Ухвала суду № 57733414, 12.05.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/19199/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Рудська С.М. Провадження № 22-ц/773/627/16 Категорія: 27 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2016 року місто ОСОБА_1

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С.Ю.,

суддів - Завидовської-Марчук О.Г., Свистун О.В.,

з участю:

секретаря - Концевич Я.О.,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

В грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона під розписку позичила ОСОБА_4 гроші в сумі 2890 євро строком на 6 місяців та сплатою процентів в розмірі 57,80 євро щомісячно. Вказує, що у звязку з порушенням ОСОБА_4 взятих на себе зобовязань та ухиленням від їх повернення і сплати за користування коштами процентів, була змушена звернутися з відповідним позовом до суду за захистом порушеного права. Просила стягнути з відповідача ОСОБА_4 в її користь суму боргу 2890 євро, що еквівалентно 73735, 46 грн., та відсотки в сумі 1098,2 євро, що еквівалентно 28019,47 грн., а також понесені судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 березня 2016 року позовні вимоги задоволені повністю.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики в розмірі 2890 євро, що еквівалентно 73735, 46 грн., відсотків за користування позикою в сумі 1098,2 євро, що еквівалентно 28019,47 грн., а всього на суму 3988,2 євро, що еквівалентно 101754,93 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 988,60 грн., та в користь держави судовий збір в розмірі 272,54 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне та неправильне зясування обставин,які мають значення для справи, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково - в частині стягнення 1845,55 євро основного боргу та 231,20 євро процентів за користування коштами.

Дослідивши обставини справи, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_4 15 березня 2013 року написала розписку про те, що вона взяла в борг у ОСОБА_3 2890 євро строком на шість місяців з дня написання розписки, зобовязалася сплачувати проценти за користування позикою в розмірі 57,8 євро (619 грн.) на місяць (а.с.4).

Задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення боргу за договором позики, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник належним чином не виконує взяті на себе зобовязання з повернення позики, а тому суд стягнув з відповідача в користь позивача заборгованість за договором позики та визначені в розписці проценти на загальну суму 3988,20 євро.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону і відповідають встановленим обставинам справи.

Стаття 1046 ЦК України передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другої сторони (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Як зазначено в правовій позиції, що викладена в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, та яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для всіх судів, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ч. 1 ст.626 ЦК України).

Згідно з нормою статті 526 ЦК Українизобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У той самий час, згідно зі статтею 536 ЦК Україниза користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

І відповідач, і її представник підтвердили, що ОСОБА_4 15 березня 2013 року взяла в борг у позивача 2890 євро, про що написала розписку. Сторони не заперечували, що між ними і раніше укладались подібні договори позики грошових коштів у гривнях та доларах США, які на даний час погашені. На підтвердження цього позивач надала копію розписки ОСОБА_1 від 18 лютого 2013 року про позику строком на три місяці в сумі 10 тис. грн. і 1300 доларів США, що еквівалентно 10400 грн., на загальну суму з процентами 21130 грн.

Заперечуючи частково суму боргу, ОСОБА_4 стверджує, що15 лютого 2014 року повернула позивачці 5 тис. грн., що еквівалентно 431 євро, та 300 доларів США, становить 223,45 євро, а всього в цей день 654,45 євро, про що надала суду копії відповідних розписок ОСОБА_3 (а.с.34,35). Крім того, зазначає, що нею повернуто позивачці 15 серпня 2014 року 5000 грн., що еквівалентно 290 євро, та 10 серпня 2015 року 100 євро, а також проценти сплачувалися по листопад 2015 року, оскільки останній платіж за процентами у сумі 1410 грн. за жовтень було нею сплачено 15 жовтня 2015 року.

Згідно з п.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно зі ст.11 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Однак, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апелянта щодо повернення зазначених грошових коштів, що зафіксовано нею в особистому записнику, оскільки це не підтверджує позивач, а в записнику відсутні підписи про отримання боргу ОСОБА_3

Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що слід зменшити розмір заборгованості на суму отриманих ОСОБА_3 коштів 5000 грн. і 300 доларів США згідно розписок позивача від 15 лютого 2014 року, оскільки на підтвердження своїх доводів відповідач не надала суду жодних належних та допустимих доказів, що ці кошти були спрямовані саме на погашення боргових зобовязань за договором позики від 15 березня 2013 року, так як валюта погашення (гривні і долари) не співпадає з умовами даного договору (позика в євро), однак повністю узгоджується з поясненнями сторін щодо укладення та повного виконання попереднього договору позики, що укладався між тими ж сторонами у гривнях та доларах США. Будь-яких інших доказів на підтвердження своїх доводів відповідач суду не надала.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, повно і обєктивно дослідивши всі обставини справи, застосувавши ті норми права, які підлягали до застосування, прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в повному обємі.

Інші доводи апеляційної скарги є власним тлумаченням відповідачем норм чинного законодавства та обставин справи, які були предметом дослідження судом першої інстанції і суд дав їм правильну юридичну оцінку, а тому не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, яке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 березня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді