Рішення № 57730778, 10.05.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2016р. Справа№ 914/495/16

За позовом: Приватного акціонерного товариства Львівський локомотиворемонтний завод, м. Львів

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю Галицька паливна компанія Бізнес, с. Холодновідка Пустомитівського району Львівської області

до відповідача-2: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Приватне підприємство Салют-плюс, м. Пустомити

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю Н.П.Б., м. Пустомити

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Львівське міське управління юстиції, м. Львів

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ЗАТ Акціонерна компанія Альфа, м. Львів

про визнання недійсним свідоцтва та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно.

Суддя Манюк П.Т.

При секретарі Підкостельній О.П.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник

від відповідача-1: ОСОБА_2 - представник

від відповідача-2: ОСОБА_3 - представник

від третьої особи-1: не зявився

від третьої особи-2: ОСОБА_4 - представник

від третьої особи-3: не зявився

від третьої особи-4: не зявився

Зміст ст. 22 ГПК України представникам сторін та третої особи розяснено.

Розглядається справа за позовом Приватного акціонерного товариства Львівський локомотиворемонтний завод до відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю Галицька паливна компанія Бізнес та відповідача-2 - Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватного підприємства Салют-плюс, Товариства з обмеженою відповідальністю Н.П.Б., Львівського міського управління юстиції, ЗАТ Акціонерна компанія Альфа про визнання недійсним свідоцтва та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.02.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.03.2016 року.

Розгляд справи відкладався з підстав викладених у відповідних ухвалах суду.

Ухвалою від 25.04.2016 р. продовжено строк вирішення спору, визначений ч. 1 ст. 69 ГПК України, на 15 днів.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав, викладених у позовній заяві та усних поясненнях.

Представник відповідача 1 в судових засіданнях позовні вимоги заперечив, просив відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та усних поясненнях.

Представник відповідача 2 в судових засіданнях позовні вимоги заперечив, просив відмовити у їх задоволенні, однак вимог суду не виконав, відзив на позовну заяву не представив.

Представник третьої особи - 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Приватного підприємства «Салют-Плюс» в судові засідання не з»явився. Під час розгляду справи судом встановлено, що вказане підприємство припинено, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Представник третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю Н.П.Б. в судових засіданнях позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та усних поясненнях.

Представники третіх осіб - 3, 4, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Львівського міського управління юстиції та ЗАТ Акціонерна компанія Альфа в судові засідання не зявилися, причин неявки не повідомили, вимоги суду не виконали.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне:

Приватне акціонерне товариство Львівський локомотиворемонтний завод (надалі позивач) звернулося в господарський суд з позовом до відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю Галицька паливна компанія Бізнес та до відповідача-2 - Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, про визнання недійсним свідоцтва від 06.02.2012 р. про право власності відповідача 1 та скасування реєстрації права власності відповідача 1 на нежитлові будівлі: операторської (літ. Б-1), загальною площею 18, 7 кв.м., насосної (літ. В-1), загальною площею 5, 4 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Залізнична, 1А.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 914/4064/14, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.04.2015 р. та постановою Вищого господарського суду України від 11.08.2015 р., визнано недійсним укладений між ЗАТ Акціонерна компанія Альфа та фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 договір від 07.04.2009 р. купівлі-продажу нежитлових будівель: операторської (літ. Б-1), загальною площею 18, 7 кв.м., насосної (літ. В-1), загальною площею 5, 4 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Залізнична, 1А., однак вказаними судовими рішеннями не скасовано державну реєстрацію права власності ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес» на нежитлові будівлі операторської (літ. Б-1), загальною площею 18, 7 кв.м., насосної (літ. В-1), загальною площею 5, 4 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Залізнична, 1А та не визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане 06.02.2012 р. Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес».

Право власності на вказані нежитлові приміщення за ЗАТ «Акціонерна компанія «Альфа» було зареєстровано на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 30.05.2008 року у справі № 2/28, оскільки постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.09.2008 р. рішення Господарського суду Львівської області від 30.05.2008 року у справі № 2/28 в частині визнання за ЗАТ «АК «Альфа» права власності на спірні приміщення залишено в силі.

Однак, постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2008 р. у справі № 2/28, рішення Господарського суду Львівської області від 30.05.2008 р. та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 15.09.2008 р. були скасовані, а справа направлена на новий розгляд. В ході нового розгляду справи № 11/19 (№ 2/28) в задоволенні позову про визнання права власності на вищезазначені нежитлові приміщення за ЗАТ «Акціонерна компанія «Альфа» було відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Таким чином, реєстрація права власності за ЗАТ «Акціонерна компанія «Альфа» повинна була бути скасована, враховуючи постанову Вищого господарського суду України від 16.12.2008 р. у справі 2/28. Натомість працівниками ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» замість внесення до реєстру запису про скасування реєстрації права власності на спірне майно було видано витяг з реєстру прав власності для відчуження даного майна.

Згодом, спірні приміщення були відчужені спочатку ФОП ОСОБА_5В, потім ПП «Салют-Плюс», потім - ТзОВ «Н.П.Б», а в подальшому в процесі реорганізації ТзОВ «Н.П.Б» передані ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес».

З огляду на те, що правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, тому, на думку позивача, були відсутні правові підстави для подальшого відчуження спірного майна після укладення такого договору.

Відповідно, на думку позивача, визнанню недійсним підлягає свідоцтво про право власності від 06.02.2012 р., згідно якого право власності на спірні будівлі оформлено за ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес». В свою чергу, у зв»язку з визнанням недійсним правовстановлюючого документа, скасуванню підлягає реєстрація права власності ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес» на спірне нерухоме майно.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача-1 позовні вимоги заперечив з підстав, що спірні приміщення ним набуті правомірно, оскільки до ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес» в процесі реорганізації шляхом виділення з ТзОВ «Н.П.Б.» по розподільчому балансу перейшли права і обовязки на операторську (літ. Б-1), загальною площею 18, 7 кв.м. та насосну (літ. В-1), загальною площею 5, 4 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Залізнична, 1А. Таким чином, право власності ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес» підтверджується свідоцтвом про право власності на нежитлові будівлі від 06.02.2012 р. та витягом про реєстрацію прав від 10.02.2012 р.

Крім того, як зазначає представник відповідача 1, позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, який не передбачений ні законом, ні укладеним між позивачем та ЗАТ «Акціонерна компанія «Альфа» договором про сумісну діяльність від 29.04.1999 р. Крім того, представник відповідача - 1 подав заяву про застосування до позовних вимог позовної давності.

Представник 3 особи - ТзОВ «Н.П.Б.» в поданих суду поясненнях позовні вимоги заперечив з мотивів, що ТзОВ «Н.П.Б.» є добросовісним набувачем спірного майна, що не можу бути в нього витребуване. Позивачем, на думку представника 3 особи, не доведено належності позивачу права власності на спірне майно, не ставиться питання визнання за ним права власності, не вимагається застосування реституції як наслідку недійсності правочину, та не витребовується саме майно. Спірне майно було набуте у власність ТзОВ «Н.П.Б.» правомірно, на підставі іпотечного договору від 09.02.2010 р., укладеного ТзОВ «Н.П.Б.» з ПП «Салют-Плюс», та в подальшому в процесі реорганізації ТзОВ «Н.П.Б.» було передане ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити виходячи із наступних мотивів:

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації мають право звертатись до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права ті інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 914/4064/14, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.04.2015 р. та постановою Вищого господарського суду України від 11.08.2015 р., визнано недійсним укладений між ЗАТ «Акціонерна компанія «Альфа» та ФОП ОСОБА_5 договір купівлі-продажу від 07.04.2009 р., однак не визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради 06.02.2012 р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Галицька паливна компанія Бізнес» та не скасовано державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька паливна компанія Бізнес» на нежитлові будівлі операторської (літ. Б-1), загальною площею 18, 7 кв.м., насосної (літ. В-1), загальною площею 5, 4 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Залізнична, 1А, та перейшли ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес» по розподільчому балансу в процесі реорганізації шляхом виділення з ТзОВ «Н.П.Б.». У зв»язку з чим, позивач просить суд визнати недійсним свідоцтво про право власності від 06.02.2012 р., згідно якого право власності на спірні будівлі належить ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес» та скасувати реєстрацію права власності за ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес» на спірне нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК україни, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Визнання правочину недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадку та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Виходячи зі змісту частини першої статті 216 ЦК України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

Разом із тим, частиною третьою статті 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Відповідно до ст.ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування, розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ст.658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Як передбачено ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобовязальний спосіб захисту. У речово-правових відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у звязку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом предявлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Відповідна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 04.12.2012 у справі № 3-55 гс12 та від 11.12.2012 у справі № 3-65 гс12.

Згідно з п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" та ст.215 Цивільного кодексу України особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Позивач у даній справі не є учасником оспорюваних правочинів, а не будучи учасником вказаних правочинів, позивач не перебуває з відповідачами в зобов'язальних правовідносинах, тому обраний ним зобов'язальний спосіб захисту права - визнання недійсним свідоцтва та державної реєстрації, спірних правовідносин не регулює.

Відповідно до 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", чинної на момент виникнення спірних відносин, свідоцтво про право власності на нерухоме майно підтверджує виникнення права власності.

Отже, свідоцтво про право власності не є ані правочином, ані нормативним актом, чи актом індивідуальної дії, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється, а лише кінцевим результатом оформлення (юридично значимих фактів, дій) покупцем свого права власності на придбане майно.

Так, зокрема, матеріали справи свідчать про те, що оспорюване свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі від 06.02.2012 р., згідно якого право власності на спірні будівлі належить ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес», видане на підставі наказу управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 06.02.2012 р. № 362-НЖ-3, який позивачем не оспорюється.

Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, особливості захисту права власності врегульовані главою 29 ЦК України, яка серед іншого передбачає такі способи захисту права власності як: заборону вчинення дій, які можуть порушити право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч. 2 ст. 386 ЦК України); відшкодування завданої власнику майнової та моральної шкоди (ч. 2 ст. 386 ЦК України); витребування майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч. 1 ст. 387 ЦК України); усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 391 ЦК України); визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності (ч.1 ст. 392 ЦК України); визнання незаконним та скасування правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника (ч.1 ст. 393 ЦК України); відновлення того становища, яке існувало до видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, яким порушено право власності, а у разі неможливості відновлення попереднього становища - на відшкодування майнової та моральної шкоди (ч.2 ст. 393 ЦК України); компенсація власнику земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі (ч.2 ст. 393 ЦК України).

Аналіз позовних вимог свідчить, що вони не обґрунтовуються порушенням права власності чи права користування спірним майном самого позивача, та не передбачають застосування будь-якого із перелічених вище способів захисту права власності.

Позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на обєкт нерухомого майна та державної реєстрації права власності на нерухоме майно, можуть:

- доповнювати позовні вимоги про: «а» визнання права власності на нерухоме майно за позивачем; «б» застосування правових наслідків недійсності правочину (реституцію); «в» витребування майна з чужого незаконного володіння;

- або бути самостійними позовними вимогами у разі їх обґрунтування порушенням процедури оформлення та видачі такого свідоцтва про право власності або державної реєстрації прав власності.

У даному спорі вимоги позивача про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 06.02.2012 року про належність нежитлових будівель (АЗС) ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес» та про скасування державної реєстрації права власності ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес» на нежитлові будівлі (АЗС) не доповнюють вимог про визнання за позивачем права власності на спірне майно, про застосування правових наслідків недійсності правочину (реституцію), про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння. Зазначені вимоги також не обґрунтовуються порушенням процедури оформлення та видачі ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес» свідоцтва про право власності або державної реєстрації прав власності ТзОВ «Галицька паливна компанія Бізнес» на спірне майно.

Щодо заяви відповідача - 1 про застосування позовної давності, то відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України та враховуючи правові позиції Вищого господарського суду України, викладені в п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Зважаючи на те, що позивачем обраний неправильний спосіб порушених (на його думку) прав, суд не вбачає підстав для застосування позовної давності для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач, заявляючи позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності та про скасування реєстрації права власності на нерухоме майно невірно обрав спосіб захисту прав, передбачений законодавством, відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст. 49 ГПК України, судовий збір залишається за позивачем.

Зважаючи на вищезазначене, керуючись, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

вирішив:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Повне рішення складено 16.05.2016 року.

Суддя Манюк П.Т.