Ухвала суду № 57781972, 16.05.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2016 року Справа № 5360/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Каралюс В.М.,

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

за участю представників сторін:

від відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2014 року у справі № 813/8646/13-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Викуп» про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (позивач) звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.04.2013 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, від 25.07.2013 року № НОМЕР_5.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки №440/17-2/НОМЕР_6 від 25.03.2013 року є неправомірними та такими, що не відповідають дійсності. Щодо порушення ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» зазначає, що грошові кошти в іноземній валюті, відповідно до тверджень відповідача є протермінованою заборгованістю, фактично надійшли на рахунки позивача як оплата за відвантажений товар і були зараховані в рахунок виконання зобовязання компанією «МН TRADE.CO (Південна Корея). А грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 2100,40 дол. США, фактично надійшли на рахунок позивача як оплата за відвантажений товар і були зараховані в рахунок виконання зобовязання компанії «TEKSKO» Orman Urunleri Tekstill Tic (Туреччина). Щодо завищення позивачем витрат, повязаних з одержанням доходу зазначає, що в акті перевірки відсутні систематизовані дані про конкретні випадки господарських операцій, по яких мало місце завищення валових витрат; відсутні вказівки на суму завищення валових витрат в розрізі кожної окремої господарської операції; обґрунтування з посиланням на норми чинного законодавства висновку органу ДПС про наявність факту такого завищення валових витрат. Крім того, не наводяться чіткого і систематизованого викладу обставин, що обґрунтовують висновок перевірки про завищення платником податків витрат, безпосередньо повязаних з одержанням доходу, відсутній аналіз можливого взаємозвязку проведених платником податків витрат з одержанням доходу внаслідок здійснення інших задекларованих господарських операцій. Щодо завищення платником податків податкового кредиту, вважає таке необґрунтованим, оскільки таке ґрунтується на припущеннях про недійсність правочинів позивача з його контрагентом ТОВ «Викуп» та відсутністю їх реальних економічних наслідків. Вказує на відсутні судові рішення, які б підтверджували нікчемність господарських операцій. Вважає що податковий орган не наділений повноваженнями визнавати правочини нікчемними, висновки ДПІ не можуть ґрунтуватись лише на непідтверджених висновках актів перевірки щодо контрагентів позивача. З урахуванням викладеного, вважає, висновки акта такими, що не відповідають дійсності, а винесені повідомлення-рішення незаконним та безпідставними, а отже такими, що підлягають скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2014 року у справі № 813/8646/13-а в задоволені позову відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою задовольнити його адміністративний позов у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована, фактично, доводами позовної заяви.

Позивач явку повноважного представника не забезпечив.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечує.

Представник третьої особи в судове засідання не зявився.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Предметом документальної перевірки є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Така перевірка здійснюється на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків, а тому органи державної податкової служби мають право вимагати надання вказаних документів під час перевірки.

25.03.2013 року ДПІ у Франківському районі м.Львова Львівської області ДПС була проведена виїзна планова документальна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФО-П ОСОБА_2 код №2397218335 за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року. За результатами перевірки складено акт від 25.03.2013 року №440/17-2/НОМЕР_6.

Податковим органом встановлено порушення позивачем: п. 198.1, п. 198.2, п.198,3, п. 198.6 ст. 198, п. 187.1 ст. 187, п. ст.200, п. 201.15 ст. 201, п. 195.1 ст.195, п. 15 підрозділу 2 Розділу 20 Податкового Кодексу України в частині заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість з операцій що оподатковуються за нульовою ставкою та в частині завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 39994,00 грн., що призвело до заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість за 2011 рік в сумі 17856,00 грн.; проведення виправлення у декларації з податку на додану вартість в частині зменшення рядка 24 декларації у наступному звітному періоді в сумі 219,00 грн.; п.167.1 ст. 167, п. 177.1, п. 177.2, п.177.4., пп. 177.5.3 п. 177.5 ст. 177, п. 138.2, п. 138.4, п. 138. 11 ст. 138, пп. 139.1.3, пп.. 139.1.9, пп. 139.1.11. п. 139.1 Податкового Кодексу України, в частині включення до декларацій про майновий стан та доходи за 2011 рік перекручених даних, що призвело до заниження суми валового доходу, завищення суми валових витрат та до заниження суми чистого оподатковуваного доходу за 2011 рік в сумі 201021,63 грн., в результаті чого до бюджету недопоступило податку на доходи фізичних осіб в сумі 32715,24 грн.; п. 44.1, п. 44.6 ст.44, п. 177.10 ст.177 Податкового Кодексу України в частині незабезпечення платником податків зберігання первинних документів (не реєстрація книги обліку доходів та витрат на 2011 рік) протягом строків зберігання; п.51.1 ст.51 Податкового кодексу України в частині неповідомлення податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян за 2011-2012 роки; ст. 1 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», несвоєчасно надійшла валютна виручка від фірм - нерезидентів: «MH.CO» (контракт № 2911-1 від 29.11.2010 року); «ONWERD» Czeslaw Zarosa (контракт №1101-1 від 11.01.2011 року); «TEKSKO» Orman Urunleri Tekstil Tic (контракт № 0609-1 від 06.09.2010 року); ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», не подано «Декларацію про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами» станом на 01.07.2011 рік, 01.10.2011 рік, 01.01.2012 рік, 01.04.2012 рік, 01.07.2012 рік, 01.10.2012 рік та не задекларовано суми протермінованої дебіторської заборгованості по нерезидентах: «TEKSKO» Orman Urunleri Tekstil Tic (Турецька ОСОБА_3); «ONWERD» Czeslaw Zarosa» (ОСОБА_3); «MH TRADE.CO» (ОСОБА_3 Корея).

За наслідками перевірки прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст.198 Податкового Кодексу України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 Податкового Кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст.198 Податкового Кодексу України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст.198 Податкового Кодексу України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених п.п.196.1.7 п.196.1 ст.196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст.198 Податкового Кодексу України).

Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ Податкового Кодексу України.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 ст.201 Податкового Кодексу України). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Згідно з наявних на час проведення перевірки документів зазначено про неможливість встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного.

На підставі викладеного, відсутні документи, які б підтверджували фактичне отримання та реалізація або використання у господарській діяльності наданих послуг (а саме товарно-транспортні накладні, довіреності, угоди, акти прийому - передачі робіт (послуг), картки складського обліку, факт розміщення даної реклами та інші документи, що свідчать про здійснення операції, тощо).

Згідно з ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно п.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу.

У відповідності до припису норми ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам чинного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної ОСОБА_3 Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У відповідності до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

З урахуванням викладено, слідує, що в даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

Відтак, господарські операції ФОП ОСОБА_2 з ТзОВ «Викуп» не мали реального товарного характеру. Фактично перевіркою встановлено документування по регістрах бухгалтерського обліку лише бухгалтерськими проводками.

Згідно з припису норми ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», із змінами та доповненнями, порушення резидентами строків, передбачених ст.2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 % від вартості недопоставленого товару в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Сума пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності складає 42027,96 грн. Розрахунок пені наведено у додатку 1 до довідки перевірки.

Основною умовою для можливості здійснення зарахування є наявність вимог, що випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями, та їх однорідність.

Отже, представлені додатки до зовнішньоекономічних контрактів не відповідають переліченим вимогам і не можуть бути підставою для зняття з контролю експортних операцій, а відтак нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД є правомірним.

Відповідно до п.138.4. ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Крім того. п.138.6. ст. 138 ПК України передбачено, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Як слідує з припису норми п.138.4. ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.138.6. ст. 138 ПК України передбачено, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

З урахуванням викладеного, випливає, що загальна сума валових доходів перевищує суму отриманих доходів (суми відпущеного товару), чим порушено п.138.4., п. 138,6 ст.138 ПК України.

Окрім зазначеного платником до складу валових витрат віднесено суми витрат, які документально не підтверджені та витрати, які не визначаються витратами звітного періоду, оскільки дані витрати не відповідають сумі отриманих доходів та найменуванню проданого товару у спірному періоді.

Крім цього, господарська операція з ТзОВ «Викуп» із ФОП ОСОБА_2 не мали реального товарного характеру. Наявність у ФОП ОСОБА_2 документів, які відповідно до ПК України є необхідними для формування податкового кредиту - податкові накладні видані ТзОВ «Викуп» не є безумовною підставою для віднесення сум до податкового кредиту, у звязку з тим, що відомості, які містяться в таких податкових накладних є недостовірними.

Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.

Як слідує з припису норми п.138.4. ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.138.6. ст. 138 ПК України передбачено, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Проведеною перевіркою також встановлено, що платником до складу валових витрат віднесено суми витрат, які документально не підтверджені (відсутні документи) та витрати, які не визначаються витратами звітного періоду, оскільки дані витрати не відповідають сумі отриманих доходів та найменуванню проданого товару у даному періоді, чим порушено п. 167.1 ст. 167, п. 177.1, п. 177.2, п.177.4., пп. 177.5.3 п. 177.5 ст. 177, п. 138.2, п. 138.4, п. 138. 11 ст. 138, пп. 139.1.11. п. 139.1 ПК України.

Податок з доходів фізичних осіб нараховано в сумі 32715,24 грн., відповідно до п. 167.1 ст. 167, п. 177.1, п. 177.2, п.177.4., пп. 177.5.3 п. 177.5 ст. 177, п. 138.2, п. 138.4, п. 138. 11 Ст. 138, пп. 139.1.3, пп.139.1.9, пп. 139.1.11. п. 139.1 ПК України.

Отже, в порушення п.167.1 ст.167, п.177.1, п. 177.2, п.177.4., пп. 177.5.3 п.177.5 ст. 177, п.138.2, п.138.4, п. 138.11 ст. 138, пп.139.1.3, пп.139.1.9, пп.139.1.11. п.139.1 ПК України встановлено перекручення даних в поданій податковій декларації про майновий стан і доходи за 2011 року, в частині заниження суми валових доходів та завищення суми валових витрат, що призвело до заниження суми чистого оподатковуваного доходу за 2011 року в сумі 201021,63 грн., в результаті чого до бюджету недопоступило податку на доходи фізичних осіб в сумі 32715,24 грн.

Перевіркою порядку та строків декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і перебувають за її межами за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року встановлено порушення вимоги ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п. 3 Наказу Мінфіну України від 25.12.95 № 207 «Про затвердження Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами», а саме: ФОП ОСОБА_2 не подано «Декларацію про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами» станом на 01.07.2011 року, 01.10.2011 року, 01.01.2012 року, 01.04.2012 року, 01.07.2012 року, 01.10.2012 року та не задекларовано суми протермінованої дебіторської заборгованості по нерезидентах.

За невиконання резидентами вимог щодо строків декларування валютних цінностей та іншого майна передбачена відповідальність (штраф у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період) згідно ст.2 п. 2.7 Постанови Правління НБУ від 08.02.2000 року № 49 «Про затвердження Положення про валютний контроль», із змінами та доповненнями, статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 Указу Президента України № 734/99 від 27.06.1999 року «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства».

Зі змісту наведеного законодавчого положення випливає, що правоутворюючим фактом, з яким податкове законодавство пов'язує виникнення у платника права на податковий кредит, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг). Тобто, за відсутності факту реального виконання господарської операції, відповідні суми ПДВ не можуть включатись до податкового кредиту навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

А відтак в даному разі слід погодитися з висновком суду першої інстанції, який не визнав право позивача на спірну суму податкового кредиту з причин відсутності факту реального придбання послуг позивачем. При цьому суд обґрунтовано послався на відсутність у позивача первинних бухгалтерських документів.

Таким чином, враховуючи підтвердження в судовому засіданні обставин, якими контролюючий орган обґрунтував свої твердження про порушення позивачем вимог ПК України, а відтак й покладених в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, заявлений позивачем позов є безпідставним, через що задоволенню не підлягає.p

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2014 року у справі № 813/8646/13-а без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Каралюс В.М.

ОСОБА_4

Повний текст ухвали складено 17.05.2016р.