Ухвала суду № 57781969, 16.05.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2016 р. Справа № 876/2718/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Пліша М.А.,

ОСОБА_1,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Камянка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі №813/15/16 за позовом Приватного підприємства «СиБез» до Державної податкової інспекції у Камянка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

04.01.2016р. Приватне підприємство «СиБез» (далі - Підприємство) звернулося в суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ДПІ), просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 17.09.2015 року № НОМЕР_1.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2016р. позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДПІ подало апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2016р. та винести нове рішення, яким позивачу відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що Підприємство під час проведення документальної позапланової виїзної перевірки не надало первинних документів, що підтверджують факт отримання ним товару через мережу «Нової пошти» та факт транспортування товару, отриманого від ТзОВ «УКР ОСОБА_2» у період з 01.01.2015р. по 30.04.2015р. Підприємство не надало до перевірки документів, які повинні бути отримані покупцем при купівлі-продажу товару, а саме технічний паспорт, сертифікат якості та інші документи. До ДПІ надійшла інформація, що ТзОВ «УКР ОСОБА_2» здійснює діяльність з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Під час проведення перевірки Підприємство не надало документів, передбачених Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, а також документів згідно яких можна дослідити внутрішнє переміщення товару. Апелянт вказує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської діяльності, що судом першої інстанції не враховано.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, позивач повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про місце та час розгляду справи, що відповідно до ч.4 ст.196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача в судовому засіданні, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне підприємство «СиБез», зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа 11.03.2008р. за кодом ЄДРПОУ 35603027 та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі з 12.03.2008р., є платником податок на додану вартість (далі-ПДВ) відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 26.03.2008р. № 100107162. Основний вид діяльності «Обслуговування систем безпеки».

З 13.08.2015р. по 17.08.2015р. ДПІ проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.01.15р. по 30.04.15р. при проведенні господарських операцій з ТзОВ «УКР ОСОБА_2», результати якої оформлено актом від 25.08.2015р. №51/22-20/35603027 (а.с.10-17).

Відповідно до висновків акта від 25.08.2015р. №51/22-20/35603027 перевіркою встановлено порушення Підприємством п.198.1. п.198.3. п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України (далі-ПК України), в результаті чого занижено ПДВ за квітень 2015 року по взаєморозрахунках з ТзОВ «УКР ОСОБА_2» на суму 5987,00 грн, та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за квітень 2015 року на суму 13825,00 грн.

За результатами розгляду заперечення Підприємства на акт перевірки від 25.08.2015р. №51/22-20/35603027 ДПІ зроблено висновок, що аргументи наведені Підприємством не спростовують встановлені актом порушення та не можуть слугувати підставою для не винесення ДПІ податкового повідомлення-рішення (а.с.18-19).

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом 17.09.2015р. прийнято два податкових повідомлення-рішення №0000722200 форми «Р» та №0000732200 форми «В4», з яких №0000732200 від 17.09.2015р. є предметом судового аналізу в даній справі, оскільки позивач вважає таке протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, в редакції чинній на момент проведення перевірки, (далі ПК України) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з положеннями пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється якщо отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

З матеріалів справи вбачається, що позапланову виїзну перевірку ПП «СиБез» проведено на виконання постанови старшого слідчого СУ ФР ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві від 02.06.2015р., якою постановлено призначити документальну позапланову перевірку дотримання вимог податкового законодавства ПП «СиБез» по ланцюгу формування ПДВ через транзитні підприємства до підприємств категорії «податкова яма» (а.с.65-66).

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.«а» п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Порядок створення, прийняття і відображення в бухгалтерському обліку первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704.

Згідно з п.2.1 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 від 16.07.1999р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

У розумінні пункту 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Встановлення реальності господарської діяльності повинно здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Так, відповідно до акта перевірки від 25.08.2015р. №51/22-20/35603027 у період з 01.01.2015р. по 30.04.2015р. ПП «СиБез» мало право здійснювати такі види діяльності: ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування; ремонт і технічне обслуговування електричного устаткування; електромонтажні роботи; монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; інші будівельно-монтажні роботи; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; обслуговування систем безпеки.

Згідно Ліцензії №271792 серії АЕ (дата видачі 19.09.2013р.), виданої Державною службою України з надзвичайних ситуацій, Підприємство має право здійснювати надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення, згідно Ліцензії №262023 серія АЕ (дата видачі 05.07.2013р., термін дії з 01.07.2013р. по 01.07.2016р.), виданої Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та має право здійснювати наступні роботи: виконання систем відео контролю та спостереження; виконання електропостачання, електрообладнання і електроосвітлення; виконання звязку, сигналізації, радіо, телебачення та інше. Вказане відповідачем не заперечується.

Згідно з Договором суборенди (піднайму) нежитлового приміщення від 01.01.2015р. №0100115 4 Підприємство орендує частину нежитлового приміщення площею 25 м.кв., за адресою м.Львів, вул.Зелена,212Б (а.с.49-50).

Як це вбачається з акта перевірки від 25.08.2015р. №51/22-20/35603027 під час проведення перевірки посадовими особами підприємства надано: Договір №02/04-15 від 09.04.2015р., Додаток №1 (специфікація до Договору №02/04-15 від 09.04.2015р.), податкова накладна на придбання товару за квітень 2014 року, видаткова накладна №РН-101 від 16.04.2015р., оборотно-сальдові відомості по рах.631, 361, 201, 10, акт списання товарів №70 від 30.04.2015р., банківські виписки, штатний розпис, Договір на виконання робіт №001/02-15 від 19.02.2015р., акт надання послу №39 від 19.02.2015р., податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2015 року.

Відповідно до Договору №002/04-15 від 19.04.2015р. ТзОВ «Укр ОСОБА_2» (Постачальник) зобовязується поставити і передати у власність ПП «СиБез» (Покупець) певний товар, а покупець зобовязується прийняти цей товар на умовах даного Договору. Предметом постачання є перелік матеріалів зазначений у Додатку №1 до Договору. Загальна сума Договору складає 118 871,10 грн. Відповідно до п.7.1 Договору Покупець здійснює самовивіз зі складу Постачальника (а.с.20-22).

На підтвердження придбання товару за Договором №002/04-15 Позивачем надано видаткову накладну №РН-101 від 16.04.2015р. та витяг зі звіту про дебетові і кредитові операції по рахунку 26000053816440 ПП «СиБез» з 16.04.2015р. по 16.04.2015р. за № 999 на суму 118871,10 грн. (а.с.23, 26).

Як вбачається з матеріалів справи, придбаний товар у ТзОВ «Укр ОСОБА_2» був використаний при виконанні Договору №001/002-15 від 19.02.2015р. та Договору №002/06-14 від 18.06.2014р. укладених Підприємством (Підрядником) та контрагентами (Замовниками).

На підставі аналізу вказаних документів, колегія суддів приходить до висновку, що такі відповідають домовленостям сторін (зафіксованим у договорі №002/04-15 від 09.04.2015р.) і за своїм змістом підтверджують здійснення конкретних господарських операцій та подальше використання придбаного товару у господарській діяльності позивача. При цьому, подані первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які ставляться до підприємств у частині здійснення облікової політики, та містять необхідні для первинних документів дані в достатній мірі для ідентифікації господарських операцій, визначення їх змісту, вартості та інших істотних обставин їх здійснення.

Щодо покликання в акті перевірки від 25.08.2015р. №51/22-20/35603027 на відсутність товарно-транспортних накладних та інших первинних документів, що засвідчують факт отримання товару через мережу «ОСОБА_1 пошта» та факт транспортування товару, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що такі не є первинними документами бухгалтерського обліку в розумінні статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для підтвердження господарської операції по придбанню товару, а є документами, що підтверджують господарську операцію по наданню послуг з поставки (перевезення), та такі не впливають на формування податкового кредиту.

Водночас, наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Представлені ж Товариством документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, отримання ТМЦ відбувалося через «Нову Пошту», вартість доставки здійснювалась постачальником, підтвердити факт доставки неможливо, оскільки на момент розгляду справи у суді такі відомості відсутні у базі даних «Нової Пошти».

Згідно з п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. (пункт 201.2 статті 201 ПК).

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобовязаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підприємством надано податкову накладну №101 від 16.04.2015р. на загальну суму 118871,10 грн., видану ТзОВ «Укр ОСОБА_2» відповідно до Договору поставки від 09.04.2015р. №002/04-15 (а.с.24), яка не має недоліків та порядок заповнення якої відповідає чинному на момент її виписки законодавству.

З аналізу акта перевірки від 25.08.2015р. №51/22-20/35603027, письмових заперечень та апеляційної скарги ДПІ вбачається, що в основу висновків податкового органу щодо відсутності фактичного отримання позивачем товарів від ТзОВ «Укр ОСОБА_2» покладено відомості податкової інформації № 85/26-55-22-02 від 27.05.2015р., аналітичного дослідження від 19.05.2015р., в яких містяться висновки про те, що ТзОВ «УКР ОСОБА_2» проводить діяльність, з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Відповідно до результатів опрацювання зібраної податкової інформації щодо ТзОВ «Укр ОСОБА_2» за звітний період декларування ПДВ за квітень 2015 року від 09.07.2015р. №287/26552202, здійснене головним державним ревізором-інспектором відділу аудиту фінансових установ управління податкового аудиту ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м.Києві, Товариство зареєстровано головним управлінням юстиції у м.Києві 05.03.2014р., статутний капітал 400000грн., має відкриті банківські рахунки, остання податкова декларація з ПДВ подана за травень 2015 року. Згідно з інформаційною системою Податковий блок встановлено, що ТзОВ «Укр ОСОБА_2» виробничі потужності на балансі не має, трудових ресурсів, транспортних засобів, складських приміщень та сировини для здійснення основного виду діяльності не має (а.с.58звор.-64)

Однак, відомості викладені відповідачем із посиланням на вказану податкову інформацію не можуть братись судом до уваги при встановленні фактичних обставин справи з огляду на те, що така не містить жодних даних щодо обставин досліджуваних судом господарських операцій, а отже не спростовує їх здійснення. При цьому ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м.Києві не досліджувалася діяльність позивача та не було встановлено порушення законодавства саме позивачем.

Також колегія суддів зауважує, що висновки про порушення податкового законодавства контрагентом позивача не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання своїм контрагентом вимог закону. Така позиція узгоджується й з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011р. (справа №21-47а10 та постанові від 11.12.2007р. (справа №21-1376во06).

Таким чином, невиконання чи неналежне виконання контрагентом свого обов'язку, а також наявність інших обставин, що можуть свідчити про недобросовісне ведення господарської діяльності таким контрагентом, не може створювати негативних наслідків для самого позивача.

Колегія суддів вважає, що субєкт господарювання вправі вести господарську діяльність, яка не заборонена, на свій власний розсуд, економічна доцільність якої є одержання прибутку, що Підприємством дотримано. В свою чергу, обґрунтування нереальності господарських операцій не можуть ґрунтуються на припущеннях.

Підсумовуючи вказане, враховуючи можливість реального здійснення позивачем зазначених операцій з урахуванням часу, обсягу матеріальних ресурсів, необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що придбання Підприємством товарів зумовлене використанням їх у межах господарської діяльності, такі використовувались у господарській діяльності позивача при виконанні монтажних та пусконалагоджувальних робіт системи відео нагляду та охоронної сигналізації в службових приміщеннях, що підтверджує реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обовязок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Камянка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі №813/15/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді М.А. Пліш

ОСОБА_1

Повний текст Ухвали складено 18.05.2016р.