Ухвала суду № 57749392, 12.05.2016, Апеляційний суд Вінницької області

КОПІЯ

Справа № 144/1310/15-ц Провадження № 22-ц/772/1285/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 23Доповідач Копаничук С. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючої: Копаничук С.Г.

Суддів: Шемети Т.М., Марчук В.С.

при секретарі: Торбасюк О.І.

за участю представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до приватного підприємства «ЗІС», за участю третьої особи відділу Держгеокадастру у Теплицькому районі про визнання договору оренди землі недійсним, за апеляційною скаргою приватного підприємства «ЗІС» на рішення Теплицького районного суду від 02 березня 2016 року ,-

В с т а н о в и л а :

В вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ПП «ЗІС» про визнання недійсним договору оренди землі №016 від 20.04.2006 року. Посилаючись на те, що вона є власницею земельної ділянки, площею 2,5313 га, кадастровий номер 0523785000010000118, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Петрашівської сільської ради Теплицького району. У січні 2015 року вона дізналась про існування договору оренди землі зі змінами, який був укладений нібито між нею та ПП «ЗІС». Посилаючись на те, що договір оренди землі та зміни до нього вона не підписувала, нікого не уповноважувала на такі дії, просила визнати недійсним вказаний договір оренди.

Рішенням Теплицького районного суду від 02.03.2016 року позов задоволено. Визнано договір оренди землі №016, укладений 20.04.2006 року між ОСОБА_4 та ПП «ЗІС», зареєстрований у Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 09.08.2006 року недійсним. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ПП «ЗІС» просить зазначене рішення суду скасувати через порушення норм матеріального та процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вказали, що твердження позивачки щодо її необізнаності про існування договору оренди спростовуються поясненнями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9, які вказували на те, що позивачка знала про укладення такого договору і усно уповноважувала на його укладення іншу особу. Крім того, суд допустив порушення ст.267 ЦК України в частині спливу строку позовної давності і безпідставно відмовив у його застосуванні.

Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи ,рішення суду та доводи апеляційної скарги ,колегія суддів вважає, що скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини, щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно ч.1 ст.16 ЗУ «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ст. 215 ч.1 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зі змісту ст.203 ЦК України,зокрема,ч.ч.1,3 вбачається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_4 є власницею земельної ділянки, площею 2,5313 га, кадастровий номер 0523785000010000118, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Петрашівської сільської ради. 20.04.2006 року між нею та ПП «ЗІС» підписано договір оренди даної земельної ділянки, строком на 10 років. Відповідно висновку судової почеркознавчої експерта №6/тдд від 17.12.2015 року, проведеної Київським міським НДЕКЦ МВС України, підпис від імені ОСОБА_4 в зазначеному договорі оренди виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою; ознак навмисно зміненого почерку при виконанні підпису від імені позивачки не виявлено (а.с.66-69).

Ухвалюючи рішення про визнання договору недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 договір оренди землі не підписувала, нікого не уповноважувала на такі дії, а отже її волевиявлення на встановлення цивільних прав та обовязків щодо передачі належної їй земельної ділянки в оренду ПП «ЗІС» було відсутнє. Суд також виходив із того, що підстави для застосуванняпозовної давності до заявлених вимог за заявою відповідача відсутні, оскільки позивачка довідалася про наявність спірного договору оренди та внесення змін до ньоголише у січні 2015 року, а тому даний строк нею не пропущено.

Суд вірно встановив обставини по справі, належним чином перевірив їх доказами, які оцінив відповідно до ст.212 ЦПК України, підставно взяв до уваги висновок судової експертизи, який є належним та допустимим доказом відсутності волевиявлення позивачки на укладення договору оренди, правильно визначив спірні правовідносини та правові норми, що їх регулюють та дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи скарги про те, що факт відсутності волевиявлення позивачки спростовується показами свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9, не заслуговують на увагу, оскільки волевиявлення полягає у вчиненні особою свідомих, власних дій, спрямованих на вираження волевиявлення в договорі шляхом вчинення особистого підпису.

Вказані ж свідки, навпаки, підтвердили, що позивачка оспорюваний договір особисто не підписувала, а отже підтвердили відсутність її волевиявлення.

Що стосується усного уповноваження ОСОБА_4 іншої особи на підписання від її імені вказаного договору, то згідно ч.1 ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобовязана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Зі змісту ст.ст. 244, 245 ЦК України вбачається, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятись правочин.

Згідно ч.1 ст.14 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Враховуючи, що договір оренди землі підлягає укладенню у письмовій формі, довіреність про уповноваження орендодавцем на його укладення іншу особу також має бути вчинена у письмовій формі, чого дотримано не було.

Отже, усне уповноваження особи на укладення договору правового значення не має і не підтверджує наявність її волевиявлення.

Крім того, зі змісту п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року вбачається, що у випадку недодержання сторонами письмової форми правочину, не може доводитися факт його вчинення свідченнями свідків, що відповідає змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК України.

Отже, посилання в апеляційній скарзі на покази свідків, як підтвердження факту вчинення правочину про уповноваження ОСОБА_4 іншої особи на підписання договору оренди, є необґрунтованим.

Також є безпідставними доводи апеляційної скарги про порушення судом ст.267 ЦК України в частині незастосування строку позовної давності, оскільки її перебіг почався від дня, коли позивачка довідалась про порушення свого права. Як вказує ОСОБА_4, вона довідалась про існування оспорюваного договору у січні 2015 року, належних і допустимих доказів, що спростовують зазначене, по справі не вбачається.

Інші доводи скарги правильних висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Рішення суду відповідає матеріалам справи і вимогам закону, постановлене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а тому скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст.307, 308, 315 ЦПК України ,-

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу приватного підприємства «ЗІС» відхилити.

Рішення Теплицького районного суду від 02 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом вірно: