Рішення № 57771201, 16.05.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3585/16 Справа № 205/1274/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2016 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Петешенкової М.Ю., Пономарь З.М.

при секретарі - Черкас Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

20 лютого 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із зазначеним позовом за яким просив суд стягнути із ОСОБА_2 на їх користь суму заборгованості у розмірі 25 590,09 доларів США, що за курсом 15,78 відповідно до службового розпорядження НБУ від 21.01.2015 року, складає 403 811,69 грн. та судові витрати по справі. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03 квітня 2008 між сторонами було укладено кредитний договір № DNI0GK00000179, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 40 000,00 доларів США, терміном користування до 04.04.2018 року. Позивач свої зобовязання виконав, - кредит надав. Але, станом на 21.01.2015 року заборгованість за кредитом становить 25 590,09 доларів США, що за курсом 15,78 відповідно до службового розпорядження НБУ від 21.01.2015 року, складає 403 811,69 грн., з якої: заборгованість за кредитом 21 729,29 доларів США; заборгованість по процентам 1 738,73 доларів США; заборгованість по комісії 133,69 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором 754,72 доларів США; штраф (фіксована частина) 15,84 доларів США; штраф (процентна складова) 1 217,82 доларів США. Оскільки відповідач здійснювати погашення заборгованості за кредитним договором не бажає, позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2015 року ухвалено: позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити; стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DNI0GK00000179 від 03.04.2008 року в розмірі 25 590,09 доларів США, що за курсом 15,78 відповідно до службового розпорядження НБУ від 21.01.2015 року, складає 403 811,69 грн., з якої: заборгованість за кредитом 21 729,29 доларів США; заборгованість по процентам 1 738,73 доларів США; заборгованість по комісії 133,69 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором 754,72 доларів США; штраф (фіксована частина) 15,84 доларів США; штраф (процентна складова) 1 217,82 доларів США; стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у сумі 3 654,00 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2016 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», районний суд виходив з того, що 03 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») було укладено кредитний договір № DNI0GK00000179, відповідно до умов якого банк зобовязався надати позичальнику кредит, на строк з 03.04.2008 року по 04.04.2018 року, у вигляді непоновлювальної лінії в сумі 44 857,15 доларів США, на наступні цілі: 40 000,00 доларів США на купівлю нерухомості, а також 4 857,15 доларів США на сплату страхових платежів, у випадках та в порядку, передбачених п. п. 2.1.3., 2.2.7. даного договору, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,04% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,96% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.7.2. даного договору. Однак, в порушення умов договору, відповідач свої зобовязання належним чином не виконав, допустивши прострочення повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого його заборгованість перед банком, станом на 21.01.2015 року становить 25 590,09 доларів США, що за курсом 15,78 відповідно до службового розпорядження НБУ від 21.01.2015 року, складає 403 811,69 грн., з якої: заборгованість за кредитом 21 729,29 доларів США; заборгованість по процентам 1 738,73 доларів США; заборгованість по комісії 133,69 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором 754,72 доларів США; штраф (фіксована частина) 15,84 доларів США; штраф (процентна складова) 1 217,82 доларів США. Таким чином, аналізуючи в сукупності наявні по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованим, в повному обсязі доведеними з його боку та підлягають задоволенню, внаслідок чого слід стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором № DNI0GK00000179 від 03.04.2008 року в розмірі 25 590,09 доларів США, що за курсом 15,78 відповідно до службового розпорядження НБУ від 21.01.2015 року, складає 403 811,69 грн.

Проте погодитись із такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки суд неправильно застосував матеріальний закон та порушив норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом першої інстанції вказані вимоги закону не враховані.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний зясувати чи порушені права позивача, оскільки суд розглядає справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1 ст. 15 ЦПК), із зазначених обставин позову необхідно визначити характер спірних правовідносин і закон, який необхідно застосувати до цих правовідносин, а саме: здійснити аналіз та оцінку доказів у справі, тобто обґрунтувати висновки суду щодо задоволення позову або відмови у задоволенні позову (ст.ст. 212, 213 ЦПК).

Проте зазначеним вимогам ухвалене судом рішення не відповідає.

Суд першої інстанції узагалі належним чином не з'ясував характер та суть заявлених вимог, не перевірив, чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги; не дав належної правової оцінки зібраним доказам.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цимКодексом.

Зясування підстави позову має суттєве значення для встановлення судом фактів матеріально-правового значення для вирішення спору по суті.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та не розяснив позивачу його право надати докази позову з огляду на обраний ним спосіб захисту порушеного права, а саме: дострокове стягнення кредитних коштів.

Стягуючи кредитну заборгованість, суд першої інстанції визначив пеню та штраф у доларах США, при цьому не звернув уваги на таке.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, пені за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами України.

Отже, пеня, штраф може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України гривні.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення відповідно до п.п.1-4 ч.1 ст. 309 ЦПК України з наступних підстав.

Спірні правовідносини виникли між сторонами щодо дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів встановила та це підтверджується матеріалами справи, що 03 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № DNI0GK00000179, відповідно до умов якого банк зобовязався надати позичальнику кредит, на строк з 03.04.2008 року по 04.04.2018 року, у вигляді непоновлювальної лінії в сумі 44 857,15 доларів США, на наступні цілі: 40 000,00 доларів США на купівлю нерухомості, а також 4 857,15 доларів США на сплату страхових платежів, у випадках та в порядку, передбачених п. п. 2.1.3., 2.2.7. даного договору, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,04% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,96% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.7.2. даного договору (а.с.10-13).

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданого позивачем суду, відповідач має заборгованість станом на 21.01.2015 року у сумі 25 590,09 доларів США, що за курсом 15,78 відповідно до службового розпорядження НБУ від 21.01.2015 року, складає 403 811,69 грн., з якої: заборгованість за кредитом 21 729,29 доларів США; заборгованість по процентам 1 738,73 доларів США; заборгованість по комісії 133,69 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором 754,72 доларів США; штраф (фіксована частина) 15,84 доларів США; штраф (процентна складова) 1 217,82 доларів США (а.с.4-8).

Як зазначає ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі та це підтверджується матеріалами справи, що влітку 2014 року при черговій сплаті щомісячного платежу, йому повідомили, що реквізити для сплати змінились, але на вимогу надати документальне підтвердження цьому, йому було відмовлено та жодних документів не надано.

На його мобільний телефон ПАТ «Акцент-Банк» направив СМС-повідомлення, що за вказаним кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» відступив право вимоги ПАТ «Акцент-Банк» та рекомендовано сплачувати кредитні кошти саме ПАТ «Акцент-Банк» на його рахунок.

Згідно п. 2.3.9. кредитного договору, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк», передача інформації третім особам щодо заборгованості позичальника, стану його майна, можлива лише за умови порушення позичальником умов договору.

Згідно п. 2.3.10. вказаного кредитного договору відступлення права вимоги за даним договором третім особам можливе лише за умови письмового повідомлення позичальника протягом 5-ти днів після такого відступлення.

Оскільки позичальником не були порушені умови кредитного договору, він вчасно і в повному обсязі сплачував кредитору кредитні кошти відповідно до умов договору, ніяких офіційних повідомлень/попереджень від ПАТ КБ «ПриватБанк» він не отримував, то для зясування обставин відступлення права вимоги за його кредитним договором він звернувся із заявами до ПАТ КБ «ПриватБанк» та до ПАТ «Акцент-Банк» в червні 2014 року з наступними питаннями: «чи здійснювалася ПАТ КБ «ПриватБанк» відступлення права вимоги за договором будь-яким третім особам. Якщо так, та кому саме, а також на підставі якого договору та коли саме? Чи повинен він сплачувати будь-які кошти за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № DNI0GK00000179 ПАТ «Акцент-Банк»? У звязку з якими обставинами він не був попереджений про передачу його особистих даних про заборгованість та склад його майна, а також про відступлення права вимоги третім особам» (а.с. 65-66).

Як вбачається з листів ПАТ КБ «ПриватБанк» від 02.07.2014 року № 20.1.0.0.0./7-20140619/4251 та ПАТ «Акцент-банк» від 30.07.2014 року №20.1.0.0.0./7-20140624/210, які наявні в матеріалах справи (а.с. 67-70), ПАТ КБ «ПриватБанк» 15.09.2008 року відступило право вимоги за кредитним договором № DNI0GK00000179 від 03 квітня 2008 року ПАТ «Акцент-банк».

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК Україникредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК Українипередбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 517 ЦК Українипервісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Таким чином, наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов'язання первинному кредитору належним.

При цьому неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора (ст. ст. 516, 613 ЦК України).

В звязку із зазначеним ПАТ КБ «ПриватБанк» у порушення вимог договору не надав відповідачу належного письмового повідомлення про відступлення права вимоги ПАТ «Акцент-Банк» протягом 5-ти днів після такого відступлення та підтверджуючих документів та звернувся з даним позовом до суду.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ПАТ КБ «ПриватБанк» категорично заперечувала щодо відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором ПАТ «Акцент-Банк», або іншій особі.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» в судовому засіданні визнала, що вказаний лист від 02.07.2014 року № 20.1.0.0.0./7-20140619/4251 ПАТ КБ «ПриватБанк» направив відповідачу на його звернення за № 138180 від 19.06.2014 року (а.с.67-68), однак зазначила, що обставини відступлення права вимоги за кредитним договором в цьому листі вказані помилково.

Відповідно до умов кредитного договору від 03 квітня 2008 року сторони встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів з 21 по 28 число кожного місяця відповідно до графіка погашення кредиту (Додаток № 2) у розмірі 612,12 доларів США (п.8.1 кредитного договору), останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк до 21 березня 2018 року у розмірі 702,66 доларів США. Кредит наданий з 03 квітня 2008 року по 04 квітня 2018 року (а.с.12 зв.-14).

Аналізуючи докази у справі, колегія суддів дійшла висновку, що у позивача не було підстав для звернення до суду щодо дострокового стягнення кредитних коштів за вказаним кредитним договором відповідно до п.2.3.3 цього договору, оскільки встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами у справі, що відповідач належним чином виконував умови вказаного кредитного договору і сплачував кредитні кошти відповідно до умов кредитного договору і не мав поточної заборгованості за кредитним договором до 02 липня 2014 року (а.с.8), тобто до виникнення обставин з вини позивача щодо направлення помилкового письмового повідомлення 02.07.2014 року відносно змінення зобовязань відповідача у звязку з відступленням права вимоги іншому банку та, крім того, у відповідності до зазначеного пункту 2.3.3. а) кредитного договору не встановлено судом та не обґрунтовано в позовній заяві виникнення подій за якими банк має право зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобовязань за цим договором у повному обсязі (а.с.10 зв.-11).

За правилами ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обіг або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною другою статті 1050та статтею 1052 ЦК Українипередбачено, що позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, у разі прострочення повернення чергової частини позики та сплати процентів, або у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 614 ЦК України ч.1 - особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договоромабо законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; ч.2 - відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до вимог статті 613 ЦК України, зокрема: ч.1 - кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавствачи випливають із суті зобов'язанняабо звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку; ч.2 - якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Зі змісту вказаної норми випливає, що у разі якщо боржник доведе, що не виконав грошове зобов'язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало і в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу).

Таким чином, ураховуючи суть кредитних зобов'язань, факт введення позичальника в оману кредитором щодо відступлення права вимоги за кредитним договором іншому банку та не виконання вимог ст. 517 ЦК України, що передбачено умовами пункту 2.3.10. укладеного між сторонами кредитного договору, та породжує для кредитора обов'язок вчинити необхідні для цього дії протягом визначеного строку договором. Ухилення від учинення таких дій зумовлює виникнення прострочення з боку кредитора.

Колегія суддів встановила, що відповідач не знав до судового засідання в суді апеляційної інстанції, що відступлення права вимоги за кредитним договором в дійсності не мало місця, і що лист позивача із обставинами відступлення права вимоги за кредитним договором ПАТ «А-Банк» є помилковим, у звязку з чим відповідачем доведено суду, що він не виконував грошові зобовязання перед позивачем з липня 2014 року через прострочення кредитора, а тому відповідач звільняється від відповідальності щодо дострокового повернення кредиту.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки підстав для дострокового стягнення кредиту не встановлено, як і не встановлено порушення прав позивача за спірними кредитними правовідносинами, і тому колегія суддів вважає, що необхідно відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

На підставі ст. 88 ЦПК України ч.5, - якщо суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення то відповідно змінює розподіл судових витрат.

У разі відмови у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати йому не відшкодовуються. Понесені судові витрати апелянтом по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 4 019, 40 грн. підлягають стягненню з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь апелянта ОСОБА_2

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2015 року - скасувати з ухваленням нового рішення.

Відмовити у задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) судовий збір у сумі 4019, 40 грн. (чотири тисячі девятнадцять гривень 40 копійок)

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді З.М. ОСОБА_3 Петешенкова