Постанова № 57741323, 10.05.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2-а-288/16

в справі № 760/2877/16-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2016 року Суддя Солом'янського районного суду м. Києва Демидовська А.І., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Адміністрації Державної прикордонної служби України про перерахунок одноразової грошової допомоги,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними дії Міністерства оборони України, Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо непризначення йому одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей., а також стягнути з відповідачів солідарно недоплачену частину одноразової грошової допомоги у разі інвалідності у розмірі 698734 грн.

Посилається на те, що був звільнений з військової служби 20 січня 1986 року.

18 березня 2014 року позивач отримав первинно ІІ групу інвалідності у зв'язку із пораненням, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 18 березня 2014 року серії 10ААВ №617459.

Міністерство оборони України, Адміністрація Державної прикордонної служби України відмовили йому у призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, у відповідь на його звернення.

Вважає такі дії протиправними та просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 18 квітня 2016 року в справі було відкрито скорочене провадження.

В запереченнях представника Міністерства оборони України, які надійшли на адресу суду останній посилається на те, що позивач не отримав одноразову грошову допомогу правомірно.

В запереченнях представника Адміністрації Державної прикордонної служби України, які надійшли на адресу суду останній посилається на те, що позивач не отримав одноразову грошову допомогу правомірно.

Згідно ч. 4 ст. 183-2 КАС України суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення. У разі недостатності повідомлених позивачем обставин або якщо за результатами розгляду поданого відповідачем заперечення суд прийде до висновку про неможливість ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, суд розглядає справу за загальними правилами цього Кодексу, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку скороченого провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Дослідивши матеріали адміністративного позову, суд вважає його таким, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Позивач був звільнений з військової служби 20 січня 1986 року, є учасником бойових дій та інвалідом війни ІІ групи, приймав участь у виконанні інтернаціонального обов'язку з 22 січня 1985 року по 25 липня 1985 року, що підтверджується довідками та копіями посвідчення позивача.

18 березня 2014 року позивача визнано первинно інвалідом ІІ групи у зв'язку із загальним захворюванням, що підтверджується довідкою МСЕК від 18 березня 2013 року серії 10ААВ №617459.

Таким чином, лише 18 березня 2014 року позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від №975 від 25.12.2013 року (надалі - Порядок) у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності II групи.

Відповідно пункту 11 Порядку позивач надав усі належні документи до уповноваженого органу відповідача, які той направив до відповідача - Міністерства оборони України як безпосередньо, так й через уповноважений орган Міністерства оборони України - Черкаський обласний військовий комісаріат для прийняття рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, що підтверджується фіскальними чеками відділення поштового зв'язку від 09 лютого 2016 року.

Позивач надав усі належні документи до Адміністрації Державної прикордонної служби України для прийняття рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, але йому у цьому було відмовлено, що підтверджується вих. Адміністрації Державної прикордонної служби України від 23 лютого 2016 року №11/Л-918.

Міністерство оборони України не визнало право позивача на отримання допомоги як інваліда ІІ групи у зв'язку із пораненням, яке пов'язано з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується письмовими запереченнями представника Міністерства оборони України та відсутністю будь-якого рішення Міністерства оборони України на заяву позивача від 08 лютого 2016 року.

Адміністрація Державної прикордонної служби України не визнала право позивача на отримання допомоги як інваліда ІІ групи у зв'язку із пораненням, яке пов'язано з виконанням обов'язків військової служби, з мотивів того, що виплату має провадити Міністерство оборони України, що підтверджується вих. Адміністрації Державної прикордонної служби України від 23 лютого 2016 року №11/Л-918.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону останній поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 ст. 16 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до підпункту «б» пункту 1 ст.16-2 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IІ групи.

Постановою КМ України від 25 грудня 2013 року №975 було затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 6 Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IІ групи.

Відповідно до п. 3 Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

З огляду на те, що первинно інвалідність внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов'язків військової служби, позивачу була встановлена 18 березня 2014 року, суд приходить до висновку, що відповідач - Міністерство оборони України при вирішенні питання про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги повинен був керуватися п. 6 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Тобто, одноразова грошова допомога позивачу повинна була бути призначена та виплачена у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Міністерство оборони України, як суб'єкт владних повноважень, не спростувало доводи позивача.

Матеріалами справи підтверджується прийняття позивача на військову службу та звільнення з неї провадились керівником Міністерства оборони - Міністром оборони, а тому усі видатки з виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності має провадити саме Міністерство оборони України.

Суд зазначає безпідставність посилання представника Міністерства оборони України на необхідність прийняття рішення комісією Міністерства оборони України, існування якої положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» не встановлено.

У зв'язку з тим, що чинним законодавством України не передбачено необхідність створення будь-якої проміжної ланки між розпорядником коштів та його уповноваженим органом у процесі прийняття рішення за зверненням інваліда щодо одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, створення додаткового суб'єкта у спірних правовідносинах є незаконним та таким, що штучно ускладнює процес прийняття рішення.

Суд критично ставиться до наведеного представником Міністерства оборони України окремого судового рішення суду у частині визначення предметної підсудності з розгляду адміністративного позову у зв'язку з тим, що диспозиція п. 1 ч. 2 ст. 18 КАС України виключає її застосування у випадках, що окремо встановлені КАС України.

Відповідно диспозиції п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 21 жовтня 2015 року.

Суд відкидає посилання відповідача щодо залучення до справи Черкаський обласний військовий комісаріат через те, що будь-які позовні вимоги позивачем до цього військового комісаріату не заявлялися.

Підлягають залишенню без задоволення посилання відповідача на відсутність рішення Міністерства оборони за зверненням позивача у зв'язку з тим, що позивач довів отримання його звернення Міністерством оборони України та бездіяльність щодо цього останнього.

Цього факту цілком достатньо для пред'явлення позовних вимог позивачем саме до Міністерства оборони.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Вищого адміністративного суду України від 15 жовтня 2015 року.

Суд не погоджується з доводами позивача у частині заявлених позивачем позовних вимог до Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Адміністрація Державної прикордонної служби України не порушувала права позивача, а тому у задоволенні позовних вимог до неї слід відмовити.

Враховуючи викладене вище, прихожу до висновку про задоволення вимог позивача про визнання дій Міністерства оборони України щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності неправомірними.

На Міністерство оборони України повинен бути покладений обов'язок саме нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а не стягнути її недоплачену частину.

Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного суду України від 30 січня 2003 року №3 рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, на думку Суду, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект та виключають повторні звернення громадянина-інваліда війни до суду щодо поновлення порушених прав, які підлягають захисту у цій справі. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Керуючись Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», ст.ст.9, 11,18, 69-71, 86, 99, 158-163, 183-2, 254 КАС України, суддя -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Зобов'язати Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її отримання до Київського апеляційного адміністративного суду через районний суд.

Суддя А.І. Демидовська