Рішення № 57731576, 05.05.2016, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" травня 2016 р. Справа № 926/298/16

За позовом Військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до відповідачів: 1) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці

2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про визнання недійсним попереднього договору оренди

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області

Суддя С.О. Миронюк

Представники:

Від позивача - не з'явився.

Від відповідача-1 - Антонеску О.Г. - представник. Довіреність № 1865 від 23.10.2015 р.

Від відповідача-2 - ОСОБА_2 - представник. Довіреність № 1875 від 04.05.2016 р.

Від третьої особи - ОСОБА_3 - представник. Довіреність № 10-001-01755 від 19.05.2015 р.

Від прокуратури - Покора К.В. - прокурор.

СУТЬ СПОРУ: Військовий прокурор Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним попереднього договору оренди № 277/2015-п від 08.07.2015 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на те, що попередній договір оренди нерухомого військового майна № 277/2015-п від 08.07.2015 р., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, площею 81,6 кв. м., не відповідає вимогам чинного законодавства. У зв'язку з вищезазначеним, прокурор просить визнати недійсним попередній договір оренди нерухомого військового майна № 277/2015-п від 08.07.2015 р.

Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Чернівецької області від 25.02.2016р., справу до розгляду в судовому засіданні призначено на 17.03.2016 р.

17.03.2016 р. від третьої особи надійшли письмові пояснення в яких останній просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалами суду від 17.03.2016 р., 05.04.2016 р. та 21.04.2016 р. розгляд справи відкладався, в зв'язку з неявкою представників сторін, розгляд справи призначено на 05.05.2016 р.

В судовому засіданні 05.05.2016 р. від відповідача 1 надійшов відзив в якому позов визнає в повному обсязі.

Від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги не визнає. Крім того, відповідачем 2 подано клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України (позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано), оскільки, прокурором не обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне:

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Такі випадки визначені, зокрема, статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язок господарського суду порушувати справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною третьою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з частиною другою статті 29 Господарського процесуального кодексу України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача.

Конституційний Суд України у Рішенні від 08.04.99 у справі N 1-1/99 зазначив, що підставою для порушення справи у суді є заява, в якій прокурор обґрунтовує наявність порушення чи загрози порушення інтересів держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, під яким відповідно до статей 6, 7, 143 Конституції України треба розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Статтями 3, 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» передбачено, що Міністерство оборони України є органом державного управління ЗС України і несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони, а суб'єктами господарської діяльності у ЗС України є військові об'єднання, військові частини, установи та організації, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює управління військовим майном, а кошти, одержані від здійснення військовими частинами, установами, організаціями господарської діяльності, відповідно до ст. 8 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України, при цьому, порядок обліку коштів, одержаних від господарської діяльності у Збройних Силах України, визначається Міністерствами фінансів та оборони України.

Отже, Військовий прокурор Чернівецького гарнізону може бути представником сторони у справі коли цією стороною у справі є орган державної влади тобто Міністерство оборони України, а тому в задоволенні клопотання відповідача 2 про залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України слід відмовити.

Між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено попередній договір оренди № 277/2015 від 08.07.2015 р. нерухомого військового майна площею 81,60 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до п. 1.1 Договору визначено що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці зобов'язується протягом 12 місяців з моменту підписання цього договору провести процедуру укладення в майбутньому основного договору оренди нерухомого військового майна - нежитлових вбудованих приміщень площею 81,60 м2 в будівлі № 4 (літ. А) військового містечка № 101, що знаходиться на балансі квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на умовах, встановлених даним договором.

Визначене в договорі майно передано відповідачу відповідно до Акту приймання-передачі нерухомого військового майна від 18 липня 2015 року.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до моменту підписання основного договору оренди має право використовувати майно за цільовим призначенням, визначеним п. 2.1.3 договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 635 Цивільного кодексу України, попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ст. 762 Цивільного кодексу України).

При цьому, з матеріалів справи встановлено, що Квартирно-експлуатаційний відділ у м. Чернівці заснований на державній формі власності і підпорядкований Міністерству оборони України, діє на підставі затвердженого положення, включений до ЄДРПОУ як юридична особа державної форми власності. Нерухоме майно, що є предметом спірного договору перебуває у державній власності.

Відповідно до п.3 ст.1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".

У відповідності до ст. 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду здійснюється з урахуванням вимог, встановлених порядком надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 11.05.2000 року №778.

Згідно ч. 4 ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.

Дослідженням документальних доказів встановлено, що укладаючи спірний договір оренди, об'єктом якого є нерухоме майно, що перебуває у державній власності, сторонами не дотримано вимоги чинного законодавства щодо порядку погодження та отримання дозволу на укладення такого договору з відповідними органами. Посадовими особами Квартирно-експлуатаційного відділу у м. Чернівці перед укладанням зазначеного попереднього договору оренди не проведено конкурси про передачу військового нерухомого майна в оренду фізичній особі-підприємцю.

Також, у порушення п. 6 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2000 р. № 778, відповідачем 1 перед укладанням попередніх договорів оренди військового нерухомого майна процедура виготовлення експертної оцінки майна, яке надається в оренду, не проводилась.

У супереч вимоги п. 5.7.4 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16 липня 1997 № 300, попередній договір оренди не завізований головним бухгалтером Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці.

Крім цього, у порушення вимог ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», нерухоме майно, яке було передано за попереднім договором, відповідачем 2 не застраховане, і, за таких обставин, балансоутримувач (Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці) несе ризик випадкової втрати чи пошкодження нерухомого військового майна без відповідного відшкодування його вартості.

Також, попередній договір не відповідає вимогам наказу Міністра оборони України від 2 лютого 2010 року № 46, яким затверджено типовий договір оренди у Міністерстві оборони України. Наведені обставини не заперечується відповідачем 1 та підтверджується документальними доказами у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, відповідач не надав доказів зменшення або погашення суми заборгованості.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

При вирішення даного спору судом приймається до уваги те, що під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Виходячи із змісту ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст. 49, 82, 84, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним попередній договір оренди № 277/2015-п від 08 липня 2015 року, укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці (код ЄДРПОУ 08179180) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) нерухомого військового майна, площею 81, 6 м2., розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

3. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (580000, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Українська, 43, код ЄДРПОУ 08179180) на користь Військової прокуратури Західного регіону України (код 38326057) судовий збір у сумі 689,00 грн.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (580000, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Військової прокуратури Західного регіону України (код 38326057) судовий збір у сумі 689,00 грн.

5. З набранням рішення законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У разі подання апеляційної скарги або апеляційного подання до Львівського апеляційного суду через Господарський суд Чернівецької області, рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

У судовому засіданні 05 травня 2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Оформлене у відповідності до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення підписане 10 травня 2016 р.

Суддя С.О. Миронюк