Ухвала суду № 57782070, 11.05.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року Справа № 876/15638/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В.,Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання Федчук М.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Сокальської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичина-Продукт» до Сокальської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

10.09.2013 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом та просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 16.08.2013 року №0000612200 та №0000622200.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки відповідача про завищення позивачем собівартості придбаних та реалізованих товарів (робіт, послуг) за 2012 рік на суму витрат операційної діяльності у розмірі 206653 грн. порівняно із даними бухгалтерського та податкового обліку є необґрунтованими. Також позивач зазначає про необґрунтованість висновків відповідача про наявність розбіжностей між його податковими зобовязаннями та податковим кредитом порівняно із податковим кредитом та податковими зобовязаннями контрагентів, оскільки такі спростовуються даними податкових декларацій з ПДВ, де відсутні такі суми, а також тим, що у податковому законодавстві відсутні норми щодо нарахування податкових зобов'язань за такими розбіжностями.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2013 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Сокальської обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів України у Львівській області від 16.08.2013 року № НОМЕР_1 та №0000622200.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального й процесуального права, висновки суду, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Зокрема звертає увагу на те, що при винесенні оскаржуваної постанови, судом першої інстанції не взято до уваги доводів відповідача, що під час проведення перевірки жодних первинних документів, які підтверджують собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) та повинні відображатись в рядку 05,1 Декларації не представлено.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, Сокальською обєднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 27.10.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами чого складено акт від 02.08.2013 року №410/2200/37838521, у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення:

1) пункту 138.1 статті 138, пункту 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України (ПКУ), в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 43397 грн. за 4 квартал 2012 року.

2) пунктів 198.1, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 ПКУ, в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 222360 грн.. в т. ч. за січень 2012 на суму 1997 грн., за лютий 2012 на суму 20145 грн., за березень 2012 на суму 17736 грн., за квітень 2012 на суму 19538 грн., за травень 2012 на суму 28316 грн., за червень 2012 на суму 21538 грн., за липень 2012 на суму 21826 грн., за серпень 2012 на суму 15936 грн., за вересень 2012 на суму 25216 грн., за жовтень 2012 на суму 18160 грн., за листопад 2012 на суму 3106 грн., за грудень 2012 на суму 28846 грн..

На підставі акта перевірки податковим органом прийняті податкове повідомлення - рішення від 16.08.2013 року №0000612200, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток підприємств загалом на 54 246 грн. (43397 грн. за основним платежем та 10849 грн. за штрафними (фінансовими санкціями) та податкове повідомлення - рішення від 16.08.2013 року №0000622200, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість (ПДВ) загалом на 277 950 грн. (222 360 грн. за основним платежем та 55 590 грн. за штрафними (фінансовими санкціями).

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції зокрема виходив з того, що наведені відповідачем в акті від 02.08.2013 року відомості щодо сум ПДВ, включених позивачем до податкового кредиту за березень, квітень, червень, вересень, листопад, грудень 2012 року є неправдивими, а відтак твердження про завищення сум податкового кредиту є безпідставними. При цьому відповідач жодним чином не обґрунтував суперечливі записи в акті щодо суми наявності розбіжностей між податковим кредитом позивача та податковими зобовязаннями контрагентів за 2012 рік, а саме чому на сторінці 25 акту записана сума 14048,27 грн., а на сторінці 27 записана сума 7423 грн.

З приводу підходу відповідача до визначення податкових зобовязань із покликанням на результати автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, якими встановлено розбіжності між податковим кредитом позивача та податковими зобовязаннями контрагентів за 2012 рік, суд зазначив, що за нормами Податкового кодексу України право на податковий кредит у платників ПДВ повязано із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та з наявністю відповідних податкових накладних та не повязано із доказами здійснення господарської діяльності по всьому ланцюгу товарообігу, оскільки норми Податкового кодексу України стосуються лише конкретного платника цього податку і встановлюють порядок сплати ним ПДВ у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам. При цьому платник податків не несе відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обовязку іншими платниками податків, оскільки це не передбачено законодавством.

Також, чинне законодавство не передбачає за покупцем обовязку сплачувати ПДВ повторно, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, оскільки ПДВ, який включено до ціни товару, є податковим зобовязанням продавця товару і саме продавець несе обовязок по сплаті цього податку до бюджету. Невиконання чи неналежне виконання контрагентом покупця свого обовязку, а також наявність інших обставин, що можуть свідчити про недобросовісне ведення господарської діяльності таким контрагентом, не може створювати наслідки для самого покупця, а тим більше бути підставою для висновку про нікчемність його правочинів та фіктивне підприємництво.

Зазначені висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні обєкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 названої статті ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення обєкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За приписами пункту 138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо повязаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо повязаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо повязаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення обєкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом другим цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції за наслідками дослідження первинних документів дійшов правильного висновку про реальність господарських операцій.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем укладено з ТзОВ «Торгівельно-енергетична компанія «ІТЕРА УКРАЇНА» договір від 28.12.2011 року №000-11-159, за пунктом 2.1 якого сторона-1 зобовязалась забезпечити передачу стороні-2 товару (стиснений природний газ та інші види товару), що є у наявності на кожній з АГНКС (автомобільна газонаповнювальна компресорна станція), які працюють в системі безготівкових розрахунків «ІТЕРА», та/або надати послугу, а сторона позивача зобовязується прийняти та оплатити товар та/або послугу на умовах цього договору. Відповідно до цього договору позивачем та ТзОВ «Торгівельно-енергетична компанія «ІТЕРА УКРАЇНА» складено двосторонні акти здачі-прийняття обсягів стисненого природного газу ПДВ на АГНКС (с. Глибочиця та м. Бердичів) від 31.01.2012 року, від 28.02.2012 року, 31.03.2012 року, від 30.04.2012 року, від 31.05.2012 року, від 30.06.2012 року, від 31.07.2012 року, від 31.08.2012 року, від 30.09.2012 року, від 31.10.2012 року.

Позивачем включено до податкового кредиту за січень-жовтень 2012 року загальну суму ПДВ щодо отриманого пального для автомобілів згідно отриманих від контрагентів податкових накладних, які наявні в матеріалах справи.

Загальна сума ПДВ у складі вартості пального для автомобілів, яка включена позивачем до податкового кредиту за січень - грудень 2012 року згідно отриманих від ТзОВ «Торгівельно-енергетична компанія «ІТЕРА УКРАЇНА», ТзОВ «Екко Груп», ТзОВ «Золотий екватор», ТзОВ «Нафта газ» податкових накладних, склала 186935,18 грн..

Суд першої інстанції вірно зазначив, що виникнення податкових зобовязань з ПДВ повязано виключно із здійсненням операцій з постачання товарів та постачання послуг, а також операцій з ввезення товарів на митну територію України або вивезення товарів за межі митної території України, та жодним чином не повязано із наявністю чи відсутністю товарно-транспортних накладних чи подорожніх листів, або їх змістом.

З аналізу наданих як під час перевірки, так і до матеріалів справи документів випливає, що основним видом господарської діяльності позивача є постачання покупцям різноманітної продукції виробників продуктів харчування - ПрАТ «Галичина» та ВАТ «Ковельмолоко», - для чого вочевидь є необхідним здійснення вантажних перевезень, для яких позивачем взяті у суборенду транспортні засоби, які потребують заправки пальним, й при цьому позивачем на такі перевезення виписувались подорожні листи, із зазначенням виду та номера транспортного засобу, прізвища водія, виду та кількості пального при виїзді та при вїзді, підпису водія, приблизного маршруту, відстані в кілометрах, показників спідометра.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що відповідач мав реальну можливість перевірити факти перевезень позивачем товарів на транспортних засобах, та їх заправку пальним, тим більше враховуючи, що факти придбання паливно-мастильних матеріалів у ТзОВ «Торгівельно-енергетична компанія «ІТЕРА УКРАЇНА», ТзОВ «Екко Груп», ТзОВ «Золотий екватор», ТзОВ «Нафта газ» підтверджено наявними в матеріалах справи договорами, видатковими та податковими накладними, актами приймання- передачі.

Покликання апелянта на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на перевезення товару за наявності інших первинних документів щодо господарських операцій є необґрунтованими. Аналіз первинних документів щодо придбання пального для автомобілів свідчить, що такі повністю відповідають критеріям первинного документу, є достовірними та складені за результатами реального та фактичного здійснення господарських операцій, не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає встановленому чинним законодавством.

Також, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції, що наведені відповідачем в акті від 02.08.2013 року відомості щодо сум ПДВ, включених позивачем до податкового кредиту за березень, квітень, червень, вересень, листопад, грудень 2012 року є неправдивими, а відтак твердження про завищення сум податкового кредиту є безпідставними.

Відповідач як в першій інстанції так і в апеляційній інстанції не обґрунтував суперечливі записи в акті щодо суми наявності розбіжностей між податковим кредитом позивача та податковими зобовязаннями контрагентів за 2012 рік.

Щодо визначення податкових зобовязань із посиланням на результати автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, якими встановлено розбіжності між податковим кредитом позивача та податковими зобовязаннями контрагентів за 2012 рік, суд першої інстанції вірно зазначив, що за нормами Податкового кодексу України право на податковий кредит у платників ПДВ повязано із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та з наявністю відповідних податкових накладних.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як субєкт владних повноважень, не довів правомірності його дій.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Сокальської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2013 року у справі № 813/813/6858/13-а без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

ОСОБА_1

Повний текст

виготовлено 16.05.2016 року.