Рішення № 5775403, 17.06.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" червня 2009 р.Справа № 16/52-09-1704 Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Скоробрух Т.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Гайдаржі К.П. за довіреністю № 03/4/1/261 від 29.04.09р.

Від відповідача: не зявився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк „ВіЕйБі Банк” до фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про стягнення 69114,61 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство Всеукраїнський Акціонерний Банк „ВіЕйБі Банк” (далі по тексту ВАТ „ВіЕйБі Банк”) звернулося до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до фізичної особи підприємця ОСОБА_4 (далі по тексту ПП ОСОБА_4) стягнення 64690 грн. заборгованості за кредитом, пені за прострочення повернення кредиту у розмірі 3465,40 грн. та 959,21 грн. пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, а всього 69114,61 грн. загальної заборгованості за кредитним договором № 05/07SME від 14.05.2007р. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобовязань за кредитним договором № 05/07SME від 14.05.2007р., укладеним між сторонами по справі.

При цьому, позивачем, на підставі ст. 66 ГПК України, до позовної заяви було подано клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить відповідачеві.

В обґрунтування заявленого клопотання ВАТ „ВіЕйБі Банк” було покладено ухилення ПП ОСОБА_4 протягом тривалого часу від виконання прийнятих на себе зобовязань за кредитним договором № 05/07SME від 14.05.2007р., укладеним між сторонами по справі, в частині повернення кредиту, а також значною сумою неповернутих коштів.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. При цьому, як вбачається з положень ст. 67 ГПК України, позов може забезпечуватись шляхом накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмету спору.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов п. 1.3 кредитного договору № 05/07SME від 14.05.2007р. в якості забезпечення виконання Позичальником своїх зобовязань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісії та можливих штрафних санкцій між сторонами по справі було укладено договір застави від 14.05.2007р., за яким відповідачем в забезпечення виконання основного зобовязання було надано позивачу в заставу належне йому на праві власності обладнання, оцінене сторонами в сумі 196502,52 грн.

Відповідно ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). При цьому, відповідно до ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, самий по собі факт укладення договору застави на суму значно більшу, ніж сума наданого кредиту, призводить до неможливості здійснення відчуження предмету застави за відсутності згоди заставодержателя, що, в свою чергу, свідчить про недоцільність накладення арешту на майно з метою забезпечення позовних вимог, який, за своєю сутністю, представляє собою заборону на відчуження.

Враховуючи викладене, судом вищезазначене клопотання позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно було відхилено як неправомірне та недоцільне з огляду на укладання між сторонами вищезазначеного договору застави.

Відповідач належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, але не скористався наданим законом правом на участь у судовому засіданні, відзиву на позовну заяву до господарського суду не надав, у звязку з чим справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між ВАТ „ВіЕйБі Банк” (Кредитодавець) та ПП ОСОБА_4 (Позичальник) 14.05.2007 року було укладено кредитний договір № 05/07SME, відповідно до умов якого Кредитодавець надав Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, cтроковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, що складають невід'ємну частину Договору. У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави „Позика”, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до п. 1.1.1, 1.1.4, 1.1.5 кредитного договору кредит надається в сумі 50000 грн. При цьому, сторонами обумовлено, що надання кредиту буде здійснюватися у повному обсязі або окремими частинами (транш). Кожна наступна видача траншу кредиту здійснюється в межах вільного залишку суми кредиту, визначеної у п. 1.1.1 цього договору. Надання кредиту здійснюється на підставі письмового повідомлення Позичальника про свій намір отримати черговий транш кредиту із зазначенням суми та терміну користування. У відповідності до п. 2.4 кредитного договору надання кожного траншу кредиту оформлюється додатковою угодою, в якій встановлюється сума траншу, термін користування ним та процентна ставка. Додатковою угодою № 06 від 16.10.2007р. розмір кредиту було збільшено до 80000,00 грн, у звязку з чим у п. 1.1.1 кредитного договору були внесені відповідні зміни.

В свою чергу, за умовами п. 3.3 кредитного договору Позичальником було прийнято на себе зобовязання своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, виконувати інші умови цього договору та повернути Банку кредит відповідно до умов п.п. 1.1.2 цього договору із сплатою процентів за фактичний строк користування та сплатою штрафних санкцій при порушенні умов договору. За змістом п. 1.1.2 кредитного договору термін остаточного повернення кредиту був обумовлений сторонами до 13.05.2009р. включно.

На виконання наведених умов кредитного договору між сторонами по справі було підписано низку додаткових угод. Відповідно до додаткової угоди № 01 від 14.05.2007р. сторонами було обумовлено погашення кредиту Позичальником щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця з червня 2008р. по квітень 2009р. по 4166,67 грн. та не пізніше 13.05.2009р. 4166,63 грн. Згідно з додатковою угодою № 02 від 15.05.2007р. Банк надав Позичальнику кредит у сумі 20000 грн. на термін до 13.05.2009р. В подальшому, Позичальнику було надано транш кредиту у розмірі 20000 грн. на термін до 13.05.2009р. (додаткова угода №03 від 16.05.2007р.). За додатковою угодою № 04 від 21.05.2007р. Кредитодавець надав відповідачу транш кредиту в сумі 8000 грн. на термін до 13.05.2009р. Згідно з додатковою угодою № 05 від 13.06.2007р. Банк надав Позичальнику кредит у сумі 2000 грн. на термін до 13.05.2009р. У відповідності до умов додаткової угоди № 07 від 16.10.2007р. Кредитодавець надав відповідачу транш кредиту в сумі 10000 грн. на термін до 13.05.2009р. В подальшому, Позичальнику було надано транш кредиту у розмірі 2000 грн. на термін до 13.05.2009р. (додаткова угода №08 від 18.10.2007р.). За додатковою угодою № 09 від 19.10.2007р. відповідачем було отримано транш кредиту у сумі 8000грн до 13.05.2009р. Крім того, згідно з додатковою угодою № 11 від 31.10.2007р. Банк надав Позичальнику кредит у сумі 980 грн. на термін до 13.05.2009р., нарешті, у відповідності до додаткової угоди №12 від 21.11.2007р. Банком було надано транш у розмірі 2000 грн. на термін до 13.05.2009р.

Крім того, як вбачається з виписки Банку по особовому рахунку ПП ОСОБА_4 26.10.2007р. було отримано транш у розмірі 7000грн., що, у тому числі підтверджується грошовим чеком, виписаним відповідачем 26.10.2007р. При цьому, незважаючи на відсутність додаткової угоди про надання траншу на зазначену суму, суд, з урахуванням положень додаткової угоди № 06 від 16.10.2007р., якою було встановлено розмір кредиту у сумі 80000,00 грн. та з огляду на вказані документи, якими підтверджується фактичний переказ коштів як кредитних, доходить висновку, що Позичальником дані кошти були отримані у межах укладеного між сторонами кредитного договору в якості траншу кредиту.

Таким чином, відповідачем фактично було отримано кредит на суму 79980грн., у межах розміру обумовленого п. 1.1.1 кредитного договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 06 від 16.10.2007р.). Однак, як вбачається з довідки /а.с. -51/, листів претензій від 27.06.2008р. та від 22.09.2008р., всупереч наведеним умовам кредитного договору та додаткових угоди до нього з червня 2008р. відповідачем погашення кредиту здійснювалося у неповному обсязі, в подальшому, з січня 2008р. ПП ОСОБА_4 припинив сплачувати кошти на повернення кредиту.

Відповідно до п. 3.3.6 кредитного договору, Позичальником було прийнято на себе зобовязання на вимогу Кредитодавця достроково повернути наявну заборгованість за кредитом та сплатити проценти за користування ним, комісії, можливі штрафні санкції у випадках, передбачених п. п. 2.9, 5.2 зазначеної угоди, зокрема, у разі наявності простроченої протягом більш ніж 5 банківських днів заборгованості за траншами кредиту, нарахованими процентами та комісіями, передбаченими цим договором, невиконання або неналежного виконання умов цього договору. Крім того, відповідно до п. 4.5 кредитного договору у разі невиконання Позичальником зобовязань, визначених п. 3.3 цього договору протягом більше ніж 15 банківських днів термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, та, відповідно, Позичальник зобовязаний не пізніше наступного банківського дня погасити Кредит, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом, комісії та штрафні санкції.

З огляду на викладене, листом № 02-004/3037 від 07.11.2008р. Банк звернувся до відповідача з попередженням про можливість настання для відповідача негативних наслідків у разі непогашення ним існуючої заборгованості.

Однак, незважаючи на наведені вимоги Банку та отримання цього листа відповідачем 14.11.2009р., про що свідчить підпис останнього на листі Банку (а.с.-57), ПП ОСОБА_4 до теперішнього часу кредитні кошти Кредитодавцю повернуті у повному обсязі не були.

Крім того, за змістом умов кредитного договору Позичальник зобовязався сплачувати проценти за користування кредитними коштами. У відповідності до п. 1.1.3 кредитного договору Процентна ставка за користування кредитом складає 19 процентів річних. 29.07.2008р. між сторонами по справі було укладено додаткову угоду № 13 до кредитного договору № 05/07SME від 14.05.2007р., відповідно до умов якої було збільшено розмір процентної ставки за користування кредитом до 22% річних. В подальшому, розмір процентної ставки був ще раз переглянутий. Згідно з додатковою угодою № 14 від 14.11.2008р. до вказаної кредитної угоди, процентна ставка була визначена у розмірі 27 процентів річних. Положеннями п. 2.6 кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються на фактичну заборгованість за кредитом, їх нарахування здійснюється щомісячно за поточний календарний місяць та сплачуються Позичальником не пізніше останнього робочого дня цього місяця.

Згідно ст. 193 ГК України в редакції Закону України від 16.01.2003р. N 436-IV, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами. Зобовязання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Але в порушення умов п.п. 1.1.3, 2.5, 2.6, 3.3, 4.5 кредитного договору, вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України ПП ОСОБА_4 кредит на вимогу Банку у повному обсязі повернутий не був. Внаслідок чого за відповідачем утворилася заборгованість із повернення кредиту на загальну суму 64690 грн., яка до теперішнього часу у добровільному порядку погашена ним не була. Крім того, відповідачем належним чином не виконувалися і зобовязання з своєчасної сплати відсотків за користування кредитом.

Таким чином, приймаючи до уваги неналежне виконання Позичальником договірних зобовязань з повернення кредиту за кредитним договором № 05/07SME ВАТ „ВіЕйБі Банк” звернулось до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про стягнення з ПП ОСОБА_4 64690 грн. заборгованості за кредитом, пені за прострочення повернення кредиту у розмірі 3465,40 грн. та 959,21 грн. пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, а всього 69114,61 грн. загальної заборгованості за кредитним договором № 05/07SME від 14.05.2007р.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, але не скористався наданим законом правом на участь у судовому засіданні, відзиву на позовну заяву до господарського суду не надав.

На думку суду, розмір основного боргу з повернення кредиту ПП ОСОБА_4 перед ВАТ „ВіЕйБі Банк” витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди з урахуванням додаткових угод до неї та підтверджується іншими матеріалами справи.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобовязання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобовязання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобовязання.

В свою чергу, при здійсненні розрахунку пені ВАТ „ВіЕйБі Банк” керувалося виключно положеннями п. 4.3 кредитного договору, якими передбачено обовязок Позичальника у разі несвоєчасного погашення кредиту сплатити пеню у розмірі подвійної процентної ставки, визначеної в п. 1.1.3 цього договору від суми відповідного непогашеного платежу за кожен день прострочення виконання.

Однак, за переконанням суду, зазначений розрахунок пені не є обґрунтованим, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до частини другої статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Крім того, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, положення Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню, розміром подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Зазначена позиція суду підтверджується і висновками Вищого господарського суду України, викладеними у п. 49 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. N 01-8/211 „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України”.

Слід зазначити, що пеня, передбачена п. 4.3 договору № 05/07SME від 14.05.2007р у розмірі подвійної процентної ставки, визначеної в п. 1.1.3 цього договору від суми відповідного непогашеного платежу за кожен день прострочення виконання значно перевищує встановлену Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР та ч. 2 ст. 343 ГК України.

Враховуючи викладене, суд, керуючись вимогами ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549 ЦК України, ст. 343 ГК України, вважає за правомірне позовні вимоги ВАТ „ВіЕйБі Банк” в частині стягнення з відповідача пені за прострочення повернення кредиту та пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом задовольнити частково: у сумі 1702,99 грн. - пені за прострочення повернення кредиту та 598,45 грн. - пені за несвоєчасну сплату процентів.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобовязання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо обґрунтованості, правомірності заявлених ВАТ „ВіЕйБі Банк” позовних вимог в частині стягнення 64690 грн. заборгованості за кредитом, пені за прострочення повернення кредиту у розмірі 1702,99 грн. та 598,45 грн. грн. пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, та наявності підстав для їх задоволення відповідно до ст.ст. 11, 509, 525, 526, 611, 615, 617, 625, 1049, 1054 ЦК України.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу розподілити згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549, 610, 611, 615, 617, 625, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР, ст. ст. 32, 33, 44, 49,75, 82-85 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_4 /65069, АДРЕСА_1, поточний рахунок НОМЕР_1 в ОФ ВАТ „ВіЕйБі Банк”, МФО 328726, ідентифікаційний код НОМЕР_2/ на користь відкритого акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк „ВіЕйБі Банк” /01054, м. Київ, вул. Зоологічна, 5, код ЄДРПОУ 19017842, коррахунок №32003176201 у Головному управлінні НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024/ заборгованість за кредитом в сумі 64690 грн. 00 коп. / шістдесят чотири тисячі шістсот девяносто грн.. 00 коп./, 1702 грн. 99 коп. / одна тисяча сімсот дві грн.. 99 коп. / - пені за несвоєчасне повернення кредиту; 598 грн. 45 коп. /пятсот девяносто вісім грн.. 45 коп./ - пені за несвоєчасну сплату процентів; 669 грн. 91 коп. /шістсот шістдесят девять грн.. 91 коп./ - витрат на сплату державного мита; 114 грн. 38 коп. /сто чотирнадцять грн.. 38 коп./ - витрат на ІТЗ судового процесу. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення підписане 17.06.2009р.

Суддя