Рішення № 57729605, 16.05.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.05.16р. Справа № 904/2062/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергогарант", м. Одеса

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Маг", м. Дніпропетровськ

про стягнення 4 540,76 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: провідний ОСОБА_1, довіреність № б/н від 08.04.2016;

від відповідача: представник не з'явися.

СУТЬ СПОРУ:

25.03.2016 до господарського суду Дніпропетровської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Укренергогарант" (далі - ТОВ "Укренергогарант", позивач) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Маг" (далі - ТОВ "Гранд-Маг", відповідач), з вимогами про стягнення 3000,00 грн заборгованості по оплаті товару, 1245,53 грн пені, 217,55 грн інфляційних нарахувань та 77,68 грн 3% річних, нарахованих позивачем з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору № 05082015, укладеного між сторонами 05.08.2015.

Справа розглядається в режимі відеоконференції за заявою позивача.

Позивач надіслав до суду 04.04.2016 письмові пояснення та 25.04.2016 заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог, з яких слідує, що останній зменшує розмір позовних вимог на суму основного боргу, посилаючись на часткову сплату відповідачем боргу у сумі 200,00 грн від 29.03.2016, але фактично збільшує розмір сум пені та 3% річних, інфляційні ж нарахування залишає незмінними. Таким чином позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 2800,00 грн заборгованості по оплаті товару, 1320,78 грн пені, 217,55 грн інфляційних нарахувань та 82,82 грн 3% річних. З урахуванням того, що вимога про зменшення відповідає приписам ч.4 ст. 22 ГПК України, суд прийняв її до розгляду, проте що стосується вимог про збільшення штрафних санкцій, то суд їх не приймає, оскільки про таке збільшення позивач не повідом відповідача, тому штрафні санкції розглядаються за первісними вимогами.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Від відповідача конверт з ухвалою суду повернувся на адресу господарського суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 10.11.2015 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

05.08.2015 між ТОВ "Гранд-Маг" (далі покупець, відповідач) та ТОВ "Укренергогарант" (далі постачальник, позивач) було укладено договір поставки № 05082015 (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити та передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти і оплатити товар.

Згідно із п. 1.2. договору предметом поставки за цим договором є кабельно-провідникова продукція, або будь-яка інша продукція, визначена відповідно до умов даного договору.

Вид, номенклатура, асортимент, кількість та вартість товару може визначатися сторонами відповідно до погоджених постачальником заявок на поставку товару та/ або рахунків-фактур, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, актів прийому-передачі товару, підписаних представниками сторін (п. 1.3. договору).

Сторони встановили, що відповідно до п. 1.4. договору оплата товару та/або прийняття товару згідно вищезазначених документів свідчить, що сторони погодили предмет поставки, тобто вид, номенклатуру, асортимент, кількість та вартість товару.

Відповідно до п. 1.5. договору сторони також мають право вид, номенклатуру, асортимент та кількість товару визначити у специфікаціях, які можуть оформлюватись як на кожну окрему партію товару, так і на весь об'єм товару, який буде постачатися в рамках даного договору. В специфікаціях сторони мають право, але не зобов'язані, узгодити строк, умови та місце поставки товару, вартість товару, порядок розрахунків, гарантійний термін на товар, вантажовідправника та вантажоодержувача товару.

Датою поставки є дата отримання покупцем товару згідно видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, акту прийому-передачі товару або іншого документа, підтверджуючого факт передачі товару та підписаного представниками сторін (п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору розрахунок за товар покупцем здійснюється шляхом зарахування коштів на один із поточних рахунків постачальника, вказаних в договорі та/або рахунку-фактурі, на умовах:

100% передплата протягом 1 банківського дня з моменту надавши постачальником рахунку-фактури, якщо інше не обумовлено в специфікація до договору.

Згідно з п. 3.3. договору обов'язки покупця щодо сплати товару вважаються виконаними з моменту зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 75200,88 грн, що підтверджується видатковими накладними, а саме: за видатковою накладною від 08.04.2015 № 129 - на суму 11 480,00 грн з ПДВ, за видатковою накладною від 15.05.2015 № 217 - на суму 1 840,00 грн з ПДВ, за видатковою накладною від 09.07.2015 № 417 - на суму 9 306,70 грн з ПДВ, за видатковою накладною від 20.07.2015 № 456 - на суму 1 804,83 грн з ПДВ, за видатковою накладною від 27.07.2015 № 484 - на суму 9 313,21 грн з ПДВ, за видатковою накладною від 30.07.2015 № 498 - на суму 2 720,06 грн з ПДВ, за видатковою накладною від 05.08.2015 № 516 - на суму 11 200,00 грн з ПДВ, за видатковою накладною від 06.08.2015 № 520 - на суму 14 478,01 грн з ПДВ, за видатковою накладною від 02.09.2015 № 614 - на суму 8 312,31 грн з ПДВ, за видатковою накладною від 08.09.2015 № 625 - на суму 866,71 грн з ПДВ, за видатковою накладною від 08.09.2015 № 626 - на суму 3 879,05 грн з ПДВ.

Однак, в порушення умов договору відповідач здійснив свої фінансові зобов'язання лише частково, порушивши при цьому строки оплати поставленої продукції, через що в нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 3000,00 грн.

Наявна заборгованість і стала причиною звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

Звертаючись до суду з позовною заявою позивач заявив до стягнення 3000,00 грн основного боргу, 1245,53 грн пені, нарахованої на суму просточеної оплати за кожною накладною окремо, 77,68 грн 3% річних та 217,55 грн інфляційних нарахувань. Проте, заявою від 25.05.2016 позивач змінив розмір основного боргу, а отже предметом цього спору є 2800,00 грн заборгованості по оплаті товару, 1245,53 грн пені, 217,55 грн інфляційних нарахувань та 77,68 грн 3% річних.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений матеріалами справи та відповідачем не оспорений.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач порушив обумовлені договором строки оплати поставленої йому продукції та вчасно не оплатив отриману ним продукцію, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 2800,00 грн, яка з огляду на обставини справи підлягає до стягнення.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом п.4.2 договору сторони дійшли згоди про те, що за порушення встановлених договором термінів поставки або оплати, винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми затриманого зобов'язання за кожний затримки.

Нарахування штрафних санкцій припиняється через рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (п.4.5 договору).

Перевіривши розрахунок пені за загальний період з 05.08.2015 по 09.03.2016 за кожною накладною окремо на загальну суму 1245,53 грн наданий позивачем, суд дійшов висновку про її обгрунтовність.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за загальний період з 05.08.2015 по 09.03.2016 за кожною накладною окремо, що у загальній сумі складає 77,68 грн та інфляційні втрати за аналогічний період у загальній сумі 217,55 грн, перевіривши які суд дійшов висновку про їх обґрунтованість.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обовязку щодо оплати поставленого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з підстав про які йдеться вище у цьому рішенні.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Отже, згідно ст. 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає на відповідача у сумі 1378,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Маг" (м. Дніпропетровськ, вул. Панікахи, буд. 2, корп. "Е" 7, оф. 505, ідентифікаційний код 38836504) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергогарант" (м. Одеса, вул. Аеропортівська, буд. 4, ідентифікаційний код 38154143) основний борг у сумі 2800,00 грн, пеню у сумі 1245,53 грн, 3% річних у сумі 77,68 грн, інфляційних нарахувань у сумі 217,55 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1378,00 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 16.05.2016.

Суддя В.Д. Воронько