Ухвала суду № 57761032, 18.05.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 373/892/15-ц Головуючий у І інстанції Свояк Д. В.Провадження № 22-ц/780/537/16 Доповідач у 2 інстанції Голуб С. А.Категорія 46 18.05.2016

УХВАЛА

Іменем України

18 травня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого : Голуб С.А.

суддів: Верланова С.М., Приходька К.П.

при секретарі : Дрозд Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Переяслав-Хмельницька міська рада Київської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання державного акту недійсним

встановила:

В березні 2015 року ОСОБА_3 пред»явила позов до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначала, що вона є власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4. Відповідач є суміжним землекористувачем . Відповідач розпочала реконструкцію будинку на своїй земельній ділянці при цьому частково захопивши вказаною будівлею територію земельної ділянки позивача площею 0,87 кв.м. Позивач зазначала, що відповідач проводить будівництво самовільно, без належних дозволів та погоджень.

Крім того, відповідач самовільно на земельній ділянці позивача площею 83,82 кв.м. зберігає належні їй будівельні матеріали.

Уточнивши позовні вимоги після отримання висновків судової будівельно-технічної експертизи, позивач просила зобов»язати ОСОБА_2 за її кошти усунути перешкоди в користуванні позивачем земельною ділянкою площею 0,0754 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, шляхом звільнення частини вказаної земельної ділянки площею 102,01 кв.м. від будівельних матеріалів; зобов`язати ОСОБА_2 за її кошти перебудувати самовільно зведену нею добудову до її будинку по АДРЕСА_1 таким чином, щоб дана добудова не створювала перешкод у користуванні земельною ділянкою позивачки за адресою: АДРЕСА_4, а саме шляхом проведення наступних ремонтно-будівельних робіт:

- демонтаж частини конструктивних елементів об`єкта будівництва, а саме частини конструктивних елементів приміщення зі сторони земельної ділянки по АДРЕСА_4: фундаменту, цоколю та зовнішніх стін приміщення на 1,40 м від спільної межі;

- влаштування нових конструктивних елементів на відстані 1,40 м, в тому числі: фундаменту, цоколю та зовнішніх стін приміщення;

- виготовлення належним чином затвердженого будівельного паспорта на реконструкцію житлового будинку.

ОСОБА_2 пред»явила в суді зустрічний позов до ОСОБА_3 посилаючись на те, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1, за яким закріплено земельну ділянку площею 755 кв.м., з яких 0,0387 га на підставі рішення Переяслав-Хмельницької міської ради передані їй в оренду. Прохання відповідача від 19.04.2005 до міської ради про передачу їй у користування сусідньої вільної земельної ділянки радою було відхилено, а ця земельна ділянка була передана у власність позивача..

При виготовленні оскаржуваного державного акту не було погоджено із відповідачем, як користувачем суміжної ділянки, межі земельної ділянки, що передавалась у власність позивача.

З наведених підстав просила суд визнати недійсним Державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0754 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_4.

Рішенням Переяслав-Хмельницького місьрайонного суду Київської області від 20 листопада 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_2 за її рахунок усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3 її земельною ділянкою площею 0,0754 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, шляхом звільнення частини вказаної земельної ділянки площею 102,01 кв.м. від будівельних матеріалів.

Зобов'язано ОСОБА_2 за її рахунок усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3 її земельною ділянкою площею 0,0754 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, шляхом перебудови самовільно зведеної добудови до її будинку по АДРЕСА_1 та приведення цієї добудови до параметрів, що відповідають вимогам ст. 79 Земельного кодексу України, Державних будівельних норм 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», у тому числі шляхом демонтування частини конструктивних елементів приміщення зі сторони земельної ділянки по АДРЕСА_4: фундаменту, цоколю та зовнішніх стін приміщення не менш ніж на 1,0 м. від спільної межі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду відповідач подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 і задовольнити її позов.

В доводах апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції не дав оцінки тому, що огорожа по межі була встановлена саме батьком позивача ОСОБА_4, а не відповідачем, а тому вона не могла порушувати межі. Не звернув уваги суд також на доводи відповідача про те, що будівництво будинку вона розпочала задовго до встановлення ОСОБА_4 огорожі по межі земельних ділянок, які були погоджені між сторонами та встановлені погоджувальною комісією по розгляду земельних спорів Переяслав-Хмельницької міської ради від 08.08.2008 року.

Також наголошує на тому, що суд прийшов до неправильних висновків по те, що відсутність її підпису на акті погодження меж земельної ділянки позивача свідчить про її погодження цих меж. Вказує, що будь-яких пропозицій щодо підписання акту погодження меж їй не надходило. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 пояснив, що відповідачу не пропонували підписати акт погодження меж, оскільки між ним та відповідачем склались неприязні стосунки.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка площею 0,0754 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, належіть позивачеві на праві власності відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 20.03.2012.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи 26.10.2015 №15-15 межі земельної ділянки по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 порушені: відповідачем проводяться роботи по реконструкції житлового будинку, при цьому частина конструктивних елементів (фундамент, цоколь, зовнішні стіни на висоту 1,7 м) новобудови знаходяться на земельній ділянці АДРЕСА_4 земельної ділянки АДРЕСА_4, яка зайнята конструкціями новобудови становить 0,33 кв.м.; зміщення межі в місці влаштування новобудови становить 0,4 м. площа зміщення межі між спірними ділянками (металевої сітки) під конструкції новобудови становить 0,87 кв.м.; на частині земельної ділянки по АДРЕСА_4 зі сторони АДРЕСА_5, на площі 102,01 кв.м. знаходяться будівельні матеріали гр. ОСОБА_2; з точки 10 до точки 12 спільна межа між сторонами по справі зміщується в сторону позивачки (в точці 11 це зміщення становить 0,3 м). Загальна площа зміщення межі між точками 10 та 11 становить 4,67 кв.м.

На земельній ділянці по АДРЕСА_4 знаходяться частина конструктивних елементів (фундамент, цоколь, зовнішні стіни на висоту 1,7м) об'єкта будівництва, що зводиться на суміжній земельній ділянці по АДРЕСА_1.

На земельній ділянці по АДРЕСА_1 знаходиться об'єкт будівництва, а саме: здійснюються роботи по реконструкції житлового будинку.

Вказаний об'єкт будівництва не відповідає вимогам архітектурно-будівельних норм і правил, а саме: ст. 79 ЗК України, ч. 1 ст. 376 ЦК України, ст.ст. 27, 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ч. 3 п. 3,25 ДБН360-92 «Містобудування Планування і забудова міських і сільських поселень, п. 1.4 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення».

Технічна можливість перебудови будівель, що побудовані з порушенням будівельних норм і правил існує при проведенні наступних ремонтно-будівельних робіт:

- демонтаж частини конструктивних елементів об'єкта будівництва, а саме частини конструктивних елементів приміщення зі сторони земельної ділянки по АДРЕСА_4: фундаменту, цоколю та зовнішніх стін приміщення на 1,40 м від спільної межі.

- влаштування нових конструктивних елементів на відстані 1,40 м, в тому числі: фундаменту, цоколю та зовнішніх стін приміщення;

- виготовлення належним чином затвердженого: будівельного паспорта на реконструкцію житлового будинку.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження законності розміщення нею на території земельної ділянки позивача будівельних матеріалів, а також доказів законності зведення нею добудови до будинку існують наявні перешкоди у користуванні позивачем її земельною ділянкою які чиняться відповідачем.

Також, зведення добудови відбувається із порушенням приписів ч.3 п.3.25 ДБН360-92 «Містобудування Планування і забудова міських і сільських поселень», тобто на відстані меншій 1 метра від бічної межі земельної ділянки відповідача.

З огляду на те, що позовні вимоги позивача до відповідача про зобов'язання останнього провести ремонтно-будівельні роботи з демонтажу частин конструктивних елементів об'єкта будівництва на 1,4 м. від спільної межі є такими, що виходять за межі порушених прав позивача у частині визначення відстані, ці позовні вимоги підлягають задоволенню лише у частині, передбаченій вищевказаними приписами законодавства.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що при розробці технічної документації на земельну ділянку АДРЕСА_4 проводилось встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі цієї земельної ділянки, що підтверджується копією відповідного акту від 09.07.2009, а також копією акту від 14.06.2009 відновлення меж та обстеження земельної ділянки, яка відповідно до рішення Переяслав-Хмельницької міської ради №69-31-У від 23.06.2009 відводиться громадянці ОСОБА_3, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_4.

В акті від 14.06.2009 зазначено, що «підпис землекористувача суміжної земельної ділянки гр. ОСОБА_2 в акті узгодження меж відсутній по причині відмови даного землекористувача від підпису в зв'язку зі складними недобросусідськими відносинами, які склались напротязі тривалого періоду за минулі роки».

Зазначене вказує на те, що погодження меж земельної ділянки по АДРЕСА_4 з суміжними власниками та землекористувачами відбувалось.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду виходячи з такого.

Оскільки сторони є суміжними землекористувачами і спір виник з приводу порушення меж земельних ділянок, при вирішення даного позову суду необхідно було встановити правовий статус земельних ділянок, якими користуються сторони, наявність чи відсутність встановлених межових знаків між земельними ділянками, факти порушення меж земельних ділянок, а також відповідність обраних сторонами способів захисту порушеного права вимогам законодавств.

Суд першої інстанції встановив, що позивач є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, який був виданий їй 20 березня 2012 року, а тому прийшов до обґрунтовано висновку про те, що її право на користування належною їй земельною ділянкою підлягає захисту.

Щодо права відповідача на користування земельною ділянкою, на якій знаходиться належний їй будинок та яка необхідна для її обслуговування, суд першої інстанції це питання детально не досліджував і в своєму рішенні не відобразив.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.10.2010 р. (а.с.122)

ОСОБА_2 при розгляді апеляційної скарги наголошувала на тому, що будинок був розділений між ним та її колишнім чоловіком. Однак на праві спільної сумісної власності будинок їм належав з 1988 року, оскільки набувався в період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу. Проте жодного доказу на підтвердження цих пояснень матеріали справи не містять.

Виходячи із наведеного, судова колегія не може перевірити статус земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2, а саме перехід права користування земельною ділянкою при переході права власності на будинок, відповідно до вимог земельного законодавства, яке діяло на час набуття будинку у власність.

Рішенням Переяслав-Хмельницької міської ради від 29 листопада 2012 року ОСОБА_2 наданий дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд АДРЕСА_1 орієнтовною площею 387 кв.м. (а.с.124)

Вказане рішення міської ради ОСОБА_2 не виконала, отже земельна ділянка їй не була надана в оренду, межі земельної ділянки не встановлювались. З наведеного випливає, що ОСОБА_2. фактично користується земельною ділянкою, яка знаходиться біля належної їй квартири АДРЕСА_1, яка є суміжною із земельною ділянкою позивача, однак в матеріалах справи відсутні дані про її площу та межі, а також не визначений правовий статус цієї земельної ділянки.

Разом із тим, оскільки сторони не заперечують, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є суміжними землекористувачами, ОСОБА_2 може ставити питання перед судом про порушення її прав землекористувача внаслідок отримання позивачем державного акту на право власності на земельну ділянку.

В залежності від вирішення питання щодо правомірності отримання позивачем правовстановлюючого документу на земельну ділянку, належить вирішення спору про усунення перешкод у користуванні цією земельною ділянкою, а тому колегія судів оцінює спочатку правильність висновків суду за зустрічним позовом.

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державної реєстрації, а відповідно до статті 126 ЗК України (в редакції на час отримання земельної ділянки позивачем) таким документом був державний акт, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

За положеннями глави 16 ЦК України правочин може бути визнано недійсним з підстав визначених законом. У випадку визнання недійсним правочину може бути визнано недійсними і правовстановлюючий документ, який посвідчує право власності на майно.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками; про визнання недійсними угод купівлі-продажу, дарування, застави, обміну, ренти земельних ділянок, договорів довічного утримання, за якими набувачеві передаються у власність земельні ділянки, укладених із порушенням встановленого законом порядку.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки (на час виникнення спірних відносин) визнавалися документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або цивільно-правових угод. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце уразі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Таку саму правову позицію було висловлено Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 26 вересня 2012 року (справа № 6-103 цс 12).

Відповідач обрала спосіб захисту її порушеного права на користування земельною ділянкою як визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. При цьому вона не оскаржує рішення Переяслав-Хмельницької міської ради № 169-18-5 від 29.11.2011 року, яким був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу. Фактично ОСОБА_2 вказувала у своєму позові, що при виготовленні цього проекту відведення і проведення кадастрової зйомки були порушені вимоги ст. 198 ЗК України і з нею не проводилось погодження меж земельної ділянки позивача, внаслідок чого і виникли спірні питання між нею та позивачем.

Дійсно, як вбачається із матеріалів справи, в акті погодження меж земельної ділянки позивача від 09 липня 2009 року відсутній підпис ОСОБА_2, як суміжного землекористувача . При цьому в акті зазначено, що вона була присутня при його складанні. ( а.с. 72)

Суд першої інстанції погодився із доводами позивача про те, що ОСОБА_2 відмовилась його підписувати, скільки між сторонами існували неприязні відносини.

Разом із тим, ОСОБА_2, в свою чергу, в порушення вимог ч.3 ст. 10 ЦПК України не спростувала цих доводів позивача не надала доказів і не просила суд сприяти у їх витребуванні на доведення тих обставин , що вказаний акт не відповідає дійсності і що вона не відмовилась його підписувати , а при його складані вона не була присутня взагалі.

Орган місцевого самоврядування, затвердивши проект відведення і передаючи у власність позивача земельну ділянку тим самим погодився із тим, що при складанні проекту відведення були дотримані вимоги земельного законодавства .

Виходячи із того, що оспорюваний відповідачем у зустрічному позові державний акт на право власності на земельну ділянку, що видавався ОСОБА_3 лише посвідчує її право власності на землю, а підставою набуття такого права відповідно до статті 116 ЗК України є рішення органу виконавчої влади, законність якого ніким не оспорюється і яке є чинним на час ухвалення рішення, у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_2

Жодного доводу, який би давав підстави для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 без визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, позовна заява не містила.

Таким чином, оскільки на час вирішення справи ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, вона може ставити питання перед судом про захист цього права.

Згідно ст.90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.152 ЗК України одним із способів захисту прав громадян на земельні ділянки є відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.

Згідно ст.212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі, без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. При поверненні самовільно зайнятих земельних ділянок, вони приводяться у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд. Приведення земельної ділянки у придатний для використання стан здійснюється за рахунок громадян, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Відповідно до ст.103 ЗК України власники земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

Відповідно до п.3.25* абзацу З ДБН 360-92** "Планування і забудова міських і сільських поселень" для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до сусідньої межі ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни слід приймати не менше 1,0м.

Суд першої інстанції встановивши, що відповідач проводить будівництво на межі земельних ділянок і з частковим (0,33 кв.м.) розташуванням будівлі на земельній ділянці позивача погодився з позивачем в тому, що її право на користування належною їй на праві власності земельною ділянкою підлягає захисту в обраний нею спосіб, а саме приведенням здійсненної відповідачем новобудови до вимог, які містяться в ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

Правильність цих висновків суду відповідач не спростувала. Посилання відповідача на те, що будівництво вона розпочала ще до отримання позивачем державного акту на право власності на земельну ділянку і в межах земельної ділянки, яка знаходилась в її користуванні не доводяться доказами, які приєднані до матеріалів справи. Матеріали справи не містять жодного доказу розмірів земельної ділянки яка знаходилась в користуванні відповідача, а також доказів встановлення меж цієї земельної ділянки. Тобто, відповідач розпочала реконструкцію належного їй будинку без встановлення меж земельної ділянки. яка знаходилась в її користуванні, що призвело до того, що розпочате нею будівництво частково розташоване на земельній ділянці позивача.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що на земельній ділянці позивача вона не зберігає будівельні матеріали, а там знаходяться залишки старого будинку, то вони також є голослівними і не підтверджуються доказами. Про знаходження на земельній ділянці позивача будівних матеріалів свідчить висновок експерта (а.с.154 зворот), а також встановлено судом першої інстанції, який проводив огляд земельної ділянки (а.с.157)

Судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, суд повно і всебічно встановив обставини справи, визначив правовідносини, які склались між сторонами і дав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити .

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді :