Постанова № 57781019, 18.05.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 травня 2016 року № 826/22968/15

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., суддів Данилишина В.М., Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної авіаційної служби України, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Міністерство інфраструктури України про визнання протиправним та скасування розпорядження і наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1

(далі по тексту також - позивач) з позовом до Кабінету Міністрів України (надалі також - відповідач1), Державної авіаційної служби України (надалі також - відповідач2), третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Міністерство інфраструктури України, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.09.2015р. № 882-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної авіаційної служби України»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної авіаційної служби України від 07.09.2015 р. № 319о/с «Про звільнення ОСОБА_1»;

- поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) на посаді Голови Державної авіаційної служби України з 04 вересня 2015 р.;

- стягнути з Державної авіаційної служби України (код ЄДРПОУ 37536026; 01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.09.2015 р. у розмірі 46 422, 25 (сорок шість тисяч чотириста двадцять дві грн. 25 коп.) гривень.

Позовні вимоги мотивовано тим, що звільнення його з роботи відбулось незаконно, необґрунтовано, що завдало у свою чергу завдало значної моральної шкоди, що і обумовило необхідність звернення до суду з даним позовом. Крім того, позивач зазначав, що відповідачем2 без правових підстав, що визначені Порядком проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000р. №950, проведено стосовно позивача службове розслідування; незаконно відсторонено від займаної посади та необґрунтовано застосовано найсуворішу санкцію відповідальності державного службовця. З огляду про позов просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідач1 проти задоволення позову заперечував з огляду на те, що у межах спірних правовідносин Кабінет Міністрів України діяв у межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачений нормами законодавства, з огляду про що у задоволенні позову просив відмовити повністю.

Відповідач2 в обґрунтування правомірності оспорюваного рішення покликався на те, що відсторонення від посади та подальше звільнення позивача з роботи у повній мірі узгоджується з імперативними приписами чинного законодавства.

В ході судового розгляду справи, у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору залучено ОСОБА_2.

Так, ОСОБА_2 в межах даного спору пред'явлено позов до Кабінету Міністрів України, Державної авіаційної служби України, в якому останній просив:

- визнати повноваження Кабінету Міністрів України щодо видання розпорядження від 04.09.2015р. №882-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної авіаційної служби України» на підставі Акту службового розслідування Національного агентства України з питань державної служби від 17.07.2015р.;

- зобов'язати Кабінет Міністрів України та Державну авіаційну службу України утриматись від будь - яких дій щодо поновлення чи прийняття на керівні посади в центральних органах виконавчої влади.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Міністерство інфраструктури України у задоволенні позову просила відмовити у повному обсязі з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.

Матеріали справи свідчать, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.03.2014 р. № 167-р громадянина України ОСОБА_1 призначено Головою Державної авіаційної служби України.

До виконання обов'язків Голови Державіаслужби позивач приступив з 20 березня 2014 року, що підтверджується наказом Державіаслужби від 20.03.2014 р. № 62о/с.

В подальшому, за результатами службового розслідування, комісією у складі представників Національного агентства України з питань державної служби та Міністерства інфраструктури України складено Акт службового розслідування від 17.07.2015 р., на підставі висновків запропоновано притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.09.2015 №882-р ОСОБА_1 звільнено з посади Голови Державної авіаційної служби України за порушення Присяги державного службовця (пункт 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу»), на підставі якого Державною авіаційною службою України видано наказ від 07.09.2015р. №919 о/с «Про звільнення ОСОБА_1».

Позивач категорично не погоджуючись зі звільненням з роботи, вказуючи на численні та грубі порушення відповідачами приписів чинного законодавства, звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина та їх гарантії, основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України, згідно з ч.6 ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівників.

Проте, суд звертає увагу на те, що регулювання трудових правовідносин у процесі проходження служби, порядок застосування дисциплінарних стягнень та процедура звільнення державних службовців у межах спірних правовідносин регулюється Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП) як загальним законом та Законами України «Про державну службу», як спеціальним.

Таким чином, правовідносини у сфері державної служби регулюються Законом України «Про державну службу», який є спеціальним актом вищої юридичної сили в системі законодавства про державну службу та визначає особливості правового регулювання у цій сфері, а тому його положенням у процесі правозастосування надається перевага над положеннями Кодексу законів про працю України. При цьому, положення Кодексу законів про працю України застосовуються лише у випадку не урегульованості або неповної урегульованості трудових правовідносин осіб, які мають статус державного службовця.

Статтею 9 Закону визначено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

За змістом Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів (частина перша статті 1). Додержання Конституції України та інших актів законодавства України є основним обов'язком державного службовця (абзац другий частини першої статті 10).

Як вбачається зі змісту позовної заяви, остання мотивована тим, що у відповідачів були відсутні підстави для проведення службового розслідування, акт службового розслідування не містить обґрунтувань та вказівок на докази, що підтверджували б вчинення позивачем саме таких порушень, які свідчать про порушення ним Присяги державного службовця.

Однак, доводи позивача про відсутність правових підстав для проведення службового розслідування, спростовані в ході судового розгляду справи.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 року № 520 встановлено, що Державна авіаційна служба (Державіаслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури, який реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України та є уповноваженим органом з питань цивільної авіації.

Згідно п. 9 Положення про Державну авіаційну службу України встановлено, що Державіаслужбу очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр - міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра інфраструктури.

Відповідно до пункту 10 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 460, Міністр інфраструктури спрямовує і координує діяльність центральних органів виконавчої влади, в тому числі вносить Прем'єр-міністрові України пропозиції стосовно кандидатур на посади керівників центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Міністром, і за пропозицією їх керівників кандидатур на посади їх заступників.

Так, матеріали справи свідчать, що до Міністерства інфраструктури України упродовж 2015 року надходило безліч звернень щодо порушень діяльності Державної авіаційної служби. На підставі звернень, проводилися перевірки діяльності Державіаслужби.

Зокрема, встановлено, що у період з 05.02.2015 до 05.03.2015 підрозділом Мінінфраструктури проводилася перевірка діяльності Державіаслужби на підставі викладених у скарзі ТОВ «Транс - Аерохендлінг», щодо порушень та недоліків допущених під час проведення сертифікації ТОВ «Транс - Аерохендлінг».

Також, у період з 16.03.2015 по 08.05.2015 підрозділом Мінінфраструктури проводилася перевірка діяльності Державіаслужби у зв'язку із надходженням до Міністерства звернення голови професійної спілки державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» та перевірку діяльності Державіаслужби з питань, пов'язаних із сертифікацією ТОВ «Аерохендлінг».

Крім того, як встановлено з пояснень третьої особи - Міністерства інфраструктури України слідує, що до останнього надходили численні звернення авіакомпаній, щодо порушень діяльності Державіаслужби у частині видачі прав на експлуатацію повітряних ліній. Одним із суб'єктів подібних звернень було ТОВ «Українсько-середземноморські Авіалінії».

В подальшому, з огляду на надходження великої кількості звернень суб'єктів авіаційної діяльності щодо діяльності Державіаслужби, та враховуючи виступ Голови Одеської обласної державної адміністрації пана Сакаашвілі М.Н., Мінінфраструктури звернулось до Прем'єр - міністра України Яценюка А.П. з пропозицією, щодо ініціювання питання проведення службового розслідування щодо Голови Державної авіаційної служби ОСОБА_1

Відповідно до пункту 2 Порядку 950 рішення щодо проведення службового розслідування приймається вищими посадовими особами України, Першим віце-прем'єр-міністром України, керівником органу державної влади (посадовою особою), що призначив на посаду особу, уповноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої планується проводитися службове розслідування, керівником органу, в якому працює зазначена особа.

Так, згідно приписів даного Порядку №950 службове розслідування проводиться:

- у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян;

- у разі недодержання ними законодавства про державну службу, службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства;

- з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону України «Про запобігання корупції» в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції за рішенням керівника органу, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення.

В межах даного спору, встановлено, що на виконання доручення Прем'єр - міністра України Яценюка А.П. від 02.07.2015 № 27264/1/1-15 до листа Мінінфраструктури від 30.06.2015 № 3378/09/14-15 та відповідно до Порядку 950, наказів Нацдержслужби від 03.07.2015 № 147 і від 10.07.2015 № 153, Нацдержслужбою спільно з Мінінфраструктури проведено службове розслідування у Державній авіаційній службі України.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон) невиконання службових обов'язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян, є підставою для відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою із збереженням заробітної плати. Рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою приймається керівником державного органу, в якому працює цей службовець.

Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не повинна перевищувати часу службового розслідування. Службове розслідування проводиться у строк до двох місяців у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За результатами службового розслідування складено акт службового розслідування від 17.07.2015, згідно якого встановлено наступне:

- діяльність комісії з розгляду питань щодо надання прав на експлуатацію повітряних ліній у Державній авіаційній службі України відбувається з порушенням Порядку надання і анулювання прав на експлуатацію повітряних ліній, затвердженого наказом Державної авіаційної служби України від 24.10.2014 № 686 «Про затвердження Авіаційних правил України «Порядок надання і анулювання прав на експлуатацію повітряних ліній», що свідчить про неналежний рівень організації у Державній авіаційній службі України роботи з розгляду питань щодо надання та анулювання прав на експлуатацію повітряних ліній.

- порядок та процедура надання, анулювання, відмови у наданні прав на експлуатацію повітряних ліній Державною авіаційною службовою України є такими, що не сприяють розвитку конкуренції у сфері авіаційних перевезень, створюють умови для надання окремим суб'єктам господарювання переваг та потребують удосконалення, зокрема, в частині регламентації процедур розгляду та прийняття рішень комісією з розгляду питань щодо прав на експлуатацію повітряних ліній. При цьому, ні Головою Державної авіаційної служби України ОСОБА_1, ні його заступником ОСОБА_5 не вжито заходів щодо внесення змін та доповнень до відповідних нормативно-правових актів;

- головою Державіаслужби ОСОБА_1 допущено втручання в роботу комісії з розгляду питань щодо прав на експлуатацію повітряних ліній, в частині призначення її позачергового засідання на 09.06.2015, Порядку надання і анулювання прав на експлуатацію повітряних ліній;

- керівництвом Державіаслужби перевищено повноваження при направленні до Міністерства закордонних справ України та авіаційних органів влади Йорданського Хашимітського Королівства листів про призначення авіакомпанії МАУ на повітряні лінії Київ-Амман-Київ з боку української сторони та наданні дозволу на виконання міжнародних регулярних польотів у повітряному просторі України та погодженні розклад руху авіакомпанії МАУ на виконання рейсів за цією повітряною лінією;

- сертифікація ТОВ «Аерохендлінг» та «Транс - Аерохегідлінг» проведена Державіаслужбою України з порушенням Правил сертифікації аеропортів,що вказує на недостатній рівень організації у Державній авіаційній службі України роботи з проведення сертифікації аеропортів та інших суб'єктів аеропортової діяльності;

- дії посадових осіб Державної авіаційної служби України з сертифікації ТОВ «Аерохендлінг» та «Транс - Аерохендлінг» можуть містити ознаки порушення законодавства про економічну конкуренцію.

Суд звертає увагу на те, що у ході судового розгляду справи позивачем не спростовані висновки акту службового розслідування про неналежний рівень організації роботи з розгляду питань щодо надання та анулювання прав на експлуатацію повітряних ліній, натомість позивач лише покликався на недостатність викладених у ньому аргументів для звільнення позивача з роботи.

Як встановлено п. 9 Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №520 (надалі також - Положення №520), Державіаслужбу очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра інфраструктури.

Поряд з цим, п. 10 Положення №520 визначено, що Голова Державіаслужби:

1) очолює Державіаслужбу, здійснює керівництво її діяльністю, в установленому порядку представляє Державіаслужбу у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами і організаціями в Україні та за її межами;

2) вносить на розгляд Міністра інфраструктури пропозиції щодо забезпечення формування державної політики у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України, розроблені Державіаслужбою проекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів Мінінфраструктури, а також позицію щодо проектів, розробниками яких є інші міністерства;

3) організовує та контролює в межах повноважень, передбачених законом, виконання в апараті Державіаслужби Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів Мінінфраструктури з питань, що належать до сфери діяльності Державіаслужби;

4) подає на затвердження Міністрові інфраструктури плани роботи Державіаслужби;

5) звітує перед Міністром інфраструктури про виконання планів роботи Державіаслужби та покладених на неї завдань, про усунення порушень і недоліків, виявлених під час проведення перевірок діяльності Державіаслужби, а також про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях;

6) забезпечує дотримання встановленого Міністром інфраструктури порядку обміну інформацією між Мінінфраструктури і Державіаслужбою та своєчасність її подання;

7) розподіляє обов'язки між своїми заступниками;

8) призначає на посаду та звільняє з посади за погодженням з Міністром інфраструктури керівників і заступників керівників самостійних структурних підрозділів апарату Державіаслужби, призначає на посаду та звільняє з посади державних службовців та працівників Державіаслужби;

9) затверджує положення про самостійні структурні підрозділи Державіаслужби;

10) вносить в установленому порядку подання щодо представлення державних службовців та працівників Державіаслужби до відзначення державними нагородами;

11) вирішує в установленому порядку питання щодо заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців і працівників Державіаслужби, присвоює їм ранги державних службовців;

12) забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, реалізацію державної політики з питань державної таємниці, здійснення контролю за її збереженням в апараті Державіаслужби;

13) утворює комісії, робочі та експертні групи;

14) скликає та проводить наради з питань, що належать до компетенції Державіаслужби;

15) підписує накази Державіаслужби;

16) подає на розгляд Міністра інфраструктури пропозиції щодо призначення на посаду та звільнення з посади своїх заступників;

17) дає в межах повноважень, передбачених законом, доручення, обов'язкові для виконання державними службовцями і працівниками апарату Державіаслужби;

18) направляє державних інспекторів, які мають діючі свідоцтва льотного складу, для включення до складу екіпажу повітряного судна експлуатанта України з метою підтримання, підвищення власної кваліфікації під час виконання службових обов'язків;

19) може звільнити суб'єкта авіаційної діяльності від виконання окремих технічних або процедурних вимог авіаційних правил України, якщо буде визнано, що це необхідно в інтересах суспільства та не створює загрози безпеці цивільної авіації;

20) здійснює в межах та у спосіб, визначені законом та авіаційними правилами України:

- організацію заходів щодо забезпечення безпеки авіації;

- регулювання об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху та її розвитку;

- організацію розроблення проектів авіаційних правил України та їх прийняття;

- заборону, скасування, тимчасове припинення або зміну виконання будь-яких видів польотів і авіаційної діяльності у разі виявлення загрози безпеці польотів або їх невідповідності встановленим стандартам і авіаційним правилам України;

- введення обмежень щодо строків експлуатації повітряних суден;

- укладення договорів, угод, контрактів, протоколів, інших документів з питань, пов'язаних з діяльністю Державіаслужби;

- утворення апеляційної комісії для розгляду скарг на дії, рішення та висновки Державіаслужби та її посадових осіб;

- укладення в установленому законодавством порядку з авіаційним органом влади іноземної держави договору про взяття на себе певних функцій та обов'язків держави реєстрації щодо повітряного судна, яке зареєстроване в цій державі, якщо експлуатантом такого повітряного судна є український експлуатант, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Протоколу про введення нової статті 83-bis до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію»;

- укладення в установленому законодавством порядку договору з авіаційним органом влади іноземної держави про передачу цій державі певних функцій та обов'язків держави реєстрації щодо повітряного судна, зареєстрованого в Україні;

21) здійснює інші повноваження, визначені законом.

З системного аналізу імперативних приписів закону, слідує, що компетенції позивача як Голови Державіаслужби зокрема належало і забезпечення належного рівня організації у Державній авіаційній службі України роботи з проведення сертифікації аеропортів та інших суб'єктів аеропортної діяльності, а також забезпечення належної організації роботи з розгляду питань щодо надання та анулювання прав на експлуатацію повітряних ліній.

Відповідно до статті 17 Закону «Про державну службу» громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу шляхом її підписання. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

Так, згідно частини першої статті 17 Закону України «Про державну службу» громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».

З системного аналізу змісту Присяги, вбачається, що в основу поведінки державного службовця закладено етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недотримання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

Відповідно до пункту 6 статті 30 Закону «Про державну службу» визначено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), державна служба припиняється у разі порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

Поряд з цим, під порушенням Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання державним службовцем своїх обов'язків. Тобто, як порушення Присяги, так і інше дисциплінарне правопорушення можуть бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем правових, етичних (моральних) норм. Водночас, дисциплінарне правопорушення, не за порушення присяги, пов'язується лише з порушенням правових вимог щодо проходження публічної служби.

Таким чином, і порушення Присяги, і дисциплінарне правопорушення можуть бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність державних службовців можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень.

Передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстави припинення державної служби за порушення Присяги мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування. Звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Вказана позиція суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в ухвалах від 03.02.2015 по справі №21-602-14, від 28.04.2015 у справі № 21-163а15.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, та не спростовано позивачем, що у межах спірних правовідносин Нацдержслужбою спільно з Мінінфраструктури у визначеному законом порядку проведено службове розслідування, в результаті якого були виявлені факти порушення керівництвом Державіаслужби, а також не вжито жодних заходів щодо усунення зазначених прогалин.

Таким чином, на переконання суду, у відповідачів були наявні підстави для звільнення позивача з посади в порядку пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу».

Разом з тим, у ході судового розгляду справи підтверджено, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.09.2015р. № 882-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної авіаційної служби України» видано у межах повноважень Уряду, зважаючи на наступні приписи чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 113 Конституції України та частини першої статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно положень частин першої, другої статті 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

Частиною сьомою цієї статті передбачено, що Кабінет Міністрів України призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Прем'єр-міністра України: 1) керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України; 2) відповідно до закону членів колегіальних центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України; 3) перших заступників і заступників міністрів: 4) перших заступників і заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади.

Абзацом другим частини першої статті 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» встановлено, що керівник центрального органу виконавчої влади може мати не більше двох заступників, які призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.

Пунктом 9 Положення про Державну авіаційну службу України встановлено, що Державіаслужбу очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр - міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра інфраструктури.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Частиною третьою цієї статті, а також положеннями пункту 2 §30 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950, встановлено, що акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та кадрових питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.09.2015р. № 882-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної авіаційної служби України» є правомірним, позаяк видано у межах, спосіб та з підстав, що визначені законом.

Поряд з цим, оскільки у ході судового розгляду справи підтверджено правомірність розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.09.2015р. № 882-р «Про звільнення ОСОБА_1», наказ Державної авіаційної служби України від 07.09.2015 р. № 319о/с «Про звільнення ОСОБА_1», який був виданий на його реалізацію, відповідно є таким, що не підлягає скасуванню.

Враховуючи те, що в межах судового розгляду справи суд дійшов до висновку про правомірність звільнення ОСОБА_1 з роботи, позовні вимоги про поновлення останнього та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як похідні є такими, що задоволенню не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - ОСОБА_2, суд виходив із наступного.

Зокрема, ОСОБА_2, просив визнати повноваження Кабінету Міністрів України щодо видання розпорядження від 04.09.2015р. №882-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної авіаційної служби України» на підставі Акту службового розслідування Національного агентства України з питань державної служби від 17.07.2015р.

Суд звертає увагу на те, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як випливає зі змісту статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Згідно частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Поряд з цим, частиною 2 статті Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно - правових актів чи актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Нормами ч. 2 статті 17 КАС України визначено: юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання не чинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

З аналізу вищевказаних норм чинного процесуального законодавства вбачається, що адміністративний позов може мати вимогу про встановлення наявності чи відсутності компетенції (на це прямо вказує ст. 105 КАС України), проте, такі вимоги можуть мати місце у спорі між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

В той час, суд звертає увагу на те, що п.7 ч. 1 ст. 3 КАС України, визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як слідує зі змісту позовних вимог, визнати наявність повноважень (компетенції) Кабінету Міністрів України щодо видання розпорядження від 04.09.2015р. №882-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної авіаційної служби України» на підставі Акту службового розслідування Національного агентства України з питань державної служби від 17.07.2015р., просить ОСОБА_2 який не є суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах, а відтак у задоволенні вказаної позовної вимоги третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, слід відмовити.

Крім того, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про зобов'язання Кабінету Міністрів України та Державної авіаційної служби України утриматись від будь - яких дій щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, оскільки в межах судового розгляду справи підтверджено законність звільнення останнього з посади.

Водночас, в частині позовної вимоги ОСОБА_2 про зобов'язання Кабінету Міністрів України та Державної авіаційної служби України утриматись від прийняття на керівні посади в центральних органах виконавчої влади ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, з огляду про наступне.

Як вже судом зазначалось, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Однак, з матеріалів справи не вбачається факт порушення прав чи інтересів ОСОБА_2 з боку Кабінету Міністрів України та Державної авіаційної служби України, а дана позовна вимога є фактично вимогою на майбутнє. Водночас, вказана вимога третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору виходить за межі доказування у даній справі, з огляду про що у суду відсутні правові підстави для її задоволення.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цілому.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної авіаційної служби України про визнання протиправними та скасування розпорядження і наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії, - відмовити повністю.

В задоволенні позовних вимог третьої особи, з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Державної авіаційної служби України про визнання повноважень, зобов'язання утриматись від вчинення дій, - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.А. Качур

Судді В.М. Данилишин

В.І. Келеберда