Ухвала суду № 57755579, 12.05.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2016 р.Справа № 820/858/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: Чалого І.С. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Апеляційного суду Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2016р. по справі № 820/858/16

за позовом ОСОБА_1

до Державної судової адміністрації України , Державної казначейської служби України , Апеляційного суду Харківської області

про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

26.02.2016 року, ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1, позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, Апеляційного суду Харківської області, в якому просила суд:

- визнати неправомірними дії Апеляційного суду Харківської області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільнення у відставку;

- зобов'язати Державну судову адміністрацію України, Державну казначейську службу України, Апеляційний суд Харківської області нарахувати і виплатити за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного Казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1), вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат, нарахованих за останньою посадою до 1 квітня 2014 року, у відповідності до ч.1 ст. 136 Закону України від 07.07.2010 року №2453 - VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 01.04.2014 року).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Зобов'язано Апеляційний суд Харківської області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат, нарахованих за останньою посадою до 1 квітня 2014 року, у відповідності до ч.1 ст. 136 Закону України від 07.07.2010 року №2453 - VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 01.04.2014 року).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Апеляційний суд Харківської області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2016 року у справі №820/858/16 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову про зобов'язання Апеляційного суду Харківської області нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було необґрунтовано задоволено позовну вимогу про здійснення на користь позивача виплати вихідної неоподаткованої допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою, оскільки на час звільнення позивача з посади судді були відсутні підстави для нарахування та виплати йому такої допомоги.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання 12.05.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є суддею у відставці, що підтверджується копією Постанови Верховної Ради України від 25.12.2014 року № 59-VІІІ.

5 листопада 2013 року, ОСОБА_1 звернулася до Вищої ради юстиції і Верховної ради України із заявами про відставку.

Заяви із відповідними матеріалами були направлені Апеляційним судом Харківської області на адресу Вищої ради юстиції 08.11.2013 року, відповідно до супровідного листа №03-41/201-вих.

Постановою Верховної Ради України від 25.12.2014 року № 59-VІІІ ОСОБА_1 було звільнено із посади судді у зв'язку із поданням заяви про відставку.

Наказом голови Апеляційного суду Харківської області від № 04-02/121-ос від 29 грудня 2014 року, відповідно до п. 9 частини 5 ст.126 Конституції України та ст. 38 КЗпП України, ОСОБА_1 було відраховано зі штату Апеляційного суду Харківської області.

ОСОБА_1 звернулась до Апеляційного суду Харківської області із заявою про нарахування і виплату вихідної допомоги згідно з ч.1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI.

Листом Апеляційного суду Харківської області за № 03-54/22312 від 17.02.2016 року у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги ОСОБА_1 було відмовлено з посиланням на втрату чинності ст. 136 Закону №2453 згідно із Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року №1166-VII і на відсутність відповідного фінансування в межах бюджетних асигнувань у 2016 році.

ОСОБА_1, вважаючи протиправними дії Апеляційного суду Харківської області, звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов'язати Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника бюджетних коштів, Державну казначейську службу України та Апеляційний суд Харківської області нарахувати і виплатити їй вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання Апеляційного суду Харківської області нарахувати і виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат, нарахованих за останньою посадою до 1 квітня 2014року, у відповідності до ч.1 ст. 136 Закону України від 07.07.2010 року №2453 - VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 01.04.2014 року).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з п. 14 ч.1 ст.92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури.

Відповідно до ч.1 ст.47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі по тексту - Закон України №2453) (в редакції чинній на момент подання позивачем заяви про відставку та розгляду такої заяви Вищою радою юстиції (грудень 2013 року) суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Частиною 1 ст.126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Частиною 4 ст.47 Закону України №2453 визначено, що незалежність судді забезпечується, зокрема: особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; недоторканністю та імунітетом судді; незмінюваністю судді; порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; правом судді на відставку.

Відповідно до ч.6 ст.47 Закону України №2453 визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Частиною ст.109 Закону України №2453 визначено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається ст.131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

При цьому, ч.3 ст.109 Закону України №2453 визначено, що заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Частиною 4 ст.109 Закону України №2453 передбачено, що суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку (ч.5 ст.109 Закону України №2453).

Відповідно до ч.1 ст.100 Закону України №2453 встановлено, що суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених ч.5 ст.126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Зокрема, п.9 ч.5 ст.126 Конституції України визначено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

В той же час, ч.1 ст.136 Закону України №2453 визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Тобто, звільнення судді у зв'язку з поданням ним заяви про відставку відбувається за наявності двох взаємопов'язаних обов'язкових умов, а саме: наявності у судді стажу роботи, визначеного в ч.1 ст.109 Закону України №2453 та подання суддею заяви, що є підтвердженням справжнього й вільного, без стороннього впливу чи примусу, волевиявлення судді на реалізацію ним права на відставку.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України №10-рп/2013 від 19.11.2013 р. (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст.ст.103,109,131,132,135,136,137, пп.1 п.2 розділу XII "Прикінцеві положення", абз.4 п.3, абз.4 п.5 розділу XIIІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), Конституційний Суд України вказав, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканості, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Отже, на підставі аналізу вищевказаних норм, колегія суддів приходить до висновку, щодо наявності правових підстав для отримання ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку.

Стосовно доводів Апеляційного суду Харківської області, щодо відсутності у нього правових підстав для здійснення виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку з тим, що станом на день прийняття Верховною Радою України Постанови №59-VIII від 25.12.2014 р. "Про звільнення суддів", якою, відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України у зв'язку з поданням заяви про відставку було звільнено позивача з посади судді ст.136 Закону №2453 втратила чинність, відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 р. за №1166, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 8 листопада 2013 року ОСОБА_1 було подано до Вищої ради юстиції заяву про відставку, в якій остання просила, відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України та ст.109 Закону №2453, внести до Верховної Ради України подання про звільнення її з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Крім того, 8 листопада 2013 року ОСОБА_1 було подано до Верховної Ради України заяву про звільнення, в якій остання просила звільнити її з посади судді у відставку, відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України.

Розглянувши подану позивачем заяву про відставку, 26.11.2013 року Вищою радою юстиції було прийнято рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв'язку з поданням останньою заяви про відставку.

Так, відповідно до ч.1 ст.111 Закону України №2453 порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом Верховної Ради України.

Згідно з ч.4 Закону України №2453 рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України.

Частиною 1 ст.9 Закону України "Про Регламент Верховної ради України" (далі по тексту - Закон України №1861) визначено, що Верховна Рада проводить свою роботу сесійно. Сесії є чергові та позачергові.

Відповідно до ч.4 ст.9 Закону України №1861 сесії Верховної Ради складаються із засідань Верховної Ради, засідань комітетів, тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій, що проводяться у період між пленарними засіданнями, роботи народних депутатів у депутатських фракціях (депутатських групах) та з виборцями. Комітет, тимчасова спеціальна комісія чи тимчасова слідча комісія можуть проводити свої засідання одночасно з пленарними засіданнями Верховної Ради лише за процедурним рішенням Верховної Ради.

Засідання Верховної Ради можуть бути пленарними, урочистими, а також можуть проводитися у формі парламентських слухань (ч.5 ст.9 Закону України №1861).

Частиною 1 ст.19 Закону України №1861 визначено, що за звичайних обставин перший і третій тижні кожного календарного місяця впродовж сесії відводяться для пленарних засідань Верховної Ради, другий - для роботи в комітетах, тимчасових спеціальних комісіях і тимчасових слідчих комісіях, депутатських фракціях (депутатських групах), четвертий - для роботи народних депутатів з виборцями.

Порядок денний сесії Верховної Ради затверджується Верховною Радою на кожну чергову сесію (ч.1 ст.20 Закону України №1861).

Згідно з п.4 ч.4 ст.20 Закону України №1861 до порядку денного сесії Верховної Ради включаються позачергово без голосування питання про складення присяги, питання про призначення, обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад, а також питання щодо здійснення парламентського контролю, розгляд яких є виключним правом Верховної Ради у випадках, передбачених Конституцією України та законами України.

З матеріалів справ вбачається, що проекти постанов Верховної Ради України про звільнення суддів, в тому числі й позивача, неодноразово виносилися на розгляд Верховної Ради України, однак з незалежних від позивача по справі причин, Постанову №59-VIII "Про звільнення суддів", якою у зв'язку з поданням заяви про відставку позивача було звільнено з посади судді апеляційного суду Харківської області, Верховною Радою України було прийнято лише 25.12.2014 року.

Колегія суддів вважає помилковими доводи Апеляційного суду Харківської області, що станом на момент винесення наказу, яким було звільнено та відраховано позивача зі штату апеляційного суду Харківської області, а саме на грудень 2014 року, позивач не мав права на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку у зв'язку з тим, що ст.136 Закону України №2453, зокрема якою була передбачена виплата вихідної допомоги, з 01.04.2014 року була виключена на підставі Закону України №1166, оскільки позивачем були виконані всі, передбачені чинним на той час законодавством, вимоги щодо порядку подання заяви про відставку.

Крім того, позбавлення позивача права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою відповідно до ст.136 Закону України №2453, який діяв на момент подання позивачем заяви про відставку від 08.11.2013 року та розгляду такої заяви Вищою радою юстиції є протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства України, оскільки положеннями ст.22 Конституції України чітко визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Також, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України №1-2/2013 від 03.06.2013 року (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.2, абз.2 п.2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", ст.138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), в якому Конституційний Суд України вказав, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості.

В той же час, Конституційний Суд України у своєму рішенні №1-2/2013 від 03.06.2013 року вказав, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене ст.43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.

Аналогічна позиція викладена в рішенні Ради суддів України №6 від 05.02.2015 року, в якому зафіксовано, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Крім того, в вищезазначеному рішенні Рада суддів України також вказала на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно матеріального та соціального забезпечення.

Отже, належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, в тому числі й виплата вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, забезпечення гідного статусу життєвого рівня суддів є обов'язком держави, оскільки суддя, відповідно до ст.127 Конституції України та ст.53 Закону України №2453, обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу.

Також, колегія суддів зазначає, що підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому законодавець не може виокремлювати певну категорію суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку з підстав, не пов'язаних із статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя. Таке законодавче регулювання суперечить меті встановлення конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів, як елемента їх незалежності.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за суддею, який перебуває у відставці зберігається звання судді та такі ж гарантії недоторканості та соціального захисту, як і до виходу у відставку, колегія суддів вважає, що скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у справах щодо нарахування та виплати вихідної допомоги суддям предметом спору є акти (діяльність, бездіяльність) саме тих суб'єктів, які були відповідальні за її нарахування, а тому зобов'язання відповідно до ст.136 Закону України №2453 в редакції, чинній на грудень 2013 року, вчинити дії щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою покладається саме на Апеляційний суд Харківської області.

Таким чином, оскільки право на відставку позивач реалізував до набрання чинності Законом України №1166, яким було виключено ст.136 Закону України №2453, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову шляхом зобов'язання Апеляційного суду Харківської області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат, нарахованих за останньою посадою до 1 квітня 2014 року, у відповідності до ч.1 ст. 136 Закону України від 07.07.2010 року №2453 - VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній до 01.04.2014 року).

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2016 року по справі №820/858/16 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог Апеляційного суду Харківської області.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Апеляційного суду Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2016р. по справі №820/858/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Зеленський В.В.Судді Чалий І.С. П'янова Я.В. Повний текст ухвали виготовлений 17.05.2016 р.