перед позивачем, так як підприємство постачало теплову енергію згідно затверджених тарифів, які є нижчими від рівня рентабельності підприємства, що призводить до його збитковості; вказує на значну заборгованість держави з компенсації збиткового тарифу, проведення антитерористичної операції на території знаходження його підприємства, що негативно впливає на платоспроможність споживачів та тягне за собою недоотримання доходів підприємством від наданих ним послуг; зауважує на особливому виді діяльності підприємства; зазначив про відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання для перерахування коштів на рахунки НАК «Нафтогаз України», відсутність майна у підприємства, на яке можна звернути стягнення, вилучення грошових коштів з рахунків підприємства державною виконавчою службою, відсутність у відповідача фактичної можливості своєчасно та в повному обсязі сплатити заборгованість. Разом з цим, відповідач просить врахувати приписи Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» та вимоги ст.233 Господарського кодексу України.

До відзиву додано довідку №159 від 11.04.2016р., а також у копіях: рішення виконавчого комітету Вугледарської міської ради №3 від 09.01.2014р. «Про визначення учасників договірних відносин у сфері надання житлово комунальних послуг для будинків комунальної власності територіальної громади міста», платіжні доручення №3 від 27.11.2015р., №2 від 27.11.2015р., №1 від 24.11.2015р., №3 від 13.11.2015р., №4 від 09.11.2015р., №5 від 25.12.2015р., акт звіряння розрахунків від 18.01.2016р., постанова про розшук майна боржника від 10.11.2015р. ВП №48744549, постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10.11.2015р. ВП №48744549, постанова про арешт коштів боржника від 18.02.2016р. ВП №48744549.

19.04.2016р. представником позивача через канцелярію господарського суду Донецької області подано клопотання б/н від 19.04.2016р., до якого додано оригінал фіскального чеку №5976 від 25.03.2016р. разом з описом вкладення у цінний лист, датованим 25.03.2016р., а також копію супровідного листа б/н від 25.03.2016р.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 19.04.2016р. продовжено строк розгляду спору по справі №905/704/16 на 15 днів по 10.05.2016р. в порядку ст.69 Господарського процесуального кодексу України, за наявності відповідного клопотання позивача.

10.05.2016р. позивачем представлено суду клопотання №б/н від 10.05.2016р., яким до матеріалів справи долучено акт звірки розрахунків за період з 01.01.2014р. по 29.02.2016р. та реєстр прийнятих платежів на користь НАК «Нафтогаз України» від ТОВ «Водотеплокомунікація» через АТ «Ощадбанк» за період з 02.04.2015р. по 30.11.2015р. вкл.

Документи долучено до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву заперечив.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, причин неявки не повідомив.

Як зазначено в п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч.1 ст.77 ГПК України. При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, а також належне забезпечення з боку суду можливості позивача та відповідача для реалізації своїх процесуальних прав, в тому числі шляхом направлення поштою (іншим належним засобом звязку) відповідних доказів до суду, з огляду на таке суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та існуючою можливість розглянути спір за наявними в справі матеріалами, у цьому судовому засіданні.

Дослідив матеріали справи та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

За приписами статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-38 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обовязки.

Згідно із ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

26.11.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Водотеплокомунікація» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №2590/14-ТЕ-6, згідно з яким Продавець зобовязався передати у власність Покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобовязався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2 договору, газ, що продається за договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

За визначеннями п.2.1 договору, Продавець передає Покупцеві з 1 листопада 2014р. по 31 грудня 2014р. газ обсягом до 2649,7 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м.): жовтень 0, листопад 1135,7, грудень 1514,0.

При цьому, сторони домовились про можливу зміну планового обсягу передачі газу протягом місяця продажу відповідно до встановленого порядку, а також дозволене відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +-5% від узгодженого планованого обсягу продажу газу без коригування планованого обсягу (п.п.2.1.1, 2.1.2 договору).

Відповідно до п.3.3 договору, приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

За умовою п.3.4 договору, акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 5.1 договору визначено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи його транспортування установлюються НКРЕ.

За змістом п.5.2 договору до сплати за 1000 куб.м. природного газу 1091,00грн., крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн., всього з ПДВ 1309,20 грн.

Згідно п.5.5 договору загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Згідно з п.6.1 договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця передачі газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У п.6.3 договору, сторони обумовили необхідність зазначення у платіжних дорученнях Покупцем номеру договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у Покупця за цим договором Продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від Покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін, та скріплення їх підписів печатками Сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між Сторонами з 1 листопада 2014 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. (р.11 договору).

Отже, як вбачається з матеріалів справи, у період, за який виник спір, сторони перебували у договірних відносинах.

Матеріали справи містять акти приймання-передачі природного газу від 30.11.2014р. та від 31.12.2014р. за період листопад-грудень 2014р., що підписані сторонами та скріплені печатками підприємств.

Згідно даних актів обсяги спожитого відповідачем природного газу наступні:

у листопаді 2014р. 897,291 тис.м.куб. на суму 1174733,37 грн.;

у грудні 2014р. 1126,203 тис.м.куб. на суму 1474424,97 грн.

Таким чином, позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ за період листопад-грудень 2014р. у загальному обсязі 2023,494 тис.куб.м. на суму 2649158,34грн.

Доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого природного газу, а також порядку поставки та інших зауважень суду не представлено, з матеріалів справи не вбачається.

З огляду на приписи ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із зазначеною нормою кореспондується й частина 1 статті 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Разом з тим, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо в зобовязанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, п.6.1 договору визначено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Доказів зміни строку оплати суду не представлено, з матеріалів справи не вбачається.

Приймаючи до уваги дати складання актів приймання-передачі природного газу та викладені умови оплати, остаточний розрахунок повинен бути здійснений не пізніше:

за листопад 2014р. 14.12.2014р.;

за грудень 2014р. 14.01.2015р.

Виходячи зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, відповідачем до порушення провадження по даній справі за станом на день подачі позову - 10.02.2016р. (дата поштового штепмелю, що міститься на конверті у якому позов надійшов до суду) була здійснена часткова оплата за поставлений природний газ згідно означеного договору на суму 1182817,56 грн. Її не було заявлено позивачем до стягнення.

Одночасно витяги сальдо та операцій по підприємству відповідача з 01.01.2014р. по 31.10.2015р. свідчать про сплату останнім суми боргу у розмірі 1219670,81 грн. та наявність залишкової частини боргу у розмірі 1429487,53 грн., коли у резолютівній частині позову та розрахунку до нього визначено суму основного боргу за зобов'язанням грудня 2014р. у розмірі 1 466 340,78грн. поряд із вказанням залишку не сплачених відповідачем коштів у цій частині за станом на 24.11.2015р. у розмірі 1 422 178,66 грн.

Зважаючи на представлений відповідачем відзив №160 від 11.04.2016р. та додані до нього платіжні доручення №4 від 09.11.2015р., №3 від 13.11.2015р., №1 від 24.11.2015р., №2 від 27.11.2015р., №3 від 27.11.2015р., №5 від 25.12.2015р., останній стверджує про сплату суми боргу у сумі 1429487,53 грн.

Дослидив викладені обставини разом із представленим позивачем актом звірки розрахунків за період з 01.01.2014р. по 29.02.2016р., вбачається проведення відповідачем, за станом на дату подання позовної заяви, повного розрахунку за зобов'язаннями листопада-грудня 2014р. у межах договору купівлі-продажу природного газу №2590/14-ТЕ-6 від 26.11.2014р.

Відтак, зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми освноного боргу у даних спірних матеріальних правовідносинах є безпідставникми, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати в цій частині, згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають віднесенню на позивача.

Одночасно за приписами ст.625 Цивільного кодексу України прострочення відповідачем грошового зобовязання тягне за собою обовязок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обовязку щодо сплати відповідних сум, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача загальна сума інфляційних витрат становить 1067107,92грн. (у межах провадження по даній справі за зобовязанням листопада 2014р. на суму 1174733,37грн. за період грудень 2014р. березень 2015р., на суму 1071554,92 грн. за квітень 2015р., на суму 1220553,26 грн. за травень 2015р.; за зобовязанням грудня 2014р. на суму 1474424,97 грн. за період січень 2015р. травень 2015р., на суму 2065989,08 грн. за червень 2015р., на суму 2053069,21 грн. за липень 2015р., на суму 2025215,23 грн. за серпень 2015р. та на суму 2001663,58 грн. за вересень 2015р.).

Дослідивши розрахунок проведений позивачем та базу нарахування, вбачається, що останнім її невірно визначено, як і початок періоду для нарахування інфляційних витрат за зобовязаннями листопада-грудня 2014р.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Таким чином, застосований позивачем в означеній частині розрахунок інфляційних витрат суперечить вищевикладеним приписам постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями), і тому є не вірним та не може бути прийнятий для нарахування цих вимог.

Здійснив перерахунок інфляційних витрат, з урахуванням встановленого вище, за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», у межах визначеного позивачем періоду, з урахуванням здійснених оплат, на дійсну суму боргу, що існувала у наведений період прострочення, суд дійшов висновку про їх розмір в загальній сумі 866160,38 грн.

Одночасно позивачем заявлено до стягнення 3% річних 51816,70 грн. (нарахування здійснено за зобовязаннями листопада-грудня 2014р., першим днем прострочення визначено 15-е число місяця, наступного за місяцем поставки та у межах періоду згідно розрахунку, з урахуванням здійснених часткових оплат).

Перевіривши розрахунок позовних вимог в частині нарахування 3% річних, з урахуванням встановленого вище, за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», за зобовязаннями листопада-грудня 2014р., виходячи з того, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування, суд дійшов висновку про дійсний розмір цих вимог в сумі 51715,83 грн.

З огляду на наведене, виходячи з системного аналізу наведених норм та обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних витрат та 3% річних у сумі встановленій судом, а саме: 3% річних у розмірі 51715,83 грн., інфляційні витрати - 866160,38 грн.

Пунктом 7.2 договору купівлі-продажу природного газу сторони обумовили, що у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 цього договору він зобовязується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За розрахунком позивача загальна сума пені за прострочення основного зобовязання становить 596993,44 грн. (нарахування здійснено за зобовязаннями листопада-грудня 2014р., першим днем прострочення визначено 15-е число місяця, наступного за місяцем поставки та у межах періоду згідно розрахунку, з урахуванням здійснених часткових оплат, з дотриманням приписів п.6 ст.232 Господарського кодексу України).

Згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом п.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Перевіривши розрахунок позовних вимог в частині нарахування пені, з урахуванням встановленого вище, за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», за зобовязаннями листопада-грудня 2014р., виходячи з того, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування, суд дійшов висновку про дійсний розмір цих вимог в сумі 595026,96 грн.

Одночасно відповідач у відзиві №160 від 11.04.2016р. з позовними вимогами не погоджується, при вирішенні справи просить врахувати приписи ч.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», відповідно до яких встановлено мораторій на стягнення пені та інших штрафних санкцій.

Законом України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» №85-VІІІ від 13.01.2015р. встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону (до 31.12.2015р.), на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції (ст.2 Закону).

Метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція (ст.1 Закону).

Сферою застосування даного нормативного акту є субєктний та обєктний склад, географічне (територіальне) його розповсюдження.

Частиною 2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» №85-VІІІ від 13.01.2015р. встановлено мораторій на нарахування штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

За визначеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Разом з тим, у розумінні ст.275 Господарського кодексу України енергопостачальним підприємством (енергопостачальником) є субєкт господарювання, що відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві за договором.

Енергопостачальниками, за визначеннями термінів, приведених у Законі України «Про електроенергетику», є учасники оптового ринку електричної енергії України, які купують електричну енергію на цьому ринку з метою її продажу та/або постачання споживачам або з метою її експорту та/або імпорту.

Таке тлумачення знаходить своє відображення у наказі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо часткового або повного припинення різниці перетоків електричної енергії у точках її обліку» №440 від 10.07.2015р.

За визначеннями Закону України «Про елекротенергетику» енергія - електрична чи теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики «Про затвердження Правил користування електричною енергією» до електричної енергії (активна)

віднесено енергоносій, який виступає на ринку як товар, що відрізняється від інших товарів особливими споживчими якостями та фізико-технічними характеристиками (одночасність виробництва та споживання, неможливість складування, повернення, переадресування), які визначають необхідність регулювання та регламентації використання цього товару, до електричної енергії (реактивна) - технологічно шкідливу циркуляцію електричної енергії між джерелами електропостачання та приймачами змінного електричного струму, викликана електромагнітною незбалансованістю електроустановок.

Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу (Закон України «Про теплопостачання»).

За загальним визначенням, ЕНЕ?РГІЯ (рос. энергия; англ. energy) загальна міра різних процесів і видів взаємодії, яка дозволяє вимірювати всілякі фізичні форми руху та взаємодії. Розрізняють різні види енергії: механічну, гравітаційну, ядерну, електричну і т. д., хоча це розрізнення дещо умовне. Енергія вимірюється: в системі СГС в ергах, в системі МКС і СІ у джоулях, у технічній системі у кілограм-сила-метрах; уживається також позасистемна одиниця електронвольт (Фізичний тлумачний словник. ОСОБА_2, ОСОБА_3).

У відповідності до п.6 діючої редакції статуту Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів Украины №1002 від 05.12.2015р., предметом діяльності компанії є: 1) видобування нафти і природного газу, газу (метану) вугільних родовищ; 2) постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ; 3) постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом; 4) постачання нафти, скрапленого газу та газового конденсату; 5) створення та експлуатація транзитних міждержавних систем транспортування нафти, нафтопродуктів і природного газу; 6) концентрація фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів, налагодження ефективної взаємодії між юридичними особами, акціонером (засновником, учасником) яких є Компанія; 7) розроблення єдиної технічної та економічної стратегії розвитку Компанії, юридичних осіб, акціонером (засновником, учасником) яких є Компанія; 8) проведення єдиної технічної політики, у тому числі з питань охорони праці, промислової та пожежної безпеки, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, організація та координація науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт з питань діяльності Компанії, робіт, пов'язаних з виробництвом і застосуванням нової техніки, розробленням і впровадженням передових технологій у сфері видобування, зберігання, транспортування, переробки та розподілу нафти і природного газу; 9) здійснення контролю за діяльністю юридичних осіб, акціонером (засновником, учасником) яких є Компанія, дотриманням вимог нормативно-правових актів з питань протидії актам тероризму, організації та стану охорони об'єктів, збереження товарно-матеріальних цінностей, економічної та інформаційної безпеки, охорони праці, промислової та пожежної безпеки, екологічної безпеки, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, вимог технологічних регламентів, правил безпеки тощо, а також ефективністю використання закріпленого за ними майна;10) забезпечення реалізації інвестиційних проектів у нафтогазовому комплексі; 11) регулювання інвестиційної політики юридичних осіб, акціонером (засновником, учасником) яких є Компанія; 12) організація та виконання геологорозвідувальних робіт, пов'язаних з пошуком нафти і газу та виявленням геотермального потенціалу, експлуатація нафтових, газових і газоконденсатних родовищ; 13) участь у реалізації міжнародних проектів у нафтогазовому комплексі; 14) комплексне освоєння ресурсів нафти, газу і газового конденсату із застосуванням передових методів розвідки і розробки родовищ та нових технологічних процесів переробки і вилучення цінних компонентів, що містяться в них; 15) розвиток, експлуатація і ремонт лінійної частини та об'єктів магістральних нафтопроводів, магістральних газопроводів, підземних сховищ газу, конденсатопроводів та розподільних газопроводів; 16) проектування та проведення експертизи проектів розробки родовищ, буріння свердловин, будівництва, реконструкції і технічного переоснащення юридичних осіб, акціонером (засновником, учасником) яких є Компанія; 17) виконання функцій з організації робіт із стандартизації в нафтогазовому комплексі; 18) створення власної мережі автозаправних станцій та автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій; 19) здійснення газифікації для забезпечення споживачів, зокрема побутових споживачів, газом; 20) розроблення і впровадження прогресивних технологій видобування та переробки нафти, газу і газового конденсату; 21) розроблення та здійснення заходів з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів, впровадження енергоефективних заходів і технологій, зокрема під час розвідки, видобування, переробки та транспортування нафти, газу і газового конденсату; 22) провадження торговельної діяльності, зокрема комісійної, торговельно-посередницької та торговельно-закупівельної; 23) провадження видавничої діяльності, надання поліграфічних послуг; 24) здійснення проектування, будівництва, ремонту та експлуатації об'єктів трубопровідного транспорту нафтогазового комплексу; 25) забезпечення підвищення рівня надійності, ефективності та безпеки функціонування об'єктів нафтогазового комплексу; 26) розроблення довгострокових прогнозів і проектів державних цільових та галузевих науково-технічних, економічних, енергоефективних екологічних програм розвитку нафтогазового комплексу та програм впровадження альтернативних джерел енергії, формування соціальної інфраструктури; 27) виконання робіт та надання послуг згідно з енергосервісними договорами.

Слід зазначити, що природний газ - корисна копалина, яка являє собою суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиск 760 мм рт. ст. і температура 20° C) і є товарною продукцією (Закон України «Про нафту і газ»), газ (метан) вугільних родовищ - газова суміш, яка супроводжує вугільні пласти та вміщуючі породи (Закон України «Про газ (метан) вугільних родовищ»), нафта - корисна копалина, що являє собою суміш вуглеводнів та розчинених в них компонентів, які перебувають у рідкому стані за стандартних умов (тиску 760 мм ртутного стовпа і температури 20° C), і є товарною продукцією (Закон України «Про нафту і газ»).

Дані визначення кореспондуються з визначеннями п.31.ч.1ст.1 Закону України «Про ринок природного газу».

У п.27 ч.1 ст.1 приведеного закону визначено поняття постачальник природного газу (далі - постачальник), яким є суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу.

Постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів (п.28.ч.1ст.1 Закону України «Про ринок природного газу»).

Споживачем, у свою чергу, є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини (п.37.ч.1ст.1 Закону України «Про ринок природного газу»).

Виходячи з поняття «виробництво теплової енергії» та «виробництво електричної енергії» приведених у Законах України «Про теплопостачання» та, відповідно, «Про елекротенергетику» енергія видобувається шляхом перетворення енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на відповідну енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору.

З даного слідує висновок, беручи до уваги властивости природного газу і нафти, останні є сировиною для виробництва енергії.

З огляду на таке, за видом господарської діяльності та результатом її здійснення, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є, зокрема, у межах спірного питання, постачальником джерела енергії.

Відтак, здійснивши аналіз приведених термінів, виходячи з визначень Закону України «Про теплопостачання», «Про елекротенергетику», ст.275 Господарського кодексу України та мети і сфери застосування Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», слідує висновок, що суб'єктом, якому встановлені обмеження в силу приведеного Закону є енергопостачальна компанія, діяльність якої пов'язана з постачанням безпосередньо самої енергії, як різновида товару, що виробляється, виходячи з її властивості, у результаті перетворення енергетичних ресурсів/джерела енергії.

Отже позивач не є енергопостачальником (енергопостачальною компанією) у розумінні приведених приписів чинного законодавства України.

Одночасно, відповідач у представленому відзиві, стверджує, що є підприємством, яке здійснює діяльність по виробництву теплової енергії та надає послуги централізованого опалення населенню у м.Вугледар Донецької області на підставі рішення виконавчого комітету Вугледарської міської ради №3 від 09.01.2014р. «Про визначення учасників договірних відносин у сфері надання житлово комунальних послуг для будинків комунальної власності територіальної громади міста». Місцезнаходження та територія обслуговування підприємства відповідача - м.Вугледар Донецької області.

При цьому, за виключенням складової застосування означеного Закону №85-VІІІ від 13.01.2015р., слідує висновок про те, що останній не може бути підставою для обмеження у спірних господарських правовідносин між позивачем та відповідачем нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судом не прийнято заперечення відповідача стосовно необхідності застосування норм Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» №85-VІІІ від 13.01.2015р., у цьому випадку.

Окрім того, зі змісту означеного відзиву вбачається, що відповідач просить врахувати вимоги ст.233 Господарського кодексу України.

Слід зазначити, що статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру цієї санкції.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем було порушено господарське зобовязання, наслідки чого передбачені п.7.2 договору, а саме застосування позивачем пені стосовно відповідача.

Розмір пені, на стягненні якого наполягає позивач, не відповідає фактичним обставинам справи, а отже перерахований судом та визначений у загальному розмірі 595026,96 грн.

Частиною 3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до пп.3.17.4. п.3.17 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» «вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ст.83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо».

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про їх зменшення. При цьому, суд звертає увагу на ту обставину, що позивачем не обґрунтовано завдання йому збитків порушенням зобов'язання відповідачем.

У п.3.2 рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р. зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При цьому, за висновками суду, оцінивши надані сторонами докази у сукупності із обєктивними обставинами складної ситуації у державі та економічного її становища, період, за який виник борг на який нараховано штрафні санкції (листопад-грудень 2014р.), час прострочення, систематичне погашення суми основного боргу у цій період та повну її сплату, загальний розмір нарахованих сум у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України, враховуючи положення ст.129 Конституції України, та обставини, на які посилається відповідач у своєму зверненні, а також те, що винятковість обставин є оціночним поняттям, господарський суд дійшов висновку про наявність виняткових обставин, які є підставою для зменшення розміру пені, а отже, суд зменшує розмір суми пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання, а саме від розміру встановленого судом на 50%, тобто до 297513,48 грн., скориставшись правом, наданим п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на таке, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Водотеплокомунікація» пені підлягають задоволенню частково, у сумі встановленої судом.

Судові витрати в цій частині, згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають віднесенню на відповідача у повному обсязі.

У залишковій частині, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги зазначене та керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Водотеплокомунікація», м.Вугледар Донецької області, про стягнення 3 182 258,84 грн., у тому числі суми основного боргу, що складає 1 466 340,78 грн., пені у розмірі 596993,44грн., суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 1 067 107,92 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 51 816,70грн., задовольнити частково.

2. Зменшити розмір стягуваної суми пені до 297513,48 грн.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Водотеплокомунікація» (85670, Донецька область, м.Вугледар, вул. 13 Десантників, б.53, ЄДРПОУ 38886911, р/р26005300360984 у ТВБВ №100048/018 філії ДОУ АТ «Ощадбанк», МФО 335106, р/р26007051825088 в ПАТ КБ «Приват Банк», МФО 335496) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Богдана Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720, п/р 26002301921 в ПАТ «Державний ощадний банк України», МФО 300465) 1215389,69грн., у тому числі пені у розмірі 297513,48грн., 3% річних у розмірі 51715,83грн., інфляційних втрат у розмірі 866160,38грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 22693,55 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. В судовому засіданні 10.05.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

8. Повний текст рішення складено та підписано 16.05.2016р.

Суддя О.В. Кротінова