Постанова № 57753871, 18.04.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2016 року м. Київ810/5750/15

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Дудіна С.О., суддів Кушнової А.О., Терлецької О.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов.

Суть спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті у Київській області про визнання протиправними та скасування постанов про застосування адміністративно-господарських штрафів від 04.11.2015 № 033782 та № 033783.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 було замінено відповідача у справі Управління Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті у Київській області, на правонаступника Державну службу України з безпеки на транспорті.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що відповідачем було безпідставно прийнято постанови від 04.11.2015 № 033782 та № 033783, оскільки, як зазначає позивач, ним було дотримано вимоги Закону України «Про автомобільний транспорт» під час здійснення пасажирських перевезень по автобусним маршрутам «с.Михайлівка м. Київ» та «с. Русанів м.Київ».

Так, зокрема, позивач не погоджується з висновками контролюючого органу щодо того, що під час здійснення пасажирських перевезень у нього не були оформлені належним чином квитково-касові листи, схема та розклад руху автобусів, а також таблиці вартості перевезення, оскільки вказані документи були наявні у водіїв позивача, які здійснювали відповідні перевезення.

Крім того, позивач зауважив про те, що відповідачем не було надано під час перевірки позивачу наказу або розпорядження на її проведення, що на думку позивача, свідчить про протиправність проведення відповідної перевірки.

Також, позивач вказав на те, що положенням п.3 розділу ІІ «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

Позивач вважає, що оскільки Законом № 71-VIII встановлено мораторії на проведення перевірок субєктів господарювання, то відповідачем неправомірно було проведено 06.10.2015 рейдову перевірку ФОП ОСОБА_2

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про те, що положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII не розповсюджується на Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті у Київській області та її територіальні органи, оскільки обмеження щодо перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб-підприємців, які здійснюються вказаним органом, були встановлені Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII. При цьому, відповідач зауважив про те, що термін дії мораторію, який встановлений Законом України № 76-VIII, закінчився 30.06.2015, а тому проведення відповідно перевірки відповідає вимогам чинного законодавства.

Також, відповідач зазначив про те, що посадовими особами було предявлено водіям копію направлення на проведення перевірки, а тому відповідач вважає, що ним було дотримано порядок її проведення.Крім того, відповідач вказав на те, що під час проведення перевірки позивачем не було надано оформлені належним чином документи на здійснення перевезень автомобільним транспортом, зокрема, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду та квитково-касові листи, що, на думку відповідача, свідчить про правомірність прийнятих постанов про застосування штрафних санкцій.

18.04.2016 на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання б/н б/д (вх. № 6539/16 від 18.04.2016) про здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження.

Присутні у судовому засіданні представники позивача підтримали заявлене клопотання.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача не заперечував проти задоволення клопотання представників відповідачів про здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження.

Вказане клопотання представників позивача було прийнято судом, про що було постановлено усну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до журналу судового засідання.

У звязку з цим, подальший розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Вищий адміністративний суд України в пункті 11 ОСОБА_3 від 30.11.2009 р. № 1619/10/13-09 зазначив, що під час вирішення справи у порядку письмового провадження його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки в такому разі не проводиться судове засідання і, відповідно, справа розглядається без участі секретаря.

На підставі цього, справа розглядається без проведення судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

06.10.2015 Управлінням Укртрансінспекції у Київській області на площині радіусом 27 км + 50 м з центром Броварська міська рада було проведено рейдову перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за результатами якої складено акт № 007136 відносно ФОП ОСОБА_1 (марка транспортного засобу Богдан, номерний знак НОМЕР_1, серія і номер свідоцтва про реєстрацію СХТ066137).

Як вбачається з вказаного акта, контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено порушення вимог ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки позивачем не оформлено схему маршруту, розклад руху, таблиці вартості проїзду та квитково-касовий лист № 863765.

Також, 06.10.2015 Управлінням Укртрансінспекції у Київській області було складено акт № 007182 перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відносно ФОП ОСОБА_1 (марка транспортного засобу I-VAN А07А1-6, номерний знак НОМЕР_2, серія і номер свідоцтва про реєстрацію САО 128654).

З змісту вказаного акта вбачається, що відповідачем встановлено порушення ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки позивачем не оформлено квитково-касовий лист № 862997.

На підставі вказаних актів перевірки, відповідачем були прийняті наступні постанови:

- постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 033782 від 04.11.2015, якою позивачу нарахований штраф у розмірі 1 700,00 грн.;

- постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 033783 від 04.11.2015, якою позивачу нарахований штраф у розмірі 1 700,00 грн.

Не погоджуючись з прийняттям вказаних постанов, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає наступне.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі-Закон № 2344).

Згідно з ст. 30 Закону № 2344 автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, зобов'язаний забезпечувати дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт; забезпечувати водіїв необхідною документацією.

Статтею 35 Закону № 2344 передбачено, що послуги пасажирського автомобільного транспорту поділяють на послуги з перевезення пасажирів автобусами, на таксі та легковими автомобілями на замовлення. Послуги з перевезення пасажирів автобусами можуть надаватися за видами режимів організації перевезень: регулярні, регулярні спеціальні, нерегулярні.

Перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних спеціальних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах спеціальних перевезень на договірних умовах із замовниками транспортних послуг.

Згідно із ст. 39 Закону № 2344 автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для регулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України; для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга).

Статтею 60 Закону № 2344 встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що автомобільні перевезення здійснюється, зокрема, за умови наявності у водія перевізника відповідної документації. Так, зокрема, одним із таких документів є квитково-касовий лист.

Як зазначено вище, під час проведення перевірки ФОП ОСОБА_2 відповідачем встановлено, що водій позивача здійснював пасажирські перевезення по автобусному маршруту «Михайлівка Київ АС «Дарниця» без оформлення квитково-касового листа № 832997, з приводу чого суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства транспорту України від 31.05.2000 № 279, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2000 за № 369/4590, який прийнято на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176 "Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту" було затверджено Інструкцію про порядок обліку бланків квитків на проїзд автомобільним транспортом та готівки, отриманої від перевезень пасажирів і багажу.

Відповідно до пункту 1.2 вказаної Інструкції не допускалось застосування квитків та квитково-облікової документації не встановлених зразків.

Виходячи з положень зазначеної Інструкції, квитково-касовий лист є обліково-звітним документом, в якому відображуються операції з реалізації квитків упродовж робочого дня. Касир автопідприємства заповнює квитково-касовий лист і видає його кондуктору автобуса перед виїздом на маршрут. У подальшому з сукупності квитково-касових листів формується товарно-касова книга та здійснюються проводки у бухгалтерському обліку автопідприємства.

Однак, наказ Міністерства транспорту України від 31.05.2000 № 279 і затверджена ним Інструкція про порядок обліку бланків квитків на проїзд автомобільним транспортом та готівки, отриманої від перевезень пасажирів і багажу, втратили чинність згідно з наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 25.05.2006 № 503 з 02.10.2006.

При цьому, суд звертає увагу на те, що на теперішній час відсутній будь-який нормативно-правовий акт, яким визначено форму квитково-касового квитка та порядок його заповнення, що, на думку суду, свідчить про відсутність будь-яких вимог щодо оформлення квитково-касових листів.

Отже, законом передбачається обов'язок наявності у водіїв квитково-касового листа, однак вимоги щодо його заповнення на цей час не встановлені, що дозволяє суду зробити висновок про можливість застосування перевізниками та їх водіями квитково-касових листів довільної форми.

Суд зауважує, що підставою для притягнення до відповідальності та стягнення штрафних санкцій є вчинення правопорушення.

В свою чергу, правопорушенням є невиконання або неналежне виконання певного обовязку чи порушення правил здійснення певної діяльності, якщо особа не доведе, що нею вжито усіх залежних від неї заходів для недопущення правопорушення.

Штрафні санкції застосовуються за порушення особою законодавства діями чи бездіяльністю, тобто за неналежне виконання обов'язку, покладеного на неї законом.

Отже, враховуючи те, що Інструкція про порядок обліку бланків квитків на проїзд автомобільним транспортом та готівки, отриманої від перевезень пасажирів і багажу, якою визначались вимоги щодо оформлення квитково-касового листа, втратила свою чинність, а іншого нормативно-правового акта, яким встановлено відповідні вимоги, прийнято не було, суд вважає, що неналежне оформлення позивачем квитково-касового листа не має розцінюватись у якості порушення ним обовязку, встановленого ст. 39 «Про автомобільний транспорт», у звязку з відсутністю порядку заповнення квитково-касових листів.В свою чергу, у судовому засіданні представники позивача пояснили, що квитково-касові листи наявні на кожному маршруті перевезення та заповнюються вони лише після завершення водієм повного циклу, тобто повернення на пункт відправлення. Так, зокрема, квитково-касовий лист № 862997 в частині зазначення кількості проданих квитків заповнюється водієм після завершення циклу «Михайлівка Київ АС «Дарниця» Михайлівка», у той час як працівники Укртрансінспекції зупинили транспортний засіб позивача на маршруті напрямку «Михайлівка м. Київ», тобто коли цикл завершений не був, а тому відповідні графи квитково-касового листа щодо обліку проданих квитків заповнені не були. При цьому, сам факт наявності у позивача квитково-касового листа відповідачем не оспорювався.

Таким чином, враховуючи відсутність законодавчо встановленого порядку заповнення контрольно-касових листів, тобто прямої імперативної норми, суд вважає заповнення позивачем квитково-касового листа в обраний ним спосіб не є порушенням чинного законодавства.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що постанова № 033782 від 04.11.2015 щодо нарахування адміністративно-господарського штрафу є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки будь-які порушення вимог Закону № 2344 на маршруті «Михайлівка Київ АС «Дарниця» позивачем допущені не були.

Щодо вимог позивача про визнання протиправною та скасування постанови № 033783 від 04.11.2015 про застосування адміністративно-господарського штрафу, суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, підставою прийняття вказаної постанови є висновки контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» в частині неоформлення схем маршруту, розкладу руху, таблиці вартості проїзду та квиткового касового листа по автобусному маршруту «с. Перше Травня С. Русанівка м. Київ».

Вимоги до паспортів автобусних маршрутів регулярних та регулярних спеціальних перевезень, процедура розроблення, погодження та затвердження таких паспортів, встановлені Порядком розроблення та затвердження паспорта автобусного маршруту, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та звязку України від 07.05.2010 № 278 (далі- Порядок № 278).

Відповідно до п. 1.2 Порядку № 278 схема автобусного маршруту - нанесена на карту автомобільних доріг відповідної місцевості або на її фрагмент чи на план міста або на його фрагмент лінія шляху проходження маршруту.

Згідно з п. 1.4 Порядку № 278 схема маршруту та розклад руху регулярних перевезень або відповідний примірник паспорта регулярних спеціальних перевезень предявляються водієм автобуса під час здійснення перевезень пасажирів та перевізником за його місцезнаходженням для перевірки представникам Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті під час здійснення ними державного контролю та представникам Державної автомобільної інспекції МВС України (далі - Державтоінспекція).

Пунктом 2.1 Порядку № 278 паспорт маршруту включає: схему маршруту; характеристику маршруту, у тому числі відомості щодо усіх залізничних переїздів, через які проходить автобусний маршрут (у разі їх наявності); копію затвердженого організатором розкладу руху автобусів; графік режиму праці та відпочинку водіїв; таблицю вартості проїзду, затверджену перевізником (для регулярних перевезень);список пасажирів (для регулярних спеціальних перевезень), перевезення яких передбачено договором про регулярні спеціальні перевезення та які застраховані в установленому законодавством порядку (крім маршрутів регулярних спеціальних перевезень у межах населеного пункту та маршрутів, що виходять за межі території населеного пункту, протяжність яких не більше ніж 50 кілометрів, а також туристично-екскурсійних перевезень); відомості про зміни на маршруті; умови здійснення перевезень на маршруті (для регулярних спеціальних перевезень); акт відповідності паспорта автобусного маршруту умовам здійснення перевезень на маршруті (для регулярних спеціальних перевезень); договір про надання послуг (для регулярних спеціальних перевезень);відомості про виявлені порушення умов здійснення перевезень пасажирів, що розміщуються на зворотному боці титульного аркуша паспорта (для регулярних спеціальних перевезень).

Відповідно до п.2.2 Порядку № 278 схема автобусного маршруту виготовляється: міського - на плані або фрагменті плану міста у вигляді лінії впродовж вулиць, якими прокладено автобусний маршрут; приміського - на карті автомобільних доріг або фрагменті карти автомобільних доріг області/району з нанесенням лінії проходження маршруту; міжміського - на карті автомобільних доріг чи фрагменті карти автомобільних доріг України з нанесенням лінії проходження маршруту.

На схемах міських маршрутів позначаються назви вулиць, якими проїздить автобус.

На схемах приміських та міжміських маршрутів умовними знаками позначаються населені пункти, якими проїздить автобус, без зазначення вулиць та додатково наводяться схеми проїзду через районні та обласні центри, де розкладом руху передбачається заїзд на автостанцію.

Автостанції, початковий та кінцевий пункти маршруту (зупинки) за маршрутом відмічаються на схемі маршруту із зазначенням їх назв. При розробці схеми маршруту враховують, що відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських автобусних маршрутів загального користування повинно здійснюватись тільки з територій автостанцій, а в разі їх відсутності - із зупинок, передбачених розкладом руху.

На лінії шляху проходження маршруту позначаються проміжні зупинки, мости/шляхопроводи, пункти перетинання державного кордону, залізничні переїзди, небезпечні ділянки та місця концентрації дорожньо-транспортних пригод.

Схема маршруту будь-якого сполучення виконується в масштабі не менше ніж 1:400000.

Пунктом 2.4 Порядку № 278 передбачено, що розклад руху автобусів включає: для міських та приміських маршрутів регулярних перевезень, що працюють у режимі маршрутного таксі: номер рейсу (маршруту); час відправлення автобуса з початкової зупинки, год. хв.;час прибуття на кінцеву зупинку, год. хв.

Для міських та приміських маршрутів регулярних перевезень, що працюють у звичайному та експресному режимі руху:номер рейсу (маршруту); час відправлення автобуса з початкової зупинки, год. хв.; час прибуття та відправлення з проміжних зупинок, год. хв.; час прибуття на кінцеву зупинку, год. хв.

Для міжміських маршрутів регулярних перевезень: номер рейсу; час відправлення автобуса з початкової зупинки, год. хв.; час прибуття та відправлення з проміжних зупинок, год. хв.; час прибуття на кінцеву зупинку, год. хв.

Для автобусних маршрутів регулярних спеціальних перевезень: час відправлення автобуса з початкової зупинки, год. хв.; час прибуття та відправлення з проміжних зупинок; час прибуття на кінцеву зупинку, год. хв.

Відповідно до п. 2.6 Порядку № 278 таблиця вартості проїзду для регулярних приміських, міжміських маршрутів містить інформацію щодо вартості проїзду (перевезення багажу) між зупинками, призначеними для посадки та висадки пасажирів згідно з розкладом руху автобусів на маршруті. Для регулярних міських автобусних маршрутів визначається вартість проїзду за маршрутом.

Як вбачається з матеріалів справи, під час проведення перевірки, посадовими особами контролюючого органу було встановлено, що водієм позивача ОСОБА_3 здійснювались пасажирські перевезення за маршрутом «с. Перше Травня Русанів Київ». При цьому, заїзд до зупинки с. Перше Травня здійснювався щоденно з 08 год. 20 хв., про що свідчать письмові пояснення вказаного водія, які зафіксовані в акті перевірки № 007136 від 06.10.2015.

Судом встановлено, що 12.12.2013 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Перевізник) та Київською обласною державною адміністрацією (Організатор) було укладеного договір про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування № 10.2013-55, за умовами якого організатор зобовязався надати перевізнику право на здійснення перевезень пасажирів на приміському автобусному маршруті загального користування № 335 «Русанів Київ АС «Дарниця».

Відповідно до п.1.3 договору відомості про маршрут є наступні: номер автобусного маршруту: 335; назва маршруту: Русанів Київ АС «Дарниця»; траса слідування: с. Русанів с. Гоголів с. Красилівка с. Димитрово м. Бровари м Київ АС «Дарниця»; кількість оборотних рейсів: 2 оборотні рейси у звичайному режимі та 2 оборотні рейси у режимі маршрутного таксі; дні роботи: щоденно; тип рухомого складу: автобуси категорії М2, М3, класу А,В, І, ІІ, ІІІ.

Згідно з п. 2.3.1 договору перевізник зобовязаний перевозити пасажирів на визначеному у цьому договорі маршруті (маршрутах), згідно із затвердженою організатором схемою руху.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що цей договір укладений терміном на 5 років і набуває чинності з дня його підписання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що з метою здійснення позивачем пасажирських перевезень за вказаним маршрутом , Київською обласною державною адміністрацією було затверджено паспорт автобусного маршруту регулярних перевезень від 22.11.2012. Як вбачається зі схеми маршруту (а.с. 47-48), яка є складовою частиною вказаного паспорту, позивач зобовязаний здійснювати щоденні автобусні пасажирські перевезення за наступним маршрутом: «с. Русанів (початкова кінцева) зупинка) с. Гоголів с. Красилівка с. Димитрово м. Бровари м Київ АС «Дарниця».

Відповідно до розкладу руху автобусів за вказаним маршрутом (у звичайному режимі), відправлення від с. Русанів має здійснюватись позивачем щоденно о 08 год. 40 хв. та о 14 год. 20 хв., у той час як відправлення з м. Київ АС «Дарниця» має здійснюватися о 12 год. 35 хв. та о 15 год. 35 хв.

В свою чергу, розклад руху автобусів на приміському автобусному маршруті № 335 «Русанів Київ АС «Дарниця» ( у режимі маршрутного таксі) наступний: відправлення з с. Русанів: о 05 год. 25 хв. та о 17 год. 10 хв.; відправлення від м. Київ АС «Дарниця» о 07 год. 15 хв. та о 18 год. 30 хв.

Судом встановлено, що вартість проїзду від с. Русанів до м. Київ АС «Дарниця» становить 12,00 грн., що підтверджується таблицею вартості проїзду.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позивач був зобовязаний здійснювати щоденні автомобільні пасажирські перевезення за маршрутом «с. Русанів м. Київ АС «Дарниця». При цьому, суд звертає увагу на те, що на вказаній схемі маршруту відсутня зупинка «с. Перше Травня». Крім того, вказана зупинка відсутня у розкладі руху та у таблиці вартості проїзду.

Таким чином, наявні у позивача схема маршруту, розклад руху та таблиця вартості проїзду, а так само і договір про організацію перевезень не охоплювали можливість заїзду перевізника на зупинку «с. Перше Травня» та, відповідно, не передбачали здійснення позивачем посадки/висадки пасажирів на вказаній зупинці.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Під час розгляду справи позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які підтверджуються оформлення ним схеми маршруту, розкладу руху, таблиці вартості проїзду та квитково-касового листа по маршруту «с. Перше Травня Русанів Київ», у той час як матеріали справи, а також показання допитаних судом в якості свідків інспекторів, які проводили перевірку, підтверджують, що позивач здійснював пасажирські перевезення за вказаним автобусним маршрутом за відсутності належним чином оформленої документації, що на думку суду, свідчить про обґрунтованість висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» та про правомірність прийняття постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 033783 від 04.11.2015.

Щодо посилань позивача на протиправність проведення перевірки ФОП ОСОБА_1, у звязку з дією мораторію на проведення перевірок субєктів господарювання, що був встановлений Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, суд зазначає наступне.

01.01.2015 набув чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 71- VIII.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71) було встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою субєкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється: з 1 січня 2015 року на перевірки субєктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість; з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Проаналізувавши положення вказаного закону, суд вбачає за доцільне зазначити про те, що вищезазначений закон спрямований на врегулювання відносин, що виникають виключно у сфері справляння податків і зборів та передбачає внесення змін до податкового законодавства, що безпосередньо вбачається з назви Закону.

Отже, Закон № 71 направлений на врегулювання виключно податкових відносин, і відповідно вказаний нормативно-правовий акт не поширюється на ті відносини, що виникають у сфері перевезення пасажирів.

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України даний кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу (ст. 2 ПК України).

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Податкового кодексу України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Отже, Закон № 71 є частиною податкового законодавства України.

Згідно зі ст. 5 Податкового кодексу України поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу.

У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Таким чином, оскільки Закон № 71 є частиною податкового законодавства та регулює відносини, визначені статтею 1 ПК України, визначені ним терміни мають використовуватися у значенні, встановленому Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Отже, враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що Укртрансінспекція та її правонаступник Державна служба України з безпеки на транспорті не є контролюючими органами у розумінні вимог пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, а тому приписи п. 3 Прикінцевих положень Закону № 71 не поширюються на діяльність відповідача.

Також, суд звертає увагу на те, що окрім Закону № 71 законодавцем було прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28.12.2014 року (далі Закон № 76).

Частиною 8 «Прикінцевих положень» Закону України № 76, було встановлено, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня - червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.

Таким чином, 28.12.2014 Верховною Радою України було прийнято два закони із запровадженням мораторіїв на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб-підприємців. При цьому, в обох законах був застосований термін «контролюючі органи», що дозволяє зробити висновок про необхідність інтерпретації цих дефініцій, виходячи зі сфери регулювання законів, та свідчить про те, що норми Закону № 71 встановлюють заборону на проведення перевірок контролюючими органами в сфері оподаткування, а положення Закону № 76 іншими контролюючими органами.

Отже, саме положеннями Закону № 76 встановлено обмеження щодо проведення контролюючими органами, у тому числі і Державною інспекцією України з безпеки на наземному транспорті та її територіальними органами, перевірок діяльності підприємств, установ та організацій, фізичних осіб. При цьому, відповідні обмеження тривали протягом січня-червня 2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що перевірка позивача була проведена в жовтні 2015 року, тобто вже після закінчення дії встановленого Законом № 76 мораторію, що на думку суду, свідчить про правомірність проведення відповідачем відповідної планової перевірки.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про безпідставність посилань позивача на положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII як на підставу обґрунтовування правомірності своїх вимог.

Також, як зазначено вище, позивач, обґрунтовуючи неправомірність проведення перевірки, зазначив про те, що відповідачем не було надано позивачу під час перевірки наказ або розпорядження на її проведення, з приводу чого суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі Закон № 877).

Статтею 1 цього Закону визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Судом встановлено, що Закон № 877 в повній мірі поширюється і на діяльність Укртрансінспекції (та її правонаступника Державну службу України з безпеки на транспорті), враховуючи відсутність приписів про протилежне в частині 2 статті 2 цього Закону.

Положеннями статті 7 Закону № 877 визначено, що для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові) і засвідчується печаткою.

Посвідчення (направлення) є чинним лише протягом зазначеного в ньому строку здійснення заходу.

Перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання або уповноваженій ним особі посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб'єкта господарювання.

Суб'єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред'явили документів, передбачених цією статтею.

Згідно з приписами статті 9 Закону №2344 рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням субєктами господарювання ліцензійних умов, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, а також диспетчерського контролю за роботою автомобільних перевізників визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 (далі-Порядок № 1567).

Відповідно до п. 12 Порядку № 1567 рейдова перевірка додержання суб'єктом господарювання, зокрема іноземним, вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Згідно з п. 13 Порядку № 1567 графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується наказом Укртрансінспекції або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.

Щотижневий графік складається з урахуванням проведення рейдових перевірок не частіше ніж один раз на квартал

Пунктом 14 Порядку № 1567 встановлено, що рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших обєктах, що використовуються субєктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Відповідно до п. 19 Порядку № 1567 рейдова перевірка проводиться у строк, зазначений у направленні на перевірку.

Отже, враховуючи вищевказані положення законодавства, суд дійшов висновку про те, що підставою проведення рейдової перевірки є щотижневий графік, який затверджується

Укртрансінспекції або її відповідним територіальним органом.

При цьому, під час проведення перевірки посадовими особами контролюючого органу надається виключно направлення на перевірку.

У судовому засіданні були допитані в якості свідків інспектори Державної служби України з безпеки на транспорті, які здійснювали перевірку транспортних засобів позивача, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що були попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.

Вказаними особами було повідомлено суду про те, що під час проведення 06.10.2015 рейдової перевірки транспортних засобів позивача інспекторами були предявлені водіям, що здійснювали перевезення, направлення на проведення перевірки та посвідчення.

Крім того, відповідачем було додано до матеріалів справи копію направлення на перевірку № 024149 від 05.10.2015, в якому визначено, що рейдова перевірка на площині радіусом 27 км. + 50 м. з центром Броварська міська рада, проводилась у період з 05.10.2015 по 09.10.2015.

Позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які підтверджують непредявлення посадовими особами контролюючого органу під час проведення перевірки його транспортних засобів направлень на проведення перевірки.

У звязку з чим, суд вважає проведення відповідачем вказаної перевірки є правомірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, суд вбачає за доцільне зазначити про те, що предметом позову, який розглядається в межах даної справи, є оскарження правомірності висновків контролюючого органу щодо наявності з боку позивача порушень вимог чинного законодавства під час проведення ним діяльності в сфері автомобільного транспорту та правомірності прийняття оспорюваних постанов, а не оскарження правомірності проведення рейдової перевірки позивача.

Суд зазначає, що навіть окремі процедурні порушення субєктом владних повноважень правил здійснення державного нагляду (контролю) не є достатньою та безумовною підставою для скасування прийнятого за результатом здійснення такого нагляду рішення, за умови, що матеріали справи в сукупності свідчать про допущення субєктом господарювання порушення вимог чинного законодавства.

Крім того, допущені субєктом владних повноважень порушення порядку проведення перевірки є підставою для визнання неправомірними відповідних дій, проте такі вимоги позивачем заявлені не були.

Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.Відповідно до ч 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що позивачем за заявлені вимоги майнового характеру було сплачено судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Враховуючи задоволення судом позовної вимоги про визнання протиправним та скасування постанови № 033782 від 04.11.2015, сплачений позивачем судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп. підлягає стягненню на його користь з Державної служби України з безпеки на транспорті.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Укртрансінспекції у Київській області про застування адміністративно-господарського штрафу № 033782 від 04.11.2015.

3.В іншій частині в позові відмовити.

4.Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (07400, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_3) судовий збір у сумі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень Державної служби України з безпеки на транспорті (03135, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 14, ідентифікаційний код 39816845).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Дудін С.О.

Судді Кушнова А.О.

ОСОБА_6