Ухвала суду № 57749440, 17.05.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Копія:

Справа № 127/26118/15-ц Провадження № 22-ц/772/1253/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 55Доповідач Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Іменем України

17 травня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Міхасішина І.В., Голоти Л.О.,

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Вінницького центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів "ПРОМІНЬ" Міністерства соціальної політики України на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Вінницького центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів "ПРОМІНЬ" Міністерства соціальної політики України по стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

встановила:

В листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулась до Вінницького міського суду з позовом, в обґрунтування вимог якого посилалась на те, що рішенням апеляційного суду Вінницької області від 26.05.2015 року її було поновлено на роботі на посаді викладача трудового навчання Вінницького центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Промінь» Міністерства соціальної політики України з 06.01.2015 року та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Однак, відповідачем лише 22.07.2015 року видано наказ про поновлення на роботі.

Просила стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.05.2015 року по 23.07.2015 року, тобто до фактичного дня поновлення на роботі, в сумі 3908,80 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2016 року позов задоволено, стягнуто з Вінницького центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів "ПРОМІНЬ" Міністерства праці та соціальної політики України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.05.2015 року по 23.07.2015 року, тобто до дня поновлення на роботі, в сумі 3908,80 грн. без утримання податків й інших обов'язкових платежів.

Вирішено питання про стягнення з відповідача на користь держави судових витрат в сумі 551,20 грн.

Не погодившись із рішенням відповідач Вінницький центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів "ПРОМІНЬ" Міністерства соціальної політики України, через свого представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне зясування судом першої інстанції всіх обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, не правильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній, і просив задовольнити.

Позивач ОСОБА_3 проти вимог апеляційної скарги заперечувала, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та зявилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляції та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням апеляційного суду Вінницької області від 26.05.2015 року визнано незаконним звільнення ОСОБА_3 з роботи, поновлено останню на посаді викладача трудового навчання Вінницького центру соціальної реабілітації дітей інвалідів "ПРОМІНЬ" Міністерства соціальної політики України, а також стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.01.2015 року до дня поновлення на роботі в сумі 9381,12 грн.

Фактичне поновлення позивача на роботі відбулось 24 липня 2015 року, що не оспорювалося представником відповідача у судовому засіданні.

Таким чином, період з 27.05.2015 року по 24.07.2015 року є часом вимушеного прогулу позивача внаслідок затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (частина 5 статті 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Оскільки зазначена норма права в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі відсутність у судовому рішенні вказівки про це не позбавляє рішення його обов'язковості з моменту проголошення.

Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (частина 5 статті 124 Конституції України).

Отже, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень за змістом статей 14, 367 ЦПК України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у п.34 Постанови №9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Частиною 2 статті 14 ЦПК України визначено, що невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У випадку невиконання цього обов'язку добровільно, рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закону України "Про виконавче провадження".

Так, частиною 1 статті 76 Закону рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття "затримка", як "зволікання", "проволока", за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Наступного дня після ухвалення апеляційним судом рішення про її поновлення на роботі, ОСОБА_3 звернулася до адміністрації відповідача із заявою про поновлення, до якого додала ксерокопію рішення, а 28.05.2015 року його засвідчену копію (а.с. 8, 9), тобто вчинила дії, які свідчили про її бажання приступити до виконання трудових обовязків.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що невиконання судового рішення відбулось не з вини відповідача.

Встановивши той факт, що після ухвалення апеляційним судом Вінницької області 26 травня 2015 року рішення про визнання незаконним звільнення ОСОБА_3Ф та поновлення її на роботі, відповідач видав наказ про поновлення позивача на роботі лише 22 липня 2015 року, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про обґрунтованість позовних вимог.

При обчисленні суми середнього заробітку суд першої інстанції вірно виходив з розміру середньоденної заробітної плати позивача, встановленої рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 26.05.2015 року.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (долі Порядок).

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду також посилання апелянта на задоволення судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_3 до неналежного відповідача (неіснуючої сторони у справі), оскільки помилка в назві відповідача вказівка на те, що центр належить до сфери управління Міністерства праці і со ціальної політики України, а не Міністерства соціальної політики України, може бути усунення шляхом виправлення описки в порядку ст. 219 ЦПК України.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Керуючись ст. 304, 307, 308, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Вінницького центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів "ПРОМІНЬ" Міністерства соціальної політики України відхилити, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільний і кримінальних справ.

Головуючий:/підпис/ ОСОБА_5 Судді: З оригіналом вірно: Суддя апеляційного суду /підпис/ ОСОБА_6 /підпис/ ОСОБА_7 ОСОБА_5