Рішення № 57771504, 16.05.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/4123/15-ц

Провадження № 22-ц/779/746/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Веселов В. М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Вакарук В.М., Меленко О.Є.

секретаря Драганчук У.М.

з участю представника апелянта ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Коломийського міськрайонного суду від 11 лютого 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

03.09.2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 12.09.2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №2501/0906/12-138, згідно умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 48 000 доларів США з розрахунку 14% річних за користування кредитом на строк з 12.09.2006 року по 10.09.2016 року.

В забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором 12.09.2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір №2501/0906/12-137-Z-1, відповідно до якого ОСОБА_4 передала у іпотеку банку належне їй на праві власності майно, а саме: житловий будинок загальною площею 264,7 кв.м, житловою площею 183,2 кв.м, що знаходиться по вул. Моцарта, 4 в м. Коломия Івано-Франківської області; земельну ділянку площею 0,1 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться по вул. Моцарта, 4/1 в м. Коломия Івано-Франківської області; земельну ділянку площею 0,0375 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться по вул. Моцарта, 4/2 в м. Коломия Івано-Франківської області.

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, а ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях та набуває право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Оскільки ОСОБА_5 взяті на себе за кредитним договором зобовязання належним чином не виконує, то станом на 31.07.2015 року за ним наявна заборгованість в розмірі 293 524 грн., з яких тіло кредиту 217 345,51 грн., відсотки 76 178,48 грн.

Тому в рахунок погашення зазначеної заборгованості за кредитним договором позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме належні ОСОБА_4 житловий будинок загальною площею 264,7 кв.м, житловою площею 183,2 кв.м, що знаходиться по вул. Моцарта, 4 в м. Коломия Івано-Франківської області; земельну ділянку площею 0,1 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться по вул. Моцарта, 4/1 в м. Коломия Івано-Франківської області; земельну ділянку площею 0,0375 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться по вул. Моцарта, 4/2 в м. Коломия Івано-Франківської області, шляхом передачі права власності на вказаний предмет іпотеки ПАТ «Дельта Банк», та визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на зазначений предмет іпотеки.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 11 лютого 2016 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ПАТ «Дельта Банк» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне зясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає, що висновок суду про те, що до ПАТ «Дельта Банк» не перейшло право вимоги за іпотечним договором №2501/0906/12-137-Z-1 від 12.09.2006 року, укладеним між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_4, оскільки ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» додатково не уклали договір відступлення права вимоги іпотекодержателя за відповідним договором іпотеки та не зареєстрували відомості про таке відступлення у встановленому законом порядку, не ґрунтується на матеріалах справи. В справі містяться дані про те, що правочин щодо передачі позивачу права вимоги до відповідача, в тому числі і за договорами забезпечення, нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №№1306, 1307, що узгоджується з приписами ч. 1 ст. 513 ЦК України.

З наведених підстав апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задовольнити в повному обсязі.

У засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Представник відповідача ОСОБА_4 та третьої особи ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_4 є іпотекодавцем, і як майновий поручитель, відповідає перед кредитором в розмірі вартості іпотечного майна, а останнім не ставилось питання до боржника ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Крім того, розмір заборгованості не підтверджений належним доказом. Листом вимогою від 19.08.2015 року банк вимагав в позичальника сплати простроченої заборгованості в сумі 902,27 доларів США. Позичальник дану вимогу повністю виконав 15.10.2015 року і щомісячно 10 числа здійснює фіксовані платежі по 230,07 доларів США. Також ним сплачено на вимогу банку 6386,97 грн. неустойки. Щодо переуступки прав вимоги за іпотечним договором, то така не відбулась оскільки договір купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року нотаріально посвідчений та зареєстрований в державному реєстрі правочинів, а не в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Письмового доказу, який би підтверджував факт того, що ПАТ «Дельта Банк» є іпотекодержателем майна за договором іпотеки №2501/0906/12-137-Z-1 від 12 вересня 2006 року позивач суду не надав.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк», суд першої інстанції виходив з того, що в порушення вимог ч. 1 ст. 513 ЦК України, ч.ч. 2, 3 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» додатково не уклали договір відступлення права вимоги іпотекодержателя за відповідним договором іпотеки, не зареєстрували відомості про таке відступлення у встановленому законом порядку, тому у відповідності до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» до ПАТ «Дельта Банк» не перейшло право вимоги за договором забезпечення, укладеним ТОВ «Сведбанк» з відповідачем ОСОБА_4

Колегія суддів з таким висновком суду не погоджується з наступних підстав.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що 12.09.2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №2501/0906/12-138, згідно умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 48 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14% річних за весь час фактичного користування кредитом та кінцевим терміном погашення кредиту 10.09.2016 року (а.с. 7-10).

В подальшому договорами про внесення змін та доповнень термін кінцевого погашення змінено на 08.06.2020 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ВАТ «Сведбанк», та ОСОБА_4 12.09.2006 року був укладений договір іпотеки №2501/0906/12-137-Z-1, відповідно до якого ОСОБА_4 передала у іпотеку банку належне їй на праві власності майно, а саме: житловий будинок загальною площею 264,7 кв.м, житловою площею 183,2 кв.м, що знаходиться по вул. Моцарта, 4 в м. Коломия Івано-Франківської області, та належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 03.07.2006 року виконавчим комітетом Коломийської міської ради на підставі рішення №181 від 27.06.2006 року, та зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 06.07.2006 року; земельну ділянку площею 0,1 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 2610600000170040203, що знаходиться по вул. Моцарта, 4/1 в м. Коломия Івано-Франківської області, та належить іпотекодавцю на підставі держаного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №106074, виданого 16.01.2006 року Коломийською міською радою, та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за №010629700023; земельну ділянку площею 0,0375 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 2610600000170040204, що знаходиться по вул. Моцарта, 4/2 в м. Коломия Івано-Франківської області, та належить іпотекодавцю на підставі держаного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №106075, виданого 16.01.2006 року Коломийською міською радою, та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за №010629700022 (а.с. 24-28).

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» передав (відступив) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінив ПАТ «Сведбанк» як кредитора (став новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях та набув право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с. 42-48).

Згідно витягу з Додатку №1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами (Перелік прав вимоги за кредитами) між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 25.05.2012 року (а.с. 49), ПАТ «Сведбанк» передав ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитним договором №2501/0906/12-138 від 12.09.2006 року, договором іпотеки №2501/0906/12-137-Z-1 та договором поруки №2501/0906/12-138-Р-1. Загальна сума права вимоги, що відступається, згідно вказаного витягу становить 14 817,91 долар США.

Відповідно до довідки ПАТ «Дельта Банк» від 31.07.2015 року загальна заборгованість відповідача ОСОБА_5 станом на 31.07.2015 року складає 293 524 грн. (а.с. 32).

Відповідачем вказана сума заборгованості не спростована.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Такого порядку дотримано сторонами правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні. Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 42-48) Договір купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року, укладений між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк», посвідчений 25.05.2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №№1306, 1307. Згідно п. 1.1. даного Договору купівлі-продажу прав вимоги сторони визначили, що «права вимоги» означає всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) продавця у якості кредитора до позичальників за кредитними договорами, окрім права продавця на договірне списання коштів з рахунків позичальників, відкритих у продавця, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надавали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обовязків за кредитними договорами та договорами забезпечення.

Проте суд першої інстанції, всупереч вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, не зобовязав представника позивача надати суду інформацію з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек щодо реєстрації іпотеки - спірного обєкта нерухомого за вказаним договором відступлення прав вимоги.

Представник апелянта разом із заявою про усунення недоліків апеляційної скарги надав Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна, за даними яких житловий будинок по вул. Моцарта, 4 в м. Коломия Івано-Франківської області, земельна ділянка площею 0,1 га, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, по вул. Моцарта, 4/1 в м. Коломия Івано-Франківської області та земельна ділянка площею 0,0375 га, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, по вул. Моцарта, 4/2 в м. Коломия Івано-Франківської області, які є власністю ОСОБА_4, обтяжені забороною відчуження на підставі договору іпотеки від 12.09.2006 року та зареєстровані як іпотека на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк», іпотекодержателем значиться ПАТ «Дельта Банк».

Таким чином, суд першої інстанції, неповно з'ясував вказані обставини справи та дійшов помилкового висновку, що до ПАТ «Дельта Банк» не перейшло право вимоги за договором іпотеки №2501/0906/12-137-Z-1.

Більше того, судом також не встановлено тих фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення справи.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

З аналізу наведених норм слідує, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Умови п. 12 іпотечного договору №2501/0906/12-137-Z-1 від 12.09.2006 року (а.с. 24-31) кореспондуються з вказаними нормами матеріального права. В п. 12 договору сторони погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється за вибором іпотекодержателя: за рішенням суду (п. 12.1.); у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (п. 12.2.); згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене в п.п. 12.3.1. та 12.3.2. цього договору (п. 12.3.).

Відповідно до абз. 1 п.п. 12.3.1. іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої у цьому підпункті п. 12.3. договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому, вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за ціною, що буде визначена на підставі висновку незалежного експерта субєкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом субєкта оціночної діяльності.

Більше того, в абз. 3 цього ж підпункту іпотечного договору сторони узгодили, що з розумінням змісту ст. 37 Закону України «Про іпотеку» вони свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п. 12.3. цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобовязання.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Саме до цього зводиться правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-1851цс15.

Таким чином, суд першої інстанції в порушення вимог ст. 213 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи, не встановив тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення та не застосував ті норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також допустив не відповідність висновків суду обставинам справи, що в силу п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Разом з тим, Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення. По суті встановленого в апеляційній інстанції в позові ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 слід відмовити.

На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 16 ч. 2, 1054, 526, 610, 611, 589 ч. 2, 512 п. 1 ч. 1, 513, 514 ЦК України, ч. 3 ст. 33, ч. 3 ст. 36, ст. ст. 37, 38 Закону України «Про іпотеку», ч. 4 ст. 10, ст. ст. 212 214 ЦПК України, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 11 лютого 2016 року скасувати, ухваливши нове рішення.

В позові Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Вакарук В.М.

ОСОБА_7