Постанова № 57780027, 18.04.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2016 року 810/5774/15

Колегія суддів Київського окружного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Терлецька О.О., суддів: Кушнова А.О., Дудін С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Київській області, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа - Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України, про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и л а:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 ( далі- позивач) з позовом до Головного управління МВС України в Київській області (далі - відповідач-1), Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач-2), Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач-3), третя особа - Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України, в якому просить (з урахуванням змін позовних вимог):

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в Київській області від 06.11.2015р. № 591 о/с в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з посади старшого оперуповноваженого кримінальної міліції у справах дітей Славутицького міського відділу Головного управління МВС України в Київській області;

- зобов'язати МВС України поновити на роботі ОСОБА_1 на відповідній посаді в поліції та надати можливість продовжити відпустку по догляду за дитиною по досягнення нею трирічного віку, а у разі неможливості такого поновлення працевлаштувати ОСОБА_1 на рівнозначній посаді в іншому управлінні, відділі, відділенні, тощо, яке знаходиться в місті Славутич, що підвідомче Міністерству внутрішніх справ України.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач не дотримався правових процедур, встановлених пунктами 9,10,11 розділу XI Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон "Про Національну поліцію"), а тому, вважає, що звільнення зі служби, під час знаходження позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, є безпідставним та незаконним.

Заперечення відповідача-1, викладені письмово та підтримані в судовому засіданні, обгрунтовані тим, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" Закону "Про Національну поліцію". Оскільки позивач у визначений термін не подав до відповідача-1 відповідні рапорти, якими позивач мав виявити згоду на проходження служби у поліції, до того ж, був повідомлений у встановленому порядку про майбутнє можливе звільнення (за скороченням штатів), відповідач-1 вважає свої дії по звільненню позивача правомірними та законними та просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Відповідач-2, заперечуючи проти позову, вважає, що відсутні підстави для задоволення такого позову та просить відмовити в його задоволенні, оскільки пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» та додатку № 2 до неї Славутицький міський відділ Головного управління МВС України в Київській області (орган в якому проходив службу позивач) та Головне управління ліквідовано як юридичні особи публічного права. Вказує, що обов'язок для працевлаштування позивача відповідачем по справі, спеціальним законодавством, не передбачений, а оскільки позивач не був прийнятий до Національної поліції, тому він не вправі вимагати його працевлаштування у новоствореному органі.

У своїх письмових поясненнях третя особа підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити, оскільки відповідачами не взято до уваги та не дотримано того, що у випадку коли роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень (частина 3 статті 22 ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

В судове засідання сторони, повідомлені належним чином про дату, час та місце його проведення, не з'явились. Від позивача та третьої особи до суду надішли клопотання, в яких вони просять суд подальший розгляд справи здійснювати без їхньої участі в порядку письмового провадження, також додатково зазначили, що позов підтримують в повному обсязі. Інші учасники справи про причини нез'явлення суд не повідомили.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи вже відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, тому вирішив розгляд справи проводити в порядку письмового провадження на основі наявних у матеріалах справи доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач перебувала на службі в органах внутрішніх справ України з 12.03.2012. За період служби, працювала на посадах:

- 25.04.2013 - слідчого слідчого відділення Славутицького МВ ГУМВС України в Київській області;

- 10.04.2015 - інспектора сектору кадрового забезпечення Славутицького МВ ГУМВС Ураїни в Київській області;

10.04.2015 - 06.11.2015 - старшого оперуповноваженого кримінальної міліції у справах дітей Славутицького МВ ГУМВС України в Київській області.

З 22.04.2015 року знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тобто до 2018 року.

Верховною Радою України прийнятий 02.07.2015 Закон «Про Національну поліцію». Набрання чинності вищевказаного закону відтерміновано до 07.11.2015, що визначено розділом ХІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, однак пункти 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 цього розділу набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а опублікований цей Закон 06.08.2015 в газеті «Голос України». Тобто вказані пункти набули чинності 07.08.2015.

У жовтні 2015 року між позивачем та помічником начальника з кадрового забезпечення Славутицького MB ГУМВС України в Київській області майора міліції - Згурської Т.В. відбулась телефонна розмова, в якій остання запитала позивача, чи бажає вона проходити подальшу службу в поліції на рівнозначній посаді, у відповідь позивач виявила таке бажання.

24 жовтня 2015 року позивач прибула до Славутицького міського відділу та заповнила друковану анкету, де вона вказала, що згодна служити в Національній поліції України.

Міністерством внутрішніх справ України Наказом від 06.11.2015 №1388 про організаційно-штатні питання наказано: уважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України.

06 листопада 2015 року ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ України наказом ГУМВС України в Київській області від 06.11.2015р. № 591 о/с на підставі п. 64 «г» "Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ" через скорочення штатів.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши та оцінивши докази, що містяться у справі, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Законодавством про працю врегульовано трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ст. 3 Кодекс законів про працю України).

Відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку відбуття змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За наявності даних обставин розірвання трудового договору проводиться з обов'язковим додержанням передбаченого статтею 49-2 Кодексу законів про працю України порядку вивільнення працівників, відповідно до якого вони попереджаються про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. Одночасно роботодавець пропонує працівникові роботу на тому ж підприємстві, в тій самій установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю, а за відсутності роботи - іншу. При вивільненні працівника враховується його переважне право й перевага перед іншими у залишенні на роботі.

При цьому, звільнення за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, згідно до роз'яснень пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року №9, якщо дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, додержання власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, за наявності доказів щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника без його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Кабінет Міністрів України Постановою від 2 вересня 2015 р. № 641 вирішив: утворити Національну поліцію України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 р. № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" постановлено: утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції; ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обгрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що при ліквідації юридичної особи публічного права ГУ МВС у Київській області відповідачем-2 не дотримано всіх необхідних вимог законодавства України, що встановлюють процедуру ліквідації таких юридичних осіб.

Згідно з частинами другою та третьою статті 36 Кодексу законів про працю України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Частина 3 статті 8 Конституції України встановлює, що норми Основного Закону є нормами прямої дії.

Прямими нормами закону, а саме абзацами 1 та 5 статті 43 Конституції України передбачено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 2 статті 41 Кодексу законів про працю України, яка є загальною нормою права, передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 28 жовтня 2014 року в справі №21-484а14.

З пояснень представника відповідача-2 було встановлено, що Головне управління МВС України у Київській області не ліквідовано, а перебуває на стадії ліквідації, надане до суду рішення про скорочення штатів не містить вказівки на те, що скорочується посада саме позивача, також не надано представником відповідача-2 доказів того, що у новоутвореному органі відсутня аналогічна займаній позивачем посада.

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію", які є спеціальною нормою, що регулює такі правовідносини, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно до пункту 9 Розділу ХІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Аналіз зазначених норм законодавства приводить суд до висновку, що законодавцем спеціальними нормами визначено підстави для реалізації працівниками міліції свого права, передбаченого частиною 2 статті 41 Кодексу законів про працю України, це виявлення бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських. До того ж, суд наголошує на тому, що законодавством не визначено порядок чи чіткі вимоги до форми виявлення такого бажання. Доводи відповідача-1 про неви'явлення позивачем вказаного бажання, оскільки ним не подано відповідних рапортів та заяв, є безпідставними та законодавчо необгрунтованими.

З пояснень свідків, що були допитані в судовому засіданні, та самого позивача слідує, що ним таке бажання було виявлено, оскільки ним було подано до відповідача-1 анкету від 24.10.2015 року, в якій позивач власноруч виявив бажання проходити службу (працювати) в Національній поліції України.

Відповідно до пункту 10 Розділу ХІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Зважаючи на те, що позивачем була виявлена згода на проходження служби в поліції, що передбачена пунктом 9 Розділу ХІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію", суд дійшов висновку, що звільнення позивача, на підставі пункту 9 Розділу ХІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію", є незаконним.

Слід зазначити, що вказаний у цьому пункті тримісячний термін слід розуміти як строк, оскільки, відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України, строк - це певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а термін - це певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Пунктом 1 статті 255 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Зазначене приводить суд висновок, що оскільки тримісячний строк почав свій перебіг з дня набрання чинності Закону України "Про Національну поліцію", а саме 07.08.2015, тому закінчився він 06.11.2015 включно. Отже, вказані судом обставини дають підстави вважати, що до настання 07.11.2015 всі працівники міліції могли виявити бажання проходити служби в поліції, як наслідок, - звільнення позивача за скороченням штатів є передчасним.

Згідно із абз. 2 пункту 10 та пункту 11 Розділу ХІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію" вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Суд, аналізуючи зазначене, приходить до висновку, що право відповідача-2 на вивільнення працівників міліції на підставі "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію" (за скороченням штатів) настало лише 07.11.2015, тому 06.11.2015 року відповідач-2 мав право здійснювати вивільнення працівників міліції лише на підставі Положення та інших законів України, які були чинні у цей день.

До того ж, повного механізму скорочення атестованих працівників органів внутрішніх справ спеціальним законодавством не передбачено. У зв'язку з цим, відповідно до ст. 8 Цивільного кодексу України, при скороченні атестованих працівників органів внутрішніх справ у частині, яка не врегульована спеціальним законодавством, слід застосовувати аналогію закону, тобто використовувати правові акти, що регулюють подібні за змістом відносини (аналогія закону). Це відповідає вимогам рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби. Адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Враховуючи, що спеціальним Законом не оговорено порядок звільнення у зв'язку з скороченням штатів вагітних жінок, жінок, які знаходяться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, суд вважає, що підлягає застосуванню стаття 184 Кодексу законів про працю України.

Згідно з частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Пряма заборона на звільнення перелічених працівників протягом встановлених строків означає, що вони взагалі не можуть бути кандидатами на звільнення. Вони мають суб'єктивне право залишитися на роботі (крім випадків повної ліквідації підприємства) і питання про їх звільнення, якщо підприємство не ліквідовується, не може ставитися взагалі. Якщо підприємство ліквідується, допускається звільнення таких працівників з обов'язковим працевлаштуванням.

Суд підтримує позицію третьої особи з приводу того, що відповідачами не дотримано приписів частини 3 статті 22 ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", якою встановлено, що у випадку коли роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Оскільки відповідачем не надано до суду доказів стосовно вчинення ним будь-яких дій по данню третій особі інформації про майбутнє скорочення та/або проведення консультацій з цього приводу.

Виходячи з приписів статті 19 частини 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вже зазначалось, позивач виявила згоду про проходження подальшої служби в органах Національної поліції, однак не зважаючи на це відповідач-2 звільнив позивача через скорочення штатів. До того ж, під час судового розгляду судом було встановлено, що відповідач-2 не тільки не здійснив можливе переведення позивача в поліцію, а й не надав можливості такого переходу на підставі проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Тому суд, зважуючи на те, що відповідачем-1 при винесенні оскаржуваного наказу не дотримано меж та способу дій, передбачених йому законом, дійшов висновку про протиправність такого рішення, а тому вважає його таким, що підлягає скасуванню.

Водночас, згідно із статтею 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи, що Закон України "Про Національну поліцію України" набрав чинності 07.11.2015 року, разом з тим до моменту звільнення, а саме 06.11.2015 позивач не був прийнятий до новоутвореного центрального органу виконавчої влади - Національної поліції України, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, тому суд вважає позовну вимогу про працевлаштування позивача в Національну поліцію такою, що не може бути задоволеною.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Зазначене дає вагомі підстави вважати, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суду необхідно вийти за межі позовних вимог та поновити позивача саме на посаді старшого оперуповноваженого кримінальної міліції у справах дітей Славутицького міського відділу Головного управління МВС України в Київській області.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів

п о с т а н о в и л а:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в Київській області від 06.11.2015р. № 591 о/с в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з посади старшого оперуповноваженого кримінальної міліції у справах дітей Славутицького міського відділу Головного управління МВС України в Київській області.

3. Поновити старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого кримінальної міліції у справах дітей Славутицького міського відділу Головного управління МВС України в Київській області.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з посади старшого оперуповноваженого кримінальної міліції у справах дітей Славутицького міського відділу Головного управління МВС України в Київській області

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий Терлецька О.О.

Судді: Кушнова А.О.

Дудін С.О.