Рішення № 57757110, 12.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2016Справа №911/955/16За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Солодкий світ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові кондитерські технології»

про стягнення 68 381,28 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Сергієнко І.М. (представник за довіреністю від 26.01.2016р.);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Солодкий світ» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові кондитерські технології» (надалі також - відповідач) заборгованості по оплаті вартості поставленого обладнання в розмірі 68 381,28 грн., в тому числі 46 663,91 грн. основного боргу, 17 054,378 грн. пені та 4 663,00 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за Договором купівлі-продажу №326 від 16.03.2015р. в повному обсязі не виконав, повну вартість отриманої від позивача продукції у строки визначені Договором не оплатив.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.03.2016р. позовні матеріали Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Солодкий світ" було направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Листом від 23.03.2016р. позовні матеріали №911/955/16 було надіслано до Господарського суду міста Києва.

Проведеним 28.03.2016р. автоматизованим розподілом судових справ між суддями в Господарському суді міста Києва, дана справа була розподілена на суддю Морозова С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 26.04.2016р.

В судовому засіданні 26.04.2016р. в справі було оголошено відкладення до 12.05.2016р. у зв'язку з неявкою представника від відповідача.

В судове засідання 12.05.2016р. представник від відповідача не з'явився повторно, заяві та клопотань до суду не надіслав.

За висновками суду, Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові кондитерські технології» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст. 65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п. 11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 4 ст. 89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корпус 2-а.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 30.03.2016р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

До суду повернувся конверт з відміткою відділення поштового зв'язку «минув термін зберігання».

З приводу неявки відповідача в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п. 3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

В судовому засіданні 12 травня 2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2015 року між позивачем (продавець за Договором) та відповідачем (покупець за Договором) було укладено Договір купівлі-продажу №326 (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого позивач передає у власність, а відповідач приймає окремими партіями та оплачує продукцію, асортимент та кількість якої визначається на підставі письмової заявки, телефонограми відповідача чи за допомогою електронної пошти на кожну конкретну партію продукції, та відображається в накладній на дану партію, яка є невід'ємною частиною Договору.

Ціни на продукцію, що поставляється є договірними та вказуються в накладній, у відповідності до п. 1.1. на кожну конкретну партію. (п. 2.1. Договору).

Згідно з п. 2.2. Договору загальна сума Договору становить сумарну вартість всіх партій продукції, що поставлена позивачем та прийнятої відповідачем протягом строку дії даного Договору, на підставі накладних (п. 1.1. даного Договору).

Відповідач здійснює оплату за продукцію на умовах відстрочки платежу: через 60 календарних днів з моменту поставки. (п. 4.1. Договору).

Позивачем у відповідності до умов Договору було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 46 663,91 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, а саме:

- №ИМ-0002204 від 17.03.2015р. на суму в розмірі 26 575,00 грн.;

- №ИМ-0002638 від 08.04.2015р. на суму в розмірі 20 088,91 грн.

Продукція була прийнята відповідачем, що підтверджується підписами останнього і відбитками печатки на зазначених видаткових накладних.

У зв'язку з не проведенням відповідачем повної оплати вартості отриманої за Договором продукції позивач був змушений звернутись до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 ГК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Дослідивши умови укладеного між сторонами Договору, судом встановлено, що за своєю правовою природою він належить до договорів купівлі-продажу.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З врахуванням викладеного, беручи до уваги п. 4.1. Договору, обов'язок відповідача щодо проведення розрахунку за отриману продукцію повинен бути виконаний через 60 календарних днів з моменту поставки, а тому, з урахуванням вказаного, прострочення оплати вартості продукції за Договором у відповідача перед позивачем виникло:

- за видатковою накладною №ИМ-0002204 від 17.03.2015р. з 17.05.2015р.;

- за видатковою накладною №ИМ-0002638 від 08.04.2015р. з 08.06.2015р.

Оскільки, як підтверджено матеріалами справи, свої зобов'язання відповідач за Договором щодо повної оплати вартості обладнання в строк визначений Договором не виконав, то заборгованість останнього по оплаті вартості поставленого позивачем товару складає 46 663,91 грн.

Окрім того, існування зазначеної суми заборгованості в розмірі 46 663,91 грн. відповідачем підтверджено шляхом підписання з позивачем Акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.10.2015р. по 31.10.2015р.

Таким чином, з урахуванням викладеного, позовні вимоги в справі №9110/955/16 про стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 46 663,91 грн. є обґрунтованими.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 17 054,37 грн., розраховану за період з 07.06.2015р. по 29.02.2016р.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що за прострочення оплати на поставлені товари позивач має право стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Окрім того, згідно з нормою ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Перевіривши наведений позивачем в позовних матеріалах розрахунок суми пені, судом встановлено, що здійснений він невірно, а саме, без врахування положень ст. 232 ГК України, тобто за період більший ніж шість місяців, окрім того, нарахування пені відповідачем здійснювалось на загальну суму заборгованості, а не по кожній видатковій накладній окремо.

Судом встановлено, що вірним періодом нарахування сум пені за видатковою накладною №ИМ-0002204 від 17.03.2015р. є з 17.05.2015р. по 17.11.2015р., а за видатковою накладною №ИМ-0002638 від 08.04.2015р. - з 07.06.2015р. по 07.12.2015р.

Однак, розрахунок позивача, наведений в позовних матеріалах, починає свій відлік від дати 07.06.2015р., а у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи відповідного клопотання позивача про можливість суду виходити за межі позовних вимог згідно норм ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованим періодом нарахування пені за розрахунком суду є:

- за видатковою накладною №ИМ-0002204 від 17.03.2015р. - з 07.06.2015р. по 17.11.2015р.;

- за видатковою накладною №ИМ-0002638 від 08.04.2015р. - з 07.06.2015р. по 07.12.2015р.

Отже, здійснивши власний розрахунок сум пені за допомогою Інформаційно-правової системи «Ліга:Закон», суд зазначає, що обґрунтованою до стягнення з відповідача є сума пені в розмірі 11 745,04 грн. (6 412,95 грн. пені за видатковою накладною №ИМ-0002204 від 07.06.2015р. та 5 332,09 грн. за видатковою накладною №ИМ-0002638 від 08.04.2015р.), розрахована за вказані вище періоди.

Таким чином, вимоги позивача в справі №911/955/16 про стягнення з відповідача суми пені підлягають частковому задоволенню та стягненню суми пені в розмірі 11 745,04 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму штрафу в розмірі 4 663,00 грн.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Пунктом 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (див. постанову Верховного Суду України від 27.04.2012 та постанову Вищого господарського суду України від 12.06.2012 у справі №06/5026/1052/2011).

За прострочення оплати на поставлені товари позивач має право стягнути з відповідача 10% штрафу від простроченої суми. (п. 4.2. Договору).

Врахувавши зазначені вище норми, перевіривши наведений позивачем розрахунок суми штрафу, суд визнав його вірним та обґрунтованим, а тому позовна вимога в справі №911/955/16 про стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 4 663,00 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №911/955/16 підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача 46 663,91 грн. основного боргу, 11 745,04 грн. пені та 4 663,00 грн. штрафу.

Судовий збір позивача у розмірі 1 271,00 грн., пропорційно сумі задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові кондитерські технології» (код ЄДРПОУ 39183128, адреса: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корпус 2-А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська фабрика «Солодкий світ» (код ЄДРПОУ 31797841, адреса: 61066, м. Харків, вул. Ясенева, 6) суму основного боргу в розмірі 46 663,91 грн. (сорок шість тисяч шістсот шістдесят три гривни 91 копійка), суму пені в розмірі 11 745,04 грн. (одинадцять тисяч сімсот сорок п'ять гривень 04 копійки), суму штрафу в розмірі 4 663,00 грн. (чотири тисячі шістсот шістдесят три гривни 00 копійок) та суму судового збору в розмірі 1 271,00 грн. (одна тисяча двісті сімдесят одна гривна 00 копійок).

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.05.2016р.

Суддя С.М. Морозов