Постанова № 57758003, 12.05.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2016 р. Справа№ 910/32710/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Гончарова С.А.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Гройсберг К.М.

за участю представників

від позивача: не з'явилися

від відповідача: не з'явилися

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Українська охоронно-страхова компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2016 року

у справі № 910/32710/15 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ПЗУ Україна" (м. Київ)

до Приватного акціонерного товариства „Українська охоронно-страхова компанія" (м. Київ)

про стягнення 2 436 грн. 11 коп.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „ПЗУ Україна" з позовом до Приватного акціонерного товариства „Українська охоронно-страхова компанія" про стягнення з відповідача на користь позивача 2 436 грн. 11 коп.

Рішенням від 05.02.2016 року господарський суд міста Києва позовні вимоги задовольнив. Стягнув з АТ „УОСК" на користь ПрАТ „СК „ПЗУ Україна" страхове відшкодування в розмірі 2 436 грн. 11 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 218 грн., видавши наказ.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, АТ „УОСК" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з клопотанням про відновлення пропущеного строку на подачу апеляційної скарги та апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2016 року у справі № 910/32710/15 в повному обсязі та прийняти нове рішення у справі № 910/3270/15 про стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 650 грн. 51 коп.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 року АТ „УОСК" було відновлено строк на апеляційне оскарження, його апеляційна скарга була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 910/32710/15 у судовому засіданні за участю представників сторін.

В судове засідання 12.05.2016 року повноважні представники сторін не з'явилися. Позивач надіслав суду клопотання про розгляд справи за відсутності його представника, яка після обговорення судова колегія задовольнила. Відповідач про причини неявки своїх представників суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Позивач надіслав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти неї та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути скасовано частково з прийняттям нового рішення про відмову в позові в цій частині, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до довідки № 9320140 про дорожньо-транспортну пригоду та постанови Придніпровського районного суду міста Черкаси від 03.02.2014 року № 711/210/14-п, 17.12.2013 року о 15 год. 10 хв. по вул. Ільїна, 341 в м. Черкаси ОСОБА_4, керуючи автомобілем НОМЕР_1, при зміні напрямку руху не впевнився в безпечності та скоїв зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3.

Постановою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 03.02.2014 року № 711/210/14-п ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль НОМЕР_2.

Пошкоджений автомобіль був застрахований ПрАТ „СК „ПЗУ Україна" на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 16.12.2013 року серії АМ № 078102.

Як вбачається зі страхового акту від 22.01.2014 року № UA2013121700030/L01/01 позивачем встановлено факт настання страхового випадку та вирішено нарахувати страхове відшкодування на загальну суму 2 946 грн. 11 коп., з яких 1610 грн. 51 коп. - виплатити, а щодо 1 785 грн. 60 коп. - провести акт взаємозаліку на недоотриману страхову премію.

Зазначені кошти в розмірі 1 160 грн. 51 коп. позивачем були виплачені, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 23.01.2014 року № 19686.

На підтвердження факту проведення взаємозаліку позивачем було надано суду довідку від 21.12.2015 року № 146136/3 за підписом директора управління бухгалтерського обліку.

Статтею 27 Закону України „Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вбачається з матеріалів справи, транспортним засобом - автомобілем НОМЕР_1, який спричинив ДТП та заподіяв збитки автомобілю НОМЕР_2, керував ОСОБА_4

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність за шкоду заподіяну внаслідок експлуатації автомобіля НОМЕР_1, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві „Українська охоронно-страхова компанія", про що було укладено договір (поліс) № АС/2066833 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов'язання відшкодувати шкоду заподіяну, зокрема, майну третім особам під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу автомобіля НОМЕР_1, і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 29 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Звертаючись з даним позов до господарського суду міста Києва позивач заявив до стягнення 2 436 грн. 11 коп. в порядку суброгації.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про існування між позивачем та застрахованою ним особою правовідносин з регресу.

Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України „Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Підсумовуючи викладене, можна зробити наступні висновки:

1. Страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати з моменту заподіяння шкоди.

2. У зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.

Перехід права вимоги за наведеними нормами права (ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України „Про страхування") слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями ст. 1191 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що для її застосування необхідні дві умови:

1. Право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим.

2. Регрес має місце після припиненні зобов'язання з відшкодування шкоди.

Зважуючи на викладене, саме положеннями ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України „Про страхування" регулюються правовідносини між сторонами у справі, яка розглядається: позивач - ПрАТ „СК „ПЗУ Україна", виплативши страхове відшкодування потерпілому ОСОБА_3 за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів від 16.12.2013 року серії АМ № 078102, отримало від останнього права кредитора, а не регресу до АТ „УОСК", яке застрахувало цивільно-правову відповідальність власника автомобіля НОМЕР_1, перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу.

ПрАТ „СК „ПЗУ Україна" реалізувало своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до АТ „УОСК", оскільки за договором страхування відповідальності (Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") останнє надало згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.

Оскільки у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, а тому за таких обставин, які свідчать про перехід до страховика права вимоги, а не набуття ним такого права, то стягнення виплаченого страхового відшкодування має здійснюватися в порядку суброгації, а не регресу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 року зі справи № 3-303гс15 (№ 910/22731/14).

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, мотивував своє рішення тим, що обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів, визначених в страховому акті від 22.01.2014 року № UA2013121700030/L01/01 на загальну суму 2 946 грн. 11 коп. за вирахуванням франшизи 500 грн. За розрахунками місцевого господарського суду ця сума становить 2 436 грн. 11 коп.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідач вказує, що суд не здійснив вирахування розміру франшизи. Проте колегія суддів не погоджується з такими твердженнями позивача, оскільки з мотивувальної частини рішення вбачається, що місцевий господарський суд вирахував франшизу зі стягуваної суми у розмірі 510 грн., як зазначено в п. 5 договору (полісу) № АС/2066833 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Також в апеляційній скарзі відповідач стверджував про ненадання позивачем доказів взаємозаліку 1 785 грн. 60 коп.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Оскільки на підтвердження здійснення зарахуванням зустрічних однорідних вимог позивачем було надано довідку від 21.12.2015 року № 146136/3 за підписом директора управління бухгалтерського обліку, а не заяву, як це вимагає ст. 601 ЦК України, то колегія суддів вважає цей доказ неналежним, а позовні вимоги в цій частині недоведеними.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 104 ГПК України підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2016 року по справі № 910/32710/15 не відповідає чинному законодавству, винесене за невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи (щодо здійснення виплати на суму 1 785 грн. 60 коп. по взаємозаліку), а тому підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача 1 275 грн. 60 коп. (1785 грн. 60 коп. - 510 грн.) з прийняттям нового рішення про відмову в позові в цій частині.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Українська охоронно-страхова компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2016 року по справі № 910/32710/15 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2016 року по справі № 910/32710/15 скасувати в частині задоволення позову про стягнення з Приватного акціонерного товариства „Українська охоронно-страхова компанія" (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 145, ідентифікаційний код 23734213) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Артема, 40, ідентифікаційний код 20782312) 1 275 (одна двісті сімдесят п'ять) грн. 60 коп. страхового відшкодування та прийняти нове рішення про відмову в позові в цій частині.

3. В частині задоволення позову про стягнення з Приватного акціонерного товариства „Українська охоронно-страхова компанія" (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 145, ідентифікаційний код 23734213) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Артема, 40, ідентифікаційний код 20782312) 1 160 (одна тисяча сто шістдесят) грн. 51 коп. страхового відшкодування рішення залишити без змін.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства „Українська охоронно-страхова компанія" (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 145, ідентифікаційний код 23734213) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Артема, 40, ідентифікаційний код 20782312) 580 (п'ятсот вісімдесят) грн. 23 коп. судового збору за розгляд позовної заяви.

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Артема, 40, ідентифікаційний код 20782312) на користь Приватного акціонерного товариства „Українська охоронно-страхова компанія" (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 145, ідентифікаційний код 23734213) 701 (сімсот одна) грн. 55 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

6. Видачу виконавчих документів доручити господарському суду міста Києва.

7. Справу № 910/32710/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді С.А. Гончаров

В.В. Сулім