Рішення № 57770121, 18.05.2016, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/2055/16- ц

провадження 2/201/1248/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Дашкевич Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради про припинення договору оренди земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 15 лютого 2016 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 міської ради про припинення договору оренди земельної ділянки, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що рішенням міськради від 31 жовтня 2007 року відповідачу була надана в оренду земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: вул. Дзержинського, 23 і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:03:328:0186, цільове використання підприємницька та інша діяльність. 11 грудня 2007 року між сторонами було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки. На цій земельній ділянці знаходилися споруди, що належали позивачу на праві власності. Але 14 січня 2010 року на підставі договору купівлі - продажу будівель та споруд, договору купівлі - продажу нежитлових приміщень, договору купівлі - продажу комплексу, договору купівлі продажу будівель та споруд відповідно право власності на вказані будівлі та споруди, нежитлові приміщення та комплекс за адресою: м. Дніпропетровськ, Жовтневий район, вул. Дзержинського, 23 перейшли до ТОВ «Індастріал Білдінг Компані». Вказане було зареєстроване в передбаченому законом порядку. Позивач звернувся з заявою до ОСОБА_2 міської ради, враховуючи наведені факти, просив розірвати укладений договір оренди земельної ділянки. На це ним було отримано відповідь про відмову в розірванні договору оренди земельної ділянки у звязку з начебто ненаданням повного пакету документів необхідних для підготовки проекту рішення міської ради про розірвання договору оренди та запропоновано звернутися до суду. Позивач вважає вказане протиправним. Запропонував добровільно вирішити спір, отримано відмову, є спір, У звязку з чим позивач був вимушений звернутись до суду з вказаним позовом та уточнивши предмет спору, просив припинити з 15 січня 2010 року договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: вул. Дзержинського, 23 і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:03:328:0186, укладений між позивачем та відповідачем 11 грудня 2007 року, задовольнивши уточнені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 міськради позовні вимоги фактично не визнав, вказавши на те, що дійсно з позивачем було укладено договір оренди земельної ділянки та факт відчуження позивачем будівель і споруд не підтверджує того, що ці будівлі і споруди знаходилися саме на цій земельній ділянці, поставлене позивачем питання повинна вирішувати тільки сесія міськради, а не суд, а до міськради позивач не звертався, він також не має правових підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки в односторонньому порядку, не зясовано на сьогодні ким фактично використовується вказана земельна ділянка. Всі істотні умови договору вони виконали, письмове розяснення цього позивачу було, порушень відносно позивача допущено не було. Ніяких інших зобовязань відносно позивача на себе не брали і не беруть, будь-якої шкоди позивачу не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і не можливим їх задоволення та просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Зясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи субєкта власності - народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику. Такий висновок випливає з положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 80, 84, 123, 124,127, 128 ЗК, якими врегульовано порядок розпорядження землею.

Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад належить, у тому числі розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до Кодексу; вирішення земельних спорів на підставі п.12 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні міські ради.

Ст. 13 Конституції України визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, які знаходяться в межах території України, є обєктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до виключної компетенції міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Статтею 123 Земельного кодексу України визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та, зокрема, встановлено, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди землі (стаття 124 вказаного Кодексу).

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону України «Про оренду землі»).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту реєстрації цього права та посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 міською радою ОСОБА_1 рішенням № 197/22 від 31 жовтня 2007 року була надана в оренду земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: вул. Дзержинського, 23 і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:03:328:0186, цільове використання підприємницька та інша діяльність. 11 грудня 2007 року між ОСОБА_2 міською Радою, що діє на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в особі заступника міського голови ОСОБА_3 (орендодавець) та громадянином України ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (орендар) було укладено договір оренди землі (договір), посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 2895, зареєстрований у ДМВ ДРФ «Центра» ДЗК, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 17 грудня 2007 року за № 040710400771. Відповідно до п 1.1. орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: вул. Дзержинського, 23 (Жовтневий район) і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:03:328:0186. Підставою укладення зазначеного договору є те, що 27 червня 2007 року ОСОБА_2 міською радою було винесено рішення № 146/16 та № 197/22 від 31 жовтня 2007 року, відповідно до п. 1 було вирішено затвердити проект відведення земельної ділянки і передати земельну ділянку площею 0.1615 (кадастровий номер 1210100000:03:328:0186) в оренду строком на п'ятнадцять років громадянину ОСОБА_1 по фактичному розміщенню нежитлових приміщень за адресою: м. Дніпропетровськ, Жовтневий район, вул. Дзержинського, 23 які належали ОСОБА_1 на праві приватної власності, на підставі договорів купівлі - продажу посвідчених 08 серпня 2007 року приватним нотаріусом ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_5, за реєстром № 5478, 5479 зареєстровані в Реєстрі права власності на нерухоме майно за № 19809707, № 19809691, на підставі договору купівлі - продажу посвідченого 23 лютого 2006 року, приватним нотаріусом ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстром № 351, зареєстровано в Реєстрі права власності на нерухоме майно за № 14039753, Свідоцтва про право власності, видане виконавчим комітетом ОСОБА_2 міською радою 28 січня 2008 року.

14 січня 2010 року на підставі договору купівлі - продажу будівель та споруд, договору купівлі - продажу нежитлових приміщень, договору купівлі - продажу комплексу, договору купівлі продажу будівель та споруд посвідчених приватним нотаріусом ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованих у реєстрі за №№ 173, 146, 182, 164 відповідно право власності на будівлі та споруди, нежитлові приміщення та комплекс за адресою: м. Дніпропетровськ, Жовтневий район, вул. Дзержинського, 23 перейшли до Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріал Білдінг Компані», ідентифікаційний номер - 34885920. 29 січня 2016 року за вх. № 36/343 позивач звернувся з заявою до ОСОБА_2 міської ради, враховуючи наведені факти, просив розірвати укладений договір оренди земельної ділянки. 05 лютого 2016 року за вих. № 6/13-2/2 позивачем було отримано відповідь про відмову в розірванні договору оренди земельної ділянки, у звязку з начебто ненаданням повного пакету документів необхідних для підготовки проекту рішення міської ради про розірвання договору оренди та запропоновано звернутися до суду. Позивач вважає вказане протиправним. Запропонував добровільно вирішити спір, отримано відмову, є спір, в добровільному порядку спір не вирішено, тому позивач вимушений звертатися з позовом до суду.

Суд вважає вказані позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ст. 152 ЗК України 1. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. 2. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. 3. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Зі змісту статті 13 Закону України «Про оренду землі» вбачається, що це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави.

Згідно ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 31 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі припиняється в разі, між іншим, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці, законом. До особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда (ч. З ст. 7 Закону України «Про оренду землі»).

Частина друга статті 158 Земельного кодексу України встановлює, що: «виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб».

Закон України «Про оренду землі» в ч. З, 4 ст. 31 встановлює, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Згідно ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого зона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до ст. 32 Земельного Кодексу України, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Суд при вирішенні спору бере до уваги норми ст. 13, 142 Конституції України, якими передбачено виключне право органу місцевого самоврядування від імені територіальної громади самостійного розпорядження землею, яка є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, оскільки доходи від її використання є складовими у формуванні доходів місцевого бюджету.

Позивач звертався до відповідача з питанням розірвання, припинення договору оренди спірної земельної ділянки, але в нього навіть не прийняли документи для цього, надавши відповідь про додаткові документи, хоча ці документи всі є у відповідача (стосовно оренди землі), а вимагати інші документи неправомірно.

Позивач має правові підстави для дострокового припинення, розірвання договору оренди земельної ділянки та виходить з того, що перехід права власності на обєкти, розташовані на орендованій земельній ділянці, до другої особи, є підставою для дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки (ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 31 Закону України «Про оренду землі).

Нормами ст. 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено право на дострокове розірвання договору оренди землі за рішенням суду у разі невиконання сторонами обовязків передбачених ст.ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження обєкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах визначених Земельним кодексом України та іншими законами України; згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що сторони в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, сторони могли б в передбаченому законом порядку скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі відповідачем цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають обєктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й природні якості землі. Тому якщо власник або співвласник будинку зведенням будівель і споруд погіршує права решти учасників спільної власності чи інших осіб, у тому числі погіршує для них екологічну ситуацію, то вони відповідно до ст. ст. 55, 124 Основного Закону та інших актів законодавства мають право заявляти в суді вимоги до знесення цих будівель і споруд (незалежно від того, зводились вони з відповідного дозволу чи без нього) або усунення допущених порушень іншим шляхом.

Не може суд прийняти до уваги незгоду відповідача з позовом, оскільки вона спростовується вищенаведеним і обєктивно нічим не підтверджено.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які інші домовленості і зобовязання стосовно відповідача по можливо незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього, предмета спору, а відповідач цього не довів, можливе твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобовязань стосовно позовних вимог є припущенням.

При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити і припинити договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: вул. Дзержинського, 23 і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:03:328:0186, укладений між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 міською радою 11 грудня 2007 року, який (договір) посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 2895, зареєстрований у ДМВ ДРФ «Центра» ДЗК, запис у Державному реєстрі земель від 17 грудня 2007 року за № 040710400771 - з 15 січня 2010 року.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги знайшли своє обєктивне підтвердження в ході судового засідання і підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 12, 13, 14, 19, 41, 55, 124, 142, 144 Конституції України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 632, 651-654 ЦК України, ст. ст. 2, 80, 84, 120, 121, 123, 124, 127, 128, 141, 152, 211, 212, 377 ЗК України, ст. ст. 1, 7, 21, 31, 32 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 10, 11, 209, 212-216, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Припинити договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: вул. Дзержинського, 23 і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:03:328:0186, укладений між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 міською радою 11 грудня 2007 року, який (договір) посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 2895, зареєстрований у ДМВ ДРФ «Центра» ДЗК, запис у Державному реєстрі земель від 17 грудня 2007 року за № 040710400771 - з 15 січня 2010 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя