Рішення № 57756402, 12.05.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.05.16р. Справа № 904/2614/16

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АВКО", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область

до публічного акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ім. Дзержинського", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за договором №14-0112-02 від 20.01.2014р. на перевезення вантажу автомобільним транспортом та за договором №14-0113-02 від 20.01.2014р. на перевезення вантажу автомобільним транспортом

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № б/н від 04.04.16р.,

представник ОСОБА_2 - довіреність № б/н від 01.03.16р.;

від відповідача: представник ОСОБА_3 - довіреність № 13 від 29.01.16р.

СУТЬ СПОРУ:

07.04.2016р. товариство з обмеженою відповідальністю "АВКО", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 118075,00грн. основної заборгованості; 5903,75грн. пені; 4558,63грн. трьох відсотків річних; 54324,32грн. інфляційних втрат.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви від 06.04.2016р. за вих.№б/н ухвалою суду від 08.04.2016р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 10.05.2016р.

Суд оголошував перерву з 10.05.2016р. до 12.05.2016р.;

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 10.05.2016р.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 10.05.2016р.

12.05.2016р. господарський суд продовжив розгляд справи по суті.

Повноважний представник відповідача в судовому засіданні основний борг визнає, проти пені заперечує, також просить суд надати розстрочку.

Повноважні представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримують та наполягають на їх задоволенні, погоджується з пропуском позовної давності в частині стягнення пені, проти надання розстрочки заперечує.

Суд заслухав пояснення представників сторін щодо предмету позову.

В судовому засіданні дослідженні надані сторонами та наявні в матеріалах справи докази.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано. В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

В силу вимог статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 12.05.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

20.01.2014р. між товариством з обмеженою відповідальністю "АВКО" (далі по тексту - позивач, перевізник) та публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат" (далі по тексту - відповідач, замовник) укладено договір №14-0112-02 на перевезення вантажу автомобільним транспортом (далі по тексту - договір №14-0112-02 від 20.01.2014р.), відповідно до пункту 1.1 умов якого предметом визначено здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Перевізник зобов'язується доставляти ввірений замовником вантаж згідно транспортним заявкам замовника в пункт призначення для інвестиційного проекту "Реконструкція сортопрокатного цеху (1-ша черга)" в установлений договором строк та видати їх уповноваженій на отримання вантажу особі, а замовник зобов'язується оплачувати за перевезення вантажів визначену плату (пункт 1.2 договору №14-0112-02 від 20.01.2014р.).

Перевезення здійснюється на підставі письмових заявок замовника (далі по тексту - транспортні заявки) (пункт 2.1 договору №14-0112-02 від 20.01.2014р.).

Вантаж вважається прийнятим до перевезення з моменту підписання уповноваженою особою перевізника товаро-транспортної накладної (всіх екземплярів) (пункт 2.7 договору №14-0112-02 від 20.01.2014р.).

Пунктом 6.2 договору №14-0112-02 від 20.01.2014р. визначено, що оплату за перевезення замовник перераховує на поточний рахунок перевізника на умовах 100% по факту виконаних робіт (доставка вантажу на комбінат та вивантаження) протягом 10 банківських днів, на підставі виставленого рахунку на оплату та двостороннього акту виконаних робіт. В акті виконаних робіт вказується номер договору, по якому комбінатом була придбана продукція, яка перевозилася.

Договір вступає в дію з моменту підписання та діє до 31.12.2014р., але розповсюджується на взаємовідносини, які виникли з 02.01.2014р. При підписанні додаткових угод, змін та додатків до даного договору, кожна із сторін повинна вказати дату підписання (пункт 9.1 договору №14-0112-02 від 20.01.2014р.).

18.02.2014р. між сторонами укладено додаткову угоду №1 в якій сторони дійшли згоди викласти пункт 10 "Реквізити та підписи сторін" в новій редакції.

На виконання умов укладеного між сторонами договору №14-0112-02 від 20.01.2014р. позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв без заперечень та зауважень, що підтверджується підписаним представниками сторін актом здачі-приймання робіт №797 від 26.12.2014р. на суму 15390,00грн.

20.01.2014р. між товариством з обмеженою відповідальністю "АВКО" (далі по тексту - позивач, перевізник) та публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат" (далі по тексту - відповідач, замовник) укладено договір №14-0113-02 на перевезення вантажу автомобільним транспортом (далі по тексту - договір №14-0113-02 від 20.01.2014р.), відповідно до пункту 1.1 умов якого предметом визначено здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Перевізник зобов'язується доставляти ввірений замовником вантаж згідно транспортним заявкам замовника в пункт призначення для інвестиційного проекту "Реконструкція доменного цеху зі спорудженнями комплексу по підготовці та вдуванню ПУТ в доменні печі №1м;8;9;12" в установлений договором строк та видати їх уповноваженій на отримання вантажу особі, а замовник зобов'язується оплачувати за перевезення вантажів визначену плату (пункт 1.2 договору №14-0113-02 від 20.01.2014р.).

Перевезення здійснюється на підставі письмових заявок замовника (далі по тексту - транспортні заявки) (пункт 2.1 договору №14-0113-02 від 20.01.2014р.).

Вантаж вважається прийнятим до перевезення з моменту підписання уповноваженою особою перевізника товаро-транспортної накладної (всіх екземплярів) (пункт 2.7 договору №14-0113-02 від 20.01.2014р.).

Пунктом 6.2 договору №14-0113-02 від 20.01.2014р. визначено, що оплату за перевезення замовник перераховує на поточний рахунок перевізника на умовах 100% по факту виконаних робіт (доставка вантажу на комбінат та вивантаження) протягом 10 банківських днів, на підставі виставленого рахунку на оплату та двустороннього акту виконаних робіт. В акті виконаних робіт вказується номер договору, по якому комбінатом була придбана продукція, яка перевозилася.

Договір вступає в дію з моменту підписання та діє до 31.12.2014р., але розповсюджується на взаємовідносини, які виникли з 02.01.2014р. При підписанні додаткових угод, змін та додатків до даного договору, кожна із сторін повинна вказати дату підписання (пункт 9.1 договору №14-0113-02 від 20.01.2014р.).

18.02.2014р. між сторонами укладено додаткову угоду №1 в якій сторони дійшли згоди викласти пункт 10 "Реквізити та підписи сторін" в новій редакції.

На виконання умов укладеного між сторонами договору №14-0113-02 від 20.01.2014р. позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв без заперечень та зауважень, що підтверджується підписаними представниками сторін актами здачі-приймання робіт, а саме:

- акт здачі-приймання робіт №703 від 18.11.2014р. на суму 33820,00грн.;

- акт здачі-приймання робіт №728 від 28.11.2014р. на суму 28405,00грн.;

- акт здачі-приймання робіт №770 від 17.12.2014р. на суму 35720,00грн.;

- акт здачі-приймання робіт №798 від 26.12.2014р. на суму 27360,00грн.

Відповідач отримані від позивача роботи оплатив частково, у зв'язку з чим, станом на 11.02.2016р., заборгованість відповідача перед позивачем складає:

- за договором №14-0112-02 від 20.01.2014р. - 650,00грн.;

- за договором №14-0113-02 від 20.01.2014р. (за актом здачі-приймання робіт №703 від 18.11.2014р. на суму 33820,00грн.; за актом здачі-приймання робіт №728 від 28.11.2014р. на суму 20525,00грн.; за актом здачі-приймання робіт №770 від 17.12.2014р. на суму 35720,00грн.; за актом здачі-приймання робіт №798 від 26.12.2014р. на суму 27360,00грн.).

Загальна заборгованість відповідача перед позивачем складає 118075,00грн.

30.12.2015р. позивачем на адресу відповідача направлено претензію за вих.№1/16 від 11.02.2016р. з вимогою погашення заборгованості за договором.

Доказом направлення вказаної претензії на адресу відповідача є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та фіскальний чек від 30.12.2015р.

Відповідачем претензію залишено без відповіді та задоволення.

Враховуючи, що досудовий порядок вирішення спору не дав бажаних результатів позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Крім того, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист та повідомив наступне.

Відповідач визнав, що за договором №14-0112-02 від 20.01.2014р. обліковується заборгованість у розмірі 650,00грн., а за договором №14-0113-02 від 20.01.2014р. обліковується заборгованість у розмірі 117425,00грн.

В частині пені відповідач просить суд застосувати строк позовної давності.

Інфляційні втрати відповідач перерахував та стверджує, що позивач допустився помилки дійсною заборгованістю є 49080,98грн.

Відповідач просить суд розстрочити виконання рішення суду на три місяці посилаючись на той факт, що виробничо-господарська діяльність відповідача, як і інших металургійних підприємств України, починаючи з 2008 року та в цей час, здійснюється в надзвичайно складних умовах, які викликані, з одного боку, нестабільною кон'юнктурою ринку чорних металів, а з іншого - постійним зростанням цін на електроенергію, природний газ, а також зростання тарифів на залізничні перевезення - на внутрішньому ринку.

Негативно вплинула на виробничо-господарську діяльність підприємства і втрата господарських зв'язків з постачальниками сировини та матеріалів на Донбасі з причини проведення бойових дій на території Донецької та Луганської областей.

За підсумками 2015 року сума збитків відповідача склала 1389476грн.

У зв'язку з відсутністю достатнього об'єму грошових коштів відповідач не має змоги сплатити позивачеві одним платежем суму заборгованості.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважних представників позивача та відповідача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 118075,00грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем робіт підтверджується матеріалами справи, а саме актами здачі-приймання робіт, що містяться в матеріалах справи, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отримані роботи передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 6.2 договору №14-0112-02 від 20.01.2014р. та договору №14-0113-02 від 20.01.2014р., строк оплати робіт отриманих за актами здачі-приймання робіт є таким, що настав.

Дії відповідача про визнання боргу не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Доказів оплати робіт в сумі 118075,00грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначено в ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.5 договору №14-0112-02 від 20.01.2014р. та договору №14-0113-02 від 20.01.2014р. встановлено, що за несвоєчасну оплату виконаного перевезення, замовник оплачує перевізнику штрафну неустойку у вигляді пені, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування пені, від суми заборгованості оплати за кожен день прострочення до дня фактичної оплати.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за період з 29.04.2014р. по 27.10.2014р. на суму 849,37грн.

Відповідач зазначив про пропуск позовної давності в частині нарахування пені.

Позивач погодився з пропуском позовної давності в частині стягнення пені.

Господарський суд визнав обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача пені, однак враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності господарський суд задовольняє заяву відповідача та відмовляє позивачу у стягненні пені, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 4558,63грн.

Відповідач погодився з розрахунком позивача.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його вірним, а вимогу такими, що підлягає задоволенню.

Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційні втрати у розмірі 54324,32грн.

Відповідач вважає, що розмір інфляційних втрат складає 49080,98грн.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такими, що підлягає задоволенню.

Відповідно до п.7.1.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12р. за № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Пунктом 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12р. за № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Дослідивши заяву відповідача про розстрочку виконання рішення суду, господарський суд визнав її необґрунтованою, а отже такою, що не підлягає задоволенню.

Господарський суд визнав, що в неналежному виконанні відповідачем умов укладеного між сторонами договорів відсутня вина позивача, а зазначена заборгованість утворилася внаслідок господарської діяльності самого відповідача.

Господарський суд не вбачає винятковості випадку відповідача та враховуючи матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи заява не підлягає задоволенню.

Загальновідомою обставиною є наявність в економіці держави інфляційних процесів та економічної кризи, однак дотримуючись балансу інтересів сторін господарський суд вважає справедливим в задоволені заяви про розстрочку виконання рішення суду відмовити.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2654,33грн., з урахуванням того, що 96,77% позовних вимог позивача судом задоволено.

Згідно пунктом 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Керуючись ст.ст. 11, 202, 525, 526, 509, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського" (51925, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, вул.Соборна, 18-Б; ідентифікаційний код 05393043) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АВКО" (51909, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, 3-й Травневий провулок, буд.16; ідентифікаційний код 32944223) 118075,00грн. (сто вісімнадцять тисяч сімдесят п'ять грн. 00 коп.) основної заборгованості; 4558,63грн. (чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят вісім грн. 63 коп.) трьох відсотків річних; 54324,32грн. (пятдесят чотири тисячі триста двадцять чотири грн. 32 коп.) інфляційних втрат; 2654,33грн. (дві тисячі шістсот п'ятдесят чотири грн. 33 коп.) судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

В задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення суду відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

17.05.2016 року

Суддя ОСОБА_4