Рішення № 57729873, 10.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2016

Справа №910/3242/16

За позовом Дочірнього підприємства «АвтоМАЗ-Україна»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Айлант-ЛТД»

Про стягнення 36 648,62 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: не з’явився

Від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство «АвтоМАЗ-Україна» (далі – позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Айлант-ЛТД» (далі – відповідач) про стягнення 37 783,82 грн., з яких: 24 000,00 грн. основного боргу, 12 878,40 грн. інфляційних втрат, 905,42 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не сплачено грошові кошти за Договором № 33 про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів від 06.12.16., що зумовило виникнення заборгованості, нарахування 3% річних, інфляційних втрат та звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.02.16. порушено провадження у справі № 910/3242/16 та призначено її до розгляду на 17.03.16.

16.03.16. позивачем через відділ діловодства суду на підставі ст. 22 ГПК України було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача на свою користь 36 648,62 грн., з яких: 24 000,00 грн. основного боргу, 11 743,20 грн. інфляційних втрат, 905,42 грн. 3% річних.

Вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог було прийнято судом внаслідок чого має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.16. в зв’язку з неявкою відповідача розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 19.04.16.

За результатами судового засідання 19.04.16. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 10.05.16.

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.16. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

Позивач в судове засідання 10.05.16. не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідач в судове засідання 10.05.16. вкотре не з’явився, вимоги ухвал суду в даній справі не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”).

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/3242/16.

В судовому засіданні 10.05.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

06.12.11. між позивачем (далі – Виконавець) та відповідачем (далі – Замовник) було укладено Договір № 33 про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів (далі – Договір), відповідно до умов якого (п. 1.3) Виконавець зобов’язується виконувати ремонт та технічне обслуговування (далі – послуги, ремонт, роботи) дорожніх транспортних засобів та їх складових (далі – ТЗ, його складових) на замовлення Замовника, а Замовник зобов’язується своєчасно прийняти та оплатити виконані послуги на умовах, які визначені у наряді-замовленні за Договором.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 9.1, п. 9.3 з моменту його підписання і діє до 31.12.11. Якщо не одна зі сторін не попередила іншу про розірвання Договору не менше, як за один місяць до кінця дії, Договір продовжується на наступний рік.

Роботи виконуються відповідно до наряд-замовлення, який підписується представниками сторін, та в якому зазначаються: перелік виконаних робіт та їх вартість, перелік деталей та матеріалів, терміни виконання робіт (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 2.11 Договору, після виконання робіт за нарядом-замовленням, Виконавець надає Замовнику кінцеве наряд-замовлення, рахунок-фактуру та талон вихідного контролю.

Позивачем відповідачу було виставлено рахунок-фактуру № 1431-з від 29.10.14. на суму 51 354,64 грн.

Факт надання Послуг підтверджується наявним в матеріалах справи актом № 1431-з здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 51 354,64 грн., який підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

Згідно з п. 4.4.2, п. 4.4.4 Договору Замовник зобов’язаний здійснити оплату робіт, вартості запасних частин та матеріалів, у розмірі та на підставі виставленого рахунку; своєчасно та у повному обсязі здійснити розрахунки згідно наряду-замовлення на виконання робіт.

Пунктами п. п. 5.1, 5.2 Договору сторони погодили, що Замовник здійснює оплату робіт, вартості запасних частин та матеріалів, у розмірі та на підставі виставленого рахунку. При необхідності попереднього замовлення запасних частин (матеріалів) Замовник сплачує 100% вартості запасних частин та матеріалів, які підлягають замовленню, відповідно до виставленого рахунку.

На виконання умов Договору відповідач сплатив позивачу 27 354,64 грн. (17 000,00 грн. + 10 354,64 грн.), що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по особовому рахунку позивача.

Оскільки 24 000,00 грн. за виконані позивачем роботи залишились відповідачем несплаченими, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з’ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, обґрунтувань своєї правової позиції у справі не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач направив відповідачу претензію № 272 від 12.08.15. з вимогою сплатити наявну заборгованість в розмірі 24 000,00 грн.

Проте, вказана претензія повернулась позивачу відділенням поштового зв’язку за закінченням встановленого строку зберігання.

Строк оплати наданих послуг за Договором за актом здачі-приймання робіт № 1431-з є таким, що настав.

Проте, оплати виконаних робіт за Договором за вказаним актом на суму 24 000,00 грн. відповідач не здійснив.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов‘язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов‘язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивачем доведено належним чином, а відповідачем не спростовано факту існування у останнього заборгованості за надані послуги.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак не оплатив їх повної вартості, грошові кошти в розмірі на суму 24 000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

З огляду на все викладене вище позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з’ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 11 743,20 грн. інфляційних втрат, 905,42 грн. 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нараховує 3% та інфляційні втрати на суму 24 000,00 починаючи з 11.11.14. (дата акту здачі-прийняття виконаних робіт). Проте, заборгованість у вказаному розмірі виникла у відповідача перед позивачем після здійсненої ним останньої часткової проплати 30.12.14. на суму 10 354,64 грн., тобто з 31.12.14.

Отже, судом здійснено перерахунок інфляційних втрат та 3% річних з урахуванням вказаного і встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 806,79 грн. – 3% річних, 10 704,67 грн. – інфляційних втрат. 3% річних в розмірі 98,63 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 038,53 грн. нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.

Відповідачем не надано контррозрахунку інфляційних втрат та 3% річних.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом (п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).

Отже, відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 378,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82– 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Айлант-ЛТД» (02094, м. Київ, вул. Червоногвардійська, б. 27А; ідентифікаційний код 19028254) на користь Дочірнього підприємства «АвтоМАЗ-Україна» (02660, м. Київ, вул. Колекторна, б. 42-А; ідентифікаційний код 32376626) 24 000 (двадцять чотири тисячі) грн. 00 коп. – основного боргу, 10 704 (десять тисяч сімсот чотири) грн. 67 коп. – інфляційних втрат, 806 (вісімсот шість) грн. 79 коп. – 3% річних, 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. - судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.05.16.

Суддя Т.М. Ващенко