Рішення № 57731270, 11.05.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/5755/2016 Головуючий у суді першої інстанції - Каліушко Ф.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючий суддя Оніщука М.І.,

судді Українець Л.Д., Шебуєвої В.А.,

секретар Троц В.О.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача Іванова А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Державного концерну «Укроборонпром» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И Л А:

31 липня 2015 року ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ДК «Укроборонпром» (далі - відповідач), в якому просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 378 709 грн. 24 коп. та допустити негайне виконання рішення суду по стягненню заробітної плати.

В обґрунтування заявлених вимог вказував, що 21.03.2014 його було призначено на посаду заступника генерального директора ДК «Укроборонпром», а 02.04.2014 переведено на посаду першого заступника генерального директора з питань зовнішньоекономічної діяльності на цьому підприємстві. 08.08.2014 його було звільнено з займаної посади. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16.12.2014 його поновлено на роботі, яке було виконане відповідачем лише 06.04.2015. Таким чином, на думку позивача, з відповідача на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.08.2014 (день звільнення) по 06.04.2015 (день поновлення на роботі).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27.01.2016 позов задоволено частково. Стягнуто з ДК «Укроборонпром» на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 378 709 грн. 24 коп. У задоволенні іншої частини заявлених вимог відмовлено. Також стягнуто з ДК «Укроборонпром» на користь держави судовий збір у сумі 3 787 грн. 09 коп.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно поновив позивачу строк позовної давності, який пропущено останнім без поважних причин. Також зазначає, що суд невірно обрахував період вимушеного прогулу, зокрема період з 16.12.2014 по 09.04.2015 не може бути віднесеним до часу вимушеного прогулу, оскільки позивач з дня ухвалення рішенням судом апеляційної інстанції міг у будь-який час приступити до виконання обов'язків на посаді першого заступника Генерального директора, але не зробив цього. Крім цього, посилається на те, що судом при обчисленні середньої заробітної плати не були в повній мірі враховані положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував за її безпідставністю та необґрунтованістю і просив рішення суду залишити без змін, оскільки воно ухвалене з дотриманням вимог закону.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції визнав причини пропуску позивачем строку звернення до суду поважними та виходив з обґрунтованості вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З вказаним висновком суду в повній мірі погодитись не можливо, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається та вірно встановлено судом першої інстанції, що позивач з 21.03.2014 перебував у трудових відносинах з відповідачем, обіймаючи заступника генерального директора ДК «Укроборонпром», а з 02.04.2014 був переведений на посаду першого заступника генерального директора з питань зовнішньоекономічної діяльності на цьому підприємстві.

Наказом ДК «Укроборонпром» № 268-ОС від 08.08.2014 позивача звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, за одноразове грубе порушення трудових обов'язків.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16.12.2014 визнано незаконним звільнення ОСОБА_5 наказом Генерального директора ДК «Укроборонпром» від 08.08.2014 № 268-ОС та зобов'язано ДК «Укроборонпром» поновити ОСОБА_5 на роботі на посаді першого заступника генерального директора з питань зовнішньоекономічної діяльності ДК «Укроборонпром» з 08.08.2014, внести до трудової книжки ОСОБА_5 відповідні записи про визнання запису про звільнення недійсним та поновлення на роботі (а.с. 35-39).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.03.2015 касаційну скаргу ДК «Укроборонпром» відхилено, а рішення Апеляційного суду м. Києва від 16.12.2014 залишено без змін (а.с. 4, 5).

У відповідності з вимогами ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

03.04.2015 Шевченківським районним судом м. Києва на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 16.12.2014 видано виконавчий лист (а.с. 6, 7).

Наказом ДК «Укроборонпром» від 06.04.2015 № 62-ОС позивача поновлено на роботі на посаді першого заступника генерального директора з питань зовнішньоекономічної діяльності цього підприємства з 08.08.2014 (а.с. 12, 13).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на незаконність звільнення, що встановлено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16.12.2014 та поновлення його на роботі лише 06.04.2015, а відтак просив стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.08.2014 (день звільнення) по 06.04.2015 (день поновлення на роботі).

Частинами 1, 2 ст. 235 КЗпП України закріплено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Розглядаючи спір про поновлення на роботі питання стягнення на користь позивача середнього заробітку не вирішувалось, а відтак з огляду на вказані вимоги Закону позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що обґрунтовано встановлено судом першої інстанції.

Що стосується доводів скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду, слід зазначити наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 233 КЗпП України уразі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, з огляду на те, що позивачем, після визнання незаконним його звільнення та поновлення на роботі, порушено питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу (заробітної плати), що передбачено законом, підстави для висновку про пропуск строку звернення до суду з даними відсутні.

Також не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону доводи скарги про те, що судом невірно обраховано період вимушеного прогулу, зокрема, на думку відповідача, період з 16.12.2014 по 09.04.2015 не може бути віднесеним до часу вимушеного прогулу, оскільки позивач з дня ухвалення рішенням судом апеляційної інстанції міг у будь-який час приступити до виконання обов'язків на посаді першого заступника Генерального директора, але не зробив цього.

З цього приводу, слід зазначити, що позивача було звільнено з роботи 08.08.2014, рішенням суду апеляційної інстанції від 16.12.2014, яке набрало законної сили, позивача поновлено на роботі. Фактично відповідач виконав рішення суду і поновив позивача на роботі лише 06.04.2015, видавши відповідний наказ та зробивши записи в трудовій книжці. Трудове законодавство зобов'язує роботодавця виплатити незаконно звільненому працівнику середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. В даному випадку таким часом є період з 08.08.2014 (день звільнення) по 06.04.2015 (день поновлення на роботі), а тому висновки суду в цій частині повністю відповідають вимогам закону.

Водночас, колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача про те, що визначаючи суму середнього заробітку судом першої інстанції не були в повній мірі враховані положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 5 розд. IV Порядку встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Разом з цим, відповідно до п. 3 розділу 3 Порядку премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому період відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Крім того, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (п. 4, розділу 3 Порядку).

У відповідності до довідки ДП «Укроборонпром» про доходи ОСОБА_5, з якої виходив суд першої інстанції, за останні два місяці роботи позивачу нараховано дохід, зокрема, червень 2014 - 68 064,79 грн., липень 2014 - 27 179,24 грн., а отже його середньо денна заробітна плата склала 2 267,72 грн.

Однак, згідно службової записки головного бухгалтера ДП «Укроборонпром», яка була надана відповідачем в суді першої інстанції, у суми зазначені в довідці були також включені премії та відрядження, які не були обраховані згідно з Порядком.

У відповідності з вимогами ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції належним чином не перевірив доводів відповідача щодо належного обрахунку середнього заробітку, обмежившись посиланням на те, що відповідачем не надано доказів нарахування позивачу таких виплат, однак вірний розрахунок середнього заробітку має ключове значення, з метою недопущення порушень майнових прав як позивача, так і відповідача.

Так, з наданих відповідачем даних вбачається, що позивач за червень, липень 2014 року відпрацював 27 робочих днів, а нарахована середня заробітна плата склала 50 368,34 грн., виходячи з наступного:

Ш за червень 2014 року позивачу нараховано дохід в розмірі 68 064,79 грн., що включає в себе: 13 768,42 грн. оклад за відпрацьованих 12 робочих днів; 13 768,42 грн. надбавка за інтенсивність; 2 065,26 грн. надбавка за державну таємницю; 19 843,04 грн. перебування у відрядженні (7 робочих днів); 2 426,67 грн. премія за І квартал 2014 року; 16 192,98 грн. премія за II квартал 2014 року (за відпрацьованих 44 дні в II кварталі), а отже, з урахуванням вимог Порядку, за червень 2014 року середня заробітна плата ОСОБА_5 склала 34 018,34 грн., а саме: 13 768,42 грн. оклад за відпрацьованих 12 робочих днів; 13 768,42 грн. надбавка за інтенсивність; 2 065,26 грн. надбавка за державну таємницю; 4 416,24 грн. премія за II квартал 2014 року пропорційно відпрацьованого часу в II кварталі (12 робочих днів).

Ш за липень 2014 року ОСОБА_5 нараховано дохід в розмірі 27 179,24 грн., що включає в себе: 14 217,39 грн. оклад за відпрацьовані 15 робочих днів; 2 132,61 грн. надбавка за державну таємницю; 10 829,24 грн. перебування у відрядженні (4 робочих дні), а отже,з урахуванням вимог Порядку, за липень 2014 року середня заробітна плата ОСОБА_5 склала 16 350,00 грн., а саме: 14 217,39 грн. оклад за відпрацьованих 15 робочих днів; 2 132,61 грн. надбавка за державну таємницю.

Відтак, середньоденна заробітна плата становить 1 865 грн. 49 коп. (50 368,34 грн. : 27 днів).

Час вимушеного прогулу, як вірно встановлено судом, становить з 08.08.2014 по 06.04.2015, а кількість робочих днів за визначений період часу складає 167 днів. Отже, оплата за час вимушеного прогулу становить 311 536 грн. 83 коп. (1 865,49 грн. х 167 днів).

Виходячи з наведеного, до сплати позивачу підлягає середній заробіток у сумі 311 536 грн. 83 коп., що фактично не заперечувалось представником позивача в суді апеляційної інстанції, який погодився з тим, що розрахунок середнього заробітку має бути проведений з дотриманням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.

Також, слід наголосити, що відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, в резолютивній частині рішення окрім визначеної судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід вказувати про виплату цієї суми з обов'язковим утриманням з неї податків та інших обов'язкових платежів.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни рішення суду шляхом зменшення визначеного судом розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 378 709 грн. 24 коп. до 311 536 грн. 83 коп. та зазначення про те, що ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з утриманням з неї податків і інших обов'язкових платежів.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зменшення визначеного судом розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то й підлягає зменшенню визначена судом сума судового збору з 3 787 грн. 09 коп. до 3 115 грн. 37 коп., яку суд першої інстанції правомірно (ст. 88 ЦПК України) стягнув з відповідача на користь держави.

В іншій частині рішення суду є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні, оскільки суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307-309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» - задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Державного концерну «Укроборонпром» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - змінити.

Зменшити стягнуту з Державного концерну «Укроборонпром» (м. Київ, вул. Дегтярівська, 36, код ЄДРПОУ 37854297) на користь ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 378 709 (трьохсот семидесяти восьми тисяч сімсот дев'яти) грн. 24 коп. до 311 536 (трьохсот одинадцяти тисяч п'ятсот тридцяти шести) грн. 83 коп. з утриманням з неї податків і інших обов'язкових платежів та, відповідно, зменшити стягнуту з Державного концерну «Укроборонпром» (м. Київ, вул. Дегтярівська, 36, код ЄДРПОУ 37854297) на користь держави суму судового збору з 3 787 (трьох тисяч сімсот восьмидесяти семи) грн. 09 коп. до 3 115 (трьох тисяч сто п'ятнадцяти) грн. 37 коп.

В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий М.І.Оніщук

Судді Л.Д. Українець

В.А.Шебуєва