Ухвала суду № 57782945, 18.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2016 року м. Київ К/800/24305/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року

у справі № 826/19794/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Клуб сиру"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Клуб сиру» (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 липня 2014 року № 0010672201, № 0010682201, від 14 жовтня 2014 року №0013872201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ПП "Агентство маркетингових досліджень" за період з 01 січня 2014 року по 31 січня 2014 року. За результатами перевірки складено акт №1224/26-59-22-01/36413692 від 11 липня 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податку на додану вартість, що відображається в рядку 24 "Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" декларації з податку на додану вартість на загальну суму 152042,00 грн.; занижено податок на додану вартість на 675596,00 грн. та завищено суму податку на додану вартість, що відображається в рядку 24 "Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" декларації з податку на додану вартість на загальну суму 295272,00 грн.

Підставою для вказаних висновків відповідача, стала відсутність, на його думку, реального виконання господарських операцій позивача з його контрагентом, а також неврахування в податковій декларації висновків акта попередньої перевірки.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 29 липня 2014 року: №0010672201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за січень 2014 року на 152042,00 грн.; № 0010682201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1030394,00 грн., у тому числі на 675596,00 грн. - за основним платежем, на 337798,00 грн. - за штрафними санкціями.

В результаті адміністративного оскарження, вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін та прийнято нове податкове повідомлення-рішення, № 0013872201 від 14 жовтня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1821098,00 грн.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема, у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основними видами діяльності позивача за КВЕД є: "10.51 Переробка молока, виробництво масла та сиру", "46.17 Діяльність посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами", "46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами", "47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах,".

З метою збільшення попиту на продукцію, позивачем з ПП «Агентство маркетингових досліджень» укладено договір про надання маркетингових послуг № 39359 від 01 січня 2014 року. На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано: податкові накладні, акти здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг), звіти про надані послуги, платіжні доручення.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на акт №233/2204/37274459 від 18 квітня 2014 «Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Агентство маркетингових досліджень» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з платника податків з ТОВ «Протей-Груп» та ТОВ «Буд-Альянс» за січень 2014 року», яким встановлена нереальність господарських операцій, здійснених ПП «Агентство маркетингових досліджень» з вказаними контрагентами.

Колегія суддів вказані доводи до уваги не бере, оскільки, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, у вказаному акті перевірки господарські операції позивача з ПП «Агентство маркетингових досліджень» не досліджувались.

Фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, укладений правочин відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Щодо доводів відповідача про неврахування позивачем висновків акта попередньої перевірки № 1145/26-59-22-01/36413692 від 06 червня 2014 року колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України встановлено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Згідно з пп. 56.17.5 п. 56.17 та п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України встановлено, що день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується відповідачем, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2014 року у справі № 826/15674/14 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Клуб Сиру» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 червня 2014 року № 0009102201, № 000911/2201, № 0009122201, позов задоволено в повному обсязі. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2015 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2014 року.

Тобто, станом на момент проведення перевірки податкові зобо"язання, визначені податковими повідомленнями-рішеннями, прийнятими на підставі акта № 1145/26-59-22-01/36413692 від 06 червня 2014 року, не були узгоджені, а тому, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем законно та обґрунтовано не враховано відповідні висновки у податковій звітності.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі № 826/19794/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна