Ухвала суду № 57782790, 17.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" травня 2016 р. К/800/2208/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргуГородоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській областіна постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 05.12.2013та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2014

у справі № 813/7288/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Проектбудреконструкція»доГородоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектбудреконструкція» звернулось до суду із адміністративним позовом до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Львівській області, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.08.2013 №0000792200, №0000782200.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2013, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:

- відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово- господарських операцій з ПП «Один Два Три» за вересень-жовтень 2010 року, ТОВ «БК АТР Груп» за березень-серпень 2011 року, ТОВ «ВТ-Техбуд» за жовтень - грудень 2010 року, ТОВ «Гарант Буд Сервіс» за листопад - грудень 2011 року, січень-лютий 2012 року, за результатами якої складено акт №415/22/35176159 від 29.07.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 266 399 грн., п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на 313 703 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0000792200 від 09.08.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 332 054 грн. (з яких: основний платіж - 313 703 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 18 351 грн.);

2) податкове повідомлення-рішення №0000782200 від 09.08.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 307 948 грн. (з яких: основний платіж - 266 399 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 41 549 грн.)

Підставою для визначення позивачу спірних сум грошових зобов'язань слугував висновок відповідача про неможливість фактичного здійснення спірних операцій позивача та його контрагентами, з огляду на матеріали актів про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Один Два Три», ТОВ «ВТ-Техбуд» ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТОВ «Будівельна компанія АТР Груп», якими встановлено відсутність у останніх виробничих потужностей, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, за встановлених обставин справи, дійшли висновку, що операції з придбання робіт (послуг) між позивачем та його контрагентами мали реальний характер.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до валових витрат з податку на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Розглядаючи справу по суті, суди першої та апеляційної інстанцій визнали безпідставними посилання податкового органу на протоколи допиту ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (посадових осіб контрагентів позивача ПП «Один Два Три», ТОВ «ВТ-Техбуд» ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТОВ «Будівельна компанія АТР Груп»), оскільки такі докази можуть свідчити про протиправну діяльність посадових осіб контрагентів позивача лише після винесення вироку по справі.

Однак, за наявності у справі відомостей про те, що посадові особи контрагентів позивача заперечують свою причетність до господарської діяльності відповідних товариств, зокрема, й до підписання будь-яких первинних документів, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що перевірка та встановлення судом на підставі належних та допустимих доказів такої обставини має істотне значення для правильного вирішення спору.

Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року по справі №21-887а15, від 06 жовтня 2015 року по справі №21-1157а15.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, при її розгляді суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки та не перевірили вказані фактичні дані, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій, в порушення вимог процесуального законодавства, не надали правової оцінки наданим відповідачем доказам, а саме, листу ФЛК «Електрон-Лізинг» №069-01/227 від 13.12.2013, яким обґрунтовано відсутність господарських операцій позивача з його контрагентами.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій. А відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесені з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2014 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний