Рішення № 57775564, 17.05.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 144/265/16-ц Провадження № 22-ц/772/1722/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 23 Доповідач Іващук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючогоОСОБА_2,суддів:ОСОБА_3, ОСОБА_4, при секретаріОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу (далі - СВК) «Поділля» про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,

за апеляційною скаргою СВК «Поділля» на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 1 квітня 2016 року,

у с т а н о в и л а :

із зазначеним позовом ОСОБА_6 звернулася в суд 2 березня 2016 року.

Зазначала, що вона є власником земельної ділянки розташованої на території Стражгородської сільської ради, Теплицького району Вінницької області. Площа земельної ділянки 2,9461 га., що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 704031. 24 квітня 2009 року вона уклала з СВК «Поділля» договір оренди землі строком на 5 років. Даний договір було зареєстровано у відділі Держкомзему у Теплицькому районі за № 0523700040003516 16 січня 2012 року.

Вказала, що після закінчення дії договору оренди землі вона звернулась до орендаряСВК «Поділля» з проханням звільнити належну їй земельну ділянку, проте отримала відмову, з причин, що дія вищевказаного договору закінчується 16 січня 2017 року, оскільки договір оренди був зареєстрований 16 січня 2012 року. Вважаючи дії відповідача незаконними, позивач просила зобовязати СВК «Поділля» повернути їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,9461 га, кадастровий № 0523787200:01:000:0227 розташовану на території Стражгородської сільської ради Теплицького району Вінницької області.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 1 квітня 2016 року позов задоволено.

Зобовязано СВК «Поділля», ідентифікаційний код 30807942, вул. Шкільна, 5, с. Стражгород Теплицького району Вінницької області повернути ОСОБА_6 земельну ділянку площею 2,9461 га, кадастровий № 0523787200:01:000:0227 розташовану на території Стражгородської сільської ради, що належить їй на праві власності, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 704031.

Стягнуто з СВК «Поділля» на користь ОСОБА_6 понесені нею витрати в сумі 2551 грн. 20 коп.

У апеляційній скарзі СВК «Поділля», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до СВК «Поділля» про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки відмовити. Судові витрати покласти на позивача.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково виходячи із наступного.

У відповідності до положень статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Із оскаржуваного рішення суду вбачається, що таке рішення в частині основних вимог про звільнення земельної ділянки є по суті правильним і справедливим, а тому скасованим бути не може.

Судом першої інстанції встановлено і не заперечувалось сторонами, що ОСОБА_6 є власником земельної ділянки, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 704031, що розташована на території Стражгородської сільської ради, площа земельної ділянки 2,9461 га (а.с. 5).

24 квітня 2009 року ОСОБА_6 уклала з СВК «Поділля» договір оренди землі строком на 5 років. Договір оренди землі було зареєстровано 16 січня 2012 року у відділі Держкомзему у Теплицькому районі за № 052370004003516 (а.с. 6-9).

Встановлено, що відповідно до умов договору оренди землі позивач передала зазначену земельну ділянку СВК «Поділля». Судом також встановлено і не заперечується сторонами, що станом на 2016 рік СВК «Поділля» земельну ділянку позивача не обробляє.

Згідно з пунктом 43 Договору договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації. Невідємними його частинами є в тому числі акт приймання передачі обєкта оренди. Згідно пункту 37 договору дія договору оренди припиняється у разі закінчення строку на який його було укладено.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, як це вбачається із змісту рішення, що строк, на який було укладено договір оренди землі, закінчився 24 квітня 2014 року, а оскільки СВК «Поділля» добровільно не повертає земельну ділянку згідно з умовами договору, то порушене право ОСОБА_6 підлягає судовому захисту, шляхом зобовязання відповідача повернути земельну ділянку власнику.

Доводів про порушення судом норм матеріального і процесуального права, які дають підстави для скасування чи зміни судового рішення, апеляційна скарга не містить. Зазначені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновки суду першої інстанції.

Не можна визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд дійшов помилкових висновків, що строк оренди землі закінчився, оскільки договір набирає чинності з дня його державної реєстрації, яка відбулась 16 січня 2012 року, а тому строк договору оренди землі закінчується 16 січня 2017 року.

Колегія суддів вважає, що суд у цій частині дійшов правильного висновку, який ґрунтується на нормах матеріального права.

У своїх правових висновках у постановах від 19 лютого 2014 року (справа №6-162ц13) та від 18 грудня 2013 року ( справа №6-127цс13) Верховний Суд України вказав на те, що відповідно до частини першої статті 638 та статті 203 ЦК України моментом укладення договору є той момент, коли сторони договору дійшли згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріпивши підписами письмовий документ про це. Щодо державної реєстрації, то така реєстрація є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати момент укладення договору.

Відповідно до положення частини 2 статті 360-7 ЦК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Оскільки між сторонами виник спір про повернення орендованої земельної ділянки власнику і зокрема у цьому спорі винили спірні питання щодо розуміння положення закону про початок дії договору як його умови про початок фактичного використання орендованої земельної ділянки у сукупності з іншими умовами, зокрема з умовою про плату за оренду землі, то суд правильно врахував вказані висновки Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що наведені у апеляційній скарзі доводи є безпідставними і ґрунтуються на неправильному трактуванні положень закону, а тому висновки суду першої інстанції не спростовують.

Отже, рішення суду, в частині вирішених основних вимог про зобовязання повернути орендовану земельну ділянку, є правильним та справедливим і ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом із тим, не можна погодитись із рішенням суду в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, а саме в частині про компенсацію позивачу витрат на правову допомогу.

З доводами апеляційної скарги щодо неправильного визначення розміру судових витрат слід частково погодитись через наступне.

Так, згідно положення частини 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрат. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року N 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Відповідно до статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до вимог статей 84 та 88 ЦПК України, суд усупереч вимог закону не вимагав розрахунку витрат на правову допомогу від адвоката та визначаючи у рішенні його розмір у сумі 2000 грн. не навів розрахунку у судовому рішенні, що призвело до неправильного вирішення цього питання.

Колегія суддів перевіряючи рішення суду в частині розподілу судових витрат перевірила участь адвоката ОСОБА_7 у судових засіданнях та дійшла до висновку, що стягувана судом сума витрат на правову допомогу не відповідає положенням Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Згідно журналу судового засідання від 14 березня 2016 року адвокат ОСОБА_7 приймала участь у судовому засіданні в якості представника позивача 5 хвилин з 13 год. 35 хв. до відкладення розгляду справи 13 год. 40 хв.. (а.с.23). 1 квітня 2016 року, згідно журналу судового засідання, вона приймала участь у справі у судовому засіданні протягом 2 год. 13 хв. (з 11 год. 30 хв. до 13 год. 43 хв., а.с.28 ), а всього приймала участь у судових засіданнях тривалістю 2 год. 18 хв.

Згідно із статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1378 грн.

За наведених обставин розмір компенсації витрат на правову допомогу ОСОБА_6 становить 1267 грн. 76 коп. (1378 грн. / 40% = 551 грн. 20 коп. / 60 хв. * 138 хв. = 1267 грн. 76 коп.), а отже суд першої інстанції внаслідок порушення норм матеріального і процесуального права визначив розмір компенсації витрат на правову допомогу неправильно.

Відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини 1 статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Виходячи із цього, на користь ОСОБА_6 з відповідача підлягають стягненню понесені витрати на правову допомогу у розмірі 1267 грн. 76 коп. у звязку із чим стягувані оскаржуваним рішенням суду витрати у розмір 2000 грн. на правову допомогу підлягають зменшенню.

При поданні позивачем заяви сплачено судовий збір у розмірі 552 грн. при тому, що законом визначено розмірі судового збору у таких вимогах на час подачі заяві - 551 грн. 20 коп.

Всього позивач понесла судові витрати які підлягають компенсації - 2551 грн. 20 коп. (1267 грн. 76 коп. + 551 грн. 20 коп.)

За таких обставин та відповідно до положень статті 84 ЦК України та частини 1 статті 88 цього Кодексу оскаржуване рішення суду слід змінити, зменшивши розмір стягуваних з СВК «Поділля» на користь ОСОБА_6 витрат з 2551 грн. 20 коп. до 1818 грн. 96 коп.

У решті рішення суду підлягає залишенню без змін, як таке, що є правильним та справедливим і ухвалено в цій частині з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.3, 308, 309 ч.1 п.4, 313, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Поділля» задовольнити частково.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 1 квітня 2016 року у цій справі змінити, зменшивши розмір стягуваних з СВК «Поділля» на користь ОСОБА_6 витрат з 2551 (двох тисяч пятсот пятдесят однієї ) грн. 20 коп. до 1818 (однієї тисячі вісімсот вісімнадцяти) грн. 96 коп.

У решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: /підпис/ ОСОБА_2

/підпис/ ОСОБА_3

/підпис/ ОСОБА_4

Згідно з оригіналом

Суддя В.А. Іващук