Постанова № 57754102, 17.05.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6553/15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2016 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіТанцюри К.О.,

за участю секретаря Потурнак А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Нур ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним і скасування наказу, зобовязання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,-

ВСТАНОВИВ:

Нур ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу №207 від 02.112015р. про відмову Нур ОСОБА_1 у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні і зобовязання повторно розглянути заяву Нур ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням заяви про зміну (уточнення) позовних вимог від 13.05.2016р. (а.с.153-155).

Позивач вважає, що оскаржений наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про відмову йому у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню оскільки при його прийнятті відповідач не взяв до уваги, що після попереднього звернення, змінились умови і підстави для звернення, а саме те, що його дружина ОСОБА_2 ОСОБА_3 08.05.2015р. отримала статус особи, яка потребує додаткового захисту. Крім того, позивач зазначав що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2015р. встановлено, що Нур ОСОБА_1 має право повторно звернутися до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з відповідною заявою щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав, які змінилися.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав наведених у адміністративному позові.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову, зазначаючи, що обставини зловживання Нур ОСОБА_1 у розумінні п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» є встановленими згідно постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2015р. по справі №815/1282/15, що набрала законної сили та не потребує доказування. Крім того, представник відповідача зазначала, що аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні громадянського походження позивача можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також, представник відповідача наголошувала, що не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину, додатково враховуючи економічну розвиненість країни та відсутність будь-яких наявних збройних конфліктів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Нур ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_4 Республіки ОСОБА_5 (м.Могадишо), за віросповіданням - мусульманин-суніт, за національністю сомалієць. Одружений на громадянці ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_2, з якою має 6 дітей: донька ОСОБА_6 Нур ІНФОРМАЦІЯ_2, син ОСОБА_7 Нур ІНФОРМАЦІЯ_3, донька Руайда ОСОБА_1 Нур ІНФОРМАЦІЯ_4, донька Румеіса ОСОБА_1 Нур ІНФОРМАЦІЯ_5, син ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_6 та донька ОСОБА_9 Нур, ІНФОРМАЦІЯ_7, уроженка України. Друга дружина ОСОБА_10 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_8 з якою має спільного сина ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_9 Позивач має незакінчену середню освіту, яку здобув у м. Могадишо (ОСОБА_5) в період 1968-1979р.р.

У квітні 2011 року він вибув з країни громадянської належності нелегально на автобусі за маршрутом Могадишо (ОСОБА_5) - Найробі (Кенія). У Кенії знаходився три місяці (шукав шлях, для того щоб виїхати до країн ЄС). Вибув авіарейсом Найробі (Кенія) - Москва (РФ), де знаходився два тижні. З м. Москва на автобусі дістався кордону з Україною та нелегально перетнув Державний кордон України 17.07.2011р. і з родиною та друзями через м.Київ приїхали у м. Вінницю (Україна), де проживали 8 місяців. Потім приїхали до м. Одеси.

15.11.2011р. Нур ОСОБА_1 звернувся до Управління у справах біженців ДМСУ у Вінницькій області із заявою №4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.99).

За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області був складений висновок від 06.03.2012р. №11VIN100 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у звязку із тим, що викладені позивачем обставини відносно підстав виїзду з країни походження викликали сумніви у їх правдивості. Заявник ніколи не перебував членом жодної політичної релігійної, військової чи громадської організації. Свідчення, які надавав заявник на доказ того, що в ОСОБА_5 йому загрожує небезпека не можуть бути доказом переслідувань або існування загрози переслідувань заявника в країні громадянської належності, оскільки вони є непереконливими, суперечливими, викликають недовіру і не доводять переслідувань або існування загрози переслідувань заявника, а також загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Зазначені ОСОБА_1 Нур факти не давали підстав вважати, що він переслідувався в ОСОБА_5, як конвенційний біженець.

Рішенням Державної міграційної служби України від 17.05.2012р. №22-12 був підтриманий вище зазначений висновок та відмовлено громадянину ОСОБА_5 ОСОБА_1 Нур у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.115).

Зазначене рішення ОСОБА_1 Нур оскаржив до суду та постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.03.2013р. по справі №1570/4771/2012 у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 Нур до Державної міграційної служби України про визнання рішення №22-12 від 17.05.2012р. про відмову у наданні статусу біженця не чинним з моменту його прийняття та зобовязання відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового статусу було відмовлено. Зазначена постанова набрала законної сили.

Відповідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

02.02.2015р. Нур ОСОБА_1 звернувся до ГУДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, оформленим наказом №29 від 16.02.2015р., позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі п.6 ст.8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст. 1 Закону, - відсутні.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06.05.2015р. по справі № 815/1282/15 адміністративний позов Нур ОСОБА_1 було задоволено та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №29 від 16.02.2015р. про відмову Нур ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобовязано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити документи для вирішення питання про визнання Нур ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2015р. зазначену постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.05.2015р. було скасовано та прийнято нову постанову, якою позов Нур ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії залишено без задоволення (а.с.89-94).

Відповідно до зазначеної постанови Одеського апеляційного адміністративного суду судом було встановлено, що при зверненні в лютому 2015 року із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Нур ОСОБА_1 посилався на те, що причиною його виїзду з ОСОБА_5 стало вербування позивача представниками терористичної організації Al-Shabab, а також те, що в країні його походження громадянська війна та знаходитись там небезпечно. При цьому, позивач посилався на те, до нього неодноразово приходили представники терористичного угрупування з пропозицією вступити в їхню організацію та, при отриманні відмови, забирали позивача в полон, з якого його тричі викуповував дідусь. Однак, у листопаді 2011 року Нур ОСОБА_1 вже звертався до Управління у справах біженців ДМСУ у Вінницькій області із заявою №4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій підставою для задоволення його заяви зазначав аналогічні обставини, що і при зверненні в лютому 2015 року. За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області був складений висновок від 06.03.2012 року №11VIN100 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2015р. було зазначено, що подана в лютому 2015 року заява Нур ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з посиланням на обставини, яким рішенням суду, що набрало законної сили, надано відповідну правову оцінку, носить характер зловживання в розумінні п.6 ст.8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач правомірно прийняв рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно постанови Одеського окружного адміністративного суду від 06.05.2015р. по справі № 815/1282/15 підставою для задоволення поданого Нур ОСОБА_1 позову Одеський окружний адміністративний суд зазначив ту обставину, що рішенням Державної міграційної служби України №191-15 від 05.03.2015р. громадянку ОСОБА_5 ОСОБА_3, яка являється дружиною позивача, визнано особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому, судом апеляційної інстанції було встановлено, що оскільки на час прийняття Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області наказу №29 від 16.02.2015р. про відмову Нур ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, рішення Державної міграційної служби України №191-15 від 05.03.2015р. про визнання громадянки ОСОБА_5 ОСОБА_3 особою, яка потребує додаткового захисту, не існувало, тому при прийнятті оскаржуваного наказу відповідач не міг врахувати вказані обставини. Також, у вказаній постанові було зазначено, що позивач має право повторно звернутися до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з відповідною заявою щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав, які змінилися після прийняття відповідачем наказу №29 від 16.02.2015р.

Судом встановлено, що 16.10.2015р. Нур ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою про визнання особою, яка потребує додаткового захисту, додатково зазначивши про визнання його дружини ОСОБА_5 ОСОБА_3 рішенням Державної міграційної служби України №191-15 від 05.03.2015р. особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.95-97).

Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 02.11.2015р. №207 на підставі висновку головного спеціаліста відділу по роботі з біженцями управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_12 по особовій справі №2015ОD0342 на підставі п.6 ст.5 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту було відмовлено Нур ОСОБА_1 у прийнятті заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.118).

Відповідно до зазначеного висновку від 02.11.2015р. міграційною службою було встановлено, що раніше Нур ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту згідно рішення ДМС України від 17.05.2012р. №22-12 у звязку з відсутністю умов передбачених п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Також, було зазначено, що заявник вже звертався до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та наказом ГУ ДМС України в Одеській області від 16.02.2015р. №29 йому було відмовлено у оформленні документів, який було оскаржене заявником, проте постановою Одеського апеляційного адміністративного суду по справі №815/1282/15 адміністративний позов було залишено без задоволення. Разом з тим міграційної службою було зазначено, що заявник не використав законне право на оскарження судового рішення в інших судових інстанціях, а звернувся з повторною заявою. Нове звернення не містить жодних нововиявлених обставин стати жертвою переслідування за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у разі повернення на Батьківщину та матеріали повторного звернення не містять нових підстав, відповідно до яких особі може бути наданий додатковий захист. У звязку із цим, через відсутність нових обставин, які б вплинули на розгляд справи та відсутність підстав для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Нур ОСОБА_1 було відмовлено у прийнятті заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.116-117).

Суд вважає, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №207 від 02.11.2015р. є таким що не ґрунтується на вимогах діючого законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту від 08.07.2011р. №3671-VI біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.6 ст.5 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

При цьому, згідно ч.1, ч.2 ст.4 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист. Члени сім'ї особи, яку визнано біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист в Україні, мають право з метою возз'єднання сім'ї в'їхати на територію України і бути визнаними біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, або отримати тимчасовий захист за відсутності умов, передбачених абзацами другим - четвертим частини першої статті 6 та абзацами другим і третім частини першої статті 25 цього Закону.

Однак, при прийнятті оскаржуваного наказу від 02.11.2015р. №207 ГУ ДМС України в Одеській області не було враховано те, що при зверненні із заявою від 16.10.2015р. Нур ОСОБА_1 будо додатково зазначено про те, що його дружині ОСОБА_5 ОСОБА_3 рішенням Державної міграційної служби України №191-15 від 05.03.2015р. було надано статус особи, яка потребує додаткового захисту та не надано зазначеним обставинам відповідної оцінки згідно ст.4 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

За таких обставин, суд вважає, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 02.11.2015р. №207 про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Нур ОСОБА_1 підлягає скасуванню та у звязку із цим підлягають задоволенню позовні вимоги Нур ОСОБА_1 про зобовязання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути його заяву про визнання особою яка потребує додаткового захисту.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов Нур ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 158 163,167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Нур ОСОБА_1 - задовольнити.

Скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 02.11.2015р. №207 про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Нур ОСОБА_1.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву Нур ОСОБА_1 про визнання особою яка потребує додаткового захисту.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 17.05.2016р.

Суддя К.О. Танцюра

.