Ухвала суду № 57768095, 11.05.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/5131/15 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.

Провадження № 22-ц/783/848/16 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді - Копняк С.М.,

суддів - Кабаля І.І., Струс Л.Б.,

при секретарі - Юзефович Ю.І.,

за участю представника апелянта - Ковальчук Х.Я.,

представника ОСОБА_6 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_5 до Львівської міської ради про визнання права оренди земельної ділянки та зобов»язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 звернулися в суд з позовом до Львівської міської Ради. Просили ухвалити рішення, яким визнати за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 право оренди на земельну ділянку, розташовану у АДРЕСА_1, площею 1586 кв.м., на умовах визначених договором оренди від 11.07.2003р., укладеним між Львівською міською Радою та Закритим акціонерним товариством Спеціалізоване управління по будівництву ліній електропередачі, засобів та споруд зв'язку «МОНТАЖБУДЗВ'ЯЗОК» та зобов'язати Львівську міську Раду укласти з позивачами Договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, площею 1586 кв.м., на умовах визначених Договором оренди від 11.07.2003р., укладеним між Львівською міською Радою та попереднім землекористувачем Закритим акціонерним товариством Спеціалізоване управління по будівництву ліній електропередачі, засобів та споруд зв'язку «МОНТАЖБУДЗВ'ЯЗОК».

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 23 листопада 2015р. позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_5 задоволено повністю.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач - Львівська міська Рада оскаржила таке в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення суперечить вимогам матеріального та процесуального законодавства. Зокрема, зазначає, що відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 12, 116 Земельного кодексу України міська рада вирішує відповідно до законодавства питання регулювання земельних відносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів місцевого самоврядування. Вважає, що позивачам було необхідно звернутись з заявою на ім'я Львівського міського голови про погодження вибору місця розташування земельної ділянки з письмовою згодою землекористувача щодо вилучення з користування земельної ділянки, а саме необхідно було долучити нотаріально засвідчену письмову згоду ЗАТ «Спеціалізоване управління по будівництву ліній електропередачі, засобів та споруд зв»язку «Монтажбудзв'язок». Оскільки на даний час договір земельної ділянки від 11.07.2003 року, не припинено та не розірвано. В обгрунтування своєї позиції посилається на порядок, що передбачено рішенням Львівської міської Ради від 08.08.2014 р. № 605 «Про затвердження інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг, які надає Львівська міська Рада». Вважає, що питання переукладення договору оренди потребує погодження сесії Львівської міської Ради.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Судові витрати покласти на позивачів.

В судове засідання з'явилися представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_3 та представник Львівської міської ради - Ковальчук Х.Я. Позивачі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 - в судове засідання повторно не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, а тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції. До такого висновку колегія суддів дійшла з врахуванням наступних обставин.

За приписами ч.1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суд України у п.11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

Згідно із ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

На підставі ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 05 березня 2015 року, між ПАТ «Укргазпромбанк» та Приватним підприємством «Агенство земельних відносин» було укладено Договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами, відповідно до якого усі права вимоги за іпотечним договором від 09.01.2014 року перейшли до нового кредитора - ПП «АГЕНТСТВО ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН».

05 березня 2015 року на підставі Договору купівлі продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені у відповідності до статті 38 Закону України «Про іпотеку», укладеного між ПП «АГЕНТСТВО ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН» (Продавець) та ОСОБА_6, ОСОБА_5 (Покупці) до ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перейшло право власності, кожному на ? частки, на нежитлові приміщення, а саме: адміністративний будинок (літ.А-2) площею 502,9 кв.м., виробничий корпус (літ.Б-2) площею 394,0 кв.м., гаражний корпус (літ.В-1) площею 210, 5 кв.м., прохідну (літ.Г-1) площею 14,6 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 Відомості про нових власників нерухомого майно були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (копії витягів про реєстрацію права власності №34585338 від 05.03.2015р. та №34585429 від 05.03.2015р. ).

Як було встановлено судом, вказане нерухоме майно належало на праві власності попередньому власнику ОСОБА_9, який набув його у власність від ЗАТ Спеціалізоване управління по будівництву ліній електропередачі, засобів та споруд зв'язку «МОНТАЖБУДЗВ'ЯЗОК» на підставі договору дарування 45/100 ідеальних частин нежитлових приміщень та договору дарування 55/100 ідеальних частин нежитлових приміщень від 27.03.2013 року.

Зазначені приміщення розташовані на земельній ділянці площею 1586 кв.м., яка на даний час перебуває в оренді, згідно Договору оренди земельної ділянки від 11.07.2003 року, укладеного між ЗАТ Спеціалізоване управління по будівництву ліній електропередачі, засобів та споруд зв'язку «МОНТАЖБУДЗВ'ЯЗОК» та Львівською міською радою, строком на 15 років до 11.07.2018 року.

Враховуючи перехід права власності на нерухоме майно, 05.05.2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було направлено до Львівської міської ради спільну заяву «Про переукладення договору оренди землі».

05 червня 2015 року управлінням природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування Львівської міської ради було надано відповідь № 2403-3вих-1872 про відмову у розгляді звернення і вирішенні його по суті, у зв'язку з відсутністю копій технічних паспортів на нежитлові будинки зразка 1995 року та відсутністю письмової згоди попереднього землекористувача.

Зважаючи на ту обставину, що позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 набули право власності кожен по ? частці на нежитлові приміщення, а саме: адміністративний будинок (літ.А-2) площею 502,9 кв.м., виробничий корпус (літ.Б-2) площею 394,0 кв.м., гаражний корпус (літ.В-1) площею 210, 5 кв.м., прохідну (літ.Г-1) площею 14,6 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, колегія суддів погоджується з місцевим судом в тому, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" №1702-VI від 05.11.2009p.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 4 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Аналогічна норма закріплена у ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" , згідно з якою до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Згідно ч.1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

З наведеного вбачається, що у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Тобто, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я в установленому законом порядку, оскільки право попереднього власника або користувача припиняється в силу закону, без необхідності укладення додаткових угод чи інших актів та документів.

Договір оренди при цьому не припиняється в цілому, має місце заміна сторони в зобов'язанні.

Отже, норми земельного законодавства України передбачають перехід прав на земельну ділянку до набувача права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на відповідній земельній ділянці, однак, набувач прав на нерухомість має оформити права на землю, які перейшли до нього у встановленому законодавством порядку.

Відтак, як правильно встановив місцевий суд, у зв'язку з набуттям позивачами права власності на нежитлові приміщення, а саме на: адміністративний будинок (літ.А-2) площею 502,9 кв.м., виробничий корпус (літ.Б-2) площею 394,0 кв.м., гаражний корпус (літ.В-1) площею 210, 5 кв.м., прохідну (літ.Г-1) площею 14,6 кв.м., що розташовані на спірній земельній ділянці, до позивачів в силу ч. ч. 2, 4 ст. 120 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України перейшло право на оренду вказаної земельної ділянки на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

В процесі судового розгляду було встановлено, що спірна земельна ділянка є об'єктом права комунальної власності територіальної громади міста Львова.

Згідно з ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на їх території, зокрема, належить: розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.

Згідно з ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

В ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Виходячи з наведених норм закону вбачається, що загальна процедура набуття в оренду земельної ділянки комунальної власності фізичною або юридичною особою передбачає наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування, однак, норми ст. 120 Земельного кодексу України є спеціальними по відношенню до норм ст. ст. 116, 123, 124 Земельного кодексу України у контексті набуття прав на земельні ділянки державної або комунальної власності, оскільки норми ст. 120 Земельного кодексу України застосовуються лише у випадку набуття права власності на нерухомість, яка знаходиться на такій ділянці.

Таким чином, необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки.

Водночас, зобов»язання цього органу в судовому порядку укласти такий договір за відсутності зазначеного рішення є неможливим (крім випадку, передбаченого ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України), оскільки це порушило б його передбачену Конституцією виключну компетенцію.

Отже, в даному випадку існує певна колізія між загальною і спеціальною нормою права і, враховуючи принципи вирішення колізій, застосуванню підлягає саме спеціальна норма права.

А відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або в комунальній власності, у випадку набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду, розташовану на такій земельній ділянці, і яка перебуває в оренді, можливе без наявності щодо цього рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, оскільки названа ділянка вже була надана у користування ЗАТ «Спеціалізоване управління по будівництву ліній електропередачі, засобів та споруд звязку «Монтажбудзв'язок». У даному випадку до позивачів існуюче право оренди земельної ділянки переходить в силу закону, у зв'язку з набуттям позивачам права власності на нежитлові приміщення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 06.06.2011р. у справі №3-53гс11, від 19.06.2012р. у справі №3-30гс12, від 20.08.2013р. у справі №3-15гс13, від 13 квітня 2016р. у справі № 6-253цс16, які відповідно до ст.360-7 Цивільного процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

При цьому, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги Львівської міської Ради висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі є вірними та відповідають нормам як матеріального, так і процесуального права, ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення ухвалене судом на підставі наявних у справі доказів.

Висновки суду ґрунтуються на аналізі зібраних у справі доказів. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2015 року відсутні.

Керуючись ст.ст. 209 ч. 3, 303, 304, 307 ч. 1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Львівської міської ради - відхилити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Кабаль І.І.

Струс Л.Б.