Ухвала суду № 57782929, 18.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2016 року м. Київ К/800/10444/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2013 року

у справі № 2а-3716/11/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Сатер»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Сатер» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001162309/0 від 04 березня 2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2011 року позовні вимоги були задоволені повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001162309/0 від 04 березня 2011 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2011 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової сулжби, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2013 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ПАТ «АК «Сатер», посилаючись на те, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2011 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2013 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва провела документальну невиїзну перевірку ПАТ «АК «Сатер» в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» за період з 01 січня 2009 року по 30 вересня 2010 року, за результатами якої був складений акт № 374/23-09/19015984 від 21 лютого 2011 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені вимоги підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено значення рядка 18.2 та рядка 21 Декларації з податку на додану вартість на суму 248217,00 грн., в тому числі по періодах: за січень 2009 року - 29667,00 грн., за лютий 2009 року - 12567,00 грн., за липень 2009 року - 4146,00 грн., за серпень 2009 року - 6854,00 грн., за вересень 2009 року - 30516,00 грн., за жовтень 2009 року - 11433,00 грн., за листопад 2009 року - 26333,00 грн., за січень 2010 року - 36667,00 грн., за березень 2010 року - 5167,00 грн., за квітень 2010 року - 84867,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» (договори від 14 жовтня 2008 року № 290-С, від 13 листопада 2008 року № 261-С/20, від 09 квітня 2009 року № 227-С/10, від 30 квітня 2009 року № 246-18, від 12 травня 2009 року № 261-С-23, від 29 травня 2009 року № 293-С/10, від 10 липня 2009 року № 535-С/18, від 14 липня 2009 року № 227-С/16, від 01 жовтня 2009 року № 261-С/28, від 06 жовтня 2009 року № 293-С/11, від 01 січня 2010 року № 305-С/10пр, від 01 квітня 2010 року № 305-С/15р, від 15 квітня 2010 року № 310-С/19 року), оскільки ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП» згідно баз даних АС «Автоматизоване співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» має стан 10 - «запит на встановлення місцезнаходження», у товариства відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів; станом на 27 грудня 2010 року товариство не звітує, останній звіт був поданий до податкового органу за березень 2010 року та має позначку «недійсна»; відповідно до протоколу допиту свідка ОСОБА_1, який значиться, як керівник ТОВ «С ДЖ Р Груп», повідомив, що товариство зареєстрував за винагороду та не мав наміру здійснювати будь-яку фінансово-господарську діяльність, за період існування зазначеного товариства ніяких документів, пов'язаних з веденням господарської діяльності, поданням обов'язкової звітності за результатами такої діяльності, не подавав та не підписував; 27 вересня 2010 року старшим слідчим з ОВС СУ ПМ ДПА України прийнято постанову про порушення кримінальної справи № 69-107 відносно громадянина ОСОБА_1 та невстановлених осіб за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, за фактом створення фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності - ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп». Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що первинні бухгалтерські документи, виписані ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП», не дають позивачу права на формування валових витрат та податкового кредиту.

04 березня 2011 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001162309, яким на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацу 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила ПАТ «АК «Сатер» суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 310271,00 грн., в тому числі: 248217,00 грн. - за основним платежем, 62054,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп», оскільки реальність господарських операцій між позивачем та вказаними суб'єктами господарювання підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, виданими належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість. Також виходив з того, що порушення контрагентами постачальників позивача правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності не є підставою для позбавлення позивача права на отримання податкової вигоди у зв'язку з відсутністю доказів недобросовісності такого платника.

Колегія суддів погоджується з висновками суду судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, реальність господарських операцій з придбання позивачем у ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» товарів (робі, послуг) на підставі укладених договорів підтверджується: податковими накладними, актами здачі-прийомки виконаних робіт (послуг), видатковими накладними, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, платіжними дорученнями (т. 1 арк. справи 118-223, т. 2 арк. справи 1-97).

Крім іншого, судами попередніх інстанцій було встановлено, що на момент укладення договорів та виконання господарських зобов'язань зазначений суб'єкт господарювання був належним чином зареєстрованою юридичною особою, платником податку на додану вартість.

Щодо тверджень податкового органу про те, що необхідною умовою для віднесення покупцем товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є сплата сум податку на додану вартість до бюджету усіма контрагентами позивача у ланцюгу постачання правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент (або інша особа у ланцюгу постачання) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем або іншою особою у ланцюгу постачання (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

При цьому, колегія суддів вказує, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, тоді як доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Вироків у кримінальних справах щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним сторонами оспорюваних договорів матеріали справи не містять. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно постанови старшого слідчого з ОВС СУ ПМ ДПА України від 27 квітня 2011 року кримінальна справа № 69-107 була закрита в частині притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за відсутністю в його діях складу злочину. Зокрема, в мотивувальній частині цієї постанови було вказано, що ОСОБА_1, будучи допитаним як обвинувачений по суті пред'явленого обвинувачення, вказав, що він дійсно являється засновником та директором ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп», придбав вказане товариство з метою здійснення діяльності по наданню будівельних послуг та самим будівництвом, особисто відкривав рахунки в банках, а також кредитну лінію для здійснення інших видів будівельної діяльності. Також, в мотивувальній частині постанови вказано, що проведеним слідством об'єктивних доказів, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_1 прямого умислу і спеціальної мети - прикрити незаконну діяльність, не здобуто (т. 3 арк. справи 119-123).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2011 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2013 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна