Постанова № 57781631, 17.05.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/254/16 Головуючий у 1-й інстанції: Гаврилюк В.О.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до прокуратури Черкаської області про визнання неправомірними дій та бездіяльності, стягнення середнього заробітку при звільненні, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до прокуратури Черкаської області (далі - Відповідач, Прокуратура) про:

- визнання неправомірними дій в частині ненадання належної відповіді на звернення Позивача від 22.02.2016 року;

- визнання неправомірною бездіяльності Прокуратури в частині невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;

- стягнення з Відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 44 884,08 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05.04.2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на час звільнення Позивача з посади виплата вихідної допомоги передбачена не була, а підстава для її виплати виникла лише після видання відповідного наказу, підстави для застосування приписів ст. 117 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин відсутні. Крім того, суд зауважив, що Відповідачем у повному обсязі та у відповідності до вимог чинного законодавства було надано відповідь на звернення Позивача, що виключає визнання неправомірними дій суб'єкта владних повноважень.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю позовні вимоги. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Наголошує на суперечливості висновків суду першої інстанції в частині відсутності правових підстав для стягнення середнього заробітку у період з дати видання наказу про виплату вихідної допомоги до дня фактичного розрахунку. Вказує на помилковість твердження Черкаського окружного адміністративного суду в частині неможливості застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України. Звертає увагу на неврахуванні судом порушення Відповідачем порядку надання відповіді на звернення.

У судовому засіданні Апелянт вимоги апеляційної скарги підтримав та просив вимоги останньої задовольнити повністю з викладених у ній підстав.

Представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню в частині з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Позивач працював на посаді прокурора відділу представництва інтересів громадян і держави в судах управління представництва захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури області (а.с. 10).

Наказом Прокуратури від 01.09.2015 року №598к ОСОБА_2 було звільнено із займаної посади з 01.09.2015 року на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів прокуратури Черкаської області (а.с. 13). Крім того, наведеним наказом приписано відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести з Позивачем повний розрахунок.

24.09.2015 року Позивач звернувся до Прокуратури із заявою (вх. №36763вх.15), в якій просив повідомити про прийняте рішення щодо виплати вихідної допомоги та причини невиплати останньої (а.с. 29).

Листом від 29.09.2015 року №11-1386вих-15 (а.с. 30) Відповідачем повідомлено Позивача про те, що порядок звільнення прокурора у разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури визначено статтею 60 Закону України «Про прокуратуру», якою не передбачено виплату вихідної допомоги працівнику при звільненні за вказаною підставою.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 13.10.2015 року у справі №823/5048/15 (а.с. 44-45), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2015 року (а.с. 46-47), відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Прокуратури про: визнання незаконними дій Відповідача в частині видання наказу від 01.09.2015 року №598к без посилання на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; визнання наказу від 01.09.2015 року №598к нечинним в частині посилання на п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»; зміну формулювання причини та підстави звільнення з п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Однак наказом Прокуратури від 21.12.2015 року №819к (а.с. 14) внесено зміни до наказу від 01.09.2015 року №598к щодо підстав звільнення Позивача та викладено останній в наступній редакції: «звільнити радника юстиції ОСОБА_2 з посади прокурора відділу представництва інтересів громадян і держави в судах управління представництва захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури області з 01 вересня 2015 року у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури Черкаської області (пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», п. 1 ст. 40 КЗпП України). Відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області відповідно до ст. 44 КЗпП України виплатити їй вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку».

Зі змісту довідки Прокуратури від 29.03.2016 року №18/95/1вих16 (а.с. 25) вбачається, що платіжне доручення на виплату вихідної допомоги було прийнято до оплати 25.12.2015 року, а остання надійшла на картковий рахунок Позивача 28.12.2015 року. Разом з тим, у зв'язку помилковим нарахуванням вихідної допомоги у меншому розмірі через збій налаштувань складових, які входять в розрахунок середнього заробітку, розмір вихідної допомоги було збільшено. Однак, як вказано у наведеному листі, у зв'язку з відсутністю коштів на поточному рахунку прокуратури області внаслідок закінчення бюджетного року у січні 2016 року після надходження коштів на рахунок Прокуратури платіжне доручення було надано для оплати 14.01.2016 року та вже 15.01.2016 року кошти було перераховано на картковий рахунок Позивача.

23.02.2016 року ОСОБА_2 (вх. №5844вх16) звернулася до Відповідача із заявою (а.с. 33), в якій просила виплатити передбачене ст. 117 КЗпП України відшкодування, а в випадку відмови в такій виплаті зазначити підстави та надати довідку про середній заробіток відповідно до постанови КМ України від 08.02.1995 року №100.

Листом від 26.02.2016 року №11-139вих-16 (а.с. 37) Прокуратура повідомила Позивача про проведення з ним повного розрахунку при звільненні. При цьому зазначено, що оскільки підстава для виплати вихідної допомоги виникла лише з часу видання наказу від 21.12.2015 року №819к, приводу для виплати середнього заробітку за період часу звільнення з органів прокуратури до дня отримання вихідної допомоги відсутні. Крім того, до вказаного листа було надано довідку про розрахунок середнього заробітку.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України, ст. ст. 1, 3, 15, 19 Закону України «Про звернення громадян», а також затвердженої наказом Генерального прокурора України від 27.12.2014 року №9гн Інструкції про порядок розгляду звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, прийшов до висновку, що оскільки право на виплату Позивачу вихідної допомоги виникло після прийняття Відповідачем наказу від 21.12.2015 року, а відповідь на звернення ОСОБА_2 була надана у встановлений законодавством спосіб, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Як було встановлено раніше, вносячи наказом від 21.12.2015 року №819к зміни до наказу від 01.09.2015 року №598к в частині підстав звільнення Позивача з посади, Відповідач вказав на п. 1 ст. 40 КЗпП України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

При цьому, на переконання судової колегії, Черкаський окружний адміністративний суд дійшов помилково висновку про те, що право на отримання вихідної допомоги на підставі ст. 44 КЗпП України Позивач отримав лише з моменту видання Прокуратурою наказу від 21.12.2015 року №819к з огляду на таке.

Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, Закон України «Про прокуратуру» регулює правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Водночас наведеним нормативним актом не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників у зв'язку зі скороченням штатів, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягає застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.

Аналогічний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15.

З урахуванням наведеного закріплення у наказі від 01.09.2015 року №598к в редакції наказу від 21.12.2015 року №819к гарантованого КЗпП України права працівника на отримання вихідної допомоги при звільненні за п. 1 ст. 40 КЗпП України не може бути свідченням відсутності у Позивача права на її отримання під час звільнення 01.09.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При цьому згідно ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15.

Крім того, у постанові від 27.04.2016 року у справі №6-113цс16 Верховний Суд України зазначив, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Отже, враховуючи, що на переконання Відповідача (стор. 2 заперечень (а.с. 49)), повний розрахунок згідно наказу від 01.09.2015 року №598к було проведено з Позивачем у день її звільнення, колегія суддів вважає, що у день фактичного звільнення ОСОБА_2 із займаної посади їй належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку, яка, як не заперечується сторонами, у повному обсязі останній була виплачена 15.01.2016 року. Відтак строк затримки до дня фактичного розрахунку склав 136 днів (з 01.09.2015 року по 14.01.2016 року).

Згідно наданої Позивачу Відповідачем довідки від 25.02.2016 року №18/63вих16 (а.с. 17) середньоденна заробітна плата ОСОБА_2, розрахована відповідно до постанови КМ України від 08.02.1995 року №100 становить 330,03 грн. Даний розмір середньоденної заробітної плати сторонами під сумнів не ставиться. У зв'язку з чим судова колегія приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з Прокуратури на користь Позивача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 44 884,08 грн. (136 днів х 330,03 грн.).

Відтак твердження Черкаського окружного адміністративного суду про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання неправомірною бездіяльності Прокуратури в частині невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з Відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 44 884,08 грн. є помилковим.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання неправомірними дій Відповідача в частині ненадання належної відповіді на звернення Позивача від 22.02.2016 року, судом апеляційної інстанції враховується таке.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України «Про звернення громадян» (далі - Закон) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відповідно до ст. 7 Закону звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Приписи ст. 15 Закону визначають, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

При цьому частиною 2 наведеної статті Закону передбачено, що у разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, порядок розгляду в органах прокуратури України звернень, у тому числі депутатів усіх рівнів, а також організація особистого прийому громадян регламентує Інструкція про порядок розгляду звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затверджена наказом Генерального прокурора України від 27.122014 року № 9гн (далі - Інструкція).

Пунктом 1.5 Інструкції передбачено, що розгляд звернень в органах прокуратури здійснюється на принципах: законності (в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами); об'єктивності (з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення); незалежності (незалежності прокурора від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання під час розгляду звернень); неупередженості (недопущення впливу негативної, заздалегідь сформованої думки на прийняття рішення); своєчасності (з дотриманням строків розгляду звернень відповідно до вимог чинного законодавства); добросовісності (сумлінної та чесної поведінки при розгляді звернень); превентивності (недопущення надходження повторних звернень з аналогічних питань, з яких уже прийнято рішення та надано відповідь заявнику); недопущення дискримінації за будь-якими ознаками; заборони переслідувань за подання звернень.

Відповідно до п. 5.9 Інструкції за результатами розгляду звернення може бути прийнято одне з таких рішень: задоволено - вжито заходів до повного або часткового поновлення прав і законних інтересів заявника. Не може вважатися задоволеним звернення, рішення за яким прийнято не за вимогами громадянина, а за результатами виявлених недоліків або порушень закону; відмовлено у задоволенні (відхилено) - вимоги заявника, викладені у зверненні, визнані необґрунтованими; роз'яснено - надано роз'яснення щодо компетенції органів прокуратури та з питань правового характеру.

Згідно п. 7.4 Інструкції керівники підрозділів у складі Головних управлінь і управлінь, а також прокурори відділів, за письмовою вказівкою начальника управління або відділу, підписують відповіді: на задоволені звернення громадян; з роз'ясненням вимог чинного законодавства, а також у випадках, коли листування припинено відповідно до статті 8 Закону України «Про звернення громадян».

Крім того, відповідно до пункту 7.37 Регламенту прокуратури Черкаської області, затвердженого наказом прокурора Черкаської області від 14.05.2012 року № 22, керівниками підрозділів у складі управлінь підписуються відповіді на задоволені звернення громадян, про роз'яснення їм вимог чинного законодавства, а також у випадках, коли провадження за зверненням раніше припинено на підставі статті 12 Закону України «Про прокуратуру».

Як було встановлено раніше, у своєму зверненні Позивач просив виплатити передбачене ст. 117 КЗпП України відшкодування, а в випадку відмови в такій виплаті зазначити підстави та надати довідку про середній заробіток відповідно до постанови КМ України від 08.02.1995 року №100.

Листом від 26.02.2016 року №11-139вих-16 Прокуратура повідомила Позивача про проведення з ним повного розрахунку при звільненні та вказала на відсутність, на переконання Відповідача, підстав для виплати відшкодування у відповідності до ст. 117 КЗпП України, а також надано довідку про розрахунок середнього заробітку. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції погоджується з твердженням Черкаського окружного адміністративного суду про безпідставність посилання Апелянта на неналежний розгляд Відповідачем звернення Позивача.

При цьому судова колегія зауважує, що Прокуратурою, у порушення п. 7.3 Інструкції не було роз'яснено порядку оскарження прийнятого рішення. Разом з тим, дані обставини, на переконання суду апеляційної інстанції, не впливають на обґрунтованість висновку суду першої інстанції про надання Відповідачем належної та вичерпної відповіді Позивача на звернення від 23.02.2016 року.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не врахував характер спірних правовідносин та наявність у Позивача права на отримання вихідної допомоги з моменту звільнення. Водночас, Черкаський окружний адміністративний суд вірно за наслідками аналізу відповіді Прокуратури на звернення Позивача вказав на відповідність її вимогам чинного законодавства.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін; скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову суду - скасувати в частині.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності та стягнення середнього заробітку.

Ухвалити у вказаній частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність прокуратури Черкаської області в частині невиплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з прокуратури Черкаської області (код ЄДРПОУ 02911119) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 44 884 (сорок чотири тисячі вісімсот вісімдесят чотири) гривні 08 копійок.

У решті постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до прокуратури Черкаської області про визнання неправомірними дій та бездіяльності, стягнення середнього заробітку при звільненні - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.