Постанова № 57780665, 16.05.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

16 травня 2016 р. №820/1119/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

при секретарі судового засідання - Корнієнка А.Д.,

за участі:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення суми,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Прокуратури Донецької області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправними дії Прокуратури Донецької області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 15.07.2015 по 13.10.2015 включно відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру";

- стягнути з Прокуратури Донецької області на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 45871 (сорок п'ять тисяч вісімсот сімдесят одна) гривня 94 копійок за період з 15.07.2015 по 13.10.2015 включно відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру";

- зобовязати Прокуратуру Донецької області відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн.;

- стягнути з Прокуратури Донецької області моральну шкоду в розмірі 15000 грн.;

- стягнути з Прокуратури Донецької області несплачену ОСОБА_1 суму вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно вимог ст. 43 КзпП у розмірі 10003,50 грн.;

- стягнути з Прокуратури Донецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належних позивачу сум при звільненні з 13.10.2015 по день фактичного розрахунку в сумі 65022,75 грн.;

- стягнути з Прокуратури Донецької області повну суму безпідставно утриманих з ОСОБА_1 заробітної плати профвнесків з 2007 року по 2015 рік у розмірі 5487,31 грн..

В обґрунтування позову зазначив, що до жовтня 2015 року працював в Прокуратурі Донецької області, 13.10.2015 року був звільнений зі своєї посади у звязку з ліквідацією, реорганізації органу прокуратури, в якому позивач обіймав посаду, на підставі п.9 ч. 1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру". 22.10.2015 року позивачу була виплачена заборгованість із заробітної плати за жовтень 2015 року, та компенсація за невикористані відпустки. Однак, на думку позивача, до теперішнього часу роботодавцем не була виплачена належна позивачу сума вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно вимог ст. 43 КЗпП України. Також позивач зазначив, що за час роботи в прокуратурі Донецької області з його заробітку прокуратурою Донецької області безпідставно проводились утримання у вигляді внесків до профспілки в сумах від 50 грн. до 150 грн. щомісячно. З огляду на те, що позивач не писав заяви про утримання з заробітної плати профвнесків, вважає, що вказані суми були утримані безпідставно.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, вказав на обґрунтованість та законність дій відповідача, а тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У запереченнях на адміністративний позов зазначив, що вимоги ОСОБА_1 щодо виплати вихідної допомоги (ст.44 КЗпП України) та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (ст.117 КЗпП України) суперечать чинному законодавству з огляду на те, що до прокурорів не застосовуються норм КЗпП України, які регулюють відносини звільнення, такі відносини регулюються виключно Законом України «Про прокуратуру». Представник відповідача вказав, що виплату вихідної допомоги за ст.44 КЗпП України передбачено лише при звільненні з підстав, передбачених ст.ст.36, 38-41 КЗпП України. Разом з цим, позивача звільнено за Законом України "Про прокуратуру", у звязку з чим права на отримання вихідної допомоги у нього не виникло.

Також представник відповідача зазначив, що вимоги про стягнення профспілкових внесків також є безпідставними з огляду на те, що ОСОБА_1 з липня 2007 року перебуває у незалежній професійній спілці працівників прокуратури Донецької області. На підставі заяви ОСОБА_1 з липня 2007 року з його заробітної плати щомісячно утримувалися профспілкові внески. Як учасник профспілки, ОСОБА_1 щорічно отримував новорічні подарунки на дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 У липні 2015 року набрав чинності Закону України "Про прокуратуру", на підставі якого створено новий орган регіональну прокуратуру, проведено реструктуризацію та ліквідацію колишньої прокуратури. У звязку з цим, працівникам прокуратури запропоновано заново надати заяви про утримання професійних внесків з заробітної плати. Від ОСОБА_1 такої заяви не надійшло, у звязку з чим з липня 2015 року утримання профспілкових внесків з його заробітної плати припинено.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з січня 2015 року працював у прокуратурі Донецької області на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні, запобігання і протидії корупції у сфері транспорту.

Наказом Генерального прокурора України №41ш від 15.07.2015 управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні, запобігання і протидії корупції у сфері транспорту прокуратури Донецької області ліквідовано.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, у звязку із змінами в організації виробництва і праці (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України), а саме у звязку з ліквідацією органу, в якому обіймав посаду позивач, останнього 10.08.2015 попереджено про звільнення. Одночасно ОСОБА_1 запропоновано вакантні у прокуратурі посади, від яких позивач відмовився (рапорт про переведення на запропоновані посади не надав).

В матеріалах справи міститься рапорт позивача про звільнення на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" з 13.10.2015 року.

Наказом прокурора Донецької області №1680к від 13.10.2015 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру".

Зі змісту вказаного наказу прокурора Донецької області вбачається, що відділу фінансування та бухгалтерського обліку було доручено провести з ОСОБА_1 повний розрахунок відповідно до чинного законодавства України.

З наявних матеріалів справи вбачається, що 22.10.2015 року з позивачем було проведено повний розрахунок, включаючи премії, надбавки та компенсацію невикористаної відпустки.

На думку позивача, при повному розрахунку йому не було виплачено заробітну плату у відповідності до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" та вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно вимог ст. 43 КзпП.

23.10.2015 року позивач звернувся до прокуратури Донецької області з листом щодо проведення повного розрахунку.

03.11.2015 року за вих.№11/1035-3329вих-15 Прокуратура Донецької області надала вичерпну відповідь на звернення позивача, в якій зазначила, що підстави для виплати вихідної допомоги відсутні, розрахунки проведені у повному обсязі.

Не погоджуючись із позицією та рішеннями відповідача, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.

По суті заявлених вимог суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Статтею 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 222 Кодексу законів про працю України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Водночас питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів визначено та урегульовано спеціальним законом - Законом України "Про прокуратуру".

З наведених норм вбачається, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України, особливості розгляду трудових спорів регулюються спеціальними нормами законодавства України, які є пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон України №1697-VII).

Зокрема, за ч. 3 ст. 16 Закону України "Про прокуратуру" в редакції закону № 1697 від 14.10.2014р., який набрав чинності 15 липня 2015р., прокурор може бути звільнений лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.51 ч.1 п.9 цього Закону прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду , або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Статтею 60 ч.1 п.1 Закону № 1697 встановлено, що прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо зокрема прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом пятнадцяти днів.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про застосування приписів трудового законодавства йдеться у спеціальному законі.

Згідно абз.3 п.1 розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року стаття 62, якою регламентовано внесення Вищою радою юстиції або Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів подання про звільнення прокурорів з посади, набирає чинності з 15 квітня 2016р., а відповідно до пп. 4 п. 5-1 Перехідних положень цього Закону до цієї дати прокурори призначаються та звільняються з посад особами, уповноваженими приймати такі рішення, без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Таким чином зазначеними нормами передбачено тимчасове спрощення одного з етапів процедури звільнення прокурорів - отримання подання відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії і цими нормами не виключене застосування спеціального порядку звільнення за Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року.

Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року у тому числі ч.1 ст. 46-2, якою передбачалось звільнення прокурорів за КЗпП України втратив чинність 15.07.2015 року на підставі п.1 пп.1 п.3 Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року.

У зв'язку з цим, на час звільнення позивача правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року були відсутні.

Враховуючи приписи ст. 60 Закону № 1697 суд зазначає, що попередження про звільнення є офіційним підтвердженням терміну (початку строку), з якого позивач дізнався про ліквідацію органу, в якому він працює, та з якого міг подати заяву про переведення на іншу вакантну посаду.

Таким чином, таке попередження є частиною процедури звільнення за Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року і збільшення відповідачем терміну попередження про звільнення, який встановлений ст.60 ч.1 п.1 цього Закону, не порушує прав прокурора та не доводить наявності підстав для звільнення в тому числі і за нормами КЗпП України.

Статтею 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні з підстав, передбачених ст.ст.36, 38-41 КЗпП.

Однак, позивача обґрунтовано звільнено лише з підстав та в порядку, передбачених Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р., а тому, оскільки цим Законом не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Прокуратури Донецької області несплаченої ОСОБА_1 суми вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно вимог ст. 43 КЗпП України у розмірі 10003,50 грн. є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

З огляду на те, що позовна вимога про стягнення з Прокуратури Донецької області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати належних позивачу сум при звільненні з 13.10.2015 по день фактичного розрахунку в сумі 65022,75 грн. є похідною від першої позовної вимоги, вона також не підлягає задоволенню.

Відносно позовних вимог про визнання протиправними дій Прокуратури Донецької області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 15.07.2015 по 13.10.2015 включно відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" та стягнення з Прокуратури Донецької області на користь ОСОБА_1 заборгованості по виплаті заробітної плати у розмірі 45871 (сорок п'ять тисяч вісімсот сімдесят одна) гривня 94 копійок за період з 15.07.2015 по 13.10.2015 включно відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру", суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" посадовий оклад прокурора регіональної прокуратури встановлюється пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури (з 01 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат) з коефіцієнтом 1,2.

Разом з цим, ст.ст.8, 13 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, які фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

За п.4 ч.5 ст.7 Закону України "Про прокуратуру" єдність системи прокуратури України забезпечується фінансуванням прокуратури виключно з Державного бюджету України.

Крім того, п.9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет на 2015 рік" установлено, що норми і положення ст.81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообовязкового державного соціального страхування.

Закон України про Державний бюджет регулює відносини у сфері формування та використання державних ресурсів на конкретний фінансовий рік. Виключно цим Законом визначаються будь-які видатки органів державної влади на власні потреби, їх розмір і цільове спрямування. Тобто, норми Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік" з виплати заробітної плати є спеціальними щодо Закону України "Про прокуратуру", оскільки ним врегульовано порядок державного фінансування на конкретний рік.

Конституційність аналогічних положень Закону про Державний бюджет визнано Конституційним Судом України у рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011.

Таким чином, виплата прокурорам заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку у 2015 році мала здійснюватися у порядку та розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" визначено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури. Так, додатком №2 до Постанови посадовий оклад прокурора прокуратури області визначено у розмірі 1576 - 1688 грн.

Посадовий оклад ОСОБА_1 визначено у розмірі 1667 грн. (відповідає зазначеній Постанові). На підставі цього окладу ОСОБА_1 нараховано і виплачено заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку.

Таким чином, суд приходить до висновку що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Відносно позовної вимоги про стягнення з Прокуратури Донецької області повної суми безпідставно утриманих з ОСОБА_1 заробітної плати профвнесків з 2007 року по 2015 рік у розмірі 5487,31 грн., суд зазначає наступне.

З пояснень представника відповідача вбачається, що ОСОБА_1 з липня 2007 року перебуває у незалежній професійній спілці працівників прокуратури Донецької області.

На підставі заяви ОСОБА_1 з липня 2007 року з його заробітної плати щомісячно утримувалися профспілкові внески.

Як учасник профспілки, ОСОБА_1 щорічно отримував новорічні подарунки на дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

У липні 2015 року набрав чинності Закону України "Про прокуратуру", на підставі якого створено новий орган регіональну прокуратуру, проведено реструктуризацію та ліквідацію колишньої прокуратури.

У звязку з цим, працівникам прокуратури запропоновано заново надати заяви про утримання професійних внесків з заробітної плати.

Від ОСОБА_1 такої заяви не надійшло, у звязку з чим з липня 2015 року утримання профспілкових внесків з його заробітної плати припинено.

Представник відповідача вказав, що надати документи про участь ОСОБА_1 у профспілці на теперішній час не видається за можливе, оскільки вони зберігались в адміністративній будівлі прокуратури області у м. Донецьку, а у травні-липні 2014 року її захоплено незаконними збройними формуваннями (витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №42016050000000059).

При цьому суд зазначає, що участь ОСОБА_1 у профспілці підтверджується документами щодо отримання ним профспілкових подарунків у 2015 році (після розміщення прокуратури на незахопленій території).

Крім того, протягом вказаного часу ОСОБА_1 щомісячно отримував бухгалтерські виписки про суми нарахованих та утриманих коштів заробітної плати (копії виписок надано самим позивачем). Скарг або заяв про безпідставне утримання коштів від ОСОБА_1 не надходило.

Частиною 1 статті 243 КЗпП України передбачено, що відповідно до Конституції України та Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати професійні спілки з метою представництва, здійснення і захисту своїх трудових та соціально-економічних прав та інтересів, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі професійних спілок.

Згідно з ч.1 та ч.3 ст.249 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний сприяти створенню належних умов для діяльності первинних профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі, організації.

За наявності письмових заяв працівників, які є членами професійної спілки, власник або уповноважений ним орган щомісяця безоплатно утримує із заробітної плати та перераховує на рахунок професійної спілки членські профспілкові внески працівників відповідно до укладеного колективного договору чи окремої угоди в строки, визначені цим договором чи угодою. Власник або уповноважений ним орган не вправі затримувати перерахування зазначених коштів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що попри неможливість дослідження в судовому процесі безпосередньо заяви про утримання із заробітної плати членських профспілкових внесків, утримання з заробітної плати позивача проводились кожного місяця, позивачу було відомо про цей факт, заперечень щодо зазначених утримань від позивача під час роботи не надходило, отже дії відповідача щодо відрахування профспілкових внесків із заробітної плати позивача були узгодженими та правомірними.

З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо відшкодування та стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Положеннями ст.56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995р. №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Цю частину позовних вимог позивач мотивував тим, що не виплата належних йому сум розрахунку протягом кількох місяців поспіль (з жовтня 2015 року по теперішній час) поставила його в скрутне матеріальне становище, змусила шукати додаткових засобів до існування, що стало причиною переїзду в іншу місцевість (м. Харків), де він не має свого житла та родинних зв'язків. Вищезазначені обставини призвели до погіршення стосунків з його родиною, що в подальшому призвело до розлучення з дружиною.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок протиправної поведінки відповідача, не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується; не підтвердив наявність причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправним діянням відповідача.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Положеннями частини 1 статті 11 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень ст.94 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення суми відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 18.05.2016 року.

Суддя Полях Н.А.